Рішення № 7131902, 10.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

10.12.2009Справа №2-15/5159-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром-Сервіс-Термінал» (95043, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 104, к. 8, ідентифікаційний код 33071230)

До відповідача Відкритого акціонерного товариства «Сакський комбікормовий завод» (96548, АР Крим, Сакський район, с. Громовка, вул.. Промислова, 1, ідентифікаційний код 30167878)

Про стягнення 39948,94грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Смирнов П.Р., довіреність б/н від 24.11.2009 р., у справі

Від відповідача – Торшина Л.О., довіреність б/н від 30.01.2009 р., у справі

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром-Сервіс-Термінал» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Сакський комбікормовий завод» про стягнення 39948,94 грн., в тому числі суму основного боргу у розмірі 33529,24 грн., 3% річних у розмірі 575,97 грн., інфляційні втрати у розмірі 1709,99 грн., пеню у розмірі 4133,74 грн.

          Позивач позовні вимоги мотивує тим, що відповідно договору поставки товару № 04/01-25/2008 від 04.01.2008 р. поставив відповідачу товар, однак відповідач обов’язки за договором щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар не виконав неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 33529,24 грн., що стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 575,97 грн., інфляційні втрати у розмірі 1709,99 грн., пеню у розмірі 4133,74 грн.

          У судовому засіданні 24.11.2009 р. представник позивача надав суду заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач збільшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 42696,34 грн., в тому числі суму основного боргу у розмірі 33529,24 грн., 3% річних у розмірі 806,61 грн., інфляційні втрати у розмірі 1716,52 грн., пеню у розмірі 6012,48 грн.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти збільшення розміру позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач у судовому засіданні суму основного боргу визнає, проте відзиву на позов не надав. Крім того, відповідачем наданий позивачу гарантійний лист про погашення заборгованості в розмірі 33529,24 грн. протягом наступних 4 місяців з грудня 2009 р. по березень 2009 р.

У зв’язку з викладеним, позивачем у судовому засіданні була надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про відмову від позовних вимог.

Судом вказана заява була залишена без задоволення з підстав, викладених в мотивувальній частині рішення.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Строк розгляду справи був продовжений на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

За такими обставинами, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

04 січня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром-Сервіс-Термінал» (Постачальник) та Відкритим акціонерним товариством «Сакський комбікормовий завод» (Покупець) був укладений Договір № 04/01-25/2008. (а.с. 12)

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Постачальник зобов’язується поставити нафтопродукти (товар), а Покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна товару за одиницю та по позиціям зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Згідно пункту 6.1 Договору розрахунки по дійсному договору здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 3 банківських днів з дати поставки товару.

Строк дії договору встановлений пунктом 10.1 та складає з моменту його підписання до 31 грудня 2008 р., а в частині взаєморозрахунків – до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. У випадку, якщо за 1 календарний місяць до закінчення строку дії дійсного Договору жодна зі сторін не попередить в письмовій формі іншу сторону про його розірвання, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

Сторони всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представили суду доказів зміни його умов, розірвання, визнання недійсним тощо, отже суд приходить до висновку, що на момент розгляду справи договір продовжує діяти.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу відповідний товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на загальну суму 38530,41 грн. (а.с. 15-17), а саме видаткова накладна № 265 від 13.02.2009 р. на суму 19161,17 грн., видаткова накладна № 318 від 20.02.2009 р. на суму 19369,24 грн.

Вказаний товар був отриманий відповідачем, що підтверджується підписами уповноважених осіб Покупця у видаткових накладних, скріплений печаткою.

Відповідачем частково було оплачено загальну вартість отриманого товару у розмірі 5001,17 гривень, про що свідчать наявна в матеріалах справи копія банківської виписки.

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем за поставлений товар станом на 10.07.2009 р. у розмірі 33529,24 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Судом встановлено, що відповідач всупереч вимогам Договору та вимогам чинного законодавства зобов’язання за договором по оплаті за отриманий товар не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 33529,24 грн., яка встановлена судом, належним чином підтверджена, а отже підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 1716,52 грн., 3% річних у розмірі 806,61 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, сума інфляційних втрат у розмірі 1716,52 грн. за період 01.03.2009 р. по 20.11.2009 р. підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 806,61 грн. за період з 18.02.2009 р. по 20.11.2009 р. та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача Відкритого акціонерного товариства «Сакський комбікормовий завод».

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 6012,48 грн.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 7.2 Договору сторони передбачили, що за прострочення оплати товару тягне за собою право добропорядної сторони на стягнення пені (штрафної неустойки) з винної сторони з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд робить висновок, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені у розмірі 6012,48 грн. за період з 18.02.2009 р. по 20.11.2009 р. підлягає зменшенню з огляду на наступне.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, сума пені згідно з розрахунком, здійсненим судом, (за шість місяців від дня прострочення по кожній накладній) повинна становити :

Накладна № 265 від 13.02.2009 на суму 19161,17 грн. - з 18.02.2009 р. по 17.08.2009 р.

1)18.02.2009 р.-14.06.2009 - 19161,17 грн. х 117 дн. х 24%/365 дн. = 1474,10 грн.

2) 15.06.2009 р.-05.07.2009 - 19161,17 грн. х 21 дн. х 22%/365 дн. = 242,53 грн.

3) 06.07.2009 р.- 11.08.2009 – 14160,00 грн. х 37 дн. х 22%/365 дн. = 315,79 грн.

4) 12.08.2009 р. - 17.08.2009 – 14160,00 грн. х 6 дн. х 20,5%/365 дн. = 47,72 грн.

Всього пені за прострочення виконання зобов’язання по накладній № 265 від 13.02.2009 р. становить 2080,14 грн.

          Накладна № 318 від 20.02.2009 на суму 19369,24 грн. - з 25.02.2009 р. по 24.08.2009 р.

1)25.02.2009 р.-14.06.2009 - 19369,24 грн. х 110 дн. х 24%/365 дн. = 1400,95 грн.

2) 15.06.2009 р.- 11.08.2009 – 19369,24 грн. х 58 дн. х 22%/365 дн. = 677,13 грн.

4) 12.08.2009 р. - 24.08.2009 – 19369,24 грн. х 13 дн. х 20,5%/365 дн. = 141,42 грн.

Всього пені за прострочення виконання зобов’язання по накладній № 318 від 20.02.2009 р. становить 2219,80 грн.

Отже, сума пені, яка підтверджується матеріалами справи становить 4299,64 грн., а тому підлягає стягненню з відповідача.

У судовому засіданні представником позивача була надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України за вих. № 01/09-09 від 09.12.2009 р. про відмову від позовних вимог. Вказана заява позивача обумовлена тим, що відповідачем у судовому засіданні наданий позивачу гарантійний лист про погашення заборгованості в розмірі 33529,24 грн. протягом наступних 4 місяців з грудня 2009 р. по березень 2009 р.

Проте, суд вважає необхідним відмовити позивачу в задоволенні вказаної заяви через наступне.

Відповідно частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, якщо це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. (частина 6 статті 22)

Судом встановлено, що відмова позивача від позову порушує його законні права та охоронювані законом інтереси щодо захисту його права та отримання виконання зобов’язання відповідачем, а саме, приймаючи до уваги той факт, що наслідком відмови позивача від позову та затвердження мирової угоди відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України є припинення провадження у справі та недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Отже, у разі недобросовісної поведінки відповідача та невиконання перед позивачем свого грошового зобов’язання, позивач в подальшому втрачає право повторного звернення до господарського суду з відповідним позовом.

В той же час, суд роз’яснює відповідачу право звернутися до суду з заявою про надання відстрочки, розстрочки виконання рішення в порядку статті 121 Господарського процесуального кодексу України в будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що позивачем при поданні заяви в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою збільшений розмір позовних вимог з 39948,94 грн. до 42696,34 грн., не було доплачено держане мито у розмірі 27,47 грн., що є порушенням частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Так, ціна позову з урахуванням заяви про зміну позовних вимог становить 42696,34 грн., в той час як державне мито сплачено позивачем у розмірі 399,49 грн.

Так, пунктом а) частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» №7-93 від 21.01.1993 р. встановлено, що ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, за позовну вимогу щодо стягнення 42696,34 грн. перерахуванню підлягає сума державного мита у розмірі не меншому 1% від стягуваної суми, що становить 426,96 грн.

Позивачем було сплачено 399,49 грн. державного мита згідно платіжного доручення № 780 від 21.09.2009р. ( а.с. 6).

Отже, сума державного мита у розмірі 27,47 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром-Сервіс-Термінал» на користь Державного бюджету України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 46, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Сакський комбікормовий завод» (96548, АР Крим, Сакський район, с. Громовка, вул.. Промислова, 1, ідентифікаційний код 30167878) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром-Сервіс-Термінал» (95043, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 104, к. 8, ідентифікаційний код 33071230) 33529,24 грн. заборгованості, 806,61 грн. 3% річних, 1716,52 грн. інфляційних втрат, 4299,64 грн. пені, 403,52 грн. державного мита та 223,04 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром-Сервіс-Термінал» (95043, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 104, к. 8, ідентифікаційний код 33071230) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: ГУ ДКУ України в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 27,47 грн. державного мита.

5.          Наказ видати після набрання судовим рішенням| законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.