Постанова № 71311593, 21.12.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6191/17

Номер справи місцевого суду: 522/13021/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

при секретарі: Бахірко А.Г.,

за участю: представника позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_5, представника відповідача ПАТ «Альфа – Банк» - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2017 року за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про припинення зобов’язань за кредитним та іпотечними договорами,-

В С Т А Н О В И Л А:

15 липня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про припинення зобов’язань за кредитним та іпотечними договорами.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 21 лютого 2008 року між нею та ЗАТ «Альфа-Банк» був укладений Кредитний договір № 800003208. Також 21 лютого 2008 року, в якості забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором було укладено Іпотечний договір, предметом якого є квартира № 111 загальною площею 214,5 кв.м., житловою площею 122,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Літературна, буд.1-А.

В подальшому позивачці стало відомо, що відповідно до виписок по рахункам згідно рішення Правління № 85 від 22.07.2013 р. відбулось списання заборгованості за доходами за рахунок резерву. Таким чином, відповідач 22 липня 2013 року списав безнадійну заборгованість ОСОБА_4 за Кредитним договором № 800003208 від 21 лютого 2008 року, та відніс її на збільшення валових витрат банку, а тому, втратив право вимоги за кредитним договором, оскільки своїми фактичними діями відповідач в односторонньому порядку звільнив боржника від його обов'язків, тобто відбулося прощення боргу. Оскільки, на думку позивачки, відповідач втратив право вимоги за кредитним договором № 800003208 від 21 лютого 2008 року, внаслідок чого припинено основне зобов’язання за кредитним договором, тому з припиненням дії основного зобов'язання припиняється дія Іпотечного Договору № 800003208-И від 21 лютого 2008 року, який має похідний характер, та у зв’язку із цим необхідно внести відомості про припинення іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, шляхом припинення іпотеки та скасування запису про іпотеку, скасувати заборону на відчуження нерухомого майна, вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження майна.

В судовому засіданні представник ПАТ «Альфа Банк» заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_4, та зазначив, що Банком довідок чи листів щодо припинення зобов’язання по кредитному договору не видавалось, а тому стверджувати про припинення зобов’язання не можна. Також зазначив, що кредитний договір №800003208 від 21 лютого 2008 року є дійсним та відповідає вимогам діючого законодавства, а дії позивачки були направлені на ухилення від відповідальності за несплату кредитних коштів, що встановлено рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 05 березня 2012 року по справі № 2-4652/11 про стягнення заборгованості з ОСОБА_4, та рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2012 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Альфа-Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, що, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Таке прощення є безумовним одностороннім правочином.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 лютого 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 800003208, згідно умов якого позивачка отримала кредит у розмірі 306 400, 00 дол. США на власні потреби, зі строком повернення кредитних коштів 21 лютого 2023 року (а.с. 7-15).

Одночасно в якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором був укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира № 111, загальною площею 214,5 кв.м., житловою площею 122,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Літературна, буд.1-А, заставна вартість предмету іпотеки становить 2 547 745 гривень (а.с.16-22).

Згідно виписки по особовим рахункам від 06 червня 2016 року, наданої Банком на запит позивачки, рішенням правління ПАТ «Альфа Банк» №85 від 22.07.2013р. відбулось списання заборгованості за доходами за рахунок резерву (а.с. 23-24, 122), у тому числі, 22 липня 2013 року Банком була списана заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором №800003208 від 21 лютого 2008 року як безнадійна, та віднесена на збільшення валових витрат банку (а.с.108-117).

Відповідно до листа Державної фіскальної служби України № 1467/5/99-99-12-03-06-16 питання щодо проведення списання безнадійних кредитів за рахунок страхового резерву ПАТ «Альфа-Банк» було охоплено документальною плановою виїзною перевіркою, проведеною Офісом великих платників податків ДФС за період з 01.01.2012 по 30.06.2016 р., за результатами якої складено акт від 09.11.2016 року, під час перевірки порушень за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. з цього питання не встановлено, що свідчить про те, що процедура списання була виконана у межах закону, тому дані, що містяться у виписках по рахункам із зазначенням 00.00 гривень боргу теж є вірними (а.с.130, 131-140).

Згідно відповіді НБУ від 30.03.2017 року № 20-0009/23812 станом на 29 березня 2017 року в ЄІС «Реєстр позичальників» відсутня інформація щодо простроченої заборгованості ОСОБА_4 перед банками України (а.с. 151,152).

За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що списання відповідачем 22 липня 2013 року боргу ОСОБА_4 за кредитним договором № 800003208 від 21 лютого 2008 року за рахунок резерву (безнадійної заборгованості) по своїй правовій природі та ознаками співпадає з прощенням боргу в розумінні статті 605 ЦК України, оскільки термін списування тлумачиться як документальне оформлення, запис як витраченого або непридатного. Оскільки своїми діями відповідач в односторонньому порядку звільнив боржника від його обов'язків, тому Банк втратив право вимоги за кредитним договором.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 17 «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання.

Відповідно до п.8.1. Іпотечного Договору №800003208 від 21.02.2008 року, цей договір діє до припинення основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою.

За таких підстав, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що, оскільки ПАТ «Альфа Банк» втратив право вимоги за кредитним договором № 800003208 від 21 лютого 2008 року, внаслідок чого припинено основне зобов’язання за кредитним договором, тому з припиненням дії основного зобов'язання припинено дію іпотечного договору № 800003208-И від 21.02.2008 року, який має похідний характер.

Судом встановлено, що незважаючи на ці обставини, відповідачем порушуються права ОСОБА_4 відносно припинення кредитних правовідносин та зобов’язань за іпотечним договором.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що права позивачки порушено відповідачем, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України її право підлягає захисту судом шляхом визнання зобов’язань за кредитним договором від 21 лютого 2008 року припиненими та припинення іпотеки за іпотечним договором від 21 лютого 2008 року.

Отже, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Доводи представника відповідача, в апеляційній скарзі про те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки судом не враховано, що банком довідок чи листів щодо припинення зобов’язання по кредитному договору не видавалось, а тому стверджувати про припинення зобов’язання не можна й кредитний договір є діючим, не приймаються до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу відповідач повинен був довести в судовому засіданні обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову, але в судовому засіданні відповідачем не доведені ці обставин, у тому числі, те, що основне зобов’язання є діючим.

Навпаки, судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що відповідач, зловживаючи банківською таємницею, не попередив про списання кредиту ОСОБА_4, а волевиявлення відповідача вбачається із бухгалтерських документів банку. Більш того, Цивільний кодекс України не містить вимогу оформляти прощення боргу у конкретний спосіб.

У даному випадку списання відповідачем 22 липня 2013 року боргу ОСОБА_4 за кредитним договором № 800003208 від 21 лютого 2008 року за рахунок резерву (безнадійної заборгованості) в розумінні статті 605 ЦК Україниє прощенням боргу, тому Банк втратив право вимоги за кредитним договором.

Колегія суддів звертає увагу на те, що станом на 29 березня 2017 року в ЄІС «Реєстр позичальників» відсутня інформація щодо простроченої заборгованості ОСОБА_4 перед банками України (а.с. 151).

Не приймаються до уваги й твердження представника відповідача про те, що безнадійна заборгованість, та подальше списання – це захід тільки для банківської установи, щоб зменшити своє навантаження, та фактично банк сам собі платить, оскільки у такому випадку відповідачем порушується встановлена рівність сторін у зобов’язаннях.

Посилання представника відповідача на те, що формування банком страхових резервів за кредитами зі своїх коштів та обов’язку банку вживати заходів по стягненню заборгованості, яка була списана за рахунок резерву як безнадійна, є помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого Постановою правління НБУ України №23 від 25.01.2012 року, на банки покладено обов'язок формувати резерви грошових коштів для відшкодування можливих втрат по кредитним операціям.

Правила відшкодування (списання) банками України згідно з пунктами 159.2 та 159.4 статті 159 розділу III Податкового кодексу України за рахунок створеного страхового резерву заборгованості, яка визначена безнадійною відповідно до методики, установленої Національним банком України, врегульовано Порядком відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011р. №172, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 червня 2011р. за №722/19460 (зі змінами та доповненнями), відповідно до п.2 якого банк визначає заборгованість за активними банківськими операціями як безнадійну відповідно до методики, установленої Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 25.01.2012р. №23, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.02.2012р. за №231/20544.

Згідно з п. п. 2.1, 2.2 Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, банк з метою формування резерву за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями здійснює оцінку ризиків таких активів/наданих фінансових зобов'язань, починаючи з дати визнання їх в обліку до дати припинення такого визнання.

Відповідно до п. п. 3, 5, 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, банк має право відшкодувати (списати) за рахунок резерву безнадійну заборгованість (крім безнадійної заборгованості, зазначеної в пункті 4 цього Порядку), яка включає суму основної заборгованості перед банком та/або нараховані доходи (борг боржника), за якою є прострочення погашення боргу або його частини понад 180 днів. Рішення про відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості приймається виконавчим органом банку (правлінням або радою директорів банку). Відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. ОСОБА_4 зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Однак зазначені нормативно-правові акти Національного банку України є підзаконними актами, вищу юридичну силу має закон, у даному випадку Цивільний кодекс України.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд не звернув увагу на те, що з 12 листопада 2014 року на примусовому виконання Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси знаходиться рішення Приморського районного суду м. Одеси про стягнення грошових коштів, яке набрало законної сили 15 квітня 2014 року, не може служити підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки про списання Банком заборгованості за кредитним договором позиваці стало відомо лише 06 червня 2016 року (а.с. 23-24).

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та з достовірністю встановив, що є законні підстави для визнання зобов’язань за кредитним договором та іпотечним договором припиненими.

До апеляційної скарги відповідача не надано будь - яких доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК Украйни суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 27 грудня 2017 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

ОСОБА_3

ОСОБА_2