Ухвала суду № 71310560, 27.12.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :

головуючого судді : Кузнєцової О.Ю.

суддів : Карпушина Г.Л., Триголова В.М.

при секретарі Рибак О.О.

за участі представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_4 ОСОБА_5"

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 липня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_4 ОСОБА_5" про стягнення сум вкладів, відсотків, пені та відсотків річних за договором банківського вкладу, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом та просив стягнути з ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» на свою користь 25 000 євро, що еквівалентно 631 750 грн., - грошові кошти, внесені ним за договором банківського вкладу від 26 вересня 2006 року; 57 671,23 євро, що еквівалентно 1 457 351 грн. 98 коп., - відсотки за вкладом; 4 562,5 євро, що еквівалентно 115 294 грн. 38 коп. - пеня за несвоєчасне повернення коштів та 22 885,21 євро, що еквівалентно 578 309 грн. 26 коп., - 3 % річних від простроченої суми. Також просив стягнути з відповідача 38 000 доларів США, що еквівалентно 905 920 грн., - грошові кошти внесені ним на виконання умов договору від 11 грудня 2007 року; 76 182,19 доларів США, що еквівалентно 1 816 183 грн. 41коп., - відсотки за договором; 6 935 доларів США, що еквівалентно 165 330 грн. 40 коп., - пеня за несвоєчасне повернення коштів та 27 469,42 доларів США, що еквівалентно 654 870 грн. 97 коп. - 3 % річних від простроченої суми.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 26 вересня 2006 року між ним та ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» було укладено договір банківського вкладу «Універсальний», за умовами якого він передав банку 25 000 євро на термін 12 місяців під 25 % річних.

Крім того, 11 грудня 2007 року між ним та банком було укладено договір банківського вкладу, відповідно до умов якого він передав банку 38 000 доларів США на термін 12 місяців під 25 % річних.

Вказував, що відсотків за вкладами він не отримував, а у вимозі до керівництва і дирекції банку про повернення суми вкладів і прострочених відсотків після закінчення строку дії договорів йому було відмовлено.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 жовтня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» на користь ОСОБА_6 25 000 євро в рахунок повернення депозитного вкладу за договором на вклад «Універсальний» від 26 вересня 2006 року; в рахунок відсотків за вказаним вкладом - 6 421,31 євро, пеню - 4 562,5 євро та 3 % річних від суми неповернутого боргу - 7 715,75 євро, а всього - 43 699,56 євро, що в еквіваленті становить 1 104 377 грн. 77 коп.

Стягнуто з ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» на користь ОСОБА_6 38 000 доларів США в рахунок повернення депозитного вкладу за договором на вклад «Універсальний» від 11 грудня 2007 року; в рахунок відсотків за вказаним вкладом - 9 645, 35 доларів США, пеню - 6 935 доларів США та 3 % річних від суми неповернутого боргу - 10 002,33 доларів США, а всього - 64582,68 доларів США, що в еквіваленті становить 1 539 752 грн. 03 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Узадоволенні решти позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржило ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5», просило скасувати його та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України у редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 26 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та АППБ «Аваль» ( надалі перейменованим у ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5») було укладено Договір № 20/02 02/27, за умовами якого позивач передав банку терміном на 12 місяців готівкою валютні кошти в сумі 25000 євро з виплатою 25 % річних (а.с. 11), що підтверджується прибутковим валютним ордером № 17 від 26 вересня 2006 року (т.1, а.с. 12).

Крім того, 11 грудня 2007 року між позивачем ОСОБА_5 та АППБ «Аваль» (надалі перейменованим у ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5») було укладено Договір № 20/02 02/31, за умовами якого позивач передав відповідачу банку терміном на 12 місяців готівкою валютні кошти в сумі 38000 доларів США з виплатою 25 % річних (т.1, а.с. 13), що підтверджується прибутковим валютним ордером № 58 від 11 грудня 2007 року (т.1, а.с. 14).

Факт передачі цим вкладником грошових коштів відповідачу на виконання умов вищезгаданих договорів підтверджується прибутковими валютними ордерами відповідно № 17 від 26 вересня 2006 року та № 58 від 11 грудня 2007 року (т. 1, а.с. 12, 14)

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що кошти за договорами банківського вкладу, які відповідають вимогам цивільного законодавства щодо їх форми та змісту, вкладнику у передбачені договором строки не повернуті, а тому підлягають стягненню на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч вказаним вимогам апелянтом не надано до суду доказів, які б вказували на безпідставність позовних вимог ОСОБА_6

Загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) від юридичних і фізичних осіб на їх поточні, вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою правління Національного банку України №516 від 3 грудня 2003 року.

Порядок і вимоги щодо здійснення банками касових операцій у національній та іноземній валютах регулюється Інструкцією про касові операції в банках України, яка затверджена постановою правління Національного банку України № 337 від 14 серпня 2003 року.

Цими нормативно-правовими актами Національного банку України встановлюється порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями операцій з депозитами та касових операцій, і не встановлюють будь-яких обов’язкових правил поведінки для клієнтів банку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не може нести відповідальність за порушення працівниками банку Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами та інших внутрішніх банківських нормативних документів.

Отже безпідставними є доводи апелянта про недійсність спірних договорів, через незаконні дії працівника банку, а саме не зарахування отриманої готівки на власні рахунки банку, а також приймання суми вкладу поза касою банку.

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Встановлення у договорах відсоткової ставки 25%, не суперечить нормам чинного цивільного законодавства. При цьому рішення Комітету з управління активами та пасивами від 21 серпня 2008 року, яке визначило відсоткові ставки по вкладах у доларах США у розмірі 8,25% річних, а у євро – 5 % річних, не встановлює заборон на збільшення такої відсоткової ставки при укладенні договорів.

Безпідставними також є доводи апелянта про те, що договори банківського вкладу є нікчемними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ч.ч. 1?3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Разом із тим згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Виходячи зі змісту ст. 1059 ЦК України, п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі – Положення), п. 8 гл. 2 розд. III Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 року за № 768/8089 (далі – Інструкція), яка була чинною на момент укладення договорорів банківського вкладу, письмова форма договору банківського вкладу (депозиту) вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, які, у свою чергу, є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

При цьому відкриття банківських рахунків та облікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов‘язком банку (ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1 Положення).

Таким чином, відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необлікування на рахунку банку грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов‘язків за договором банківського вкладу.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що письмова форма спірних договорів дотримана, внесення фізичними особами коштів підтверджується прибутковими валютними ордерами, які відповідають вимогам п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, мають всі необхідні реквізити, від імені ВАТ “ОСОБА_4 ОСОБА_5” підписані особою на підставі довіреності банку та в межах наданих повноважень.

Викладене повною мірою узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, висловленою 06 червня 2012 року при розгляді справи №17-цс12.

Оригінали договорів банківського вкладу від 26 вересня 2006 року та від 11 грудня 2007 року були дослідженні судом першої інстанції, про що свідчить журнал судового засідання від 25 лютого 2016 року (а.с. 162). Вказана обставина була визнана сторонами по справі в ході її апеляційного розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, дійсність договорів банківського вкладу встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 серпня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року.

Вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили також встановлена відсутність обмежень чи заборон у повноваженнях ОСОБА_7 як керівника структурного підрозділу банку у частині визначення та регулювання умов укладення договорів банківського вкладу.

До аналогічних висновків приходить і колегія суддів, оскільки відповідно до наданих суду доказів, укладаючи договори банківського вкладу від 26 вересня 2006 року та від 11 грудня 2007 року, представник ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» діяла відповідно до довіреностей від 21 серпня 2004 року та від 27 грудня 2006 року відповідно.

Таким чином, дійсність договорів банківського вкладу від 26 вересня 2006 року та від 11 грудня 2007 року слід вважати доведеною, а отже відсутні підстави для звільнення ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» від обов‘язку з їх виконання.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до Висновку Європейскього Суду з прав людини у справі Zolotas проти Греції (No 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі ст.830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Колегія суддів звертає увагу на неприпустимість ухилення банку від виконання визнаних дійсними договорів банківського вкладу, а також на неможливість поставлення права особи на мирне володіння своїм майном, у тому числі грошовими коштами, у залежність від дій працівника банківської установи. Відповідальність за дії працівника несе саме ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5», оскільки ОСОБА_6 у будь-які правовідносини (трудові, договірні тощо) із ОСОБА_7 не вступав.

Таким чином, місцевий суд прийшов до правильного висновку про необхідність судового захисту прав позивача, що були порушені діями банківської установи, направленої на порушення положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка, у відповідності до ст. 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Розмір заборгованості за договорами банківського вкладу від 26 вересня 2006 року та від 11 грудня 2007 року був визначений місцевим судом із дотриманням норм матеріального права, що врегульовує спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Оскільки договорами банківського вкладу від 26 вересня 2006 року та від 11 грудня 2007 року не визначений розмір процентної ставки за користування вкладом після закінчення терміну їх дії, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність нарахування процентів у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість, ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» наведено не було.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_4 ОСОБА_5" залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 липня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: --//-- ОСОБА_1

Судді --//-- ОСОБА_8

--//-- ОСОБА_9

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: ОСОБА_1