Рішення № 71306857, 06.12.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/310/17

Провадження № 2/369/1355/17

РІШЕННЯ

Іменем України

06.12.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Водала А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 банк Аваль», третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів, -

в с т а н о в и в :

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що під час укладення оспорюваних договорів були порушені права її як споживача. При дослідженні розрахунку відсотків було виявлено розбіжності з розрахунком заборгованості за кредитом та процентами згідно кредитного договору. Відсотки за кредитним договором штучно були збільшені банком на 3,70 % річних і становили замість 14 % - 17,70 %, що значно здорожчує вартість кредиту. Тобто, узгоджена сторонами у договорі ціна договору не відповідає реально встановленій ціні, а узгоджений у договорі розмір реальної відсоткової ставки не відповідає фактично встановленому розміру відсотків. Узгоджений у договорі розмір абсолютного здороження кредиту не відповідає фактично встановленому. Зазначила, що банк протиправно не надав їй інформацію у повному обсязі, відсутній детальний розпис сукупної вартості кредиту у грошовому виразі. Банк не надав позичальнику всю необхідну інформацію перед укладенням кредитного договору та додаткової угоди, що вплинуло на прийняття нею рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення нею вищевказаних спірних договорів на невигідних для неї умовах. Волевиявлення позичальника на укладення договору на умовах, з яких сторони формально дійшли згоди згідно наявних у справі письмових документів (кредитний договір, інформація про умови кредитування, графік погашення заборгованості) не відповідає фактично встановленим істотним умовам договору. Всі вказані розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь банку, підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено під впливом обману з боку банку. Вказує, що мотивом обману, в даному випадку, було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку. Банком було порушено принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

На підставі ст..ст.215,236 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», та на постанову Пленуму ВС України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, просила суд визнати недійсним кредитний договір №014/9408/74/51307, укладений 11 січня 2007 року між Відкритим акціонреним товарситвом "ОСОБА_2 банк Аваль" та ОСОБА_1; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 11 січня 2007 року між Відкритим акціонреним товарситвом "ОСОБА_2 банк Аваль" та ОСОБА_1; визнати недійсним договір поруки, укладений 11 січня 2007 року між Відкритим акціонреним товарситвом "ОСОБА_2 банк Аваль" та ОСОБА_3.

У судовому засіданні представник позивача та позивачка позовні вимоги підтримали. Просили задоволити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено, що 11.01.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/9408/174/51307, відповідно до умов якого, кредитор - позивач надав позичальнику - відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 56 000, 00 дол. США строком до 11.01.2017 року із сплатою 15,25% річних, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначенні договором.

Надання кредитних коштів проводилося згідно вимог ст. 3.2 Кредитного договору шляхом - зарахування коштів на поточний рахунок Позичальника.

З метою зменшення фінансового навантаження на Позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, 13 липня 2007 року була укладена Додаткова угода №96-05/13/140, з укладанням Додаткової угоди сторони домовились змінити процентну ставку по кредиту, яка складає 14 відсотків річних. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в Додатку №1,2, який є невід’ємною частиною Додаткової угоди.

04 серпня 2010 року була укладена Додаткова угода №96-05/13/1123, з укладанням даної додаткової угоди сторони домовились збільшити строк надання кредиту на 1 календарний місяць. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в Додатку 1,2 який є невід'ємною частиною Додаткової угоди.

Додатком №1 до Договору кредиту є Графік повернення кредиту та сплатів процентів за користування кредитом.

Додаток№2 до кредитного договору містить інформацію про сукупну варість кредиту, де розмір відсотків вказаний 14,00% річних.

Отже, з укладенням Кредитного договору у Позичальника виник обов’язок повернути кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та розмірах чітко встановлених графіком погашення, у разі прострочення якого Кредитор має право дострокового стягнути заборгованість за кредитом, відсотками та пеню.

Відповідно до Кредитного договору забезпеченням виконання зобов’язань позичальника за цим договором є іпотека об’єкта нерухомості, та договір поруки.

П.3 Кредитного договору передбачає умови та порядок надання кредиту та регламентує умови забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за договором.

Крім того, 11 січня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено окремо договір іпотеки № 014\9408\74\51307 в забезпечення виконання позичальником кредитного договору № 014\9408\74\51307 від 11 січня 2007 року предметом іпотеки за цим договором є: квартира АДРЕСА_1.

11 січня 2007 року між ВАТ ОСОБА_4 Аваль та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, що регулюють правовідносини за договором позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов’язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до роз’яснень, які містяться у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК; частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2017 року позов Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено та стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» у заборгованість за кредитним договором за № 014/9408/174/51307 від 11.01.2007 року у сумі 22132, 79 дол. США, що становить: заборгованість за кредитним договором – 19275,05 дол. США, що еквівалентно до курсу НБУ становить 418275,95 гривень, заборгованість по сплаті відсотків -2857,74 дол. США, що еквівалентно до курсу НБУ 62014,05 гривень, та пеню за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків у розмірі 90738,19 гривень. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2017 року рішення районного суду залишено без змін.

При цьому судом апеляційної встановлено, що не погоджуючись з розрахунком заборгованості представник відповідача ОСОБА_1 заявив клопотання в апеляційній інстанції про призначення судово - економічної експертизи для визначення дійсного розміру заборгованості. Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 25/16 від 17.10.2016 року встановлено, що: 1. за даними п. 1.4. кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. процентна ставка за користування кредитних коштів становить 15,25%. В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту (у процентному значенні та у грошовому виразі) за кредитним договором №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. не визначені.

За результатами експертизи в межах наявних матеріалів, встановлено (докладно див. дослідну частину та Додаток 1 експертизи): - сукупна вартість кредиту (у процентному значенні) на момент укладення кредитного договору №014/9408/74/51307 від11.01.2007р. складає 16,57% та є вищою від визначеної договором процентної ставки за користування кредитом; - сукупна вартість кредиту (у грошовому виразі) на момент укладання кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р., складає 43693,08 дол. США.

2. За результатами дослідження наявних матеріалів встановлено, щомісячні платежі виходячи з базових умов передбачених на момент укладення кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. складають: від 12,25 дол. США до 1189,64дол. США (докладно див. колонку 2 Додатку 1 експертизи).

В межах наявних матеріалів, не встановлено інформації про кредитні умови, надані, позичальнику у письмовій формі перед укладанням кредитного договору №47/РП/39/2006- 840 від 05.09.2006р. та детального розпису загальної вартості кредиту для споживача на момент укладення кредитного договору, що передбачено п.2 та п.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (докладно див. дослідну частину дослідження).

3. За даними додатку №2 «Сукупна вартість кредиту» (ТІ а.с.25-26) до кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р.: відсоткова ставка складає 14,00%, реальна процентна ставка складає 14,73%. В межах наявних матеріалів, абсолютне значення подорожчання кредиту по додатковій угоді №96-05/13/1123 від 04.08.2010р. до кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. не визначено.

За результатами експертизи в межах наявних матеріалів, встановлено (докладно див. дослідну частину та Додаток 2 експертизи): - реальна процентна ставка на момент укладання додаткової угоди №96-05/13/1123 від 04.08.2010р. складає 17,70% та є вищою від визначеної процентної ставки за користування кредитом та реальної процентної ставки; - абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання додаткової угоди №96-05/13/1123 від 04.08.2010р. складає 28433,18 дол. США.

4. За результатами експертизи встановлено, що в межах наявних матеріалів, щомісячні платежі (в т.ч. за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами), виходячи з базових умов передбачених на момент укладення додаткової угоди №96-05/13/1123 від 04.08.2010р. до кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. складають: від 505,36 дол. США до 1210,59 дол. США (докладно див. колонку 2 Додатку 2 експертизи).

Під час дослідження щомісячних платежів встановлено, що планові платежі зазначені у Розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. станом на 08.07.2015р. (Т.1 а.с.6-11) та платежі зазначені у «Графіку погашення кредиту за ануїтетною схемою погашення. Орієнтовний» (Т.1 а.с.24) від 04.08.2010р. до кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. не узгоджуються між собою (докладно див. дослідну частину та Таблицю 1 експертизи).

Згідно наявних матеріалів, оформлення Банком інформації щодо сукупної вартості кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладення додаткової угоди №96-05/13/1123 від 04.08.2010р. до кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р., не узгоджується з «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затвердженими Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р. (докладно див. дослідну частину).

5. В межах наявних матеріалів, в результаті дослідження квитанцій та виписок щодо погашення заборгованості по кредитному договору№014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. та Розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. станом на 08.07.2015р. Позичальником на виконання умов договору сплачено коштів станом на 08.07.2015р. у сумі, що складає еквівалент 77699,54 дол. США (докладно див. дослідну частину та Додаток 3 експертизи), в т.ч.: - сплачено в іноземній валюті 77028,21 дол. США; - сплачено в національній валюті 3390,21 грн. (що по курсу НБУ складає 671,33 дол. США).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст.1054 цивільного закону).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв»язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування».

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Також на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надала суду висновок за результатами проведення експертно-економічного дослідження №86/12/2016 від 27 грудня 2016 року. За даними п.1.4. кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. ставка за користування кредитних коштів становить 15,25%. В межах наявних сукупна вартість кредиту (у процентному значенні та у грошовому виразі) за договором №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. не визначені. За результатами дослідження в межах наявних матеріалів, встановлено ефективна ставка відсотка на момент укладення кредитного договору 74 51307 від 11.01.2007р.складає 16,57% та є вищою від визначеної договором ставки за користування кредитом; сукупна вартість кредиту (у грошовому виразі) на момент укладання кредитного к№4.9408/74/51307 від 11.01.2007р., складає 43693,08 дол.США. За результатами дослідження наявних матеріалів встановлено, щомісячні платежі з базових умов передбачених на момент укладення кредитного договору іШ7 від 11.01.2007р. складають: від 12,25 дол.США до 1189,64дол.США лив. колонку 2 Додатку 1 дослідження). З межах наявних матеріалів, не встановлено інформації про кредитні умови, надані у письмовій формі перед укладанням кредитного договору №47/РП/39/2006-840 ШІ 1:06р. та детального розпису загальної вартості кредиту для споживача на момент кредитного договору, що передбачено п.2 та п.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав» докладно див. дослідну частину дослідження). 5 За даними додатку №2 «Сукупна вартість кредиту» до кредитного договору від 11.01.2007р.: відсоткова ставка складає 14,00%. реальна процентна складає 14,73%. В межах наявних матеріалів, абсолютне значення подорожчання додатковій угоді №96-05/13/1123 від 01.08.2010р. до кредитного договору від 11.01.2007р. не визначено. За результатами дослідження в межах наявних матеріалів, встановлено: реальна процентна ставка на момент укладання додатковій угоді №96-05/13/1123 - складає 17,70% та є вищою від визначеної процентної ставки за користування кредитом та реальної процентної ставки; - абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання додаткової угоди №96-05/13/1123 від 04.08.2010р. складає 28433,18 дол. США.

4. За результатами експертизи встановлено, що в межах наявних матеріалів, щомісячні платежі (в т.ч. за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами), виходячи з базових умов передбачених на момент укладення додаткової угоди №96-05/13/1123 від 04.08.2010р. до кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. складають: від 505,36 дол. США до 1210,59 дол. США (докладно див. колонку 2 Додатку 2 експертизи).

Під час дослідження щомісячних платежів встановлено, що планові платежі зазначені у Розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. станом на 08.07.2015р. (Т.1 а.с.6-11) та платежі зазначені у «Графіку погашення кредиту за ануїтетною схемою погашення. Орієнтовний» (Т.1 а.с.24) від 04.08.2010р. до кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. не узгоджуються між собою (докладно див. дослідну частину та Таблицю 1 експертизи).

Згідно наявних матеріалів, оформлення Банком інформації щодо сукупної вартості кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладення додаткової угоди №96-05/13/1123 від 04.08.2010р. до кредитного договору №014/9408/74/51307 від 11.01.2007р., не узгоджується з «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затвердженими Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р. (докладно див. дослідну частину).

5. В межах наявних матеріалів, в результаті дослідження квитанцій та виписок щодо погашення заборгованості по кредитному договору№014/9408/74/51307 від 11.01.2007р. Позичальником на виконання умов договору сплачено коштів станом на 08.07.2015р. у сумі, що складає еквівалент 77699,54 дол. США, в т.ч.: - сплачено в іноземній валюті 77028,21 дол. США; - сплачено в національній валюті 3390,21 грн. (що по курсу НБУ складає 671,33 дол. США).

З аналізу та вивчення матеріалів Кредитного договору і додаткових угод, судом встановлено, що в їхньому змісті є відсутніми встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для укладення кредитного договору, а саме банк при укладанні спірного кредитного договору з позичальником: 1)не здійснив належно детальний, достовірний та об’єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативних вимог п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (надалі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168; 2) не зазначив належно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості згідно вимоги п.3.4 Правил; 3) не визначив належно реальну процентну ставку в порушення вимоги п.3.3 Правил.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", які розроблені у відповідності до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання в ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Встановлено, що відсотки за кредитним договором штучно були збільшені на і становлять замість 14.00 % -17,70%, що значно здорощує вартість кредиту. Тобто, узгоджена сторонами у договорі ціна договору не відповідає реально встановленій ціні за договором, а узгоджений у договорі розмір реальної відсоткової ставки не відповідає фактично встановленому за договором розміру процентів, узгоджений у договорі розмір абсолютного здорожчання кредиту не відповідає фактично встановленому розміру. Таким чином кінцева сукупна вартість кредиту значно зростає. Проведення судово-економічної експертизи має суттєве значення по справі, для встановлення викладених позивачем за зустрічним позовом обставин, щодо факту введення банком позичальника в оману, при укладенні оспорюваного кредитного договору. Крім того, відповідно до графіку погашення кредиту ОСОБА_5 мала сплатити банку за час дії кредитного договору 66 640,19 дол. США, відповідно до проведеної експертизи ОСОБА_1 на виконання кредитного договору сплатила вже 77 699,54 дол. США, та відповідно заборгованість по тілу кредиту становить 19 275,05 дол. США., по відсоткам за користування – 2857,74 дол. США.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд роз’яснював права сторін, в тому числі заявлення клопотань про призначення судової експертизи. Банк не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували зазначений висновок судового експерта. Тому при ухваленні судового рішення, суд приймає до увагу проведену експертизу.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Зважаючи на вказане суд приходить до висновку, що даним експертним висновком підтверджується, що відповідач скористався тим, що позичальнику об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а банк, в порушення вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. На думку суду, встановлені судовим експертом розбіжності, являються такими, що поліпшують умови банку, який розробляв спірний кредитний договір, додаток до нього та додаткові угоди.

Таким чином, з дослідженого судом висновку експертизи, суд робить висновок, що під час укладання договору, банк приховав від позичальника повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Отже, виходячи з положень ст.ст. 203,215,230,548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позичальник була введена в оману банком щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.

А тому, волевиявлення позичальника на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які, фактично, встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили її волевиявленню на його укладання саме на таких умовах.

Статтями 18 і 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним. Такими зокрема є, укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ,ч. 2 , ч. 1 п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 коментованого Закону, нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч.6 ст..19 ЗУ «Про захист прав споживачів» є недійсні.

В ч. 1ст. 230 ЦК України визначено: «Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

В пункті 20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Висновок експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатила би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, обєктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, суд вважає таким, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача за зустрічним позовом.

Таким чином, зіставляючи все вище наведене, факти і обставини справи (зокрема, щодо невідповідності цифрових показників реальної процентної ставки та сукупної вартості кредиту) до коментованих норм та імперативних вимог Закону, суд прийшов до висновоку: укладений позичальником кредитний договір є таким, що укладений під впливом омани з боку банку. І в такому разі, укладений спірний кредитний правочин є недійсним в силу ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Таким чином, похідним від визнання недійсним вказаного кредитного договору є визнання недійсним правочину щодо його забезпечення, тобто, договору іпотеки та договору поруки.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст.. 203,215,548,627,628,638, 1046, 1054 ЦК України, ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами», Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст..ст. ..ст.10,60, 79,88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 банк Аваль», третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів задоволити.

Визнати недійсним кредитний договір №014/9408/74/51307, укладений 11 січня 2007 року між Відкритим акціонреним товарситвом "ОСОБА_2 банк Аваль" та ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 11 січня 2007 року між Відкритим акціонреним товарситвом "ОСОБА_2 банк Аваль" та ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір поруки, укладений 11 січня 2007 року між Відкритим акціонреним товарситвом "ОСОБА_2 банк Аваль" та ОСОБА_3.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич