Постанова № 7130447, 07.12.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"07" грудня 2009 р. № 2а- 42931/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Когут Н.М.,

за участю: представника позивача -Козлович С. М., діє на підставі довіреності від 06. 11. 2009 року; представника відповідача -Тарасенко О. В., що діє на підставі довіреності від 07. 12. 2009 року за № 7850/Т/10-013; Васильєвої Ю. О., діє на підставі довіреності від 07. 09. 09 року за № 6104/В/10-013 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» (далі ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 26 жовтня 2009 року № 0000221800/0 Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на невідповідність прийнятого відповідачем рішення фактичним обставинам справи. Зазначив, що Недотримання продавцем порядку, встановленого пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення відповідача, оскільки згідно з абзацом другим пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Отже, на думку позивача, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при порушенні вимог Закону про ПДВ продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Представники відповідача проти позову заперечували в повному обсязі, в обґрунтування своїх доводів посилались на наступне. При проведенні перевірки встановлено, що ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» у 2008 році мало взаємовідносини з ПФ «ТТВ». Усі договори були підписані з боку ПФ «ТТВ» ОСОБА_1, з боку ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» - ОСОБА_2. Усі накладні, виписані ПФ „ТТВ», були підписані ОСОБА_1 ПФ «ТТВ» відсутнє за юридичною адресою: м. Харків, пр.-т. Московський, буд. 257. Податкова звітність подається до ДПІ Фрунзенського району м. Харкова засобами поштового звязку. ПФ «ТТВ» направило до Департаменту державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Харківського МВК рішення № 1-06-09 від 15 червня 2009р. засновника ПФ «ТТВ» Ценіної Белли Данилівни, про ліквідацію підприємства. 19.08.2009 року до ЄДР було внесено запис про судове рішення щодо порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи ПФ «ТТВ». Посадова особа директор ОСОБА_1 за місцем знаходження підприємства відсутня, про що свідчить лист від Державної прикордонної служби України, в якому наведені дані про стан перетинання державного кордону України громадянкою ОСОБА_1. Згідно податкової звітності ПФ «ТТВ», встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям ПФ «ТТВ» та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобовязання. Таким чином, на думку відповідача, в ході перевірки встановлено недодержання вимог ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» з постачальниками та покупцями та є нікчемними.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» пройшло процедуру державної реєстрації, значиться в Єдиному державному реєстрі, а отже набуло прав юридичної особи.

ДПІ У Фрунзенському районі м. Харкова здійснила позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» з питань дотримання вимог7 податкового законодавства за період з 01. 07. 2006 року по 30. 06. 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01. 07. 2006 року по 30. 06. 2009 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 06.10.2009 року за №5975/23-212133816640 (а. с. 9-49). Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс»: ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ЕЙ-ПІ-ЕМ Контролс»з постачальниками та покупцями та є нікчемними; п.3.1 ст. 3, п.п.4.1.1 п.4.1 ст. 4, п. 5.9 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94- ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого Підприємством завищені валові доходи всього на суму 230322,0 грн. у т.ч. за 2 квартал 2008 року на суму 8650,0 грн., за 3 квартал 2008 року на суму 221672,0 грн.; п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством завищені валові витрати на загальну суму 230322 грн., у т.ч. за 2 квартал 2008 року на суму 8650,0 грн., за 3 квартал 2008 року на суму 221672,0 грн.; ст. 3, ст. 4, п.п 7.7.1 , п.п.7.7.2 п.п.7.7, пп. 7.4.1., пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 ВР від 03.04.1997 із змінами та доповненнями в частині формування податкових зобовязань від операцій по продажу ТМЦ, отриманих від ПФ «ТТВ» на суму 44334,0 грн. та податкового кредиту від операцій по придбанню ТМЦ від ПФ «ТТВ» на суму 46064,0 грн., в результаті чого підприємством завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобовязань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 161,0 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 1569,0 грн., а саме за червень 2008 року.

За результатами перевірки контролюючим органом прийнято Податкове повідомлення рішення від 26 жовтня 2009 року за № 0000221800/0 про визначення сум податкового зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 2353,50 грн. (в тому числі 1569,00 грн. за основним платежем; 784,50 грн. сума штрафних (фінансових) санкцій) (а. с. 50).

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення суми податкового зобовязання слугували викладені в акті перевірки висновки відповідача про нікчемність угод між ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» та ПФ «ТТВ», у звязку з тим, що контрагент позивача відсутній за місцем реєстрації та відсутністю керівника ПФ «ТТВ».

В судовому засіданні було встановлено, що між ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» (Покупець) та ПП «ТТВ» було укладено Договір № 19/2008 від 25.06.08, предметом якого була поставка манометрів на умовах 100% попередньої оплати вартості продукції. (а.с. 60-63). Та додаткова угода від 30. 07. 2008 року № 1 на поставку регулятора тиску (а. с. 66) Позивачем було сплачено 31. 07. 2008 року 28950,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 682 (а.с. 79) та банківською випискою (а. с. 80) У звязку з отриманням вказаних коштів ПП «ТТВ» було виписано податкові накладні № 481 від 27.06.08р. та № 725 від 31.07.2008 року (а.с. 64, 67). Отримання товару підтверджується видатковими накладними № 694 від 29 липня 2008 року та № 1746 від 26.11.2008 року (а. с. 65, 69).

Отриманий товар ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» відвантажено на адресу ТОВ «Рем-Строй» на підставі договору № 30/2008 від 24.07.2008 року (а. с. 99-102). Відповідно до даних видаткової накладної № 21/11 від 26.11. 2008 року товар відвантажений ТОВ «РЕМ -СТРОЙ» (а. с. 104).

«За відвантажений товар ТОВ «Рем-Строй» перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» 50452,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями N 108 від 18.12.2008 року на суму 25000,0 грн., № 178 від 03.02.2009 року на суму 10316,96 грн. № 186 від 05.02.2009 року на суму 15135,84 грн. (а. с. 106-108). Платником виписана податкова накладна № 2 від 26.11. 2008 року (а. с. 103) на загальну суму 50452,00 грн., в тому числі ПДВ- 8408,80 грн.

Таким чином, позивачем правомірно до складу валових доходів віднесено у 4 кварталі 2008 року 42044,0 грн., до складу податкових зобовязань у листопаді 2008 року -8408,80 грн.

На підставі договору № 19/2008 від 25.06. 2008 року (а. с. 60-63) та додаткової угоди від 30.07.2008 № 2 до договору від 25.06.2009 № 19/2008 (а. с. 70-71), відповідно видаткової накладної № 953 від 28.08.2008 (а. с. 73) на адресу ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» від ПФ „ТТВ» надійшов товар (клапани в кількості 3 штук) на загальну суму 217550 40 грн.

За отриманий товар з рахунку ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» на адресу ПП «ТТВ» 01.10.2008 року перераховано 217550,40 грн., у тому числі ПДВ 36258,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 754 (а. с. 75).

Зазначений товар на підставі договору № 5692 в повному обсязі відвантажено на адресу ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (а. с. 87-92).

Відповідно до видаткової накладної № 16/08 від 29. 08. 2008 року сума поставки складає 237050,40 грн., в тому числі ПДВ 39508, 40 грн. (а. с. 94).

За відвантажений товар ВАТ «АрселорМіггал Кривий Ріг» 02.09.2008 року перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» 237050,40 грн., що підтверджується карткою рахунку (а. с. 95). Платником податку виписана податкова накладна № 4 від 29. 08. 2008 року на загальну суму 237050,40 грн., в тому числі ПДВ 39508,40 грн. (а. с. 93)

Таким чином, до складу валових доходів ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» правомірно у 3 кварталі 2008 року віднесено 197542,0 грн., до складу податкових зобовязань у серпні 2008 року віднесено 39508,40 грн.

Відповідно до п.п. 5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. за № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. за № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 11.2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. за № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З приводу доводів відповідача, суд зазначає наступне. Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абзацом 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вбачається з договорів, укладених між ТОВ «ЕЙ ПІ КМ Контролс» та ПП «ТТВ», предметом даних договорів є купівля продаж товарів. Розрахунки за виконані роботи здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Ухилення однією із сторін двохстороннього договору від сплати податків за цим договором жодним чином не свідчить про порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (активні дії), оскільки обєктивна сторона несплати до бюджету відповідного податку міститься не в діях, а в бездіяльності, з чого випливає, що висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочинів в укладених між позивачем та ПП «ТТВ» договорах, в розумінні п. 1 ст. 228 ЦК України - зроблений відповідачем із невірним тлумаченням змісту вказаної норми матеріального права.

Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочинів в усіх укладених між ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» та ПП «ТТВ» договорах купівлі - продажу, в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України - зроблений відповідачем на підставі невірного тлумачення відповідачем змісту вказаної норми матеріального права.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як «нікчемний правочин», відповідач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Відповідачем, при використанні терміну «нікчемний правочин», не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Також відповідач не звернув увагу на те, що згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-XII встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

Як свідчать матеріали справи у сторін відсутні судові рішення, які набрали законної сили, за яким Договора, укладені між ТОВ «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» та ПП «ТТВ» щодо купівлі продажу товарів, визнані відповідним судом недійсними.

Стосовно посилання відповідача, про відсутність ПП «ТТВ» за юридичною та фактичної адресою, суд зазначає наступне. Державна податкова інспекція, відповідно до Закону України «Про державне реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», надсилає повідомлення до Державного реєстратора про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням. Вказана інформація заноситься Державним реєстратором до Єдиного державного реєстру та є підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи. (ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»). Таким чином, суд вказує, що не знаходження юридичної особи за юридичною та фактичною адресою є підставою для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи, однак не має відношення для визнання вчинених такою юридичною особою правочинів нікчемними.

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР) визначено, що платники податку зобовязані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є обєктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи усі витрати позивача з оплати придбаних товарів спрямовані позивачем для забезпечення власної господарської діяльності - для здійснення подальшого продажу для отримання прибутку.

Крім того, суд окремо відзначає, що в силу п.п. «б» п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», норм Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби (затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001р. №110, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за №268/5459), норм Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій (затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001р. №253, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за №567/5758), правова специфіка податкових повідомлень рішень (рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій) як актів органів державної податкової служби України (правових актів індивідуальної дії) полягає у тому, що владний припис таких правових актів індивідуальної дії міститься безпосередньо в самому податковому повідомленні-рішенні або рішенні про застосування штрафних (фінансових) санкцій, а мотиви його винесення (тобто обставини, яким керувався субєкт владних повноважень) у відповідному акті перевірки, на підставі якого і приймався такий правовий акт індивідуальної дії.

За таких обставин, перевірка законності податкового повідомлення рішення або рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій з огляду на приписи ч.3 ст.2 КАС України полягає, в тому числі, і у визначенні достатності тих обставин, які наведені у відповідному акті перевірки, для обґрунтованого (слід розуміти юридично та фактично вірного) висновку про наявність в діях особи порушення конкретно визначеного положення чинного законодавства.

Посилання в акті за результатами перевірки на нікчемність правочинів позивача з контрагентом ПП «ТТВ» не містить посилання на конкретні договори та первинні документи, які були підставою для висновку про наявність порушень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідачем вказаного процесуального обовязку стосовно податкового повідомлення рішення за № 0000221800/0 від 26 жовтня 2009 року, не виконано, тому суд приходить до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Позивач звертається до суду з вимогою про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення. Суд зазначає, що відповідно до теорії права, чинність - це властивість нормативно-правового акту, яка визначається в обов'язковість застосування норм права (загальнообов'язкових правил поведінки, що забезпечуються державою як засіб регулювання суспільних відносин), протягом певного часу, на певній території, щодо певного кола осіб (визначеного або не визначеного). Тобто, визнання нечинним може бути застосовано як спосіб захисту порушеного права лише у разі оскарження нормативно-правового акту, що виокремлено законодавцем в ч. 11 ст. 171 КАС України. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правовим актом індивідуальної дії - рішенням, дію якого поширено на конкретну особі, і який є актом одноразового застосування норми права шляхом покладення на вказану особу обов'язку сплатити певні податкові зобов'язання. Таким чином, враховуючи вкладене, суд приходить до висновку, що адекватним способом поновлення порушеного права особи у разі оскарження податкового повідомлення-рішення є скасування вказаного акту. При вирішенні справи суд виходить з того, що позивач оспорює правомірність покладення на нього обов'язку по оплаті суми податкового зобов'язання та штрафних санкцій. Як встановлено в судовому засіданні, покладення на позивача обов'язку зі сплати ПДВ та штрафних санкцій шляхом винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000102328/0 від 24.06.2009 вчинено відповідачем всупереч дійсним обставинам справи та діючому законодавству.

Аналізуючи зазначені у частині 2 статті 162 КАС способи захисту порушеного права, суд приходить до висновку, що вони не містять виняткового переліку. У абзаці другому зазначеної статті законодавець вказав, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення № 0000221800/0 від 26.10.2009.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 204, 215, 216, 219, 220, 228 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст.ст. 5, 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. за № 334/94-ВР, ст.ст. 11, 12, 51, 71, 72, 94, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс»до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 жовтня 2009 року №0000221800/0 Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙ ПІ ЕМ Контролс» (ідентифікаційний код 33816640, юридична адреса: вул. Соколова, 3, м. Харків) витрати по сплаті державного мита в сумі 1,70 (одна грн. 70 коп.) грн.

7. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

8. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 11 грудня 2009 року.

Суддя Тацій Л.В.