Постанова № 71301651, 20.12.2017, Апеляційний суд Волинської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Матвійчук Л.В., Федонюк С.Ю.,

з участю: секретаря – Губарик К.А.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення коштів,

за апеляційною скаргою позивачки на рішення Ковельського міськрайонного суду від 30 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на її ім’я у відповідача публічного акціонерного товариства комерційного банку (далі – ПАТ КБ) «ПриватБанк» було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати та кредитну картку, останньою вона ніколи не користувалася та пін-код нікому не повідомляла.

Вказує на те, що 24.05.2015 року на її телефон з номеру мобільного телефону зателефонувала жінка, яка представилася працівником ПАТ КБ «Приватбанк», і повідомила позивачці, яка сума знаходиться на її кредитній картці та запропонувала її заблокувати, якщо ОСОБА_3 повідомить їй три цифри з номеру картки, після чого гроші були зняті з картки.

Відразу після зняття коштів без її відома, вона зателефонувала на гарячу лінію банку та повідомила про незаконне зняття коштів в розмірі 4 986,46 грн.

Зазначає, що оскільки вона не здійснювала операцію по зняттю коштів, не уповноважувала на це будь-кого, банківську карту не втрачала, нікому не передавала ні своєї кредитної карти ні пін-код до неї, не давала доручення працівникам ПАТ КБ «Приватбанк» на перерахунок коштів, тому просила суд з врахуванням уточнених позовних вимог зобов’язати відповідача повернути некоректно зняті кошти з кредитної картки MasterCard Elektronik №5577212301361203, виданої на ім’я ОСОБА_3, внесених готівкою 6 102,51 грн., автоматично списаних банком із зарплатної картки в сумі 234,85 грн., відсотки за користування кредитними коштами 1 302,77 грн., списані штрафи за прострочення за кредитом 50 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 30.10.2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_3 просила скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позову з підстав неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з таких мотивів.

Судом встановлено, що 15.05.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та позивачкою ОСОБА_3 було укладено договір про банківське обслуговування, згідно умов якого останній було відкрито картковий рахунок і видано кредитну картку зі встановленим на ній кредитним лімітом у розмірі 500 грн., який в подальшому збільшено до 5 000 грн. (а.с.9-11).

Як встановлено судом зі змісту позовної заяви та пояснень представника позивача ОСОБА_1, 24.05.2015 року до позивачки зателефонували з номеру «НОМЕР_1», і жінка представившись Іриною та працівником ПАТ КБ «Приватбанк» поцікавилась в позивачки, чи намагалась вона зняти кошти зі своєї картки. Позивачка повідомила їй, що карткою не користувалась, і тоді співрозмовниця повідомила, що сьогодні була спроба зняти грошові кошти з картки, але спроби були невдалі. Далі співрозмовниця запитала, чи не бажає позивачка заблокувати свою картку. Позивачка погодилась і тоді її співрозмовниця сказала, що для цього їй потрібно знати середні цифри з номера картки. Позивачка трохи засумнівалась, але співрозмовниця їй повідомила, що дійсно є працівником ПАТ КБ «Приватбанк». Тоді позивачка заспокоїлась і назвала «Ірині» три середні цифри своєї картки «732», а через хвилину на телефон позивачки прийшло SMS-повідомлення банку, з якого позивачка довідалась про зміну балансу на кредитній картці.

Повідомлення позивачкою трьох середніх цифр її кредитної картки було достатньо для вчинення невстановленою особою шахрайських дій внаслідок чого з кредитного рахунку позивачки за №5577212301361203 через мережу Інтернет було здійснено несанкціоновану транзакцію на суму 4 986,46 грн., про що позивачкою було повідомлено працівників банку по гарячій лінії.

З матеріалів справи вбачається, що 29.05.2015 року правоохоронними органами розпочато досудове розслідування за фактом вчинення шахрайських дій, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (а.с.7).

Банком несанкціонована транзакція не скасована й грошові кошти на картці/рахунку позивачки не відновлені.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктами 5, 6, 9 розділу 6 постанови Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» (далі – Постанова) визначено, що користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такі правові висновки висловлені в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15, які згідно вимог ст. 360-7 ЦПК України в редакції від 18.03.2004 року є обов’язковими для всіх судів України.

У відповідності ст. 60 ЦПК України в редакції від 18.03.2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як правильно встановлено місцевим судом, позивачка ОСОБА_3 своїми діями, назвавши три цифри своєї банківської картки невідомій особі по телефону, чого було достатньо для здійснення невстановленою особою шахрайських дій, сприяла незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Тому такі її дії не відповідають Умовам та Правилам надання банківських послуг, до яких вона приєдналася підписавши анкету-заяву, у зв’язку з чим у банка не виникло обов’язку відповідно до ст. 1073 ЦК України зарахувати зняті невстановленою особою суми на рахунок позивачки.

На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 відповідає вимогам закону.

Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Позивачка вважає, що судом не враховано того, що для проведення платіжної операції потрібно знати крім трьох цифр на звороті платіжної картки, ще й номер цієї картки, дату закінчення її дії та що на підтвердження проведеної операції має прийти код для підтвердження платником операції. На думку позивача судом не було з’ясовано і не наведено правової норми, яка вказує, що саме три цифри на звороті платіжної картки дають змогу її ідентифікувати.

Проте, колегією суддів такі доводи до уваги не приймаються, оскільки вчинення позивачкою свідомих дій шляхом повідомлення невідомій особі трьох цифр своєї банківської картки було достатньо для вчинення невстановленою особою шахрайських дій, внаслідок чого з кредитного рахунку позивачки за №5577212301361203 через мережу Інтернет було здійснено несанкціоновану транзакцію на суму 4 986,46 грн. Надання вказаної інформації невідомій особі, тобто використання цією особою повідомлених позивачкою реквізитів електронного платіжного засобу дало змогу банку ініціювати платіжну операцію. Повідомлення позивачкою згаданих реквізитів невідомій особі стало причиною неможливості здійснення контролю за електронним платіжним засобом, що стало наслідком здійснення невстановленою особою зазначеної транзакції.

Доводи позивачки про обов’язок банку відновити на її рахунку згадану суму з посиланням на п. 9 Постанови, який передбачає, що до моменту повідомлення користувачем банку про операцію, якої він не виконував, ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк, є необґрунтованими, оскільки за поясненнями самої позивачки про згадану транзакцію вона повідомила банк після здійснення такої операції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду від 30 жовтня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий:

Судді: