Постанова № 71301544, 27.12.2017, Апеляційний суд Волинської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Концевич Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про стягнення коштів.

Покликалась на те, що 24 березня 2012 року між ними було укладено договір позики грошей. Відповідно до даного договору, який посвідчений нотаріусом, відповідачем було позичено 10 500 грн., які він мав повернути до 21.12.2012 року та кошти в сумі 10 000 доларів США., які він мав повернути до 31.12.2013 року. На підтвердження укладення договору позики відповідач написав розписку, у якій підтвердив факт отримання у борг грошей та домовленість, щодо їх повернення. Однак у визначений строк відповідач боргу не повернув, сума боргу станом на день звернення до суду складає - 10500 грн. та 10000 доларів США, збитки від інфляції 10 540 грн., 3% річних 1 257 грн.,

Просила стягнути з відповідача в її користь борг за договором позики від 24.03.2012 року в розмірі 10000 доларів США в еквіваленті до гривні за офіційним курсом НБУ на день погашення боргу та 10000 гривень з врахуванням індексу інфляції в сумі 10540, 17 гривень, 3% річних – 1257, 41 гривень, а всього 22297, 58 гривень.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2017 року позов в даній справі задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2-А.М. в користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 10 000 доларів США, що по курсу НБУ станом на 29.09.2017 року становить 265 200 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2-А.М. в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 652 гривень

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач ОСОБА_2-А.М. подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

В частині відмовлених вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому колегією суддів апеляційного суду не переглядається.

В судове засідання особи, що беруть участь у справі (їх представники) не з'явилися. Беручи до уваги вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін та їх представників.

Враховуючи неявку всіх осіб, що беруть участь у справі їх представників та вимоги ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи борг в іноземній валюті за договором позики, суд першої інстанції вважав доведеним факт надання позивачем у позику грошових коштів ОСОБА_2-А.М. та неповернення відповідачем отриманої суми позики, констатуючи, що позовна вимога позивачем заявлена в межах позовної давності.

Однак такі висновки суду зроблені з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Правовідносини між фізичними особами щодо договорів позики регулюються нормами ст.ст.1046-1053 ЦК України.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. ( ч.1 ст. 1047 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 24 березня 2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 143. ( а.с. 6).

Відповідно до умов договору ОСОБА_1І (позикодавець) передав, а ОСОБА_2-А.М. (позичальник) прийняв у власність 10500 гривень та 10000 доларів США за офіційним курсом на день укладання договору 1 долар США= 7,9850 гривень. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики ( а.с.7).

За змістом, укладеного між сторонами договору, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики в розмірі 0,1 % річних. Проценти виплачуються щомісяця 24 числа до дня повернення позики, у разі повернення позики проценти нараховуються на неповернуту суму позики.

Сторони погодили, що суму позики в розмірі 10000 доларів США позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві готівкою або перерахувати в строк до 31 грудня 2013 року. При цьому умовами договору визначено, що повернення боргу сплачується з 01 січня 2013 року щомісячно в останній день календарного місяця в сумі 833,30 доларів США або в еквіваленті до гривні за офіційним курсом НБУ на день повернення позики.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонам виникли правовідносини з приводу невиконання договору позики.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252–255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Суд першої інстанції стягуючи суму боргу за договором позики, виходив з того, що кінцевий строк виконання даного зобов’язання 31 грудня 2013 року, з позовом ОСОБА_1 звернулась 03 січня 2017 року, тобто в межах позовної давності, оскільки 31 грудня 2016 року-це субота, 1, 2 січня 2017 року – вихідні дні.

Однак поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що договором позики передбачений графік щомісячних платежів по поверненню суми боргу в іноземній валюті, а тому позовну давність слід обчислювати по кожному простроченому платежу.

Отже перший платіж повинен був здійснений 31 січня 2013 року в розмірі 833,30 доларів США, останній платіж 31 грудня 2013 року в розмірі 833,70 доларів США, оскільки з 31 січня 2013 року по 30 листопада 2013 року одинадцять платежів по 833,30 доларів США становить 9166,30 доларів США, 10000 доларів США- 9166,30 доларів США становить 833,70 доларів США.

Як вбачається з заяви ОСОБА_2-А. М. від 10.08.2017 року, яка подана до суду першої інстанції, відповідач просив застосувати до заявлених вимог наслідки пропущення строків позовної давності.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Беручи до уваги умови договору, щодо повернення боргу обов’язковими щомісячними платежами, до задоволення підлягає вимога в сумі 833, 70 доларів США, яка заявлена позивачем в межах строків позовної давності оскільки мала бути сплачена 31 грудня 2016 року.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом ч. 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки днем платежу в розумінні ст. 533 ЦК України в даному випадку є дата складення повного судового рішення ( а це 27 грудня 2017 року), станом на 27 грудня 2017 року курс Національного Банку України долара США становить 2794,4567 гривень - 100 доларів США, отже 1 долар США - 27.944567 гривень, а тому 833,70 долара США* 27,860871 гривень =23297,39 гривень.

Враховуючи наведене, оскільки судом першої інстанції в порушення зазначених норм матеріального права, ухвалено рішення, яким частково задоволений позов та стягнуто усю суму боргу у доларах США поза межами строків позовної давності, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру задоволених позовних вимог слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Крім того на підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в розмірі пропорційно до відсотку задоволених позовних вимог

Розраховуючи суму стягуваних судових витрат суд виходить з того, що було задоволено 8,15% вимог позивач від заявлених ним вимог відтак з відповідача в користь позивача слід стягнути 233 грн.09 коп. за подання позовної заяви ( 2859,99 грн. х 8,15%).

З позивача в користь відповідача слід стягнути 2661 грн. 07 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги з врахуванням того, що вимоги апеляційної скарги задоволені на 91,22% (2917,20 грн. судовий збір за подання апеляційної скарги х 91.22%).

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 376, 382,384 ЦПК України колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2017 року в частині визначення розміру задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт серії КС № 251556, виданий Стрийським МРВ УМВС України у Львівській області від 27 березня 2003 року, податковий номер НОМЕР_1, що проживає ІНФОРМАЦІЯ_1) в користь ОСОБА_1 (паспорт серії АЮ № 049417, виданий Луцьким МВ УМВС України у Волинській області від 14 серпня 2007 року, податковий номер НОМЕР_2, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2) заборгованість за договором позики від 24 березня 2012 року в розмірі 23297 гривень 39 копійок, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення є еквівалентом 833,70 долара США.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 233 гривні 09 копійок судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 2661 гривень 07 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді: