Рішення № 71292661, 20.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/1383/16-ц 22-ц/774/1561/К/17

Справа № 211/1383/16-ц Головуючий в І інстанції

Провадження № 22ц/774/1561/К/17 ОСОБА_1

Категорія – 27 (I) Доповідач Барильська А.П

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області ускладі:

Головуючого – судді: Барильської А.П.

суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П.

секретар: Видрик А.А.

представника позивача ОСОБА_2 –ОСОБА_3

представника Публічного Акціонерного Товариство «Альфа-Банк» - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 травня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного Акціонерного Товариство «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору споживчого кредиту, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Публічного Акціонерного Товариство «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору споживчого кредиту.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що 13 травня 2008 року з метою отримання споживчого кредиту у розмірі 14650,52 доларів США без зазначення грошового еквіваленту у гривні між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», було укладено кредитний договір № 70006951.

Однак позивач вважає укладений договір частково недійсним, оскільки при укладенні договору була порушена сама форма договору, оскільки в договорі не зазначено ні строк дії договору, ні посилання на дату його закінчення, що встановлює ризик для неоднакового тлумачення змісту договору зі сторони відповідача. Окрім цього, при укладанні кредитного договору та наданні споживчого кредиту було додатково складено лише графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, і урахуванням вартості всіх супутніх послуг, однак ані роз’яснень щодо кількості, їх обсягу та переваг саме такої сплати надано не було. Таким чином при наданні послуг щодо надання споживчого кредиту відповідачем були порушенні положення ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», внаслідок чого виникла неможливість у повному виконанні грошових зобов'язань та застосування окремих його положень.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 травня 2017 року позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача, посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини та матеріали справи.

Так, Банк при укладенні кредитного договору вказав у договорі значно завищене абсолютне значення подорожчання кредиту, чим ввів в оману позивача.

Окрім цього п. 8 кредитного договору передбачено, що підпис позивача на кредитному договорі є письмовим підтвердженням того, що позивач у письмовій формі ознайомлений з загальними умовами кредитування фізичних осіб ЗАТ «Альфа - Банк», затвердженими наказами ЗАТ «Альфа - Банк» від 14 січня 2008 року №30, які йому роз'ясненні, зрозумілі та з якими він повністю згоден. В п.12 зазначається про існування тарифів по обслуговуванні поточних рахунків фізичних осіб в ЗАТ «Альфа - Банк», що є невід'ємною частиною кредитного договору. Однак ані посилання на інтернет - ресурс, ані надання їх у друкованому вигляді для ознайомлення та їх підписанів позивачем здійснено не було. Тому умови кредитування фізичних осіб ЗАТ «Альфа - Банк», які були затверджені наказами ЗАТ «Альфа - Банк» від 14 січня 2008 року №30 та тарифи по обслуговуванні поточних рахунків фізичних осіб в ЗАТ «Альфа - Банк» не можна вважати складовою частиною укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору, якщо у зазначених документах: не виявлено підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці загальні умови та тарифи розумів позичальник, підписуючи кредитний договір; існують сумніви щодо того, що загальні умови кредитування фізичних осіб ЗАТ «Альфа - Банк», які були затверджені наказами ЗАТ «Альфа - Банк» від 14 січня 2008 року №30 та тарифи по обслуговуванню поточних рахунків фізичних осіб в ЗАТ «Альфа - Банк» змінювались або доповнювались за власною ініціативою відповідача. Таким чином при укладанні кредитного договору повної та всебічної інформації надано не було.

До того ж кредитний договір було надруковано шрифтом, який ускладнює його прочитання та є дуже важким для ознайомлення, що порушує положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки текст надруковано значно меншим шрифтом,ніж у 12 кегль.

Також позивачу не зрозумілі розрахунки при визначенні сукупної вартості кредиту. Так, п. 2.9. кредитного договору було встановлено комісійна винагорода у розмірі 1390,92 гривень. Більш того п.3 кредитного договору ще встановлює й обов'язок сплати комісій банку. Окрім цього, відповідно до тлумачення та розуміння п. 2.9. кредитного договору можна дійти висновку, що комісія є винагородою, а не обов'язковим платежем, а отже не мала сплачуватись та включатись до зарахування взагалі. Існування комісії також підтверджується пп. е п. 3. 1.1. кредитного договору, однак вказаний пункту порушує ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Апелянт зауважує на тому, що при укладанні кредитного договору не було надано ніяких пояснень, консультацій та роз'яснень щодо встановлення кредитної ставки, розміру затрат і відсотків, чим були порушені права позивача, як споживача.

Також представник позивача в апеляційній скразі зауважує, що споживчий кредит надавався в іноземній валюті в сумі 14650,52 доларів США без зазначення взагалі еквіваленту у гривні (відповідно до п.2.1. кредитного договору). Однак ст. 192 ЦК України встановлено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня, а статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 13 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», як кредитором, та ОСОБА_2, як позичальником, було укладено кредитний договір № 70000951, відповідно до п. 2 якого банк надає позичальнику кредит та приймає в заставу в якості забезпечення виконання зобов’язань за договором предмет застави, а позичальник приймає кредит та передає банку в заставу в якості забезпечення виконання зобов’язань за договором предмет застави на викладених нижче умовах.

Згідно підпунктів 2.1-2.3. договору, сума кредиту 14650,52 доларів США. Номінальна процентна ставка 13,50%. Дата остаточного повернення кредиту 14.05.2015 р.

Згідно підпункту 2.4. кредитного договору, цільове використання кредиту: придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між позичальником та ДК «УкрАвтоЗАЗ-Сервіс» № 2912 від 05.05.2008 р. – OPEL ASTRA 0TGF69, 2008 року випуску, колір – сірий, державний номер – АН2084АТ, № кузова Y6DOTGF698X018758, тип ЛЕГКОВИЙ СЄДАН (свідоцтво про реєстрацію – АНС 171610 видане – Горлівка РЕВ 6-го МРВ, 07.05.2008 року), оплата страхової суми ЗАТ СК «ВУСО» (Донецьк) за перший рік страхування транспортного засобу – 0,00 грн. Сума першочергового внеску 12 273,00 грн.

Порядок надання кредиту: не пізніше наступного банківського дня після отримання банком документів зазначено у розділі № 2, кредит надається однією сумою в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника. У разі надання кредиту в валюті кредиту – долар США: позичальник здійснює продаж іноземної валюти, отриманої як кредитні кошти за договором, за безготівковим курсом, встановленим банком на день здійснення валютообміної операції та одразу зараховує отриману в результаті такої операції суму в національній валюті України на поточний рахунок. Позичальник, діючи на підставі Цивільного кодексу України та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в порядку договірного списання доручає банку перерахувати кошти (в т.ч. виручені від продажу валюти) з поточного рахунку позичальника за наступними реквізитами: в сумі 69546 грн. – на рахунок продавця ДК ТОВ «УкрАвтоЗАЗ-Сервіс» з метою оплати страхової суми за перший рік страхування Транспортного засобу за договором страхування між позичальником та страховиком (підпункт 2.7. договору).

Пунктом 2.8. договору передбачений порядок повернення кредиту та сплати процентів: платежі з повернення кредиту та сплати процентів за його користування здійснюються щомісячно рівними частинами відповідно до графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який є додатком № 1 до договору та його невід’ємною частиною в порядку та на умовах, визначених цим договором. У разі сплати у валюті кредиту 14 числа кожного місяця рівними частинами в сумі 271 доларів США; у разі погашення кредиту у валюті відмінній від валюти кредиту таке погашення має здійснюватись не пізніше 13 числа кожного місяця у сумі, нарахованій у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Підпунктом 2.9. договору встановлена комісійна винагорода за перерахування коштів продавцю та страховику в сумі 1390,92 грн.

Предмет застави згідно підпункту 2.11 складає транспортний засіб OPEL ASTRA 0TGF69, 2008 року випуску, колір – сірий, державний номер – АН2084АТ, № кузова Y6DOTGF698X018758, тип ЛЕГКОВИЙ СЄДАН (свідоцтво про реєстрацію – АНС 171610 видане – Горлівка РЕВ 6-го МРВ, 07.05.2008 року)

Вартість предмету застави 81819 гривень (п.п. 2.13).

Пунктом 3 кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов’язується в порядку та на умовах, що визначені даним договором повертати кредит, виплачувати банку проценти за користування кредитом, сплачувати комісії за дії банку, які вчиняються на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов’язань за договором, сплачувати неустойки та інші передбачені договором платежі та виконувати інші обов’язки, що передбачені договором. Повернення кредиту (його частини) та сплати процентів за користування ним здійснюється позичальником в порядку та на умовах, що визначені у додатку № 1 до цього договору, який є його невід’ємною частиною.

Звертаючиь до суду з позовом, позивач просив суд визнати недійсним кредитний договір № 700006951 від 13.05.2008 року, посилаючись на те, що при укладанні спірного кредитного договору порушено ч.2 ст. 11 та ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави, передбачені статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання кредитного договору недійсним, оскільки всі умови договору були узгоджені сторонами добровільно, позивач підписав договір, попередньо ознайомившись із його змістом та погодившись із ним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього кодексу.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї статті у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов’язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Шрифт, на день укладення договору, був зрозумілий для прочитання позивачем кредитного договору, зауважень з цього приводу ним не заявлялось.

Тобто кредитний договір був укладений в належній письмовій формі та підписаний особисто сторонами, а пункт 8. цього договору викладено у наступній редакції: «Підпис позичальника на оригіналі договору, що залишається в банку є письмовим підтвердженням: отримання позичальником свого примірнику цього договору, що складається з першого та другого Розділів в дату його укладення; ознайомлення позичальника у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг; надання позичальнику іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України. Підпис позичальника на цьому договорі є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений з Загальними умовами кредитування фізичних осіб ЗАТ «Альфа-Банк», затверджених наказом ЗАТ «Альфа-Банк» від 14 січня 2008 року № 30, які йому роз’яснені та зрозумілі та з якими він цілком згодний».

Із вище викладеного колегія суддів приходить до висновку, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю в якій надано кредит, строк кредитування.

Банк виконав вказані вимоги Закону, визначив сукупну вартість кредиту і реальну процентну ставки на місяць, розписав, які суми позивач зобов’язаний буде сплачувати щомісячно протягом дії кредитного договору.

Позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить підпис ОСОБА_2 на оспорюваному договорі.

У зв’язку зчим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що Банк при укладенні кредитного договору вказав у договорі значно завищене абсолютне значення подорожчання кредиту, чим ввів в оману позивача, спростовуються матеріалами справи та тим, що позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить підпис ОСОБА_2 в оспорюваному договорі.

Спростовуються й доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що при укладанні кредитного договору повної та всебічної інформації позивачу надано не було,оскільки спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Не можуть бути підставою для скасування рішення доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір було надруковано шрифтом, який ускладнює його прочитання та є дуже важким для ознайомлення, що порушує положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки на день укладання договору шрифт був зрозумілий для прочитання позивачем кредитного договору, зауважень з цього приводу ним не заявлялось.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що йому не зрозумілі розрахунки при визначенні сукупної вартості кредиту. Так, п. 2.9. кредитного договору було встановлено комісійна винагорода у розмірі 1390,92 гривень. Пункт 3 кредитного договору ще встановлює й обов'язок сплати комісій банку. Окрім цього, відповідно до тлумачення та розуміння п. 2.9. кредитного договору можна дійти висновку, що комісія є винагородою, а не обов'язковим платежем, а отже не мала сплачуватись та включатись до зарахування взагалі. Існування комісії також підтверджується пп. е п. 3. 1.1. кредитного договору, однак вказаний пункту порушує ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Так, умови кредитного договору № 700006951 від 13.05.2008 року, не містять умов щодо сплати щомісячних комісій за обслуговування кредитної заборгованості банк та матеріали справи не містять доказів нарахування Банком будь яких комісій за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту, окрім одноразової комісійної винагороди за перерахунок коштів Продавцю та Страховику, що є погодженим пунктом кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що при укладанні кредитного договору позивачу не було надано ніяких пояснень, консультацій та роз'яснень щодо встановлення кредитної ставки, розміру затрат і відсотків, чим були порушені права позивача, як споживача, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки спростовуються підписом позивача в пункті 8 кредитного договору, викладено у наступній редакції: «Підпис позичальника на оригіналі договору, що залишається в банку є письмовим підтвердженням: отримання позичальником свого примірнику цього договору, що складається з першого та другого Розділів в дату його укладення; ознайомлення позичальника у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг; надання позичальнику іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України. Підпис позичальника на цьому договорі є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений з Загальними умовами кредитування фізичних осіб ЗАТ «Альфа-Банк», затверджених наказом ЗАТ «Альфа-Банк» від 14 січня 2008 року № 30, які йому роз’яснені та зрозумілі та з якими він цілком згодний».

Доводи апеляційної скарги про те, що споживчий кредит надавався в іноземній валюті в сумі 14650,52 доларів США без зазначення взагалі еквіваленту у гривні (відповідно до п.2.1. кредитного договору), що суперечить вимогам ст. 192 ЦК України та ст. 533 ЦК України, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Частинами 1 - 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання), що свідчить про можливість надавати відповідачем по справі споживчих кредитів в іноземній валюті. Крім того слід зауважити, що позивач, при укладенні кредитного договору був обізнаний із валютою, в якому він надається, та не заперечував проти його укладення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду на підставі ст. 375 ЦПК України має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2,– залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 грудня 2017 року.

Головуючий:

Судді: