Рішення № 71285816, 20.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/5429/15-ц 22-ц/774/1179/К/17

Справа № 210/5429/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1179/К/17 суддя Чайкіна О.В.

Категорія – 53 (І) Доповідач – Барильська А.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів - Зубакової В.П., Бондар Я.М.

секретар - Видрик А.А.

за участю: представника відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» - ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 09 березня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» про стягнення вихідної допомоги та зобов’язання виконати певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» (далі – ТОВ «Криворізький завод «Універсал») про стягнення вихідної допомоги та зобов’язання виконати певні дії, який в подальшому уточнила.

В обґрунтування позову зазначила, що між нею та відповідачем 30 червня 2015 року було укладено договір цивільно-правового характеру про надання послуг, терміном дії з моменту підписання до 30 липня 2015 року, за умовами якого ціна за надані послуги складає 3500,00 грн. за місяць, оплата послуг повинна була здійснюватись не пізніше 10 числа місяця, наступного за поточним, за умовами підписання акту прийому – передачі наданих послуг. Разом з тим, не зважаючи на повне виконання нею зобов’язань за цим договором та підписання відповідного акту, кошти за цим договором були отримані нею тільки 28 вересня 2015 року.

Крім того, з 10 серпня 2015 року, вона почала працювати на підприємстві відповідача на посаді начальника ВТК за трудовим договором. При цьому, від працівників підприємства їй стало відомо, що склад інженерно-технічних робітників (далі – ІТР) на підприємстві з 01 вересня 2015 року працює за чотириденним робочим тижнем, про що їй відповідачем, у відповідності до вимог ст. 32 КЗпП України, повідомлено не було.

28 вересня 2015 року вона подала заяву про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України - у зв’язку з невиконанням законодавства про працю та умов колективного договору й того ж дня нею було отримано копію трудової книжки та наказ про звільнення № 191к від 28.09.2015 року, в якому було вказано іншу підставу звільнення - за п. 1 ст.38 КЗпП та виплачено вихідну допомогу за 3 календарні дні.

Вважаючи формулювання причини звільнення не правильним, позивач просила суд зобов’язати відповідача змінити запис у трудовій книжці з «Звільнення за власним бажанням ст.38 КЗпП України» на «Звільнення за власним бажанням ст. 38 ч.3 КЗпП України», стягнути з відповідача по справі на її користь вихідну допомогу в сумі 8280,31 грн. та середній заробіток в сумі 932,31 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 09 березня 2017 року описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 25 вересня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов’язано ТОВ «Криворізький завод «Універсал» змінити запис № 26 у трудовій книжці ОСОБА_3 з «Звільнення за власним бажанням ст.38 КЗпП України» на «Звільнення за власним бажанням ст. 38 ч.3 КЗпП України». Стягнуто з ТОВ «Криворізький завод «Універсал» на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу в сумі 8280,31 грн. В решті позову - відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Криворізький завод «Універсал на користь держави судовий збір у розмірі 974,40 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ТОВ «Криворізький завод «Універсал» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на відсутність підстав для зміни формулювання причини звільнення, оскільки на виконання приписів ст. 29 КЗпП України, відповідач ознайомив позивача під підпис з колективним договором, п. 6.7 умов якого передбачав впровадження скороченого робочого тижня, й позивач, не висловивши жодних зауважень, приступила до роботи в умовах скороченого робочого тижня. Враховуючи те, що ОСОБА_3 почала працювати після запровадження умов скороченого робочого тижня, наказ про що було видано у серпні 2015 року – до її прийняття на роботу, представник відповідача вважає застосування судом норм ст. 32 КЗпП України неправильним, оскільки тимчасове введення скороченого робочого тижня передбачено умовами праці на підприємстві й не є зміною умов праці. Не вбачає представник відповідача й підстав для отримання позивачем вихідної допомоги за ст. 44 КЗпП України, оскільки судом не встановлено причинно-наслідковий зв'язок між розірванням договору та порушенням роботодавцем законодавства про працю.

Рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку не перевіряється, оскільки, згідно з вимогами ч. 1 ст. 367 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Криворізький завод «Універсал» підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 працювала на підприємстві відповідача за договором про надання послуг від 30 червня 2015 року, а з 10 серпня 2015 року – за трудовим договором прийнята на роботу начальником ВТК відповідно до наказу № 163-к від 07.08.2015 року (а.с. 7-8).

28 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням з причин невиконання роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с. 9).

За наказом по підприємству №191к від 28 вересня 2015 року ОСОБА_3 звільнено за ч.1 ст. 38 КЗпП України та здійснено розрахунок заробітної плати (а.с. 10).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині зміни формулювання причини звільнення та виплати вихідної допомоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення відповідачем законодавства про працю та неправомірності зміни формулювання відповідачем підстав звільнення позивача з ч.3 ст. 38 КЗпП України на ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із ст. 21 КЗпП України сторонами трудового договору є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, якому й надано право звільнення працівника у певних випадках.

Відповідно до положень ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного або трудового договору.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, оскільки поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника значення не мають.

Отже, за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово. Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

З матеріалів справи вбачається, що 28 вересня 2015 року позивачем ОСОБА_3 була подана заява про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та вимогою провести розрахунок відповідно до ст.ст. 44. 116 КЗпП України (а.с. 9).

Однак, наказом по підприємству №191к від 28 вересня 2015 року ОСОБА_3 звільнено за ч.1 ст. 38 КЗпП України (а.с. 10).

Отже, з викладеного вбачається, що видавши наказ №191к від 28 вересня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади, роботодавець безпідставно самостійно змінив визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що мало місце порушення законодавства про працю щодо ОСОБА_3

Так згідно п. 6.3 умов Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ТДВ «Криворізький завод «Універсал» на 2015-2017 роки, на підприємстві встановлено п’ятиденний робочий тиждень. При цьому п. 6.7 його умов передбачена можливість впровадження скороченого робочого тижня з ініціативи адміністрації як виключення тільки у випадку зниження обсягів робіт та відсутності ремфонда і запчастин - за погодженням з профспілковою організацією на мінімально-необхідний термін (а.с. 41-42).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 була прийнята на роботу на підприємство відповідача з 10 серпня 2015 року й з наказом № 118 від 04.08.2015 року про встановлення на серпень місяць скороченого робочого тижня не ознайомлювалася (а.с. 47).

Також не надано доказів відповідачем в підтвердження ознайомлення позивача ОСОБА_3 з наказом № 179-к від 28 серпня 2015 року про введення чотириденного робочого тижня на вересень місяць (а.с. 49).

Таким чином, встановивши, що при прийнятті на роботу та під час роботи позивач не була належним чином проінформована про запровадження на підприємстві відповідача чотириденного робочого тижня у відповідності до умов Колективного договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність факту порушення трудового законодавства про працю щодо ОСОБА_3 та неправомірність її звільнення за ч.1 ст. 38 КЗпП України за відсутності її волевиявлення на це.

У зв’язку з чим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно зобов’язав відповідача змінити підставу звільнення ОСОБА_3 у трудовій книжці із «Звільнення за власним бажанням ст.38 КЗпП України» на «Звільнення за власним бажанням ст. 38 ч.3 КЗпП України», що відповідає вимогам діючого законодавства та узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 235 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для зміни формулювання причини звільнення, оскільки на виконання приписів ст. 29 КЗпП України, відповідач ознайомив позивача під підпис з колективним договором, п. 6.7 умов якого передбачав впровадження скороченого робочого тижня, й позивач, не висловивши жодних зауважень, приступила до роботи в умовах скороченого робочого тижня, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки факт ознайомлення з умовами колективного договору не може свідчити про факт ознайомлення позивача з працею в умовах скороченого робочого тижня, що було введено за наказами адміністрації підприємства за № 118 від 04.08.2015 року та № 179-к від 28 серпня 2015 року на серпень та вересень 2015 року. При цьому, жодних доказів в підтвердження ознайомлення позивача з вказаними наказами відповідачем не надано.

Не може погодитися колегія суддів й з доводами апеляційної скарги відповідача про застосування до врегулювання спірних правовідносин норм ст. 32 КЗпП України, оскільки такі судом першої інстанції не застосовувалися.

Також колегія суддів погоджується й з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача вихідної допомоги в порядку, визначеному ст.44 КЗпП України.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Оскільки трудовий договір з ОСОБА_3 припинено з підстави, передбаченого п.3 ст. 38 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про її право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.

У заявку з чим, доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для отримання позивачем вихідної допомоги за ст. 44 КЗпП України, оскільки судом не встановлено причинно-наслідковий зв'язок між розірванням договору та порушенням роботодавцем законодавства про працю, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Перевіривши правильність розрахунку вихідної допомоги, здійсненого судом першої інстанції, виходячи із денного заробітку позивача в сумі 165,45 грн., за вирахуванням утриманим податків та зборів, та враховуючи відсутність доказів з боку відповідача на спростування вказаного розрахунку, колегія суддів вважає вірним її розмір в сумі 8280,34 грн.

Отже, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 263-265 ЦПК України в редакції 2017 року, в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 09 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 27 грудня 2017 року.

Головуючий:

Судді: