Постанова № 71272690, 19.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2017 р. Справа№ 910/24073/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання Яремі Н.С.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 19.12.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "БІЛОЦЕРКІВСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ" на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2017

по справі №910/24073/16 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом приватного акціонерного товариства "БІЛОЦЕРКІВСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ"

до 1) Національного банку України

2) публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна

2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

На розгляді у господарському суді міста Києва перебувала справа № 910/24073/16 за позовом приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" до Національного банку України, публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання договору недійсним.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачі заперечили проти поданого позову вказавши, що недійсність рішення загальних зборів не тягне за собою наслідком визнання договору іпотеки недійсним. Отже, посилання позивача щодо прийняття з порушенням чинного законодавства рішення загальних зборів акціонерів ПрАТ "Білоцерківський теплоелектроцентраль" про укладення договору іпотеки не відповідають дійсності.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2017 року у справі № 910/24073/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач - ПрАТ "Білоцерківський теплоелектроцентраль" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2017 по справі № 910/24073/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В, суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та справу № 910/24073/16 призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Національний банк України вважає подану позивачем апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 19.12.2017 року представник ПрАТ "Білоцерківський теплоелектроцентраль" надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники Національного банку України та публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" у судовому засіданні суду апеляційної інстанції також надали суду свої пояснення по справі, в яких заперечили проти задоволення скарги позивача на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представники просили апеляційний господарський апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представники приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Морозової Світлани Володимирівни та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились. Про час та місце розгляду справи треті особи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштових відправлень. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч.1, п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки, треті особи про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. Участь приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Морозової Світлани Володимирівни та представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що не з'явилися, у судовому засіданні 19.12.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів не надходило.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом 17.06.2015 року між Національним Банком України (далі - кредитор, НБУ) та публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - позичальник, банк) був укладений генеральний договір про надання стабілізаційного кредиту №47 (далі - генеральний договір), яким передбачено надання кредитором позичальнику стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у загальній сумі 750 000 000,00 грн. на строк з 17.06.2015 до 09.06.2017 (включно).

Кредит надається частинами, шляхом оформлення окремих кредитних договорів. Розмір процентної ставки за користування кредитом, порядок її зміни, графік погашення кредиту зазначається у кожному окремому договорі.

В рамках цього генерального договору сторони уклали кредитні договори №47/1 від 17.06.2015 року та №47/2 від 25.06.2015 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за генеральним договором між приватним акціонерним товариством "Білоцерківська Теплоелектроцентраль" (далі - іпотекодавець) та відповідачами було укладено іпотечний договір від 17.06.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за №2928 (далі - іпотечний договір або спірний договір).

Відповідно до п. 1 договору цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 17.06.2015 № 47, укладеного між іпотекодержателем та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), які укладені/будуть укладені в рахунок генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту (далі разом або окремо згадуються як кредитні договори), в тому числі, щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: повернення позичальником заборгованості за кредитом у сумі, на умовах та в строки, визначені кредитними договорами; виконання позичальником інших зобов'язань, передбачених кредитними договорами, у повному обсязі, на умовах і в строки, визначених в кредитних договорах (у тому числі при зміні строків виконання зобов'язань), у тому числі зобов'язань щодо сплати неустойок (пені та штрафу) та відшкодування збитків.

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитними договорами іпотекодавець надає в іпотеку належне йому на праві власності майно: єдиний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Запорожця Петра, будинок 361 (предмет іпотеки-1); устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі та передавальні пристрої, перелік яких зазначено в додатку №1 та транспортні засоби, перелік яких зазначено в додатку №2 (предмет іпотеки-2).

В додатку №1 до іпотечного договору наведено перелік майна в кількості 1461 одиниця. Все вказане майно є рухомим майном.

В додатку №2 до іпотечного договору наведено перелік транспортних засобів в кількості 28 одиниць. Всі вказані транспортні засоби є рухомим майном.

У пункті 5 договору встановлено, що ринкова вартість предмета іпотеки становить 1 971 000 515,00 грн., що підтверджується звітом про оцінку єдиного (цілісного) майнового комплексу ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" від 05 травня 2015 року № 05-05-15-1о, наданим суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Байкер Тіллі Україна ЕК".

Термін дії договору встановлений до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитними договорами, зазначеними в п.1 цього договору, та всіма додатковими договорами до них (п. 24 договору). Відповідно до п. 25 договору дострокове розірвання цього договору допускається лише за згодою сторін.

Позивач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції вказує, що укладений між сторонами іпотечний договір від 17.06.2015 не відповідає вимогам встановленим ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме відсутності вільного волевиявлення позивача, яке відповідає його справжній волі, оскільки рішення органу управління позивача (загальних зборів акціонерів) було прийнято з грубим порушенням законодавства та прав акціонерів, що тягне за собою його недійсність, а також вимогам ст. 12 Закону України "Про заставу", а саме відсутності в оспорюваному договорі положень щодо розміру та строку виконання основного зобов'язання, забезпеченого згідно з оспорюваним договором, що є підставою для визнання його недійсним, в тому числі додатків № 1 та № 2.

Однак, з такими доводами скаржника судова колегія погодитися не може виходячи з наступного.

Статтею 575 Цивільного кодексу України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекодавцем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Стаття 3 Закону України "Про іпотеку" визначає, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, укладений між позивачем та відповідачами договір від 17.06.2015 за своєю юридичною природою є договором іпотеки.

За умовами ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписами ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Як встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції спірний договір було підписано від імені позивача директором Кривенко В.В., який діяв на підставі статуту, протоколу засідання загальних зборів акціонерів ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" від 23.04.2014 року та наказу №273-к від 04.05.2001.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Водночас, як вірно зазначив місцевий господарський суду, визнання судом недійсним рішення загальних зборів акціонерного товариства, на підставі яких керівником цього товариства було укладено договір застави (іпотеки), не може бути підставою для визнання недійсним відповідного договору, оскільки не усуває факту законності дій керівника щодо виконання рішення загальних зборів. (аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ №911/834/14 від 09.12.2015 р.).

Відповідно до п.3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що для визнання недійсним договору, укладеного директором з третьою особою, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) директора, згідно якого директор діяв на момент укладення договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 27.04.2016 року у справі №6-62цс16).

Таким чином доводи скаржника, що рішення загальних зборів акціонерів ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" про укладення договору іпотеки було прийнято з грубим порушенням законодавства на переконання колегії суду є необґрунтованими та безпідставними. Недійсність рішення загальних зборів не тягне за собою наслідком визнання договору іпотеки недійсним.

Щодо доводів скаржника, які стосуються відсутності в оспорюваному договорі положень щодо розміру та строку виконання основного зобов'язання, забезпеченого згідно з оспорюваним договором, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, для забезпечення належного виконання зобов'язань за генеральним кредитним договором про надання стабілізаційного кредиту №47 від 17.06.2015, між сторонами було укладено договір іпотеки, умовами якого передбачена передача в іпотеку єдиного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Запорожця Петра, будинок 361 (предмет іпотеки-1) та устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі та передавальні пристрої, перелік яких зазначено в додатку №1 та транспортні засоби, перелік яких зазначено в додатку №2 (предмет іпотеки-2).

Отже, нормами Закону України "Про іпотеку" визначена можливість передачі в іпотеку нерухомого майна разом з усіма його приналежностями та сторонами погоджено умови такої передачі підписанням даного іпотечного договору.

За приписами статті 18 Закону України "Про іпотеку" одними з істотних умов, які має містити іпотечний договір, є зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання, а також опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Пунктом 1 іпотечного договору встановлено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 17.06.2015 № 47, укладеного між іпотекодержателем та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), які укладені/будуть укладені в рахунок генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту (далі разом або окремо згадуються як кредитні договори), в тому числі, щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов.

Таким чином зважаючи на те, що Законом України "Про іпотеку" передбачено альтернативу зазначення розміру, строку і порядку виконання основного зобов'язання з посиланням на правочин у якому вказується основне зобов'язання, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що іпотечний договір містить всі істоті умови, необхідні для його дійсності та правомірності.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було доведено наявність підстав для визнання оспорюваного іпотечного договору недійсним із наведених позивачем обґрунтувань позову. Такі докази не були надані й апеляційному господарському суду.

Оскільки, скаржником не було надано суду, докази, які б надавали суду правові підстави для визнання договору іпотеки недійсним, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно було відмовлено у задоволенні даного позову.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2017 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги приватного акціонерного товариства "БІЛОЦЕРКІВСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2017 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "БІЛОЦЕРКІВСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ" на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2017 року по справі №910/24073/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2017 року по справі № 910/24073/16 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова