Постанова № 71270235, 20.12.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/10486/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/1299/17 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2017 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Романюк Х.Ю.

за участю апелянта - ОСОБА_1,

представника апелянта - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу №607/10486/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 листопада 2016 року, ухваленого суддею Дзюбичем В.Л., повний текст якого складено 29 листопада 2017 року, у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору №б/н від 22 вересня 2011 року відповідач отримала кредит у розмірі 8000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов'язалася повернути позивачу кредит та відсотки в порядку і в терміни, встановленні договором, однак, не виконує взятих на себе зобов'язань щодо вчасного повернення кредиту та відсотків, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 12388.50 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача, а також понесені судові витрати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1) в користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299 на розрахунковий рахунок №29092829003111) заборгованість за кредитним договором б/н від 22 вересня 2011 року у розмірі 12388 (дванадцять тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 50 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 в користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» сплачений судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Зазначає, що відповідачка не ознайомлена із Умовами і Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, а також Тарифами, на які посилається позивач. Із тексту позовної заяви не вбачається кінцевої дати погашення кредитної заборгованості перед банком, в зв»язку із чим відсутні підстави для застосування штрафних санкцій за порушення умов договору. Також, застосування штрафних санкцій у вигляді штрафу і пені є незаконним, оскільки є подвійною юридичною відповідальністю за одне порушення. Крім цього, судом розглянуто справу у відсутності відповідачки, яка лише перший раз не з»явилася в судове засідання. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник позивача - ОСОБА_3, проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши сторони, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що невиконання відповідачем умов кредитного договору свідчить про порушення останнім майнових прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 12388.50 грн.

З таким висновком колегія суддів погоджується не повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає не повністю.

Судом встановлено наступні обставини.

22 вересня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір б/н, який складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною картою та Тарифів Банку. Згідно даного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Колегія суддів не погоджується з посиланнями апелянта на необізнаність відповідачки із Умовами і Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, а також Тарифами, на які посилається позивач, через відсутність в них підпису відповідачки, оскільки відповідачка підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, що вона згідна з тим, що заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами становить договір про надання банківських послуг між нею та банком. Відповідачка погодилася з тим, що вона зобов'язується регулярно ознайомлюватися на сайті Приватбанку зі змінами Умов та Правил надання банківських послуг та їх виконувати.

Крім того, сторони в судовому засіданні не заперечували, що відповідачка отримала картку згідно з даною заявою та користувалась нею.

Згідно п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг (надалі - Умови) Позичальник зобов'язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Пунктом 2.1.1.5.6 Умов передбачено обов'язок клієнта, у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу Банку виконати зобов'язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди Банку.

Зі змісту п.2.1.1.7.6 Умов слідує, що при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових обов'язків, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.

У разі порушення власником або довіреною особою вимог діючого законодавства України та/або умов даного договору у разі виникнення Овердрафту Банк має право призупинити здійснення розрахунків по карті (заблокувати карту) та/або визнати карту недійсною до моменту усунення порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових обов'язків в цілому або у встановленою Банком часткою у разі невиконання власником або довіреною особою власника боргових обовязків та інших обовязків за цим Договором (п.1.1.3.2.2 Умов).

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 30 серпня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість за договором б/н від 22 вересня 2011 року у розмірі 12388.50 грн., яка складається з наступного:

- 7781.61 грн. заборгованість за кредитом;

- 2552.93 грн. заборгованість за процентами;

- 3655.84 грн. нараховано пені за прострочене зобов'язання;

- 850.00 грн. нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.;

- 500.00 грн. штраф (фіксована складова);

- 566.12 грн. штраф (процентна складова).

З них 3518.00 грн. внесено коштів на погашення заборгованості з 01 червня 2015 року.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 ЦК України).

Із статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов'язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Колегія суддів погоджується з твердженням апелянта про те, що нарахування відповідачці санкцій у вигляді пені та штрафу є безпідставним та свідчить про подвійну юридичну відповідальність виходячи з наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктами 1.1.5.21, 1.1.5.25 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктами 1.1.5.20, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1374цс17.

Виходячи із наведеного колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в частині стягнення штрафних санкцій змінити не застосовувати до відповідачки цивільно-правову відповідальність у вигляді пені в розмірі 4505.84 грн. (3655.84 грн. - пеня за прострочене зобов'язання та 850.00 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.)

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на порушення норм процесуального права щодо розгляду справи у відсутності відповідачки, оскільки з матеріалів справи вбачається, що розгляд даної справи розпочато 27 жовтня 2016 року, в якому відповідачка була присутня, та оголошено перерву до 29 листопада 2016 року в зв"язку із задоволенням клопотання відповідачки про надання можливості скористатися правовою допомогою. Про наступне судове засідання, призначене на 29 листопада 2016 року відповідачка була повідомлена належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка (а.с.61), однак, в призначений час остання не з"явилася, про причини неявки суд не повідомила, жодних заяв, клопотань суду не надала.

За таких обставин жодних підстав для відкладення розгляду справи, визначених ст.169 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи), не було.

Посилання апелянта на порушення судом п.3 ч.1 ст.169 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи), є безпідставним, оскільки вказана норма стосується наслідків неявки в судове засідання позивача, а не відповідача.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково, зменшити суму стягнення із ОСОБА_1 В користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з 12388.50 грн. до 7882.66 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 листопада 2016 року - змінити, зменшивши суму стягнення із ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з 12388.50 грн. до 7882.66 грн.

Рішення в частині стягнення судових витрат залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів