Рішення № 71265056, 21.12.2017, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

21.12.2017 227/3564/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року. м.Добропілля.

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Мацишин Л.С.

за участю секретаря: Верній М.Г.

представника відповідача: ОСОБА_1,

представника третьої особи: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Добропілля, адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Добропільського об’єднаного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – управління соціального захисту населення Добропільської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дій,

в с т а н о в и в :

В листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Добропільського об’єднаного Управління Пенсійного Фонду України ( далі Добропільське об’єднане УПФ України) про визнання дій відповідача щодо невиплати їй пенсії протиправними та просила зобов’язати поновити нарахування та виплату пенсії за віком та виплатити позивачу заборгованість за період починаючи з травня 2016 року. В обґрунтування позову посилається на те, що в травні 2016 року їй була припинена виплата пенсії у зв’язку з тим, що УПФ України розпочав перевірку бази отримувачів пенсії на відповідність діючому законодавству. Зокрема, перевірка проводилась за дорученням Міністерства соціальної політики щодо підтвердження факту проживання внутрішньо переміщених осіб на підконтрольній Україні території.

Позивач в судове засідання не з’явилась, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Звернулась в суд з заявою про розгляд справи у її відсутність.

Представник відповідача в судовому засіданні, яке відбулось 07 грудня 2017 року, позов заперечив з мотивів викладених в письмових запереченнях та суду пояснив, що позивач пропустила шестимісячний строк на звернення в суд з позовом, а тому слід залишити позовні вимоги без розгляду. Крім того пояснив, розпорядженням управління від 03 серпня 2016 року було припинено виплату пенсії позивачу на підставі інформації (протоколу засідання комісії з питань призначення соціальних виплат тимчасово переміщених осіб від 29 липня 2016 року №5) з причини відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), виплата пенсії ОСОБА_4 була припинення з 01 червня 2016 року, що передбачено п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їхнього фактичного проживання, перебування, затвердженого Постановою КМУ від 08 червня 2016 року № 365. Виплата пенсії проводилась позивачу з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року.

Представник третьої особи Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради в судовому засіданні, яке відбулось 07 грудня 2017 року суду позов заперечила та пояснила, що відсутні підстави для відновлення позивачу пенсії та просить відмовити у задоволенні позову.

В судове засідання, яке призначене на 21 грудня 2017 року учасники процесу не з’явились, звернулись в суд з заявами про розгляд справи у їхній відсутності.

Врахувавши вище наведене, суд вважає за можливе розглянути справу в відсутності сторін.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами, заслухавши пояснення представників відповідача, третьої особи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом установлено, що 18 грудня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Добропільського об’єднаного УПФ Донецької області з заявою про виплату пенсії по віку, так як вона раніше отримувала пенсію в м.Донецьк.

Згідно довідок №14122012764 від 18 листопада 2015 року та №1422016172 від 12 липня 2016 року, позивача взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та перебуває за адресою: Донецька область, м. Добропілля м-н Сонячний, 8/71. (а.с.10)

Згідно матеріалів спарви, ОСОБА_3 перебуває на обліку в Добропільському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як отримувач пенсії.

12 липня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Добропільського об’єднаного УПФ Донецької області з заявою про виплату пенсії в якій просить поновити їй виплату пенсії з квітня 2016 року.

Розпорядженням заступника начальника управління від 03 серпня 2016 року закрито пенсійну справу №183692 до з’ясування згідно протоколу засідання комісії питань призначення соц.виплат ВПО від 29 липня 2016 року №5. Пенсія виплачена по 31 травня 2016 року.

Як пояснив представник відповідача, саме цим розпорядженням УПФ від 03 серпня 2016 року було припинено з 01 червня 2016 року виплату пенсії позивачу на підставі інформації (протоколу засідання комісії з питань призначення соціальних виплат тимчасово переміщених осіб від 29 липня 2016 року №5) з причини відсутності за фактичним місцем проживання (перебування).

Даних щодо повідомлення позивача про припинення та про підстави припинення виплати пенсії судом не здобуто.

Як вбачається з копії паспорта громадянина України ОСОБА_3 у розділі місце проживання, позивач зареєстрована з 03 жовтня 1962 року за адресою м.Донецьк вул.Університетська, 34/19. (а.с.9, оборот)

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам , суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

В якості підстави для припинення виплати пенсії позивачу та прийняття розпорядження про припинення виплати, відповідач посилався на протокол №5 Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Добропільської міської ради від 29 липня 2016 року про відмову в призначенні соціальних виплат з причин відсутності за фактичним місцем проживання, зазначеним у заяві про призначення соціальних виплат.

Разом з тим, суд зазначає, що протокол Управління ПСЗН не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова КМУ № 365 не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

Крім того, слід зазначити, що припинення виплати позивачці пенсії у зв'язку з відмовою в призначені соціальних виплат суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за віком з 01 червня 2016 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Згідно з ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії з 1 червня 2016 року та зобов’язання нарахувати та виплатити пенсію за цей період підлягають задоволенню, оскільки підставності ненарахування та невиплати пенсії позивачеві з 1 червня 2016 року представник відповідача не довів.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Разом з тим, Верховний Суд України роз’яснив у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 р. "Про судове рішення", що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Так, розпорядженням Добропільського об’єднаного УПФ Донецької області від 03 серпня 2016 року про закриття пенсійної справи №183692, яким фактично припинено виплату пенсії по особовому рахунку ОСОБА_3, яке породжує для позивача певні правові наслідки у вигляді припинення виплати пенсії.

А тому, суд вважає що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, шляхом скасування розпорядженням Добропільського об’єднаного УПФ Донецької області 03 серпня 2016 року, яким припинено виплату пенсії по особовому рахунку №183692 ОСОБА_3

Щодо посилання відповідача на вимоги ст. 99 КАС України щодо застосування шестимісячного строку звернення до суду.

Частиною 1 статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 1 статті 46 Закону № 1058 зазначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

В даному випадку спір полягає у сплаті заборгованості, тобто пенсії яка вже була нарахована, а тому вимоги ст. 99 КАС України в даному випадку не застосовується

На підставі вимог п.1 ч.1 ст.256 КАС України слід допустити до негайного виконання стягнення постанову суду в частині виплати пенсії в межах суми за один місяць.

Керуючись вимогами ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати, здійснені позивачем по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 10, 72-77, 241-244, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до Добропільського об’єднаного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – управління соціального захисту населення Добропільської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дій - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії з 1 червня 2016 року.

Скасувати розпорядження Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03 серпня 2016 року, яким припинено виплату пенсії ОСОБА_3.

Зобов’язати Добропільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплатити ОСОБА_3 призначену їй пенсію з 01 червня 2016 року.

Допустити до негайного виконання стягнення в частині виплати пенсії в межах суми за один місяць.

Стягнути з Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати в розмірі 640 (шістисот сорок ) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Л.С. Мацишин

21.12.2017