Постанова № 71262273, 19.12.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2017 р. № 820/5342/17

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Тітова О.М.,

за участю секретаря судового засідання –Кабанова Д.С.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Московського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати постанову про арешт майна боржника ВП № 54988430 від 26.10.2017 року, винесену державним виконавцем Московського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_4. Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у сумі 640 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.11.2017 р. дізналася про те, що на все її рухоме та нерухоме майно було накладено арешт постановою № 54988430 від 26.10.2017 р. Позивач не згоден з вказаною постановою, оскільки опис майна відповідачем не складався, хоча чине законодавство не надає право виконавцю арештовувати майно без зазначення його індивідуальних та ідентифікуючих характеристик. За таких обставин вона вважає, що оскаржувана постанова була винесена із порушенням приписів ч.ч.1-5 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», а тому підлягає скасуванню.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав та мотивів, викладених у наданих до суду письмових запереченнях зазначивши, що державним виконавцем накладено арешт під час відкриття виконавчого провадження з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчого документу, оскільки заборгованість за виконавчим документом яка складає 2966640,69 грн. боржником самостійно сплачено не було, а тому відповідач вважає, що позивач ухиляється від сплати коштів на користь держави.

Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача підтримав заперечення та просив позов залишити без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності та враховуючи заперечення відповідача проти задоволення позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, виходячи з наступного.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що Департаментом державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень до Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області 10.10.2017 р. було направлено заяву про відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору від 10.10.2017 р. № 34594639.

Постановою державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області 26.10.2017 року було відкрито виконавче провадження за № 54988430 та постановою від 26.10.2017 р. було арештовано майно боржника.

По суті спірних правових вимог суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку на час винесення спірної постанови визначалися Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-19 в редакції від 17.02.2017 року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов’язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Питання арешту майна боржника на час винесення згаданої вище постанови врегульовувалося статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на дату винесення оскаржуваної постанови). Так, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Тобто суд вказує на те, що статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначено, що саме на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації обов’язково складається опис перед накладенням арешту. Обов’язку зі складання опису на нерухоме майно або на рухоме майно, що підлягає державній реєстрації законодавством не визначено.

Так, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 103350094 від 10.11.2017 р., сформованої державним реєстратором Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області вбачається, що арешт було накладено на нерухоме майно ОСОБА_3 відповідно до постанови про арешт майна боржника від 26.10.2017 р. за № 54988430. Та

Також з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №53974867 від 10.11.2017 р. вбачається, що арешт було накладено на все рухоме майно в межах суми боргу відповідно до постанови про арешт майна боржника від 26.10.2017 р. за № 54988430.

Оскільки вказане рухоме майно було внесено до Державного реєстру обтяжень, воно підлягало державній реєстрації.

Також, в судовому засіданні відповідач зазначив, що саме на нерухоме майно та на рухоме майно, що підлягало державній реєстрації було накладено арешт, а тому на вказане майно не складався опис.

Позивачем вказане твердження в ході розгляду справи не було спростовано.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст.2 КАС України, У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі матеріалів справи та пояснень представників сторін, суд робить висновок, що державний виконавець діяв в межах своїх повноважень, в повному обсязі вчинив виконавчі дії та правомірно наклав арешт без складання опису, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови. Доказів самостійної сплати позивачем на користь держави виконавчого збору в матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог позивача, а тому адміністративний позов ОСОБА_3 до Московського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про скасування постанови не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Московського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про скасування постанови - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27.12.2017 року.

Суддя О.М. Тітов