Постанова № 71262204, 20.12.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2017 р. справа №820/5659/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Хмелівської Н.М.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості про визнання незаконною бездіяльності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського міського центру зайнятості, в якому просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність Харківського міського центру зайнятості, яка полягає у невнесенні у додаток 1 до Персональної картки ОСОБА_1 відомостей, що неявка ОСОБА_1 до центру зайнятості 10.10.2017 була з поважної причини;

- визнати незаконною відмову Харківського міського центру зайнятості в отриманні від ОСОБА_1 судових повісток, які ним надавалися під час здійснення прийому 11 жовтня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 10 жовтня 2017 року позивач зобов'язаний був прибути до відповідача на черговий прийом, але у зв'язку з його перебуванням в суді адміністративної юрисдикції з поважної причини не зміг навідатися до відповідача. Знаючи, що зобов'язаний прибути до центру зайнятості на наступний день після закінчення строку поважної причини, позивач 11 жовтня 2017 року прибув до відповідача, проте той відмовився брати від ОСОБА_1 повістки з суду та категорично відмовився вносити запис у додаток 1 відомості про те, що позивач надавав йому повістки з суду. Вищевказані дії відповідача ОСОБА_1 вважає бездіяльністю, яку просить суд визнати незаконною.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому, додатково зазначив, що бездіяльність відповідача, на його думку, може мати негативні наслідки для визначення статусу позивача як безробітного, а також вплине на розмір матеріальної допомоги, яку він отримуватиме.

Відповідач не скористався правом подати письмові заперечення на адміністративний позов у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України у редакції, що діяла до 15.12.2017, а також відповідачем не подано жодних заяв у порядку, передбаченому редакцією Кодексу адміністративного судочинства України, чинною на момент розгляду справи по суті.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити, надав пояснення, в яких зазначив, що бездіяльність з боку відповідача у межах спірних правовідносин відсутня, оскільки запис у додаток 1 до Персональної картки ОСОБА_1 відомостей, що неявка ОСОБА_1 до центру зайнятості 10.10.2017 була з поважної причини, внесено 20.10.2017 під час чергового прийому позивача спеціалістом Терещенко.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 27.09.2016 року ОСОБА_1 звернувся за сприянням у працевлаштуванні до Харківського міського центру зайнятості, де був зареєстрований як такий, що шукає роботу з відкриттям персональної картки №203916092700052.

На підставі поданої заяви наказом директора від 27.09.2016 року №НТ160927 ОСОБА_1 наданий статус безробітного та відповідно до п.п. 2,4 ст. 22 , п.2 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та п.п. 2.7, 2.9 "Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності", призначена виплата допомоги по безробіттю з 04.10.2016 р. по 28.09.2017 року у розмірі, встановленому законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 77 КАС України визначено обов'язок доказування, зокрема 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до ч.1 ст.78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

З додатку 1 до Персональної картки №203916092700052 судом встановлено, що позивачу заплановано відвідування Харківського міського центру зайнятості 10.10.2017.

У зв'язку з нез'явленням позивача 10.10.2017 до додатку 1 до Персональної картки №203916092700052 внесено відповідний запис.

Позивачем та представником відповідача не заперечувалось та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 20.10.2017 під час прийому у спеціаліста центру зайнятості Терещенко ОСОБА_1 повідомив, що на прийомі у професійного консультанта ОСОБА_3 11.10.2017 ним надані 2 повістки про перебування позивача у апеляційному адміністративному суді, однак профконсультант ОСОБА_3 відмовилась приймати повістки, мотивуючи це тим, що профконсультант не вправі приймати повістки та повідомила, що ці повістки безробітний повинен надати на прийомі спеціалісту центру зайнятості Бабченко.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Процедуру реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, центром зайнятості державної служби зайнятості (далі - центр зайнятості) визначає Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 (далі - Порядок).

Відповідно до п.28 Порядку зареєстрований безробітний зобов’язаний відвідувати з метою пошуку підходящої роботи та отримання інших соціальних послуг центр зайнятості, в якому він зареєстрований, не рідше ніж один раз на 30 календарних днів, крім випадків, що сталися внаслідок надзвичайної ситуації, виникнення якої підтверджується на запит центру зайнятості відповідним органом згідно із законодавством, з пред’явленням паспорта громадянина України чи іншого документа, що посвідчує особу, та трудової книжки.

Зареєстровані безробітні, які з поважної причини не змогли звернутися до центру зайнятості у строк, установлений для відвідування, повинні відвідати центр зайнятості не пізніше, ніж у день, що настає після закінчення дії обставин, що склалися у зв’язку з поважною причиною, за умови підтвердження її наявності відповідними документами.

У разі коли такий день припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, особа повинна звернутися до центру зайнятості у перший робочий день, що настає за ним.

Поважними причинами, наявність яких підтверджена відповідними документами, є хвороба громадянина, смерть членів його сім’ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років, відвідування лікарні, судових та правоохоронних органів, районних військкоматів, інших державних установ та інші обставини, які унеможливлюють відвідування центру зайнятості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не прибув 10.10.2017 до центру зайнятості з поважної причини, про що 11.10.2017 повідомив професійного консультанта ОСОБА_3

Сторонами у судовому засіданні не заперечувалось, що 20.10.2017 від ОСОБА_1 прийнято повістки, що підтвержують неявку ОСОБА_1 до центру зайнятості 10.10.2017 з поважної причини, про що внесено відповідний запис до додатку 1 до Персональної картки №203916092700052.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв'язку зі зверненням у компетентний державний орган).

Обґрунтовуючи порушення свої прав бездіяльністю відповідача у межах спірних правовідносин, позивач у судовому засіданні посилався на негативні наслідки для визначення його статусу як безробітного, а також вплив на розмір матеріальної допомоги, яку він отримуватиме.

Суд зазначає, що зі змісту правової норми ч.1 ст.2 КАС України вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

На запит суду щодо надання позивачем доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів, позивачем зазначено, що наразі у нього відсутні докази щодо порушення його прав як безробітного, однак таке порушення може відбутись в майбутньому.

У той же час представником відповідача зазначено, що у додаток 1 до Персональної картки ОСОБА_1 внесено відомості, що неявка ОСОБА_1 до центру зайнятості 10.10.2017 була з поважної причини, а тому негативні наслідки для визначення статусу позивача у зв'язку з його неявкою 10.10.2017 з поважної причини об'єктивно настати не можуть.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах “Refah Partisi and Others v. Turkey” (2003) та “?danoka v. Latvia” (2006), попередньо обґрунтувавши безпосередній зв'язок між Конвенцією, з одного боку, і демократією та її цінностями, з іншого, розширив об’єкт можливих посягань зловживання правом: він постановив, зокрема, що “ніхто не уповноважений посилатись на положення Конвенції задля того, аби послабити чи зруйнувати ідеали та цінності демократичного суспільства”.

У справі “Preda and Dardari v. Italy” (1999) Суд вказав, що “метою норми ст.17 Конвенції є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція, щоб здійснювати будь-яку діяльність, спрямовану на скасування прав і свобод, визнаних цією Конвенцією”. У кількох справах, які стосувалися зловживань заявниками своїми правами, передбаченими ст. 10 Конвенції, Суд постановлював, що зловживання правом має місце і тоді, коли не лише порушуються важливі цінності демократії, але й власне дух Конвенції. Зокрема, у рішенні у справі “Witzsch v. Germany” (2005) Судом було зазначено, що ця стаття має на меті запобігання поширенню таких ідей, які “суперечать тексту та духові Конвенції”.

Проаналізувавши практику Суду та Комісії в означеному аспекті, суд приходить до висновку про те, що зловживання правом – це таке використання норм та принципів Конвенції, яке дає змогу державі, окремій особі чи групі осіб порушити права і свободи інших суб’єктів (або створити реальну загрозу такого порушення), що проявлятиметься у їх фактичному обмеженні чи скасуванні (або ж намірі їх обмежити чи скасувати) через послаблення чи знищення ідеалів та цінностей демократії (демократичного суспільства), які декларуються текстом і духом Конвенції.

Суд зазначає, що у межах спірних правовідносин до суду не надано доказів порушення прав і свобод позивача бездіяльністю відповідача як на момент звернення до суду, так і на момент розгляду справи по суті.

Окрім того, посилання позивача на бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах як на підставу порушення його прав у майбутньому суд не може оцінити відповідно до вимог ст.2 КАС України у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків.

Позивачем на виконання вимог ч.4 ст.77 КАС України не надано до суду доказів відмови Харківського міського центру зайнятості в отриманні від ОСОБА_1 судових повісток, які ним надавалися під час здійснення прийому 11 жовтня 2017 року, не підтверджено, що такі повістки надавались уповноваженій посадовій особі ХМЦЗ.

Судом встановлено, що бездіяльність Харківського міського центру зайнятості, яка полягала у невнесенні у додаток 1 до Персональної картки ОСОБА_1 відомостей, що неявка ОСОБА_1 до центру зайнятості 10.10.2017 була з поважної причини, на момент звернення позивача до суду самостійно усунута відповідачем на прийомі 20.10.2017, про що було відомо ОСОБА_1, а тому вказана бездіяльність не порушує права позивача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості про визнання незаконною бездіяльності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено 26 грудня 2017 року.

Суддя Котеньов О.Г.