Рішення № 71258282, 26.12.2017, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/3470/17

2/583/1379/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Ярошенко Т.О.

при секретарі Безрядіній О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Охтирської міської ради Сумської області про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

11.12.2017 року позивачка звернулася з вказаним позовом до суду, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29.12.1994 року належить житловий будинок з надвірними будовами за адресою: пров. Бакирівський, 2, м. Охтирка Сумської області. Вона звернулася до нотаріуса для посвідчення правочину стосовно вказаного будинку, однак 24.11.2017 року нотаріус винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв’язку з відсутністю правовстановлюючого документа та відсутністю реєстрації належним чином та згідно чинного законодавства. Згідно довідки Сумського обласного державного нотаріального архіву №2445/01-23 від 23.11.2017 року вбачається, що 29.12.1994 року за реєстровим номером №1-3500 Охтирською міською державною нотаріальною конторою було посвідчене свідоцтво про право на спадщину на ім’я ОСОБА_1 Оскільки в архів документ переданий в неналежному стані, який неможливо прочитати, позивачка позбавлена можливості зареєструвати свою власність та розпорядитися нею. Тому звернулася в суд з даним позовом, яким просить визнати за нею право власності на житловий будинок житловою площею 21,9 кв.м, загальною площею 56,9 кв.м та господарчі споруди: веранду площею 18,1 кв.м, погріб площею 4,8 кв.м, сарай площею 25,4 кв.м, огорожу №1 площею 73,9 кв.м, ворота №2 площею 8,1 кв.м, колодязь площею 7 кв.м за адресою: пров. Бакирівський, 2 в м. Охтирка Сумської області.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, надав письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав.

За таких обставин відповідно до положень ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи у межах наданих письмових доказів, приходить до висновку про можливість задоволення позову, виходячи з наступного.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

В контексті застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини здійснив тлумачення поняття «майно» та визначив, що до майна відносять як рухому, так і нерухому приватну власність. Термін «власність» може означати або «існуючу власність» або претензії щодо яких заявник може довести, що він принаймні має «законні сподівання» отримати можливість використати право власності.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Охтирської державної нотаріальної контори ОСОБА_2, 29.12.1994 року за реєстраційним номером №1-3500, позивачці належить на праві власності жилий будинок жилою площею 21,9 кв.м з надвірними будовами: веранда а, погріб а1, сарай Б, споруди №1-3, що знаходиться на земельній ділянці площею 910 кв.м в місті Охтирка по провулку Бакирівському, 2 (а.с.6).

24.11.2017 року позивачка звернулася в Охтирську міську державну нотаріальну контору Сумської області для посвідчення правочину щодо належного їй житлового будинку, розташованого по пров. Бакирівському, 2 в м. Охтирка Сумської області, однак того ж дня 24.11.2017 року нотаріус винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв’язку з відсутністю правовстановлюючого документа та відсутністю реєстрації належним чином та згідно чинного законодавства.

Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Щодо права власності, то ЦК України передбачає можливість його виникнення на підставі рішення суду у випадках, встановлених ст.376 ЦК України, а підтвердження рішенням суду наявного в особи права власності у випадках, встановлених ст. 392 ЦК України. В інших випадках право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст. 328 ЦК України).

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник, тобто особа, яка має право власності на майно (а саме вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред’явлення позову).

Отже, враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми встановлює, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі №6-244цс14.

Спірні правовідносини виникли до 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, а тому при вирішенні справи необхідно застосовувати положення ЦК УРСР в редакції 1963 року. КпШС України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Постанова пленуму Верховного суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» зазначає, що у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.

Так, згідно ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_3, після смерті якої позивачка успадкувала спірний будинок, померла 07.04.1994 р., а вже 29.12.1994 р. позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с.6).

Крім того, судом встановлено, що 26.10.2009 року позивачка отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серія АБ №727144, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010961400503, згідно якого їй на підставі рішення Охтирської міської ради 33 сесії 5 скликання від 07.05.2009 року було передано у власність земельну ділянку площею 1000 кв.м, розташовану в м. Охтирка, пров. Бакирівський, 2 Сумської області, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.10).

З огляду на це позивачка ОСОБА_1 набула права на захист права власності в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України, адже внаслідок втрати правовстановлюючого документа (свідоцтва про право на спадщину за заповітом) створюється неможливість реалізації ним свого права власності.

Відповідно до п.9 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», підставою для державної реєстрації прав на нерухоме майно може слугувати рішення суду, що набрало законної сили, саме щодо визнання права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідачем у позові про визнання права власності у порядку ст. 392 ЦК України виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, за таких умов, вимоги про визнання права власності є необхідною умовою для досягнення позивачем й іншої мети позову, а саме отримання правовстановлюючих документів на майно. І визнання цього права за особою судом є підставою (передумовою) для зобов’язання органів державної реєстрації прав на таке майно видати відповідні документи.

У випадку, коли підставою для подання позову про визнання права виступає відсутність правовстановлюючих документів на майно, таке право можна буде вважати остаточно захищеним з моменту видачі відповідних правовстановлюючих документів спеціально уповноваженими органами.

Закон не обмежує захист порушеного права лише у відносинах із особами, до яких «відповідне право перейшло», або які можуть «претендувати на таке право». Таке тлумачення істотно звужує гарантований ст. ст. 13, 41 Конституції України захист права власності, у тому числі від порушень з боку уповноважених органів у формі не вчинення відповідних дій на видачу правовстановлюючих документів.

Отже, коли вимога про визнання права власності, пред’явлена до органу реєстрації прав на нерухоме майно, є передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову отримання офіційного підтвердження свого права відповідними правовстановлюючими документами, що видаються спеціально уповноваженими органами, задля реалізації абсолютних прав на спірне майно, не може бути відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що відповідач не претендує та не оспорює право власності позивача щодо спірного об’єкту.

Таким чином, аналізуючи приведені докази та даючи їм оцінку, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 247, 259, 263, 264, 265,268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, право власності житловий будинок А1Ж житловою площею 21,9 кв.м з господарчими спорудами веранда а, сарай Б, колодязь к, погріб а1, огорожа №1-2, що знаходиться за адресою: пров. Бакирівський, 2 в м. Охтирка Сумської області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через Охтирський міськрайонний суд Сумської області протягом 30 днів із дня проголошення рішення, а у разі відсутності осіб у судовому засіданні під час проголошення рішення, в цей же строк з моменту отримання копії цього рішення.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду: ОСОБА_4