Постанова № 71257828, 19.12.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8142/17

Номер справи місцевого суду: 520/10301/16-ц

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Колеснікова Г.Я.,

суддів - Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

за участю секретаря Ярахмедова Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Брандіс Алла Борисівна, про визнання іпотечного договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі вказаним позовом, який уточнила у квітні 2017 року.

Зазначала, що 10 травня 2006 року між нею та відкритим акціонерним товариством «ВіЕйБі» (далі-ВАТ «ВіЕйБі»), назва якого в подальшому була змінена на публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі», банк) був укладений кредитний договір №59/06ф за яким банк повинен був надати їй кредитні кошти в сумі 47 000 доларів США на придбання квартири під 12% річних на термін до 09 травня 2026 року.

10 травня 2006 року між ними було також укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого стали майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 10 травня 2006 року між ОСОБА_6 та нею.

Посилаючись на те, що на час укладення спірного іпотечного договору ст. 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, ОСОБА_2 просила:

-визнати недійсним іпотечний договір, укладений 10 травня 2006 року між нею та ВАТ «ВіЕйБі», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б., зареєстрований в реєстрі за №3190;

-зняти заборону на відчуження майнових прав на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та виключити з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна запис про обтяження майнових прав згідно іпотечного договору від 10 травня 2006 року,

на підставі ст.ст. 203,215 ЦК України (а.с.2-4,111).

Представник відповідача позов не визнав за безпідставністю позовних вимог та, крім того, просив застосувати до них позовну давність.

Третя особа Брандіс А.Б. свого ставлення до позову не висловила.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення (а.с.164-166).

В апеляційній скарзі представник позивачкиОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

Неправильність рішення суду першої інстанції обґрунтовано порушенням норм матеріального і процесуального права (а.с. 169-171).

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

За статтями 1, 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь-які права пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).

Частиною 1 ст.328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Пунктом 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. N 671, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, державній реєстрації підлягають правочини, зокрема, договір купівлі-продажу, міни, земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням (п. 6 вказаного Тимчасового положення).

Згідно з п. 9 зазначеного Тимчасового порядку, дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру правочинів вважається датою державної

реєстрації правочину.

Судом встановлено, що 10 травня 2006 року між ВАТ «ВіЕйБі» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №59/06ф за умовами якого банк надав позивачці кредит у розмірі 47 000 доларів США на придбання квартири.

В суді першої інстанції було також встановлено, що кредитні кошти були надані позивачці на придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка в подальшому була передана в іпотеку банку.

Так, із нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного 10 травня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 вбачається, що остання набула у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.149). У той же день, 10 травня 2006 року, вказаний правочин зареєстровано приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б. за реєстровим номером 3185.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «ОМБТІ та РОН» № 10609449 від 11 травня 2006 року дата прийняття рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначену вище квартиру встановлена:10 травня 2006 року (а.с.150).

10 травня 2006 року з метою забезпечення виконання вказаного вище кредитного договору між ВАТ «ВіЕйБі» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір. В ст.1. «Визначення термінів» сторони договору зазначили, що предмет іпотеки являє собою майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю, згідно з договором купівлі-продажу, укладеним 10 травня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, та посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б., за реєстровим номером 3185 та право власності на яку виникне у іпотекодавця після державної реєстрації нерухомості. Після отримання іпотекодавцем документів, що засвідчують виникнення права власності на квартиру, вона залишається предметом іпотеки до моменту припинення зобов'язань за цим договором (а.с.7-9).

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, як іпотекодавець, набула у власність квартиру на момент передачі цієї нерухомості в іпотеку.

Колегія суддів вважає, що такий висновок є правильним та відповідає:

-п.9 зазначеного вище Тимчасового порядку, який встановлював, що дата та час внесення відповідного запису про укладення договору купівлі-продажу до Державного реєстру правочинів вважається датою державної реєстрації цього правочину;

-даті прийняття рішення КП «ОМБТІ та РОН» про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру в день укладення іпотечного договору, а саме - 10 травня 2006 року.

Доводи апеляційної скарги вказаний висновок не спростовують.

Посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду Ураїни, викладені у справах № 6-503цс 16 та № 6-91цс13, є помилковими, оскількі у цих справах судами розглядались спори про передачу в іпотеку майнових прав на об'єкти незавершеного будівництва, право власності на які у іпотекодавців виникне в майбутньому.

Керуючись ч.4 ст367,375,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2017 року.

Головуючий /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков