Постанова № 71254997, 26.12.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/3127/2017

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин І. А.

Доповідач :Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 рокуСправа № 147/388/17м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Стадника І.М., Войтка Ю.Б.

За участю секретаря: Безрученко Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу 147/388/17 за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» - Гулька Олександра Васильовича на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року, ухвалене суддею Волошиним І.А. в смт. Тростянець,

встановила:

В травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» (далі ДП «Тростянецький спиртовий завод»), обґрунтовуючи вимоги тим, що з 01 липня 2015 року по 30 вересня 2015 року працював провідним інженером з охорони праці в ДП «Тростянецький спиртовий завод» за строковим трудовим договором, та з 01 жовтня 2015 року по 05 жовтня 2015 року - на цій же посаді, з якої звільнений за згодою сторін на підставі наказу №117-к відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. На день звільнення з роботи підприємством була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 5976, 71 грн., в тому числі компенсація за невикористану відпустку 833,16 грн., відрядження 455, 15 грн. На день звернення з позовом фактичний розрахунок з ним проведений не був, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи те, що він працював на підприємстві два періоди (з 01 липня 2015 року по 30 вересня 2015 року та з 01 жовтня 2015 року по 05 жовтня 2015 року), за кожним з яких за відповідачем рахується заборгованість щодо виплати заробітної плати, таке відшкодування повинно нараховуватися також за два періоди.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату в сумі 5976, 71 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день постановлення рішення суду в сумі 124623, 79 грн., виходячи із середньоденної зарплати за період з 01 липня 2015 року по 30 вересня 2015 року - 118,7 грн., та 196,70 грн. - за період з 01 жовтня 2015 року по 05 жовтня 2015 року та допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення всієї суми заборгованості по зарплаті та компенсації.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 60509 грн. 04 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» в дохід держави 640,00 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції змінити, стягнувши середній заробіток за весь час затримки в сумі 124623,7 грн., посилаючись на порушення норм матеріального права.

В апеляційній скарзі ДП «Тростянецький спиртовий завод» просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі відповідач зазначав, що судом першої інстанції порушено правила підвідомчості даного спору, оскільки в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа ДП «Тростянецький спиртовий завод» про банкрутство, а майнові спори за вимогами до боржника, в тому числі про стягнення заробітної плати є виключною компетенцією господарського суду. Крім того вина роботодавця у затримці розрахунку при звільненні не доведена позивачем, оскільки з 2008 року щодо відповідача розпочато процедуру відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а 15 серпня 2016 року державним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника, що унеможливило виконання зобов'язань щодо погашення заборгованості з виплати заробітної плати.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заробітної плати в сумі 5976, 71 грн. не оскаржується сторонами та не переглядається судом апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, зазначених в ній, просив суд скаргу задовольнити, проти вимог апеляційної скарги ДП «Тростянецький спиртовий завод» заперечив, просив суд залишити скаргу без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дійшла висновку, що скарги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заробітної плати в сумі 5976, 71 грн., суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги частково щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача не було проведено розрахунок за період його роботи з липня 2015 року по жовтень 2015 року у сумі 5976, 71 грн., що є підставою для виплати середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України. Водночас нарахування позивачем такого відшкодування за два періоди ( з 01 липня 2015 року по 30 вересня 2015 року, та з 01 жовтня 2015 року по 05 жовтня 2015 року) є подвійним стягненням, а тому датою остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_2 є лише 05 жовтня 2015 року. З урахуванням проведеного відповідачем фактичного розрахунку з позивачем 15 травня 2017 року, сума компенсації за 402 робочих дні становить 60509,04грн.

З таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитися неможливо.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на підставі наказу №32-к від 01 липня 2015 року ОСОБА_2 01 липня 2015 року прийнятий на посаду провідного інженера з охорони праці ДП «Тростянецький спиртовий завод».

30 вересня 2015 року позивача було звільнено з цієї посади у зв'язку із закінченням строку дії строкового трудового договору, згідно з п.2 с. 36 КЗпП України (а.с.33).

01 жовтня 2015 року ОСОБА_2 прийнято в ДП «Тростянецький спиртовий завод» на посаду провідного інженера з охорони праці на підставі наказу №113-к від 30 вересня 2015 року та 05 жовтня 2015 року звільнено за угодою сторін, згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с.11).

Сторонами не заперечується, що при звільненні ОСОБА_2 останньому не була виплачена нарахована заробітна плата, що також підтверджується довідкою від 31 березня 2016 року №41, згідно з якою перед позивачем рахується заборгованість по невиплаченій заробітній платі в сумі 5976,71 грн. (а.с. 12).

15 травня 2017 року відповідач перерахував ОСОБА_5 заборгованість із заробітної плати в розмірі 5976, 71 грн., що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень, квитанцією поштового пересилання та повідомленням УДППЗ від 15 травня 2017 року про надходження поштового переказу (а.с. 34, 62).

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання права позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума якого має бути визначена за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а також, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати відповідно до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (частина п'ята статті 19 у редакції Закону від 18 січня 2013 року, яка була чинною на час існування спірних правовідносин) .

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-76цс14, висловленою у постанові від 2 липня 2014 року, згідно з якою передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 15 серпня 2016 року, не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку за два періоди роботи є подвійним стягненням, яке неспівмірне з трудовими правами працівника, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України 01 жовтня 2015 року між ДП «Тростянецький спиртовий завод» і ОСОБА_2 було переукладено строковий трудовий договір від 01 липня 2017 року і такий договір вважається таким, що укладений на невизначений строк. З цих підстав до безперервного періоду роботу позивача зараховується час з 01 липня 2015 року по 05 жовтня 2015 року, а тому днем проведення повного розрахунку при звільненні позивача є саме 05 жовтня 2015 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Ураховуючи, що звільнення ОСОБА_2 відбулося 05 жовтня 2015 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за вересень і липень 2015 року.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції допустив порушення норм цього Порядку, обчисливши його за вересень-жовтень 2015 року.

Відповідно до п. 5 розд. IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільнені є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_2 за серпень-вересень 2015 року останньому нараховано дохід в розмірі 6274,11 грн., з урахуванням компенсації за невикористану відпустку 833,16 грн.

Судом першої інстанції правильно застосовано положення п.п. б п. 4 Порядку, згідно з яким компенсація за невикористану відпустку не враховується при обчисленні середньої заробітної плати.

З цих підстав отримана ОСОБА_2 заробітна плата, яка враховується для визначення середньої заробітної плати позивача за серпень-вересень 2015 року становить 5440,95 грн. (2268,13 грн. і 3172, 82 грн. (4005, 98 грн. -833,16 грн.) відповідно).

Таким чином, з урахуванням 20 робочих днів у серпні 2015 року та 22 робочих днів у вересні 2015 року, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2, яка є основою для визначення виплат становить 129,55 грн. ( 2268,13 грн. + 3172, 82 грн. / 42 робочі дні).

Судом першої інстанції правильно розраховано період, за який необхідно здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 06 жовтня 2015 року по 15 травня 2017 року, та кількість робочих днів, яка становить 402, а тому належна позивачеві сума компенсації становить грн. 52 079,1 грн. ( 129,55 грн. *402 ).

Твердження відповідача про те, що даний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства не заслуговують на увагу з тих підстав, що Законом України від 22 грудня 2011 р. № 4212-VI, який набрав чинності 19 січня 2013 року, «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначений Закон викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» статтю 12 ГПК (чинного станом на 19 січня 2013 року) доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах, зокрема про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 2 жовтня 2012 р. № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, слід враховувати положення пункту 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 15 ЦПК (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) , статті 12 ГПК та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо таку ухвалу постановлено після 19 січня 2013 р.

По справі встановлено, що ухвалу господарського суду Вінницької області про порушення провадження у справі про банкрутство ДП «Тростянецький спиртовий завод» постановлено 21 березня 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в частині, що встановлює виключну підвідомчість справ про стягнення заробітної плати з боржника господарським судам, а тому такий спір правильно розглянуто судом першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Згідно із п. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального права при розгляді цієї справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом п. 4 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи те, що відповідачем вжито заходів щодо виплати заробітної плати позивачу лише після звернення його з таким позовом до суду та частку задоволених позовних вимог, витрати за апеляційною скаргою ДП «Тростянецький спиртовий завод» за подання апеляційної скарги слід залишити за відповідачем.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 374, 376, 381,382, 384 ЦПК України, колегія суддів ЦПК України, колегія суддів,

постановила :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» - Гулька Олександра Васильовича задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року в частині задоволених позовних вимог скасувати.

Стягнути з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» (смт. Тростянець, вул. Соборна, 14, Тростянецького району Вінницької області, код ЗКПО 05459157, ІПН 054591502206) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені в сумі 52079 (п'ятдесят дві тисячі сімдесят дев'ять) грн. 10 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» в дохід держави 520 (п'ятсот двадцять) грн. 79 коп. судового збору.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судові витрати, понесені Державним підприємством «Тростянецький спиртовий завод» у зв'язку з переглядом справи в апеляційній інстанції, залишити за відповідачем.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2017 року.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ І.М. Стадник

/підпис/ Ю.Б. Войтко

Згідно з оригіналом: