Постанова № 71253792, 21.12.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1717/17-а

Головуючий у 1-й інстанції:Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

21 грудня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-6" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-6" про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій по Списку №2,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2017 року Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці звернулось до суду з адміністративним позовом в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-6" заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій по Списку №2 в сумі 30318,70 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на істотне порушення судом першої інстанції норм права, просив скасувати вищевказану постанову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Водночас, апеляційний розгляд даної справи апелянт просить здійснити за відсутності уповноваженого представника ТОВ "БМУ-6".

Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив. Про причини неявки останніх суд не повідомив.

Разом з тим, Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці, скористалось наданим йому правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу, надіславши останні на адресу Вінницького апеляційного адміністративного суду за допомогою засобів поштового зв'язку, де висловило свою незгоду з доводами відповідача та просило залишити останні без задоволення.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, ТОВ «БМУ-6» є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та платником страхових внесків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

У відповідності до наявних в матеріалах справи розрахунків про фактичні витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за Списком № 2 згідно положень пункту "б" - "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та картки особового рахунку за відповідачем рахується заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат Пенсійному фонду України на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених за Списком №2, громадянину ОСОБА_2 за червень-вересень 2017 року в сумі 30318,70 грн.

Враховуючи, що вказану заборгованість відповідач добровільно не сплатив, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом щодо її примусового стягнення.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, з огляду на відсутність доказів сплати відповідачем у встановлені законодавством строки заявленої до стягнення суми заборгованості, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року №400/97-ВР встановлено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Відповідно до абзацу 4 п. 1 ст. 2 вказаного нормативного акту, об'єктом оподаткування є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 цього Закону.

В свою чергу, статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначені категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах. До 17 лютого 2000 року вказана стаття, крім визначення категорій працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, регулювала порядок внесення підприємствами та організаціями плати до Пенсійного фонду, що покривала витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 17.02.2000 року №1461-ІІІ, норму що регулювала дане питання у ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виключено та врегульовано порядок покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій шляхом введення окремого виду збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено, що платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачені п. 1 цього Закону, повинні сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірах, встановлених ст. 4 цього Закону, що визначається у відсотковому відношенні до об'єкта оподаткування, який передбачено ст. 2 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форми власності, повинні сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у 100% розмірі від об'єкта оподаткування, яким є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 цього Закону.

Відповідно до п. 2 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №2 виробництв, професій, посад і показників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 16 січня 2003 року №36 (Постанова №36), та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди, зазначеним вище особам пенсії призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням ст. 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пільгових пенсій. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, повинні вносити до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на зазначених роботах у розмірі 20% з наступним збільшенням її щороку на 10% до 100% розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Відшкодування підприємствами витрат Пенсійного Фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, здійснюється відповідно до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України №21-1 від 19 грудня 2003 року (Інструкція).

Згідно пункту 6.8 Інструкції підприємства щомісяця, до 25 числа, вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання та ін.), органи Пенсійного фонду повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин.

Відповідно до пункту 6.4 зазначеної вище Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів Пенсійного Фонду України щорічно в повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року на протязі 10 днів з дня прийняття рішення про призначення пенсії.

Таким чином, системний аналіз вказаних правових норм свідчить про наявність у відповідача обов'язку щодо відшкодування Пенсійному фонду України фактичних витрат понесених позивачем - Управлінням Пенсійному фонду України в м. Вінниці, на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах працівникам відповідача.

Тож, зазначені обставини у своїй сукупності роблять обов'язковою до відшкодування всю належним чином підтверджену в межах даної справи заборгованість відповідача.

Щодо доводів апелянта наведених в обгрунтування апеляційної скарги, та судова колегія останні вважає безпідставними, з огляду на наступне.

В даному випадку, посилання відповідача на можливість встановлення в судовому порядку факту відсутності у громадянина ОСОБА_2 права на призначення пенсії на пільгових умовах не може слугувати достатньою підставою для визнання необгрунтованою вимогу управління Пенсійного фонду про стягнення заборгованості за невідшкодовані витрати на виплату та доставку пільгових пенсії, оскільки, по-перше, питання наявності у громадянина ОСОБА_2 права на призначення пенсії на пільгових умовах не є предметом розгляду даної справи, а по-друге наведена апелянтом обставина є лише припущенням останнього. Зокрема, посилаючись на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24.10.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці про зобов'язання призначити пільгову пенсію, апелянтом не враховано, що судом касаційної інстанції відсутність у громадянина ОСОБА_2 права на отримання пільгової пенсії не встановлена, оскільки у вказаному судовому акті йдеться мова лише про необхідність вжиття заходів для з'ясування обставин щодо можливості призначення пільгової пенсії заявнику.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, доводи позивача не спростовують правомірності рішення суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці, заявлених в межах розгляду даної справи.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України , суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-6" залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 328, 329 КАС України.