Рішення № 71252978, 18.12.2017, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/429/17 провадження № 2/403/186/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2017 року смт.Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Атаманової С.Ю.,

при секретарі судового засідання Гарбар С.І.,

з участю учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Устинівка цивільну справу за позовом Долинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області до ОСОБА_2 про стягнення суми неправомірно виплаченої пенсії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 об’єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області (далі по тексту - ОСОБА_3 об’єднане УПФ України Кіровоградської області) звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення з останньої 999,00 грн. суми неправомірно виплаченої їй пенсії за період з 01.05.2014 року по 30.04.2017 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачу по справі ОСОБА_2 з 22.06.2000 року призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Після уточнення правильності визначення розміру пенсії було виявлено, що при проведенні її перерахунку з 01.04.2004 року, у зв’язку із введенням в дію Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», до загального стажу роботи відповідача зараховано період догляду за дитиною до 3-х років в період роботи на посаді лікаря-фтизіатра Бобринецького міжрайтубдиспансера в подвійному розмірі, що суперечить ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Листом від 13.06.2017 року за №157/03-30 відповідач ОСОБА_2 була повідомлена про наявність перевиплаченої суми пенсії в розмірі 999,00 грн., однак зазначені кошти в добровільному порядку нею сплачені не були, у зв’язку з чим позивач вважає наявними підстави для стягнення з відповідача вказаної суми відшкодування відповідно до п.4 Порядку повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, а також п.2 ст.50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

В судовому засіданні по розгляду справи представник позивача викладені в позовній заяві вимоги підтримала, прохала суд їх задоволити. Суду пояснила, що період відпустки по догляду за дитиною до одного року був включений до загального стажу відповідача по справі при призначенні їй пенсії з 22.06.2000 року та в подальшому - при перерахунку пенсії у 2004 році і лише у квітні 2017 року, за результатами аудиторської перевірки, був виявлений факт неправильного перерахунку пенсії відповідача, оскільки до стажу останньої мав зараховуватись лише один рік роботи, а саме: час її перебування у декретній відпустці з 01.08.1976 року по 31.07.1977 року, який не включається до стажу роботи в подвійному розмірі.

В судовому засіданні по розгляду справи відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог заперечила. Суду пояснила, що при оформленні пенсії подавала документи, визначені законодавством. Проведені відповідачем перерахунки розміру призначеної їй з 22.06.2000 року пенсії у 2004 та 2017 роках здійснювались не за її заявами і представники позивача не звертались до неї особисто з приводу необхідності подання додаткових документів чи отримання уточнюючої інформації. Також зазначила, що перебувала у відпустці по догляді за дитиною менше одного року, а не рік, як стверджує позивач, а саме: з 01.08.1976 року по 30.11.1976 року, тобто лише чотири місяці, а тому вважає наданий позивачем розрахунок суми перевиплаченої їй пенсії безпідставним та необгрунтованим, оскільки він проведений позивачем, виходячи з тривалості її перебування у декретній відпустці протягом одного року, що не відповідає дійсності згідно наданих нею до суду письмових доказів. На підставі викладеного вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки її вина в перевиплаті пенсії у вказаному позивачем розмірі відсутня.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши докази по справі, судом встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом по справі встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_2 перебуває на обліку в Долинському об’єднаному УПФ України та отримує пенсію за віком з 22.06.2000 року (а.с.26).

Згідно довідки №33 від 07.08.2017 року, виданої за підписами завідувача та головного спеціаліста Устинівського сектору з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії, переплата пенсії відповідачу за період з 01.05.2014 року по 30.04.2017 року складає 999,00 грн. (а.с.2).

Відповідно до протоколу введення виконавчого листа та даних про існуючі відрахування по особовому рахунку відповідача по справі ОСОБА_2 за №109654, наданого позивачем, судом встановлено, що розпорядженням начальника управління від 13.04.2017 року визначено вид відрахування – переплата, дата початку відрахувань – 01.05.2017 року та сума (відсоток) щомісячних відрахувань – 20,00%, а також зазначено про те, що відрахування заблоковано до з’ясування (а.с.25).

Судом по справі також встановлено, що на адресу відповідача ОСОБА_2 завідувачем Устинівського сектору з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії було направлено повідомлення від 13.06.2017 року №137/03-30 щодо необхідності на протязі місяця з’явитись до управління Пенсійного фонду України для вирішення питання повернення зайво виплачених коштів. Також в повідомленні зазначено, що за результатами перевірки пенсійної справи відповідача було виявлено переплату пенсії в сумі 999,00 грн. за період з 01.05.2014 по 30.04.2017 року, яка виникла внаслідок уточнення стажу роботи по ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.3).

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач по справі ОСОБА_2 отримала його 19.06.2017 року (а.с.4).

За змістом запису про роботу, що мається в трудовій книжці відповідача по справі ОСОБА_2 під №7, остання з 01.08.1976 року була зарахована на посаду лікаря-фтизіатра Бобринецького тубдиспансера Устинівського тубкабінету (а.с.31).

Згідно запису в трудовій книжці під №9 від 01.08.1976 року запис за №7 був змінений у відповідності до наказу №125/4 від 12.12.1988 року, зокрема, у відомостях про роботу зазначено: «зарахована на посаду лікаря-фтизіатра Устинівського тубкабінету Бобринецького міжрайтубдиспансера» (а.с.32).

Відповідно до довідки №12 від 14.02.2017 року, виданої Бобринецькою центральною районною лікарнею Кіровоградської області, відповідач по справі ОСОБА_2 працювала на посаді лікаря-фтизіатра Бобринецького міжрайтубдиспансера з 01.08.1976 року по 11.11.1990 року. За період роботи перебувала у відпустці по догляду за дитиною до одного року з 01.08.1976 року (наказ №72 п.6-а від 30.07.1976 року) (а.с.5, 35).

Відповідно до наказу №72 параграф 6-а від 30.07.1976 року відповідачу була надана відпустка по догляду за дитиною до 1 року з 01.08.1976 року. Запис здійснено на дошлюбне прізвище відповідача «Кожевник», що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.47, 52).

Згідно запису в картці-довідці Бобринецького тубдиспансера за 1976 рік, заповненої на відповідача по справі ОСОБА_2, в розділі «Відмітки про прийом на роботу та переведення» вказано, дослівно: «Наказ №40 з 1.ХІІ.76 р.»; в розділі «Нараховано» значиться сума заробітної плати за грудень 1976 року (а.с.50).

Згідно наказу №119 параграф 7 від 10.12.1976 року відповідачу по справі було надано відрядження до м.Кіровоград на семінар лікарів-фтизіатрів строком на один день з 24.12 по 24.12.1976 року. Запис здійснено на дошлюбне прізвище відповідача «Кожевник», що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.47, 53 зворот).

Судом по справі також встановлено, що згідно записів в картці-довідці Бобринецького тубдиспансера за 1977 рік, заповненої на відповідача по справі ОСОБА_2, в розділі «Відмітки про прийом на роботу та переведення» вказано, дослівно: «Наказ №40 з 1.ХІІ.76 р.»; в розділі «Використання відпусток» - «Наказ №32 від 12.ХІІ.77 р. 24 к.дня»; в розділі «Заробітна плата по місяцях» записані суми з 1 по 11 місяць 1977 року (а.с.51).

Даючи оцінку аргументам, наведеним сторонами, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно п.4 ч.1 ст.264, п.6 ч.4 ст.265 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин сторін та зазначає в мотивувальній частині рішення норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, мотиви їх незастосування.

Судом по справі встановлено, що на дату прийняття відповідача ОСОБА_2 на роботу та надання їй відпустки по догляду за дитиною до одного року діяла "Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затверджена постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 року за №162, згідно положень якої відомості про перебування у декретній відпустці не вносились до відомостей про роботу.

В подальшому, відповідно до п.п.1.1, 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року № 58 (далі – Інструкції), було визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки, крім іншого, вносяться відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. При цьому приписами даної Інструкції також не передбачалось внесення до трудової книжки працівника записів про перебування у відпустці по догляду за дитиною.

Усі записи в трудовій книжці, зокрема, про прийняття на роботу, вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку (п.2.4 Інструкції).

За змістом ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час призначення відповідачу пенсії за віком з 22.06.2000 року) були передбачені пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах, зокрема, до стажу роботи у подвійному розмірі зараховувалась робота в лепрозорних і протичумних закладах, у закладах (відділеннях) по лікуванню осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, у патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях лікувальних закладів.

Таким чином, на дату призначення відповідачу пенсії 22.06.2000 року робота в туберкульозному диспансері не зараховувалась до стажу роботи у подвійному розмірі, а тому відповідачем не були порушені чинні на той час положення пенсійного законодавства.

В подальшому Законом України «Про внесення зміни до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 10 липня 2003 року №1110-IV, який набрав чинності 15.08.2003 року, ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було викладено в новій редакції, а саме: робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров’я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров’я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров’я, а також у психіатричних закладах охорони здоров’я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Згідно ст.1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 05.07.2001 року № 2586 –ІІІ туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу; протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров’я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз.

Як встановлено в судовому засіданні, та підтверджено поясненнями представника позивача, після призначення відповідачу пенсії її перерахунок був проведений 06.04.2004 року. При цьому вказаний перерахунок здійснювався не за заявою відповідача, як пенсіонера, а у зв"язку із введенням в дію з 01.01.2004 року Закону України «Про загальнообов"язкове пенсійне страхування».

Оскільки здійснення перерахунку пенсії відповідачу у 2004 році не на підставі її заяви, а самостійно позивачем, було визнано учасниками справи, вказана обставина відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Таким чином, як вбачається з безпосередньо досліджених судом письмових доказів, та наведених вище положень трудового законодавства, відповідач по справі ОСОБА_2 перебувала у відпустці по догляду за дитиною менше одного року, а саме: з 01.08.1976 року по 30.11.1976 року, оскільки згідно записів про її трудову діяльність, що містяться в зазначених вище документах - картках-довідках Бобринецького тубдиспансера за 1976 рік, 1977 рік, наказу № 119 параграф 7 від 10.12.1976 року, відповідач працювала і їй нараховувалась заробітна плата, починаючи з 01.12.1976 року.

Вказаний висновок суду не суперечить змісту інших письмових доказів по справі, а саме: довідці, виданій Бобринецькою центральною районною лікарнею Кіровоградської області від 14.02.2017 року та наказу №72 параграф 6-а від 30.07.1976 року, на які посилається позивач, оскільки в них зазначається про надання відповідачу ОСОБА_2 відпустки до догляду за дитиною до одного року, а не тривалістю один рік, а тому суд приходить до висновку про безпідставність проведення позивачем перерахунку пенсії відповідачу ОСОБА_2 та визначення суми надміру виплаченої їй пенсії з підстав зарахування до її трудового стажу у подвійному розмірі одного року перебування у відпустці по догляду за дитиною, оскільки тривалість такої відпустки становила лише 4 місяці.

При цьому суд також приймає до уваги, що представником позивача в судовому засіданні спочатку зазначено про виявлення здійсненої відповідачу ОСОБА_2 переплати пенсії за результатами аудиторської перевірки у квітні 2017 року, після чого був зроблений відповідний запит за місцем її колишньої роботи та отримано довідку про перебування у відпустці по догляду за дитиною до одного року. Однак при уточнені судом дати та номеру вихідної кореспонденції, вказаної в довідці, а саме: 14.02.2017 року №12 на №273/07-18 від 26.01.2017 року, представник позивача пояснила, що при утворенні Долинського об"єднаного УПФУ Кіровоградської області йому передавались пенсійні справи та здійснювалась їх перевірка, під час якої і було виявлено зарахування до стажу відповідача в подвійному розмірі часу перебування її у відпустці по догляду за дитиною, направлений відповідний запит та отримано довідку про період роботи відповідача в Бобринецькій центральній районній лікарні разом із відомостями про наказ №72 п.6 від 30.07.1976 року, за яким відповідач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до одного року. Разом з тим, жодного письмового доказу на підтвердження того, коли та ким саме було виявлено зарахування часу перебування відповідача у відпустці по догляду за дитиною до стажу роботи в подвійному розмірі, в тому числі і на підтвердження проведення аудиторської перевірки та висновків за її результатами, представником позивача суду надано не було. Вказані відомості відсутні також і в пенсійній справі відповідача, про що суд був повідомлений представником позивача в судовому засіданні при розгляді справи.

Згідно ст.9 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За змістом ч.1 ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.50 вказаного Закону відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, визначає «Порядок відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України №6-4 від 21.03.2003 року та зареєстрований в Міністерстві юстиції України №374/7695 від 15.05.2003 року (далі - Порядку).

Згідно з п.3 зазначеного Порядку суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

У разі припинення виплати пенсії відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку (п.4 Порядку).

З огляду на системний аналіз зазначених вище правових норм, чинне законодавство України передбачає три підстави для стягнення сум надміру виплачених пенсій, а саме: зловживання з боку пенсіонера, подання страхувальником недостовірних даних та внаслідок рахункової помилки.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач на обгрунтування своїх вимог до відповідача посилається саме на п.4 Порядку та ч.2 ст.50 Закону України «Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування», які передбачають стягнення в судовому порядку суми пенсії, виплаченої надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення та проведення відрахування з пенсії на підставі судового рішення. Тобто позивач обгрунтовує свої вимоги до відповідача саме наявністю рахункової помилки, що підтверджується також як змістом повідомлень, направлених відповідачу ОСОБА_2 про необхідність повернути суму надміру виплаченої пенсії та про приведення розміру її пенсії у відповідність до законодавства, так і ненаданням представником позивача під час розгляду справи належних і допустимих доказів наявності таких підстав для стягнення надміру виплачених сум пенсії з відповідача ОСОБА_2, зокрема, зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

З урахуванням викладеного, виходячи з аналізу ст.1215 ЦК України, законом визначено дві умови, за наявності яких, вбачається відрахування надміру сплаченої суми пенсії: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів, обов'язок доведення яких покладається на сторону, яка вимагає його повернення.

Відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених, зокрема, п.1 ч.1 ст.355 цього Кодексу (неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм, права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, в постанові Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі №6-151цс13, висловлена правова позиція, згідно якої відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абзацом 2 ч.1 ст.1215 ЦК України за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.

В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року за результатами розгляду справи №6-91цс14 також висловлена правова позиція щодо застосування норм права, відповідно до якої за змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Відповідно до ч.1 ст.103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, над міру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Відповідно до ст.102 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсіонери зобов'язані повідомити органи Пенсійного фонду України про обставини, що спричиняють зміни розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов’язку і одержання у зв’язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.

З матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження недобросовісності відповідача по справі ОСОБА_2 під час нарахування та отримання нею пенсійних виплат, а також надання нею завідомо недостовірних даних чи приховування будь-яких відомостей, які мали значення для обчислення або зміни розміру призначеної їй пенсії позивачем не надані, і судом під час розгляду справи не встановлені, як не встановлено і наявності рахункової помилки, допущеної позивачем при проведенні таких пенсійних виплат.

При цьому суд враховує, що поняття «рахункова помилка» в чинному законодавстві не визначено. Рахункова помилка за своїм змістом, смисловим та логічним значенням - це математична помилка, зокрема помилка під час здійснення математичних дій, розрахунків (множення, додавання, іншого обрахунку). Тому суд приймає до уваги роз’яснення п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за змістом якого, до лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо.

З урахуванням викладеного, рахункова помилка – це результат неправильного застосування правил арифметики, - не більш того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні (отриманні підсумку), невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних в комп'ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. При цьому не можуть вважатися рахунковими, не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, повідомлення від 13.06.2017 року, відповідача ОСОБА_2 було повідомлено про переплату пенсії, яка виникла внаслідок рахункової помилки, а саме: уточнення стажу роботи по ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.3).

Згідно відповіді начальника Долинського об’єднаного управління ПФУ Кіровоградської області від 14.07.2017 року на звернення відповідача ОСОБА_2 останню повідомлено про те, що при уточненні правильності визначення розміру пенсії було виявлено, що при проведенні перерахунку пенсії з 01.01.2004 року у зв’язку із введенням в дію Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» зараховано період догляду за дитиною до 3-х років в період роботи на посаді лікаря-фтизіатра Бобринецького міжрайтубдиспансера в подвійному розмірі, що суперечить ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.46).

Разом з тим, відповідно до відомостей, зазначених в розпорядженні №109654 від 14.07.2017 року, перерахунок пенсії відповідачу по справі ОСОБА_2 здійснювався 13.05.2017 року, а попередній – 22.06.2000 року (а.с.26).

Отже, виходячи з дат проведення перерахунку відповідачу по справі розміру пенсії, зазначених у даному розпорядженні, пояснень представника позивача та відповідача ОСОБА_2 про здійснення перерахунку пенсії не на підставі її особистої заяви, суд приходить до висновку про те, що перерахунок пенсії відповідачу у 2004 році здійснювався посадовою особою позивача, а тому остання повинна була враховувати як зміни в законодавстві, так і необхідність отримання у зв"язку з цим додаткових документів на підтвердження стажу відпвідача.

Згідно положень ст.98 Закону України «Про пенсійне забезпечення» перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку.

За змістом ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Як встановлено судом, відповідач не зверталась до позивача із заявою про перерахунок призначеної їй з 22.06.2000 року пенсії та не була повідомлена позивачем про його здійснення, а, отже, була позбавлена можливості надати у разі необхідності додаткові документи чи пояснення.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Рисовський проти України» (п.71 рішення від 20.10.2011 року, заява№29979/04) Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Аналогічний висновок міститься також у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Гаші проти Хорватії» (п.40 рішення від 13.12.2007 року, заява №32457/05) та «Трго проти Хорватії» (п.67 рішення від 11.06.2009 року, заява №35298/04).

Таким чином, на підставі досліджених доказів, суд приходить до висновку, що переплата суми пенсії, призначеної відповідачу по справі ОСОБА_2 сталася не внаслідок рахункової помилки, а в результаті проведення відповідною посадовою особою позивача перерахунку пенсії на підставі документів, без уточнення викладених в них відомостей, що свідчить не про наявність неточностей в обрахунку суми пенсії, а про недбале виконання посадових обов"язків, оскільки в наказі про надання декретної відпустки відповідачу вказаний період до одного року, а не один рік, що за вказаних обставин мало бути перевірене працівниками відповідно до встановленого законом порядку.

При цьому суд також приймає до уваги, що на дату призначення відповідачу пенсії з 22.06.2000 року ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не передбачала зарахування роботи на посаді лікаря-фтизіатра до стажу роботи у подвійному розмірі, а тому при внесенні змін до вказаної статті, які набрали чинності 15.08.2003 року, дані обставини мали бути перевірені позивачем, який самостійно здійснював перерахунок пенсії відповідачу.

Відповідно до роз’яснень п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, письмовими доказами.

Натомість позивач, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, доказів здійснення відповідачу ОСОБА_2 переплати в розмірі 999,00 грн. саме через допущену розрахункову помилку та зловживання з боку відповідача до суду не надав.

Крім того, представником позивача - Долинського об’єднаного управління ПФУ Кіровоградської області як в позовній заяві, так і в судовому засіданні, зазначено про те, що переплата пенсії відбулася у зв'язку із застосуванням невірного розміру пенсії, визначеного в результаті зарахування до нього періоду догляду за дитиною до 3-х років, що з урахуванням встановленого судом факту здійснення перерахунку пенсії самостійно позивачем не за заявою відповідача і не на підставі поданих нею документів, свідчить про те, що позивачем добровільно та на власний розсуд було визначено розмір пенсії відповідача ОСОБА_2 та тривалий час виплата проводилася згідно даного розрахунку.

Тобто, нарахування підвищеної пенсії, на що посилається позивач, відбувалося не внаслідок неправильності в обчисленнях чи допущених при здійсненні розрахунків арифметичних помилок, а у зв'язку з самостійним обранням позивачем певних вихідних даних (трудового стажу), необхідних для застосування формули розрахунку пенсії.

Оскільки виплата коштів проведена позивачем добровільно, тому, відповідно до ст.1215 ЦК України поверненню зазначена сума не підлягає.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених судом обставин, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок досліджених у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем фактів наявності рахункової помилки при проведенні ним пенсійних виплат відповідачу ОСОБА_2 та недобросовісності з її боку, а тому відповідно до вимог абз.1 ч.1 ст.1215 ЦК України грошові кошти в сумі 999,00 грн., які є пенсійною виплатою, не підлягають поверненню позивачу, у зв’язку з чим позов Долинського об’єднаного УПФ України до відповідача ОСОБА_2 про стягнення суми неправомірно виплаченої пенсії не підлягає задоволенню.

У відповідності до ч.7 ст.141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено і позивача по справі ОСОБА_3 об’єднане УПФ України Кіровоградської області на дату подання позовної заяви до суду (05.09.2017 року) було звільнено від сплати судового збору на підставі п.18 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачем не надані докази на підтвердження понесених нею судових витрат, судові витрати у виді судового збору за ставкою, визначеною п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подачу до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В позові Долинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області (місцезнаходження: вул.Центральна, 137 м.Долинська Кіровоградська область, 28500; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40387281) до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 28600; реєстраційний номер облікової картки платника податків:НОМЕР_1) про стягнення суми неправомірно виплаченої пенсіївідмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають та компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 22 грудня 2017 року.

Головуючий С.Ю.Атаманова