Рішення № 71251499, 14.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа 754/203/15-ц Головуючий у І-й інстанції - Таран Н.Г.

апеляційне провадження № 22-ц/796/11036/2017 Доповідач Заришняк Г.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Ткаченко І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Сокуренка Євгена Сергійовича, діючого в інтересах Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про повернення депозитних коштів та відшкодування збитків,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення депозитних коштів та відшкодування збитків.

В обґрунтування позову зазначала, що вона є споживачем послуг банку у відповідності до договору банківського строкового вкладу, згідно з яким внесла на депозит Банку 30 000,00 доларів США строком до 14.03.2014 року. По закінченню терміну договору, вона виявила бажання отримати свої кошти, однак банк не виконав своїх обов'язків у зв'язку з припиненням діяльності банку на території АР Крим. Оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, позивач просила стягнути депозитний вклад у розмірі 30 000,00 доларів США з урахуванням 3% річних у розмірі 1193,42 доларів США та витрати на правову допомогу в розмірі 17539,20 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.12.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20.04.2016 року,позовні вимоги ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення депозитних коштів та відшкодування збитків задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 21.12.2016 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.12.2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20.04.2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи,14.03.2017 року в судовому засіданні представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в редакції яких представник позивача просив стягнути з відповідача ПАТ КБ ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивачкидепозитний вклад за договором №SAMDN25000733799642 від 14.03.2013 року у розмірі 30 000,00 доларів США, 3% річних в розмірі 2532,33 доларів США та понесені нею судові витрати,пов'язані з наданням правової допомоги в розмірі 22 958,41 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 депозитний вклад за договором № SAMDN25000733799642 від 14.03.2013 року у розмірі 30000 доларів США, 3% річних в розмірі 65840,58 грн. та понесені судові витрати, пов'язані з наданням правової допомоги в розмірі 22 958,41 грн.

В апеляційній скарзі Сокуренко Є.С., діючий в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Представник позивачки заперечував проти апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України)

Згідно зі ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 14.03.2013 року за місцем знаходження філії - Кримського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк», був укладений договір №SAMDN25000733799642 банківського строкового вкладу «Стандарт на 12 міс.» і згідно умов цього договору позивачка внесла в касу Банку 30 000,00 доларів США.

На виконання умов договору позивачкою передано готівкою відповідачу грошові кошти у розмірі 30 000,00 доларів США. Строк дії договору встановлено сторонами до 14.03.2014 року. За користування коштами позивачки Банк згідно умов цього договору мав виплачувати відсотки в розмірі 9,75% річних. Період нарахування відсотків по вкладу - 1 місяць. Наразі термін дії вказаного договору закінчився.

Встановлено, що ОСОБА_3 25.04.2017 року зверталась до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з вимогою про виплату всієї суми коштів, що маються на рахунку №SAMDN25000733799642 (а.с. 15 Том І).

Факт укладення сторонами договору №SAMDN25000733799642 «Стандарт на 12 міс.» від 14.03.2013 року та його зміст підтверджуються наданими позивачем та долученими до матеріалів справи оригіналом договору банківського вкладу і оригіналом квитанції про внесення коштів, які містять необхідні реквізити, зокрема, оригінали підписів вкладника (позивача) та працівника Банку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу, незалежно від його виду, банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника.

Обгрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_3 вказувала на те, що 25.04.2017 року вона звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про виплату всієї суми грошей, що знаходяться на її рахунку №SAMDN25000733799642, в зв'язку з закінченням строку дії договору. Однак, вказані кошти банк позивачці в добровільному порядку не повернув. Позивчка вважає, що зазначені дії відповідача порушують вимоги ч.2 ст. 1060 ЦК України та умови договору вкладу.

У відповідності з вимогами ст.ст.10, 60 ЦПК України, розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводиться на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з п. 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за №1172/8493, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п.1.8. Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (п.1.9. Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо.

Пунктом 10.1. Інструкції передбачно порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 01 червня 2011 року № 174, зареєстрованої в Міністерстві і юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, встановлено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених правових норм дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-118цс14 від 29 жовтня 2014 року, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

На підтвердження факту укладення договору банківського вкладу позивачкою був наданий оригінал квитанції, що приєднаний до матеріалів справи, з якої вбачається, що на виконання умов договору позивачкою передано готівкою відповідачу грошову суму у розмірі 30 000,00 доларів США, а також оригінал договору №SAMDN25000733799642 банківського строкового вкладу «Стандарт на 12 міс.», а тому доводи представника відповідача щодо недодержання письмової форми баківського вкладу спростовуються оригіналом квитанції про внесення ОСОБА_3 готівки у розмірі 30 000,00 доларів США, а також оригіналом договору №SAMDN25000733799642 банківського строкового вкладу «Стандарт на 12 міс.».

Вказаний оригінал квитанції містить найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ (т. 1 а.с.13, т.2 а.с.193).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Пунктом 26 договору банківського вкладу передбачено, що вклад зараховано на відкритий Банком особовий рахунок НОМЕР_1, а строк вкладу складав 365 днів, а саме з 14 березня 2013 року по 14 березня 2014 року, тобто строк виплати коштів з договором банківського вкладу настав 15 березня 2014 року.

Отже, виходячи з аналізу зазначених вище правових норм та умов договору банківського вкладу слід дійти висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання банку перед вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) припинились у строк, встановлений договором банківського вкладу.

Закінчення строку дії договору і невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, які встановлені договором чи законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої.

Виходячи з того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» прострочив виконання зобов'язання щодо повернення позивачу суми депозитного вкладу в розмірі 30 000,00 доларів США, а тому зобов'язаний сплатити на користь позивача 3 % річних за весь час прострочення з 23.05.2014 року по 14.03.2017 року в межах заявлених позовних вимог у розмірі 2532,33 доларів США, виходячи із наступного розрахунку: 30000,00 доларів США х 3% річних х 1027 прострочених днів = 2 532,33 доларів США, що еквівалентно 65 840,58 грн. згідно офіційного курсу гривні до долара США.

Також, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та Законів України. Отже відповідно до ст. 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст.1058,1060 ЦПК України відповідач, як юридична особа, а не його філія, зобов'язаний виконати умови договір банківського рахунку, в зв'язку з чим доводи відповідача про те, що за даними зобов'язаннями Кримського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідає автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» Російської Федерації (АНО «ФЗВ»), і що відсутність оригіналів документів у вкладника може свідчити про звернення останнім за виплатами до АНО «ФЗВ», гне заслуговують на увагу.

Та обставина, що даний час автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АР Крим та м. Севастополь, здійснює погашення заборгованості за вкладами, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки стороною укладених договорів банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», а тому згідно з чинним законодавством, яке регулює цей вид правовідносин, зобов'язання за дійсними договорами має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юрид ична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків по укладених і дійсних договорах.

Крім того, з довідки «Фонду захисту вкладників» від 27.02.2017 року, виданої ОСОБА_3, вбачається, що станом на 07 лютого 2017 року остання не зверталася до «Фонду захисту вкладників» із заявами про згоду на придбання «Фондом захисту вкладників» по вкладу, що знаходяться в ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору банківського вкладу від 14.03.2017 року №SAMDN25000733799642 та не отримувала компенсаційні виплати за вказаним договором (а.с. 179-180 том ІІ).

Відомості, викладені в зазначеній довідці, представником відповідача не спростовані, а тому доводи апеляційної скарги про те, що позивачка могла звернутись із заявою про згоду на придбання «Фондом захисту вкладників» спірного вкладу, що знаходиться в ПАТ КБ «ПриватБанк», є неспроможними і не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й прийшов до правильного висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не були своєчасно виконані умови договору банківського вкладу, що призвело до прострочення виконання зобов'язань, та обгрунтовано задовольнив позов в цій частині.

Постановлене судом рішення в приведеній частині відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Разом з тим, колегія суддів не може повністю погодитись з висновком суду про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 22 958 грн.41 коп., виходячи з наступного.

У відповідності з вимогами ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі ч.3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах"(в редакції на момент виконання робіт) встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.48 Постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу, граничний розмір якої виз-начено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов»язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як видно зі справи, на підставі Договору про надання правової допомоги №1 від 07.05.2015 р. у розгляді справи приймав участь як представник позивачки фахівець у галузі права ОСОБА_4, якому позивачкою було здійснено платежі по оплаті послуг за надану правову допомогу на загальну суму 22 958 грн.41 коп.(т.1 а.с. 169, 231, т.2 а.с.158). В матеріалах справи містяться Акти передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги ( т.1 а.с. 167-168, (т.2 а.с.3, а.с.230), в яких вказано про затрати представником певного часу на правову допомогу по даній справі.

Разом з тим, колегія суддів не може погодития з обсягом певних робіт, що підлягають оплаті, та часом, затраченим на їх виконання.

Так, в Акті №1передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 17.05.2015р. ( т.1 а.с. 167-168) зазначено участь представника в судовому засіданні районного суду 10.02.2015 р. протягом двох годин, проте такого судового засідання судом не проводилося. В цьому ж Акті зазначено про участь представника 24.02.20154 р. в судовому засіданні Апеляційного суду м.Києва протягом 2,5 годин, проте судове засідання продовжувалося протягом години. Участь представника 06.04.2015 р. в судовому засіданні Деснянського районного суду м.Києва фактично продовжувалася з 16 год.30 хв. до 16 год.43 хв., а не 2,5 год, як зазначено в Акті. 29.05.2015р. представник приймав участь в судовому засіданні суду першої інстанції з 11 год. до 12 год. 30 хв., разом з тим, в Акті №2 передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 17.06.2015 р. вказано 3, 5 год., затрачених на вказане судове засідання (т.2 а.с.230).

У судовому засіданні Деснянського районного суду м.Києва 19.06.2015р. преставник приймав часть з 15 год. 30 хв. до 17 год. 09 хв., а не протягом 4 год. згідно з Актом №3 передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 27.07.2015 р. (т.2 а.с.3).

В матеріалах справи відсутні докази щодо фактичного часу, затраченого ОСОБА_4 на проїзд до суду.

За таких обставин, розмір стягнутих судових витрат підлягає зменшенню на 10 год. 20 хв. участі особи, яка надавала правову допомогу, що з розрахунку 40% мінімальної заробітної плати, встановленої на час надання послуг, становить 5000 грн.

З огляду на викладене, рішення суду необхідно змінити, зменшивши розмір стягнутих ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивачки понесених нею судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, з 22 958 41 коп до 17958 грн. 41 коп. та частково задовольнивши апеляційну скаргу представника відповідача.

Керуючись ст.ст. 303, 307,309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу СокуренкаЄвгена Сергійовича, діючого в інтересах Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2017 року - змінити. Зменшити розмір стягнутих Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати, пов'язані з наданням правової допомоги з 22 958 41 коп до 17958 грн. 41 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: