Рішення № 71251496, 13.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа № 752/10954/15-ц Головуючий в І інстанції: Мирошниченко О.В.

апеляційне провадження №22-ц796/8435/2017 Доповідач Заришняк Г.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарях - Гарматюк О.Д., Ткаченко І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Гурніка Артема Ігоровича, діючого в інтересах Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення суми страхового відшкодування, трьох процентів річних, пені, інфляційної складової боргу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення суми страхового відшкодування, трьох процентів річних, пені, інфляційної складової боргу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що 01.03.2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів марок: «Мазда-6» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та «Рено» д.н.з. НОМЕР_2, що належить на праві власності позивачу, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2014 року винним у скоєнні ДТП визнаний водій автомобіля марки «Мазда» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем - ПАТ «Українська транспортна страхова компанія».

Позивач звернувся до відповідача з приводу виплати суми страхового відшкодування, проте останнім добровільно свого обов'язку по проведенню страхової виплати не виконано, що і змусило його звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Посилаючись на викладене, та з урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» на його користь матеріальні збитки у розмірі 25 520, 69 грн.; 3% річних у розмірі - 1 373 гр. 24 коп., інфляційну складову боргу у розмірі - 6 328 грн. 02 коп., суму пені за прострочення виплат страхового відшкодування в розмірі - 6 819 грн. 16 коп.; та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень й сплачений судовий збір.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 суму страхового відшкодування у розмірі 25 520 грн. 69 коп., три проценти річних у розмірі 1 373 грн. 24 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 6 328 грн. 02 коп. та пеню в розмірі 6 819 грн. 16 коп., а всього 40 041 грн. 11 коп.

Вирішено питання судових витрат.

В іншій частині позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі Гурнік А.І., діючий в інтересах ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Позивач та його представник проти апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суд законним.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 01.03.2014 року о 05:00 год. по вул.Трутенка,22 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів марок: «Мазда-6» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та «Рено» д.н.з. НОМЕР_2, що належить на праві власності позивачу. Внаслідок ДТП пошкоджено автомобіль ОСОБА_2, право власності на який підтверджується свідоцтвом, виданим УДАІ ГУ МВС в м. Києві про реєстрацію вказаного транспортного засобу на ім'я позивача (а.с. 21).

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2014 року винним у скоєнні ДТП визнаний водій автомобіля марки «Мазда» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем - ПАТ «Українська транспортна страхова компанія».

22 липня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «УТСК» із заявою про відшкодування матеріальних збитків у відповідності до договору цивільно-правової відповідальності. На час подачі даного позову страхове відшкодування не було виплачено позивачу.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 й стягуючи з ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь позивача ОСОБА_2 суму страхового відшкодування у розмірі 25 520 грн. 69 коп., три проценти річних у розмірі 1 373 грн. 24 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 6 328 грн. 02 коп. та пеню в розмірі 6 819 грн. 16 коп., а всього 40 041 грн. 11 коп., суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч.ч.1,2 ст.1116 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

На підставі ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» та ОСОБА_4, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Мазда-6» д.н.з.НОМЕР_1 була застрахована відповідачем, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого), визначений у розмірі 50 000,00 грн. (а.с. 59).

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач звернувся до страхової компанії та надав всі необхідні для проведення виплати документи.

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріально збитку від 14.07.2014р., проведеного ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза - Стандарт» на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля RENAULT Samsung SM5, д.н.з. НОМЕР_2, складає 102 539 грн.31 коп., ранкова вартість вказаного автомобіля, визначена за порівняльним підходом може складати 101 736 грн. 06 коп. Отже, сума збитку є більшою за ринкову вартість автомобіля, тому вартість матеріального збитку, що визначена у вказаному Звіті, складає ринкову вартість автомобіля в сумі 101 736грн.06 коп.

Виходячи з розміру страхового відшкодування, передбаченого договором цивільно- правової відповідальності, яке не може перевищувати 49 490 грн., суд першої інстанції з урахуванням сплаченої відповідачем суми страхового відшкодування у розмірі 23 969,31 грн., прийшов до висновку про необхідність стягнення на користь позивача недосплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 25 520 грн.69 коп.

Разом з тим, відповідно до вимог ст.30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закону) транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необгрунтованим. Ремонт вважається економічно необгрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди,а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо- транспортної пригоди.

Як вбачається зі Звіту про визначення вартості матеріально збитку від 14.07.2014 р., вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля складає 102 539,31 грн., в той час як його ринкова вартість становить 101 736,06 грн., отже відповідно до ст. 30 Закону даний автомобіль є фізично знищеним, оскільки його ремонт є економічно необгрунтованим. Проте вказаним звітом не було встановлено вартості транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди, що в даному випадку є обов'язковою умовою для визначення суми страхового відшкодування, тому неможливо визначити суму страхового відшкодування у відповідності з вимогами ст. 30 Закону.

Разом з тим, відповідно до Звіту № 28/10/14 про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу, проведеного на замовлення відповідача, транспортний засіб позивача також було визнано фізично знищеним. У зв'язку із чим, ПАТ «УТСК» було додатково замовлено Аварійний сертифікат № 28/10/14 про оцінку вартості аварійно - пошкодженого колісного транспортного засобу, відповідно до якого було встановлено, що вартість автомобіля RENAULT Samsung SM5 державний номер НОМЕР_2, до дорожньо-транспортної пригоди складала 53 368,18 грн., а після дорожньо-транспортної пригоди складає 28 898,87 грн.

На підставі положення статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідачем було розраховано суму страхового відшкодування у розмірі 23 969,31 грн., що становить різницю між вартістю автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди та вартістю автомобіля після ДТП (53 368,18-28 898,87-500=23 969,31).

Сума страхового відшкодування була перерахована позивачу: 27.07.2016 р. -16 587 грн. 42 коп., 01.11.2016 р.-7381 грн.89 коп. Отже, ПАТ «УТСК» виконало перед позивачем свій обов'язок, виплативши йому належну суму страхового відшкодування у повному обсязі.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та не застосував до спірних правовідносин ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». З огляду на викладене, рішення суду в частині стягнення суми страхового відшкодування підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Окрім того, як видно зі справи сума страхового відшкодування була сплачена позивачу з порушення строків виплати, передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо - транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Крім того, згідно п. 35.2. ст. 35 цього Закону, до заяви додаються відомості про банківські реквізити заявника, оскільки умовами статті 36 Закону передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

На підставі пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

У разі якщо заява про страхове відшкодування чи інші документи необхідні для прийняття рішення про здійснення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про виплату страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

Окрім того, відповідно до п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо- транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

22 липня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «УТСК» із заявою про відшкодування матеріальних збитків у відповідності до договору цивільно-правової відповідальності по дорожньо-транспортній події від 01 березня 2014 року та надав відповідачеві всі документи, передбачені вказаним Законом, тому 90 -денний строк виплати страхового відшкодування закінчується 23.10..2014 р.

Інших заяв від ОСОБА_2 до ПрАТ «УТСК», станом на 22 липня 2014 року не надходило, тому дана зава про відшкодування матеріальних збитків у відповідності до договору цивільно-правової відповідальності, вважається одночасно і заявою- повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 4, 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК). При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем обраховано строк прострочення виплати відповідачем суми страхового відшкодування за період 24.10.2014 р. по 31.01.2017 р. та нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати в межах строку позовної давності, оскільки позов заявлено в суді 26.06.2015 р.

29.07.2016 р. та 10.11.2016 р. позивачу було виплачено Страховою компанію пеню в сумі 6711 грн. 40 коп.(а.с.177-178). З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_2 суд прийшов до висновку про доведеність позову в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 6 819,16 грн., 3% річних в розмірі 1 373,24 грн. та інфляційних втрат в розмірі 6 328,02 грн., а всього на загальну суму 14 520 грн.42 коп., погодившись з приведеним позивачем розрахунком зазначених сум та періодом їх стягнення.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат, наданого представником відповідача в суді апеляційної інстанції (т.2 а.с. 35-38), розмір невиплаченої позивачу пені становить 5 805 грн.01 коп., інфляційні втрати складають 9 516 грн. 83 коп., а 3% річних становлять 1 051грн. , а всього 16 373 грн.

Разом з тим, стороною відповідача вказані висновки суду належним чином не спростовані, оскільки представником відповідача зазначені суми обраховані лише за один рік з 11.03.2015 р. по 10.03.2016р., в той час, як даний позов заявлено ОСОБА_2 26.06.2015 р., позивач просив відшкодувати пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з 24.10. 2014 р. по січень 2017 р., проте суд стягнув вказані відшкодування за період з 01.11.2016 р. по 31.01.2017 р.

Рішення суду позивачем не оскаржено, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Гурніка Артема Ігоровича, діючого в інтересах Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 суми страхового відшкодування скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вимог ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення суми страхового відшкодування - відмовити. В решті дане рішення суду щодо стягнення 3% річних, інфляційної складової боргу та пені, а всього на загальну суму 14 520 грн.42 коп., та судового збору - залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили, шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: Судді: