Рішення № 71251448, 11.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 758/6596/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Богінкевич С.М.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10569/17 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Рейнарт ІМ.

при секретарі Маличівській Н.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

24 травня 2016 року позивач звернулась у суд з позовом до відповідача про розірвання шлюбу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з 15.10.2011 перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого вони мають малолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Але сімейне життя з відповідачем не склалося, оскільки вони мають різні характери, інтереси та погляди на життя. Протягом останніх двох років сімейне життя між ними погіршувалось, відповідач постійно нехтує сімейними цінностями, такими як повага до дружини, піклування про створення в сім'ї доброзичливої морально-психологічної атмосфери. Між ними постійно виникають сварки, свідком яких нерідко стає їх дитина, що негативно впливає на її психічний стан та кожен раз спричиняє душевні страждання. Крім того, відповідач вдавався до аморальних вчинків, допускав словесні та фізичні образи, навіть в присутності дитини. Подружніх стосунків не підтримують, проживають окремо, спільне господарство не ведуть, у зв'язку з цими обставинами вважає збереження шлюбу не можливим, а тому просила про задоволення позову та розірвання шлюбу.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволені.

Шлюб, зареєстрований 15.10.2011 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Костопільського районного управління юстиції у Рівненській області (актовий запис №224 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

Частково погодившись із рішенням суду відповідач ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість. З приводу цього зазначав, що з мотивами, які викладені в рішенні суду та причин неможливості збереження сім`ї він не погоджується, оскільки суд не прийняв до уваги його письмових пояснень на позов та не надав їм належної правової оцінки. Зі свого боку він приймав міри для збереження сім`ї, але його наміри не дали позитивного результату. На його думку, причини та мотиви розлучення - це аморальна поведінка позивача, яка повністю зруйнувала довіру до неї і їх сім`ю. Просив рішення суду скасувати в частині визнання позову відповідачем та ухвалити нове про розірвання шлюбу, але з мотивів зазначених ним.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неодноразову неявку позивача в судові засідання, яка належним чином про час та місце розгляду справи повідомлялась за адресами, які містяться в матеріалах справи і які вона сама повідомляла, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого в цій частині рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог (п.2, ч.1 ст. 307 ЦПК України).

Статтею 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

- неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

- невідповідність висновків суду обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про розірвання шлюбу суд першої інстанції виходив з того, що збереження сім'ї сторін в подальшому не можливо, оскільки подача даного позову відповідає дійсній волі, як позивача, так і відповідача, тобто відсутні будь-які підстави для збереження сім'ї.

Проте, з такими висновками суду слід погодитись лише частково виходячи з наступного.

Положенням ч.1 ст.24 СК України визначається, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

За приписом статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Судом встановлено, що 15 жовтня 2011 року між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, від якого сторони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Вважаючи неможливим збереження сім'ї позивач ОСОБА_4 пред'явила позов до відповідача ОСОБА_6 про розірвання шлюбу.

Сімейним кодексом України передбачено обов`язок суду з`ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, взяти до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя та вжити заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства ( ч.1 ст. 112, ч.1 ст. 111 СК України ). Якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу ( ч.2 ст. 112 СК України ).

Згідно п.10 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №11, від 21.12.2007р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_3, посилаючись на те, що можливо зберегти сім'ю, подав 15 листопада 2016 року заяву до суду та просив надати строк для примирення протягом шести місяців (а.с.49).

Ухвалою суду від 15 листопада 2016 року сторонам було надано строк для примирення до 16 травня 2017 року.

07 лютого 2017 року позивач ОСОБА_4 подала заяву до суду щодо скорочення строку на примирення, посилаючись не неможливість примирення та подальше збереження сім'ї.

У відповідності до вимог ст. 112 СК України шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхньої дитини, що мають істотне значення.

З матеріалів справи слідує, що з позовом про розірвання шлюбу звернулася позивач ОСОБА_4, виклавши мотиви та причини її звернення з таким позовом до суду.

Пред'являючи позов до суду у своїй позовній заяві позивач вказувала, що їх родина з відповідачем розпалася саме з вини останнього, вона має стійке волевиявлення, спрямоване на припинення шлюбних відносин. І ці причини та мотиви знайшли своє відображення у рішенні суду.

Тоді як відповідач у своїх письмових поясненнях зазначав, що виною їх розлучення є поведінка позивача, постійні сварки та зрада (а.с.75), що, на його думку, зруйнувало їх сім'ю.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст.213 ЦПК України).

Згідно правил ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), як мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає не повністю, оскільки в рішенні суд не виклав та не обґрунтував думку відповідача з приводу розірвання шлюбу, причин та мотивів.

Між тим, незважаючи на те, що кожна із сторін наполягає на своїх мотивах розпаду родини, можливість її збереження втрачена, оскільки сторони не заперечували проти самого розірвання шлюбу, а строк для їх примирення не дав позитивного результату.

А тому, висновок суду про задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу є правильним, відповідає волі сторін та вимогам чинного законодавства.

Так, зі змісту рішення не вбачається і судом не встановлено, що сім'я сторін розпалася саме з вини одного чи іншого подружжя, а суд прийшов до висновку, що збереження сім'ї в подальшому не можливе, оскільки подача позову про розірвання шлюбу відповідає волі, як позивача, так і відповідача.

Оскільки в рішенні суду першої інстанції не викладено та не дано юридичної оцінки письмовим поясненням відповідача щодо причин та мотивів розпаду родини, які вище виклав апеляційний суд, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про розірвання шлюбу.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким шлюб, зареєстрований 15 жовтня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Костопільського районного управління юстиції у Рівненській області (актовий запис №224) між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвати.

Рішення суду після набрання ним законної сили направити до відділу реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та постановлення відмітки в актовому записі про шлюб, відповідно до вимог ч.2 ст. 115 СК України.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: