Рішення № 71245106, 18.12.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/17314/17

Провадження № 2/201/3458/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.

за участю секретаря Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, мотивуючи свої вимоги тим, що 03 січня 2010 року помер ОСОБА_3, який доводиться позивачу дідом та постійно мешкав на час смерті за адресою АДРЕСА_1. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді зазначеної квартири, яка належала померлому на підставі довідки 28.09.1990 року, виданої ЖБК «Резеда-2», про те, що він у 1990 році повністю виплатив внески за вказану кооперативну квартиру та став її власником. Єдиним із спадкоємців на момент його смерті був його син, який доводиться позивачу батьком ОСОБА_4, який прийняв спадщину фактично, оскільки на момент смерті він проживав та був зареєстрований за місцем проживання свого батька ОСОБА_3, що підтверджується довідкою з ЖЕКУ № 317 від 10.02.2016. Дружина діда ОСОБА_5 померла ще до смерті діда, а тому єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 був його син. Відповідно до довідки № 349 від 02.10.1992 року, виданої ЖК Харківської міської ради народних депутатів, дід позивача був членом ЖБК «Резеда-2», та вартість квартири була сплачена у повному обсязі, але юридично дід позивача дану квартиру не зареєстрував та не вніс дані про власність у відповідні державні реєстри. 16.03.2016 помер батько позивача ОСОБА_4, який прийняв у спадщину спадкове майно після смерті свого батька, ОСОБА_3, але на час смерті він юридично спадщину не оформив та не отримав у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину. Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є позивач, інших дітей у нього не було, до нотаріальних контор з заявою про відкриття спадщини ніхто не звертався, а у шлюбі з моєю матірю він не перебував, в інших шлюбах він не перебував також, тому інших претендентів на спадщину не існує. Так як на момент смерті батько проживав та був зареєстрований разом з позивачем, спадщину він прийняв фактично, та звертатися до нотаріуса про її прийняття необхідності не було. Заяву про відмову від прийняття спадщини не подавав. На момент смерті батькові належало майно, яке складалося з квартири №10, розташованої у буд. № 4 по вул. Ворошилова у м. Дніпро, яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності, виданого йому Дніпропетровською міською радою 21.06.2013 р., а також йому належала квартира АДРЕСА_2, яку він фактично прийняв після смерті свого батька, але юридично не встиг оформити свої спадкові права. В нотаріальній конторі у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовили, оскільки відсутні документи про право власності на спадкове майно зазначену квартиру у м. Харкові.

Позивач в судове засідання не зявився, подав до суду письмову заяву, у якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з'явилась. Про день та час розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином в установленому законом порядку, ніяких заяв та клопотань, також як і відзиву на позов, до суду не направила, у зв'язку з чим суд, відповідно до вимог ст.280 ЦПК України, дійшов до висновку про можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

При цьому суд враховує, що однією з основних вимог до поведінки судді, закріплених у ст.6 Закону України «Про статус суддів» : - при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998р. та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Виходячи з зазначених нормативно-правових актів України, наведених рішень Європейського суду з прав людини, з урахуванням того, що справа перебуває в провадженні суду значний час, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

Суд, дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 03 січня 2010 року помер ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть І-КИ № 338814, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Дзержинської районної ради м. Харкова від 06.01.2010 року, актовий запис № 32 (а.с. 4). Згідно копії дубліката свідоцтва про народження І-КИ № 250003, виданого 02.03.2010 року Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_4, народження якого зареєстровано 16.02.1962 року у Книзі реєстрації, актовий запис № 495 (а.с. 14). ОСОБА_3 постійно мешкав на час смерті за адресою АДРЕСА_3. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді зазначеної квартири, яка належала померлому на підставі довідки 28.09.1990 року, виданої ЖБК «Резеда-2», про те, що він у 1990 році повністю виплатив внески за вказану кооперативну квартиру та став її власником (а.с. 5). Відповідно до технічного паспорту на зазначену квартиру, вона має загальну площу 84,1 кв.м., житлову площу 44,7 кв.м. (а.с. 16-17). Ці відомості також підтверджуються й експлікацією внутрішньої площі цієї квартири та поетажним планом (а.с. 6,7). Єдиним із спадкоємців на момент його смерті був його син, який доводиться позивачу батьком ОСОБА_4, який прийняв спадщину фактично, оскільки на момент смерті він проживав та був зареєстрований за місцем проживання свого батька ОСОБА_3, що підтверджується відомостями з копії свідоцтва про його право власності на квартиру № 10, розташовану у буд. № 4 по вул. Ворошилова у м. Дніпро, загальною площею 72,0 кв.м., житловою площею 34,5 кв.м., що видане реєстраційною службою ГУЮ у Дніпропетровській області 25.09.2013 САК № 352402 (а.с. 19) та довідкою КП «Жилкомсервіс дільниця 52» № 317 від 10.02.2016 (а.с. 18). Дружина діда ОСОБА_5 померла ще до смерті діда, а тому єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 був його син. Відповідно до довідки № 349 від 02.10.1992 року, виданої ЖК Харківської міської ради народних депутатів, дід позивача був членом ЖБК «Резеда-2», та вартість квартири була сплачена у повному обсязі, але юридично дід позивача дану квартиру не зареєстрував та не вніс дані про власність у відповідні державні реєстри. 16.03.2016 помер батько позивача ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть І-КИ № 358819, виданого Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Дніпропетровські області, зареєстрованого 16.03.1916 року, актовий запис № 681 (а.с. 3).

Спірні правовідносини законодавчо врегульовані наступним чином.

Згідно вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом .

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб(спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті(ст.1216, ст.1218 ЦК України).

У відповідності зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч.1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою(частина третя статті 46 цього Кодексу). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч.3 ст. 1223 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу(ч.ч.1,2 ст. 1223 ЦК України).

Положеннями ст. 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину(ч.3 ст. 1296 ЦК України).

В даному випадку батько позивача прийняв у спадщину спадкове майно після смерті свого батька, ОСОБА_3, але на час смерті він юридично спадщину не оформив та не отримав у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину. Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є позивач, інших дітей у нього не було, до нотаріальних контор з заявою про відкриття спадщини ніхто не звертався, а у шлюбі з моєю матірю він не перебував, в інших шлюбах він не перебував також, тому інших претендентів на спадщину не існує. Так як на момент смерті батько проживав та був зареєстрований разом з позивачем, спадщину він прийняв фактично, та звертатися до нотаріуса про її прийняття необхідності не було. Заяву про відмову від прийняття спадщини не подавав. На момент смерті батькові позивача належало майно, яке складалося з квартири АДРЕСА_2, яку він фактично прийняв після смерті свого батька, але юридично не встиг оформити свої спадкові права. В нотаріальній конторі у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовили, оскільки відсутні документи про право власності на спадкове майно зазначену квартиру у м. Харкові.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людина (наприклад, рішення у справі «Спорронгі Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1, зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

У відповідності до п.п.4.15,4.18 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Аналізуючи надані по справі докази, у їх сукупності, суд дійшов до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог, так як в судовому засіданні на підставі належних та допустимих доказів достовірно встановлено, що позивач, як спадкоємець за законом 1-ї черги, звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але виникла ситуація при якій він не може оформити спадщину у нотаріуса на нерухоме майно, шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з неможливістю подати нотаріусу правовстановлюючого документу щодо належності спадкового нерухомого майна спадкодавцеві - його батькові ОСОБА_4, який за життя прийняв спадщину після смерті його батька ОСОБА_3 у вигляді квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 і ця спадщина визнається належною йому з моменту відкриття спадщини. Внаслідок відсутності документа, що посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно, нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Отже, позивач позбавлений можливості іншим шляхом, окрім судового, захистити свої спадкові права.

Що стосується квартири № 10, розташованої у буд. № 4 по вул. Ворошилова у м. Дніпрі, то позивачем не надано суду доказів неможливості прийняти спадщину в позасудовому порядку шляхом звернення до нотаріуса із відповідною заявою, оскільки право власності на цю квартиру у померлого батька позивача підтверджена відповідним Свідоцтвом, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому суд виходить з вимог ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, не скористалася своїм процесуальним правом сторони у процесі і нею не надано суду жодних доказів, якщо такі у неї малися, що спростовують доводи позивача та надані нею докази в обґрунтування своїх позовних вимог.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що визнання за позивачем в порядку спадкування за законом права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 після померлого його батька, не призведе до порушення прав, свобод та інтересів інших осіб.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 328, 1216, 1217, 1218, 1220, 1223, 1261, 1268, 1269 ЦК України, ст.ст.12, 13, 263-265, 280, 281, 282, 284 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру № 172, розташовану у будинку 66-В по проспекту Перемоги в м. Харкові, загальною площею 84,1 кв.м., житловою площею 44,7 кв. м. в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, шляхом подання письмової заяви відповідачем до цього суду протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку.

Суддя С.С. Федоріщев