Постанова № 71243645, 20.12.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2017 р. Справа № 922/3046/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідач - Мироненко С.С., довіреність № 1657 від 28.03.17 р.,

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх.№3682Х/3-38) на рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2017 року у справі №920/3046/17

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Фізичної особи - підприємця Бударєва Вадима Івановича, м. Харків

про стягнення 74 202,60 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Бударєва Вадима Івановича, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 74 202,60 грн., посилаючись на статті 1212-1214 ЦК України, ст.206 Земельного кодексу України, ст.14 Податкового кодексу України.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач здійснює фактичне користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташовані належні йому нежитлові будівлі, без укладення договору оренди землі, внаслідок чого позивач позбавлений можливості отримати дохід в розмірі орендної плати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.11.2017 року у справі №922/3046/17 (суддя О.О. Присяжнюк ) в позові відмовлено.

Вказане рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено факт використання саме: фізичною особою - підприємцем Бударєвим В.І. земельної ділянки за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробничий цех), а також позивачем не надано доказів того, що нежитлові приміщення придбані саме фізичною особою-підприємцем Бударєвим В.І., а не громадянином Бударєвим В.І., що унеможливлює застосування до даних спірних правовідносин з даним суб'єктним складом положень ст.ст.1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок переходу права власності на нежитлову будівлю, до відповідача перейшли речові права на земельну ділянку є невірним, оскільки новий власник будинку не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку та набуває таких прав з моменту їх державної реєстрації. Також позивач зазначає, що незважаючи на той факт, що право власності на нежитлову будівлю зареєстровано за Бударєвим В.І. як за фізичною особою, фактична експлуатація вказаної будівлі здійснюється Бударєвим В.І. як фізичною особою-підприємцем і саме в підприємницьких цілях, що підтверджується документами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, зокрема, що апелянт безпідставно наполягає на тому, що нерухоме майно набув ФОП Бударєв В.І., оскільки відповідно до витягів з Державного реєстру правочинів, набувачем є Бударєв В.І. - фізична особа.

В судове засідання 20.12.2017 року позивач не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.12 чт.270 ГПК України, неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що позивач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, відповідно до п.п.9 п.1 Перехідних положень якого, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Позивач в позові зазначає, що Харківською міською радою, відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України, здійснені заходи самоврядного контролю з питань використання охорони земель територіальної громади, додержання вимог земельного законодавства.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.08.2017 №95779426, право власності на нежитлові приміщення, першого поверху №1-3, загальною площею 130,0 кв.м. та нежитлові приміщення першого поверху №4-6, загальною площею 83,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БА-1" по АДРЕСА_1 з 27.12.2012р зареєстровано за фізичною особою Бударєвим В.І., на підставі договорів купівлі-продажу від 01.10.2012 № 1842 та №1236 (а.с.16-17 т.1).

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 03.01.2017 №19-20.08-3-10/20-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської сільської ради від 05.01.2017 №42/0/225-17, правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не обліковуються, договори оренди землі не укладені, рішення Харківської міської ради щодо оформлення права користування вказаною земельною ділянкою не приймалось(а.с.18,19 т.1).

В обгрунтування позову позивач посилається на акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м.Харків, АДРЕСА_1 від 30.08.2017, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, відповідно до якого, на земельній ділянці розташована нежитлова будівля літ. «БА-1», право власності на яку зареєстровано за Бударєвим В.І. Позивач в зазначеному акті також вказав, що земельна ділянка, площею 0,0329 га не огороджена, використовується ФОП Бударєвим В.І. для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробничий цех) (а.с.24 т.1).

Позивач вважає, що «із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ФОП Бударєва В.І. виник й обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на земельну ділянку комунальної власності. Цього обов'язку відповідач не виконав, а отже, без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі.

Розмір безпідставно збережених коштів відповідача у період із 01.09.2014 по 01.09.2017 розраховано Харківською міською радою як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до розрахунку позивача (а.с.20-23 т.1), розмір безпідставно збережених коштів складає 74202,6 грн.

Позивач також, посилаючись на ст. 120 ЗК України вказує, що виходячи із її змісту, перехід права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або користуванні колишнього власника будівлі.

Далі позивач зазначає, що із положень ст.120 ЗК випливає, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Вказані обставини, на думку позивача, є підставою для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 74202,60 грн., на підставі статі 1212 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що речові права на спірну земельну ділянку виникли у фізичної особи Бударєва Вадима Івановича відповідно до договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.10.2012 № 1842 та №1236, укладених з ПАТ "Харківський електроапаратний завод". Відповідач вважає, що набувачем за вищевказаними договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень є Бударєв Вадим Іванович як фізична особа. На думку відповідача, позивачем не доведено, що спірна ділянка перебуває у користуванні суб'єкта господарювання ФОП Бударєва В.І., у зв'язку з чим вважає, що даний спір не підлягає розгляду в господарському суді, оскільки може бути заявлений лише до фізичної особи.

Судова колегія враховує наступне.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України, містить загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, зокрема: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Позивач в позові посилається на постанову Верховного суду України від 12.04.2017 року у справі 3-1334гс16 (а.с.35-41 т.1).

У вказаній постанові суд зазначив наступне.

Стаття 1212 ЦК досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 ЦК положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.

Разом з тим, обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).

На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 ЦК вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Судова колегія зазначає, що за вказаною постановою Верховного суду України, на яку посилається позивач (апелянт), відповідачем є суб"єкт підприємницької діяльності фізична особа - підприємець, він же є і власником придбаного нерухомого майна.

Так само власником нерухомого майна за постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2017 у справі № 922/51/15, на яку також посилається позивач, є фізична особа - підприємець ( а.с. 42-48 т.1).

У справі що розглядається, власником нерухомого майна, що було набуто за договорами купівлі-продажу від 01.10.2012 № 1842 та №1236 є фізична особа - Бударєв В.І. (а.с.104-107 т.1).

Вказане підтверджується також витягами з Державного реєстру правочинів, відповідно до яких, набувачем нежитлових приміщень 1-го поверху №1-6, загальною площею 213,6 кв.м в нежитловій будівлі літ.»БА-1», за адресою: АДРЕСА_1 є фізична особа - Бударєв В.І. (а.с.108-109 т.1).

Отже, посилання скаржника на вказані судові акти в обґрунтування своїх позовних вимог є безпідставними, оскільки обставини справи у справі №922/3046/17є іншими.

Відповідач не погоджується із доводами Харківської міської ради та вказує на те, що нерухоме майно придбане не суб'єктом підприємницької діяльності - ФОП Бударєвим В.І., а громадянином Бударєвим В.І., а тому права на земельну ділянку і зобов'язання з оформлення права користування виникли відповідно не у суб'єкта підприємницької діяльності, а у громадянина, фізичної особи.

Відповідач спростовує, що нерухоме майно використовується ним у підприємницькій діяльності.

На підтвердження факту використання відповідачем нерухомого майна в підприємницьких цілях позивачем надано до матеріалів справи Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 30.08.2017 (а.с.24-29 т.1).

Вказаний акт містить два розділи.

Перший розділ - «Документальні матеріали та наявна інформація», в якому вказано, що джерелом інформації є інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.08.2017 № 95779426, згідно якої, право власності на нежитлові приміщення №1-3, загальною площею 130 кв.м. та нежитлові приміщення №4-6, загальною площею 83,6 кв.м. в літ. «БА-1» по АДРЕСА_1 в м.Харкові з 27.12.2012 року зареєстровано за Бударєвим Вадимом Івановичем на підставі договорів купівлі-продажу від 01.10.2012 року №1236, 1842. ФОП Бударєв Вадим Іванович з 27.12.2012 та по теперішній час використовує земельну ділянку, площею 0,0329 га по АДРЕСА_1 в м.Харкові без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.125 Земельного кодексу України.

Другий розділ акту - «Обстеження на місцевості», в якому зазначено, що обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці розташована будівля літ. «БА-1», право власності на яку зареєстровано за Бударєвим В.А.

Земельна ділянка, площею 0.0329 га по АДРЕСА_1 не огороджена, використовується ФОП Бударєвим В.І. для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробничий цех).

Отже, обидва розділи акту містять інформацію про право власності на нерухоме майно за громадянином Бударєвим В.І., що є документально обґрунтованим.

Разом із тим, в акті вказано, що нерухоме майно використовується у підприємницькій діяльності ФОП Бударєва В.І.

Вказаний факт не підтверджено документально.

В акті обстеження відсутні будь-які посилання на те, чому представники позивача, які склали цей акт, прийшли до вказаного висновку.

Відповідач вказаний факт заперечує.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.12.2017 року пояснив суду, що виробнича діяльність в спірних приміщеннях не здійснюється. Громадянин Бударєв В.І. придбав нерухоме майно з іншою метою.

Судова колегія також приймає до уваги зазначені обставини у сукупності та звертає увагу на те, що акт обстеження від 30.08.2017 підписаний в односторонньому порядку, тільки представниками позивача, на ньому відсутні позначення про відмову відповідача від підпису.

За таких обставин суд, не може прийняти до уваги вказаний акт обстеження як належний доказ використання відповідачем нерухомого майна у виробництві.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено, що відповідальність за використання земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів має нести суб'єкт підприємницької діяльності ФОП Бударєв В.І., оскільки власником нерухомого майна є громадянин Бударєв В.І., що підтверджується наданими до матеріалів справи договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень ( а.с. 104-107 т.1); витягами з Державного реєстру правочинів (а.с. 108-109 т.1).

З огляду на наведене, твердження позивача про те, що з часу виникнення права власності на нерухоме майно, саме у ФОП Бударєва В.І. , а не у громадянина Бударєва В.І. виник обов'язок укласти і зареєструвати договір оренди на земельну ділянку комунальної власності є безпідставними.

Відповідачем було заявлено клопотання в суді першої інстанції про припинення провадження у справі у зв'язку із непідвідомчістю даного спору, оскільки відповідачем повинен бути Бударєв В.І. як фізична особа.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність розглянути спір по суті, оскільки як відповідача позивачем залучено суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, враховуючи, що суб'єктний склад учасників судового процесу відповідає статті 45 ГПК України, даний спір є підвідомчий господарському суду.

З огляду на вищевикладені обставини, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та доводами відповідача про те, що позивачем не доведено факт використання саме суб"єктом підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем Бударєвим В.І. земельної ділянки за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробничий цех), що, з урахуванням суб'єктного складу сторін даного спору, свідчить про відсутність підстав для стягнення з ФОП Бударєва В.І. 74202,6 грн. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати на підставі статті 1212 ЦК України.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на ст.120, ст.125 Земельного кодексу України, зазначає, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, у власника не виникає речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею, до моменту його реєстрації.

Судова колегія враховує наступне.

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В постанові від 11.02.2015 р. у справі № 6-2цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що норми ст. 120 ЗКУ "закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду . . . При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗКУ у поєднанні з нормою ст. 125 ЗКУ слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності".

Аналогічна позиція висловлена ВСУ також у справі № 6-2225цс16 від 12.10.2016р.

Вищий господарський суд України в постанові від 22.09.2015 р. у справі №922/2257/14 зазначив: "при виникненні у іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами. Вказана норма є імперативною і відступ від неї на підставі договору не допускається. . . . Тобто у всіх випадках переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об'єкти. Подальша реєстрація земельної ділянки (ст. 202 ЗКУ) та права на земельну ділянку (Закон про держреєстрацію) повинні бути здійснені з метою запобігання спорам та створення можливості для наступного відчуження земельної ділянки за договором".

Така позиція Верховного Суду України та Вищого господарського суду України означає, що в разі застосування статті 120 ЗКУ відсутність державної реєстрації права власності на земельну ділянку не впливає на виникнення у набувача нерухомості права власності (користування) на таку земельну ділянку.

Отже, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно врахував ту обставину, що право власності на об"єкт нерухомості, а отже, і право на земельну ділянку набув не суб'єкт підприємницької діяльності, а фізична особа - Бударєв В.І., який не є відповідачем у даній справі.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2017 року у справі №922/3046/17 - без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2017 року у справі №922/3046/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом 20 днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови підписано 26.12.2017 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Гребенюк Н.В.