Постанова № 71243451, 19.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2017 р. Справа№ 910/32090/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Зубець Л.П.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Лизуненко А.В. - представник за довіреністю від 03.01.2017 року;

від відповідача: Гайдук С.В. - представник за довіреністю від 08.02.2017 року;

від третьої особи: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Велес-Д"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 р.

у справі №910/32090/15 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Український Бізнес Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Велес-Д"

третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договору факторингу №1 від 04.12.2014 р. та договору про відступлення права вимоги № 3961 від 04.12.2014 р. недійсними, зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" Білої Ірини Володимирівни звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" про визнання недійсними договорів та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2016 р. у справі № 910/32090/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 р., в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2016 р. рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 910/32090/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 у справі №910/32090/15 позов Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Велес-Д" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що посилання суду першої інстанції на приймання звіту у межах розгляду іншої справи № 910/32313/15 не є ані доказом, ані законодавством, яким може керуватись суд, приймаючи рішення. Крім того, апелянт зазначив, що судом не було застосовано ст. 189, 190, 191 ГК України, а також п. 14.1.219 ст. 14 Податкового кодексу України щодо визначення вільної ціни. Апелянт вказує, що позивач за договором факторингу здійснив відчуження майнові права за звичайною ринковою ціною, узгодженою з відповідачем.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи між суддями, апеляційна скарга була передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Мальченко А.О., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2017 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Велес-Д" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.02.2017 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 року відкладено розгляд справи до 23.02.2017 року.

Розпорядженням № 09-52/133/16 від 23.02.2017 року призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв'язку із відпусткою головуючого судді Шапрана В.В.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/32090/15 колегію суддів у складі головуючого судді: Дідиченко М.А., суддів: Кропивна Л.В., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 року справу № 910/32090/15 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча, судді: Кропивна Л.В., Зеленін В.О. та призначено до розгляду на 11.04.2017 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.04.2017 року заявила клопотання про призначення судової експертизи для встановлення вартості права вимоги за кредитним договором щодо встановлення ринкової вартості прав вимоги за кредитними договорами.

Представник позивача у судовому засіданні 11.04.2017 року заперечував проти задоволення клопотання про призначення експертизи.

У судовому засіданні 11.04.2017 року оголошено перерву до 12.04.2017 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.04.2017 року підтримав раніше подане клопотання про призначення судової експертизи та просив доручити її проведення Державному підприємству "Державний інститут економіко-правових та технічних експертних досліджень".

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 року у справі призначено судову експертизу, проведення якої доручено Державному підприємству "Державний інститут економіко-правових та технічних експертних досліджень" та зупинено провадження у справі.

09.06.2017 року через відділ документального забезпечення суду надійшли матеріали справи № 910/32090/15 разом з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 11/6-17 від 06.06.2017 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 18.07.2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні 18.07.2017 року подав клопотання про призначення повторної судово-економічної експертизи, проведення якої просив доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.07.2017 року заперечував проти призначення повторної експертизи.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 року у справі № 910/ 32090/15 призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, та зупинено провадження у справі до проведення повторної судової експертизи.

05.09.2017 р. до Київського апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про уточнення питань, поставлених на вирішення судово-економічної експертизи.

Листом від 20.09.2017 року, Київський апеляційний господарський суд витребував від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз матеріали справи № 910/32090/15 для розгляду клопотання судових експертів Маркіна О.О. та Ратуша Н.П.

13.10.2017 року справа № 910/32090/15 повернулася до Київського апеляційного господарського суду.

Розпорядженням № 09-53/4182/17 від 23.10.2017 року призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв'язку із перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці та судді Зеленіна В.О. на лікарняному.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/32090/15 колегію суддів у складі головуючого судді: Дідиченко М.А., суддів: Руденко М.А., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 року поновлено провадження у справі № 910/32090/15, прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Велес-Д" до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А., суддів: Руденко М.А., Зубець Л.П. та призначено до розгляду на 28.11.2017 року.

У судове засідання 28.11.2017 року представник третьої особи не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 р. розгляд справи було відкладено на 19.12.2017 р.

У судове засідання 19.12.2017 року представник третьої особи не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.12.2017 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 19.12.2017 р. заперечив проти апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 04 грудня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" (надалі - фактор/відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" (надалі - клієнт/позивач) було укладеного договір факторингу №1 (надалі - договір факторингу).

Відповідно до п. 1.1. договору факторингу клієнт продає (переуступає) фактору право вимоги до боржника, яке включає в себе заборгованість за кредитним договором № 70/Ф від 22.10.2008 р., укладеним між банком та фізичною особою Бондаренком В.В., у сумі 16 176 707,28 грн.

Пунктом 1.1.4 договору факторингу визначено, що загальна сума заборгованості за кредитним договором на дату набрання чинності цього договору, складає 16 176 707,28 грн., у тому числі:

- сума основного боргу 5 000 000,00 грн.;

- нараховані несплачені проценти 10 186 281,64 грн.;

- нараховані несплачені комісії у відповідності до кредитного договору 986 335,64 грн.;

- сума сплачених клієнтом судових витрат, які зазначені в рішенні суду, але несплачені боржником 2 790,00 грн.;

- інші витрати клієнта пов'язані з претензійною діяльністю 1 300,00 грн.

Згідно з п. 2.1 договору факторингу фактор надає фінансування клієнту у національній валюті України в сумі 161 767,07 грн. без ПДВ. При цьому, клієнт перераховує фактору плату у розмірі 1 % від суми фінансування.

Відповідно до п. 2.2. договору факторингу фактор надає фінансування клієнтові, протягом 3 (трьох) банківських днів, з дня отримання від клієнта підтвердження наявності та дійсності права грошової вимоги, що відступається, шляхом перерахування на банківський рахунок.

Згідно з п. 3.1 договору факторингу фактор має право вимагати від клієнта відступлення йому права вимоги, відповідно до п. 1.1 цього договору.

Згідно з п.п. 6.1 та 6.2 договору факторингу цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії договору розпочинається з моменту набрання чинності цим договором та діє невизначений строк.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору факторингу згідно з актом приймання-передачі прав вимоги від 04.12.2014 р. (додаток № 2 до договору факторингу), клієнт передав, а фактор прийняв права вимоги (з усією документацією), як визначено у договорі факторингу та у Додатку № 1 до цього договору, фінансування під відступлення прав вимоги складає 161 676,07 грн., плата складає 1% від суми фінансування у національній валюті України.

Згідно з актом прийому-передачі документів до Договору факторингу від 04.12.2014 р. (додаток № 3 до договору факторингу) клієнт передав, а фактор прийняв документи в кількості 102 шт., перелік яких визначений в цьому акті.

Також, як вбачається із матеріалів справи, 04.12.2014 р. між ПАТ "Український Бізнес Банк" (первісний іпотекодержатель) та ТОВ "Велес-Д" (новий іпотекодержатель) був укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (далі - договір відступлення), відповідно до якого первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель приймає право вимоги за договором іпотеки від 22.10.2008 р. (з урахуванням внесених до нього змін та доповнень), укладеним між ПАТ "Український Бізнес Банк" та майновим поручителем - Бондаренко О.А. (п.1.1 договору про відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 1.2 договору відступлення предметом іпотеки за договором іпотеки є квартира загальною площею 126,70 кв.м., розташована за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, буд. 18, кв. 78 та квартира загальною площею 84,30 кв.м., розташована за адресою: м. Київ, вул. Гусовського, буд. 12/7, № 65, які належать Бондаренко О.А.

Вартість предмету іпотеки на дату укладення договору іпотеки складала 7 445 000,00 грн. (п. 1.3 договору про відступлення права вимоги).

Згідно з п. 1.4 договору про відступлення права вимоги сума невиконаного боржником зобов'язання перед новим кредитором станом на час укладення цього договору за кредитним договором та відповідно за договором відступлення становить 16 176 707,28 грн.

Новий іпотекодержатель не здійснює на користь первісного іпотекодержателя будь-яких додаткових виплат за відступлення прав за договором іпотеки, крім ціни, зазначеної у п. 2.1 договору факторингу. (п. 4.1. договору про відступлення права вимоги)

За доводами позивача, 25.12.2014 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) прийнято рішення № 164 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ "Український Бізнес Банк". Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено строком на 3 місяці з 26.12.2014 р. по 25.03.2015 р.

Постановою Правління Національного банку України від 23.04.2015 р. № 265 у ПАТ "Український Бізнес Банк" було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації позивача, в зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 24.04.2015 р. № 87 про початок здійснення процедури ліквідації банку та призначено Уповноважену особу фонду на ліквідацію.

За результатами перевірки постійно діючої комісії Департаменту ліквідаційних процедур ПАТ "Український Бізнес Банк" було встановлено, що договір факторингу № 1 від 04.12.2014 р. не відповідає п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Так, наслідком зазначеної перевірки склав акт № 3 ПАТ "Український Бізнес Банк" від 30.11.2015 р. про встановлення факту нікчемності договорів факторингу та відступлення права вимоги, а також відповідачем було прийнято рішення № 3 від 30.11.2015 р. про визнання цих договорів нікчемними.

У вказаному акті зазначено, що відповідно до звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами ринкова вартість активу банку у вигляді права вимоги за кредитним договором від 22.10.08.2008 № 70/ф, укладеним між банком та Бондаренком В.В., перевищує ціну продажу цього активу більше, ніж на 93 відсотки, а саме - розмір відступленого права вимоги становить 16 176 707,30 грн.; ринкова вартість відступленого права вимоги - 2 510 566,72 грн.; ціна продажу - 161 767, 07 грн., отже, процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості становить 6,4%.

Враховуючи викладене, договір факторингу був визнаний позивачем нікчемним за ознаками, передбаченими п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки відчуження майна відбулось за цінами, нижчими більше ніж на 20 відсотків від його вартості.

Також в акті № 3 від 30.11.2015 р. позивач прийшов до висновку, що, оскільки договір відступлення права вимоги за договором іпотеки укладений на виконання нікчемного договору факторингу, то він не створює правових наслідків.

На підставі рішення № 3 від 30.11.2015 р. уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" було направлено відповідачу вимогу № 8387 від 09.12.2015 р. про повернення банку всіх грошових коштів, які були перераховані боржниками (позичальниками банку за кредитними договорами) на користь ТОВ "Велес-Д", а також про повернення оригіналів всіх кредитних договорів та договорів забезпечення (іпотеки, застави, тощо).

Однак, вказану вимогу відповідач не виконав, у зв'язку з чим банк звернувся до суд з вимогами про визнання недійсними договорів факторингу та про відступлення права вимоги, а також зобов'язання відповідача повернути позивачу документи отриманні за вказаними договорами.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання недійсним договору факторингу та договору про відступлення позивач вказує на те, що такі правочини є нікчемними, тобто такими, недійсність яких встановлена приписами ч 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 164 від 25.12.2014 р. з 26.12.2014 р. розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Укрбізнесбанк" - Бобчука І.П.

Постановою правління Національного банку України №265 від 23.04.2015 р. постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Банк.

На підставі Постанови Правління Національного банку України № 265 від 23.04.2015 р. "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.04.2015 р. прийнято рішення №87, яким з 24.04.2015 р. розпочато процедуру ліквідації Банку.

Приписами статей 512-515 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, є оплатним і в ньому передбачений обов'язок нового кредитора (відповідача) надати первісному кредитору (позивачу) майнову компенсацію в оплату отриманого права вимоги.

Статтею 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Колегією встановлено, що за договором факторингу здійснено продаж на користь відповідача права вимоги заборгованості Бондаренко В.В. за кредитним у розмірі 16 176 707,30 грн. за ціною, що складає 161 767, 07 грн.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття "звичайних" цін наведено в Податковому кодексі України. Відповідно до п. 14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Відтак, рівень звичайної ціни (рівень ринкової ціни) може бути визначений за результатами оцінки об'єкту продажу.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності, у цьому Законі майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які трава, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Статтею 13 цього Закону передбачено можливість здійснення рецензування звіту про оцінку майна, що здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Згідно ст.32 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб`єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Як вбачається з наведених вище норм права, для встановлення факту заниження ціни продажу права вимоги необхідно встановити його ринкову ціну, яка, виходячи з приписів Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" може визначатись шляхом проведення незалежної оцінки, при здійсненні якої враховується не тільки рівень обслуговування проблемного активу, а й наявність забезпечення, його вартість та ступінь ліквідності.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суддів попередніх інстанцій, зазначив, що суди попередніх інстанцій у даній справі відхилили поданий позивачем звіт про незалежну оцінку прав вимоги як неналежний доказ та в порушення ст.43 ГПК не надали йому оцінки.

Європейський суд з прав людини відзначає важливість того, щоб органи влади наводили деталізовані та переконливі підстави своєї відмови приймати доказ, запропонований заявником, особливо коли такий доказ має істотну важливість для результатів провадження, як у цій справі (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України від 03.07.2014).

Направляючи справу № 910/32090/15 до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України вказав, що при новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, дослідити наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, встановити наявність/відсутність ознак нікчемності оскаржуваних правочинів, у разі необхідності призначити/провести відповідні експертизу/рецензування звіту про оцінку майна та в залежності від встановлених обставин суду слід вирішити спір у відповідності з нормами процесуального права та матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За змістом ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, наведені у постанові від 11.10.2016 р. апеляційним господарським судом було призначено судову експертизу вартості активу за кредитним договором № 70/Ф від 22.10.2008 р., проведення якої доручено Державному підприємству "Державний інститут економіко-правових та технічних експертних досліджень".

09.06.2017 року Державним підприємством "Державний інститут економіко-правових та технічних експертних досліджень" було надано суду висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 11/6-17 від 06.06.2017 року.

У вказаному висновку експертизи зазначено, що вартість активу за кредитним договором № 70/Ф від 20.10.2008 р. станом на 04.12.2014 р. становила 161 767,07 грн.; визначена у п. 2.1. договору факторингу № 1 ціна відповідає ринковій вартості активу станом на 04.12.2014 р.; ціна, визначена у п. 2.1 договору факторингу № 1 не є завищеною по відношенню до ринкової вартості активу станом на 04.12.2014 р.; ціна, визначена у п. 2.1 договору факторингу № 1 не є заниженою по відношенню до ринкової вартості активу станом на 04.12.2014 р.

Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, колегія суддів зазначає, що Методичні рекомендації є рекомендованими для застосування суб'єктами оціночної діяльності під час проведення незалежної оцінки права вимоги зобов'язань, що виникає внаслідок здійснення банком (кредитором) кредитних операцій, для цілей визначення їх ринкової вартості з метою здійснення цивільно-правових правочинів як з окремим об'єктом, у складі кредитного портфелю або єдиного (цілісного майнового комплексу комерційного банку (п. 1 Методичних рекомендацій).

Пункт 4 Методичних рекомендацій, передбачає, що з метою проведення оцінки рекомендується здійснювати аналіз інформації, що міститься у вихідних даних. Для цілей такого аналізу у разі потреби застосовуються математико-статистичні методи і моделі, використовуються відомості та результати проведення банком фінансового аналізу позичальника, інші матеріали кредитної справи.

Підпунктом 4.1. Методичних рекомендацій визначено, що має бути досліджено під час аналізу, зокрема: первісний та залишковий строк погашення кредиту за кредитним договором; первісна та залишкова сума заборгованості за кредитним договором на дату оцінки; вид та сума забезпечення кредиту, оцінка забезпечення на дату укладення кредитного договору, результат останньої переоцінки шляхом проведення незалежної оцінки або документи (інформація), що підтверджують результати останньої переоцінки забезпечення (для забезпечених кредитних операцій (у разі наявності); умови (графік) погашення кредиту, стан обслуговування кредиту, строк прострочення (у разі наявності); інформація про позичальника згідно з його оцінкою банком, інша інформація щодо кредитної історії позичальника (боржника); оцінка кредитної операції банком.

Оцінку об'єктів оцінки рекомендують проводити із застосуванням дохідного та (або) порівняльного методичних підходів. Вибір методичного підходу обумовлений наявними вихідними даними та іншою інформацією, необхідною для проведення оцінки таких об'єктів (п. 5 Методичних рекомендацій).

Водночас, колегія суддів зазначає, що викладені пункти Методичних рекомендацій не мають відображення у висновку експерта № 11/6-17 від 06.06.2017 року. Фактично експерт лише проаналізував положення договору та надав їм нормативно-правове обґрунтування, чим вийшов за межі своїх повноважень, не надавши відповіді щодо оцінки вартості активу за кредитним договором.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що висновок експерта № 11/6-17 від 06.06.2017 року викликає сумніви щодо його необґрунтованості.

Відповідно до ст. 107 ГПК України за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

На підставі вищезазначеного, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 р. було призначено повторну судову експертизу, яку доручено провести Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

05.09.2017 р. до Київського апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про уточнення питань, поставлених на вирішення судово-економічної експертизи, в якому, зокрема, зазначено, що оцінка вартості активів (зобов'язань тощо) не відноситься до компетенції експертів-економістів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Враховуючи, що в поданому клопотанні експертами було зазначено, що оцінка вартості активів (зобов'язань тощо) не відноситься до компетенції експертів-економістів та в матеріалах справи наявний звіт про оцінку права вимоги за кредитними договорами № 07-07-01/08-15/РД1, щодо якого Вищий господарський суд України у даній праві вказував на необхідність дослідження, та рецензія на нього, якою підтверджено відповідність звіту вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, з метою уникнення затягування судового процесу і забезпечення розгляду справи впродовж розумного строку, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду по суті позовних вимог за наявними в матеріалах справи доказами.

Так, відповідно до звіту про оцінку права грошової вимоги за кредитним договором, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Ако Експерт" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 16646/14, виданий Фондом державного майна України 04.07.2014р.), ринкова вартість права вимоги банку за кредитним договором № 70/Ф від 22.10.2008р. у вигляді вартості предмета забезпечення перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 93 відсотки:

- розмір відступленого права вимоги - 16 176 707,30 грн.;

- ринкова вартість відступленого права вимоги - 2 510 566,72 грн.;

- ціна продажу - 161 767, 07 грн.;

- процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості - 2,73 %.

Отже, зі звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами № 07-07/08-15/РД1 ринкова вартість активу банку у вигляді права вимоги за кредитним договором № 70/Ф від 22.10.2008 року перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 93%, отже, процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості становить 6,4%.

При цьому, суб'єкт оціночної діяльності, який здійснював зазначену оцінку, має відповідний сертифікат, виданий згідно Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Крім цього, у матеріалах справи наявна Рецензія на звіт № 07-07-01/08-15/РД1, якою встановлено про відповідність звіту вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, звіт має незначні недоліки, які не вплинули на достовірність оцінки.

З огляду на викладене, суд приймає в якості належного та допустимого доказу в розумінні приписів ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України звіт про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами №07-07/08-15/РД1, як такий що складений у відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, що підтверджується Рецензію від 05.12.2016 р. на звіт № 07-07-01/08-15/РД1.

Згідно з п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Рішенням №3 від 30.11.2015 р. прийнятим на підставі Акту від 30.11.2015 р. про встановлення факту нікчемності договору факторингу, позивачем визнано нікчемними договір факторингу № 1 від 04.12.2014 р. та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, з моменту їх укладення.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

09.12.2015 р. позивач направив на адресу відповідачу вимогу № 8387 про повернення позивачу всіх грошових коштів, які були перераховані боржниками (позичальниками банку за кредитними договорами) на користь відповідача; надати банку розгорнутий розрахунок платежів, сплачених боржником (позичальниками банку за кредитним договором) на користь Товариства відповідно до умов договорів факторингу, із зазначенням суми і дати перерахунку - по кожному боржнику; надати банку всю документально підтверджену інформацію, яка стосується виконання боржниками (позичальниками банку за кредитними договорами) грошових зобов'язань на користь Товариства відповідно до умов договорів факторингу, зокрема, Договору факторингу; повідомити всіх боржників (позичальників банку за кредитними договорами), які сплачують заборгованість на користь Товариства відповідно до умов договорів факторингу, про припинення виконання грошових зобов'язань на користь Товариства; повернути Банку оригінали всіх кредитних договорів та договорів забезпечення (іпотеки, застави, поруки тощо), додатків до них, та інших документів, пов'язаних з виконанням сторонами умов цього договору. Заявлені вимоги підлягали виконанню протягом 7 днів з моменту отримання цієї вимоги.

Факт надсилання зазначеної вимоги на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 10.12.2015 р. та відповідного опису вкладення.

Вказане рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку не оскаржене відповідачем у встановленому чинним законодавством України порядку.

З огляду на встановлення того, що ринкова вартість активу банку у вигляді права вимоги за кредитним договором №70/ф від 22.10.2008 р. перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 93%, суд приходить до висновку про існування підстав, за якими приписи частини 2 та 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають нікчемність Договору факторингу та перелічених договорів про відступлення права вимоги за договорами забезпечення.

Відповідно до п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. №11 за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу позивача про визнання недійсним договору відступлення права вимоги як такого, що був укладений на виконання договору факторингу.

На підставі викладеного та враховуючи висновок суду про нікчемність Договору факторингу та перелічених договорів про відступлення права вимоги за договорами забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання недійсним таких договорів недійсними є правомірними та обґрунтованими.

Твердження відповідача, що балансова вартість безнадійних кредитів на момент прийняття рішення про списання за рахунок резерву дорівнює нулю, а тому посилання апелянта, що реалізація активів здійснена за заниженою вартістю не відповідає дійсності та колегією не беруться до уваги, оскільки відповідно до звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами № 07-07-01/08-15/РД1 ринкова вартість права вимоги банку за кредитним договором № № 70/Ф від 22.10.2008р., як зазначалось раніше, перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 93 відсотки. При цьому доказів оскарження вказаного звіту відповідачем не надано.

Відповідач вказував про необхідність залучення до перевірки правочинів лише аудиторів, а не оцінювачів, як було здійснено уповноваженою особою, оскільки відповідно до ст. 37 спеціального Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, на підставі п.7 ч. 2 ст. 38 Закону, залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших).

Проте, такі доводи відповідача відхиляються як неспроможні, з урахуванням ст. 38 Закону, якою передбачено право, а не обов'язок уповноваженої особи залучати до роботі у процесі здійснення тимчасової адміністрації.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" прямо передбачає нікчемність правочинів будь-якого виду, у тому числі й про відступлення права вимоги, у разі наявності визначених у ч. 3 цієї норми підстав, тоді як у силу ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, не зважаючи на обставини визнання його недійсним судом або виконання його сторонами. Натомість обов'язок сторін повернути одна одній одержане на виконання нікчемного правочину, передбачений як ч. 1 ст. 216 ЦК України, так і ч. 5 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що згідно акту приймання-передачі документів до договору факторингу № 1 від 04.12.2014 року, укладеного в якості додатку № 3 до договору факторингу № 1 від 04.12.2014 року, ПАТ "Укрбізнесбанк" передало, а ТОВ "Велес-Д" прийняло ряд документів згідно переліку.

За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про зобов'язання повернути документи, визначені в акті приймання-передачі документів до договору факторингу № 1 від 04.12.2014р., з урахуванням його недійсності правомірно підлягає задоволенню.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 р. у справі № 910/32090/15.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Велес-Д" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 року у справі № 910/32090/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 року у справі № 910/32090/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/32090/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 26.12.2017 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Л.П. Зубець