Постанова № 71235696, 19.12.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 310/10867/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Дністрян О.М.

Номер провадження 22-ц/778/3333/17 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

Кримської О.М.,

секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою, яку неодноразово уточнювала, до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк»), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування зазначеного позову зазначала, що 27 лютого 2007 року між нею та відповідачем був укладений договір про надання споживчого кредиту № ZPBNGA00000010. Згідно з умовами (п. 7.1.) цього договору позивач отримала споживчий кредит у розмірі 122734 грн., з яких: 111650 грн. - на власні потреби та 11084 грн. - на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу на термін до 27.02.2017 року.

Як на правову підставу позову про визнання недійсним оспорюваного договору, позивач послалася на те, що договір не відповідає принципу справедливості та добросовісності, укладений з порушенням положень ст. ст.11, 15, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів". Зокрема, договір не містить відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не містить умов, які п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, визнані обов'язковими (детальний розпис загальної вартості кредиту); також банком було безпідставно збільшено в односторонньому порядку процентну ставку,зокрема, у п.7.1. договору, передбачалось, що процентна ставка за кредитом встановлюється у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості та 0,20% від суми виданого кредиту плата за надання фінансового інструменту, відповідно щомісячний платіж складав 1972,66 грн., відповідач навмисно не надав позивачу графік погашення заборгованості (п.7.9 договору), а згідно повідомлення відповідача від 31.12.2008 р., процентну ставку по кредитному договору було змінено і встановлено вже в розмірі 2.24 % на місяць, при цьому щомісячний платіж склав 2482 грн.

Відповідач, знаючи про її тяжке матеріальне становище, тяжку хворобу члена родини ОСОБА_7, залишив за собою право в односторонньому порядку підвищувати відсоткову ставку, та зважаючи на явні невигідні умови договору, фактично змусив її підписати договір, знаючи про те, що їй нема куди діватися, оскільки вкрай потрібні гроші на лікування, і вона все рівно підпише цей договір навіть без узгодженого графіку погашення кредиту. Хоча якби не тяжке та скрутне матеріальне становище її та її сім'ї, яке наблизило її, як підприємця, майже до банкрутства, вона б ніколи не підписала цього невигідного договору, що вказує на не досягнення істотних умов сторонами при підписанні договору, більше того, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах є недійсним із самого початку.

Посилаючись на положення ст. ст. 15, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 203, 215, 216, 233 ЦК позивач просив визнати договір недійсним та стягнути судові витрати.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність рішення суду у зв'язку невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтовааність рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір, положення якого оспорює позивач, відповідає законодавству України, при його укладенні та виконанні порушень з боку банку, на яких наголошувалось в позовній заяві, встановлено не було.

До таких висновків суд дійшов належним чином встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дотримуючись вимог норм матеріального та процесуального права.

Статтею 15 ЦК України впередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України ( в редакції 2004 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що 27 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (далі ЗАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ZРВNGА00000010 згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_3 кредитні кошти у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 122734,00 грн. на наступні цілі: 111650,00 грн. - на власні потреби та 11084,00 грн. - на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом нга термін до 27.02.2017 року.Періодом сплати вважати період з 19 по 25 число кожного місяця. ( а.с. 9-14 т. 1).

27.02.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитного договору № ZРВNGА00000010 від 27 лютого 2007 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ЗАТ КБ «Приват Банк» було укладено договір іпотеки предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1. ( а.с. 20-22 т. 1).

Відповідно до анкети-заяви від 15.02.2007 р. до укладення кредитного договору ОСОБА_3 ознайомилася, власноруч вказавши їх в заяві, тобто погодилася з умовами кредитування, крім того, нею також власноруч зазначена ціль програми кредитування - ремонт житла ( а.с. 173 т. 1).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положеннями статей 626-628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно умов п. п.7.1 кредитного договору від 27 лютого 2007 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику в кредит у розмірі 122734 грн. на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

Як зазначено вище, доводи позивача при обґрунтуванні позовних вимог зводяться до того, що при укладенні кредитного договору її не проінформували належним чином щодо загальної сукупної вартості кредиту та її складових, умови укладеного між сторонами у справі договору суперечать положенням Закону України "Про захист прав споживачів", не відповідають Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постанова Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168, оскільки не містять відомостей щодо детального розпису загальної сукупної вартості кредиту та її складових, банк не повідомив її про усі вигідні та невигідні ризики та умови кредитного договору, банком в односторонньому порядку було безпідставно збільшено процентну ставку, тощо.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168 регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту (п. 1.2 Правил).

Наслідки ненадання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту вказаними правилами не передбачені.

За положеннями підпункту д) абз. 1 ч. 2, абз. 2 ч. 2; підпунктів 1), 2), 5), 6) абз. 3 ч. 4; підпункту 2) ч. 5, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

Статтями 15, 23 Закону України "Про захист прав споживачів" не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб'єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків, і на суб'єкта господарювання можуть накладатися штрафні санкції (ч. 7 ст. 15, ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів").

За таких обставин, посилання ОСОБА_3 на те, що кредитний договір слід визнати недійсним через порушення її права з боку відповідача на інформацію щодо сукупної вартості кредиту та її складових, є безпідставним.

Разом з тим, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч. 1 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Наслідком недотримання вимог ч. 1 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" при укладенні договору споживчого кредиту, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, є зміна або визнання такого положення недійсним, що передбачено ч. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

На вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним і в цілому у випадку, якщо у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору (п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

В даному випадку позивачем не заявлялися позовні вимоги про визнання недійсними чи зміну окремих пунктів кредитного договору, які вона вважає несправедливими. Крім того, заявлені позовні вимоги не обґрунтовувалися тим, що окремі пункти кредитного договору, які ОСОБА_3 вважає несправедливими, зумовлюють зміну інших положень договору. Таке питання не було предметом доведення при розгляді справи в рамках заявленого позову та судом не досліджувалося.

Стосовно того, що Банк не правомірно підвищив відсоткову ставку, то слід зазначити, що відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог зазначеного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий ( резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитам банків України у відповідній валюті ( по статистиці НБУ). При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки Банком у вищезазначеному порядку можливо в границях кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

Обставинами, які відбулися за час дії кредитного договору, належним чином підтверджені і є підставами для підвишення процентної ставки за діючим кредитним договором, оскільки відбулася зміна курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору; зміна облікової ставки НБУ; зміна середньозваженої ставки по кредитам банків України у відповідній валюті ( по статистиці НБУ).

Позивача було повідомлено про підвищення відсотковох ставки, шляхом направлення йому листа-повідомлення від 31.12.2008 року .

Водночас, ОСОБА_3 про свою незгоду не повідомила позивача та з 01.02.2009 року почала сплачувати погашення заборгованості за новою відсотковою ставкою ( останній платіж у розмірі 2483 грн. від 17.10.2014 року), що спростовує посилання апеляційної скарги про те, що остання не була повідомлена та не знала про підвищення відсоткової ставки і не була згідна з нею.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що оскільки підвищення процентної ставки здійснено банком до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" (із 09 січня 2009 року), то дії позивача є правомірними.

За таких обставин, підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в повному обсязі через невідповідність його умов вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", невідповідність умов договору положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168, в даному випадку відсутні.

При розгляді справи судом встановлено факт наявності між сторонами у справі кредитних зобов'язань, оформлених кредитним договором від 27 лютого 2007 року у відповідності до вимог ст. 1054 ЦК України , а також анкетою-заявою, додатками (а. с. 9-14, 190-192, а.с. 173 т. 1), які містять вичерпну інформацію щодо загальної вартості та складових кредиту, графіку його погашення, тощо. Встановлено, що позивач погодилася з кредитними умовами, запропонованими відповідачем, та їх виконувала в повному обсязі протягом значного часу.

З урахуванням наведеного вище, вимог ст. ст. 627, 1054 ЦК України та встановлених судами у справі обставин, в даному випадку відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Підстави позову про визнання недійсним кредитного договору, заявлені ОСОБА_3 на підставі ст. 233 ЦК України ( вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася), суд першої інстанцій також визнав безпідставним і доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Суд встановив, що обставини, на які посилається позивач як на тяжкі, існували та продовжують існувати і, крім того, такими є не будь-які несприятливі обставини, а їх крайні форми. Проте наявність таких обставин позивач не довела, як і не довела порушень її прав як споживача.

Отже, не має підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, для визнання недійсним кредитного договору, оскільки позивач при укладенні договору добровільно погодилась на визначені у ньому умови кредитування, свідомо укладала оспорюваний договір, вважала його вигідним, сплачувала періодичні платежі та не оскаржувала й не порушувала питання про розірвання вказаного договору і лише у зв'язку з ринковим коливанням курсу валют звернулась до суду з позовом, суд підставно відмовив у позові.

Посилання апелянта на невідповідність умов Кредитного договору приписам Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставними, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, при укладенні спірного Кредитного договору сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов договорів: мета, сума і строк кредиту; порядок і умови надання кредиту та його повернення; види (способи) забезпечення зобов'язань кредитодавця; винагорода кредитодавця; порядок повернення суми кредиту; порядок змін та припинення дій договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Рішення суду відповідає обставинам справи та вказаним нормам матеріального права.

Всі доводи апеляційної скарги полягають у повторенні змісту позовної заяви, викладенні фактичних обставин укладення оспорюваної кредитної угоди.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права та з такими висновками рішення суду погоджується колегія суддів при апеляційному розгляді справи з підстав, зазначених в цій ухвалі.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 липня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено 26.12.2017року

Головуючий

Судді: