Ухвала суду № 71226874, 20.12.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/1596/17 Номер провадження 22-ц/786/2734/17Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.

за участю секретаря: Кальник А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини А1615

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А1615 про поновлення на роботі у зв'язку з незаконним звільненням, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом про поновлення на роботі у зв'язку з незаконним звільненням та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову посилалась на те, що з 01 вересня 2016 року вона прийнята на військову службу за контрактом з причин існування кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України і на даний час контракт діє, оскільки укладений до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, у зв'язку з чим відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпПУ за нею зберігається місце роботи, посада і середній заробіток, тому звільнення її з роботи на підставі п. 3 ст. 36 КЗпПУ є незаконним.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано пункт 2 наказу командира військової частини А-1615 від 09.09.2016 року № 182 (зі змінами, внесеними наказом від 25.01.2017 року № 160) про звільнення ОСОБА_2 з роботи.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді медичної сестри інфекційного відділення Військової частини А1615.

Стягнуто з Військової частини А1615 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.08.2016 року по 13.09.2017 року в сумі 50635 гривень.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць в розмірі 4187,24 грн. допущено до негайного виконання.

Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з Військової частини А-1615 в дохід держави судовий збір у розмірі 1920 грн.

В апеляційній скарзі представник Військової частини А1615, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування усіх фактичних обставин, порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Доводи апеляційної скарги вмотивовано тим, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей оголошувалась часткова, а не загальна, мобілізація, Збройні Сили України усім складом на штати воєнного часу не переводились, національна економіка продовжує функціонувати в умовах мирного часу, а тому твердження позивача що саме її було прийнято на військову службу за контрактом з причин існування кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, не відповідає дійсності та не підтверджується матеріалами справи та нормами Законів України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Крім того, при ухваленні оскаржуваного рішення судом не враховано, що відповідно до спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.06.2016 року № Д-322/1/13дск посада працівника медичної сестри інфекційного відділення, на якій працювала ОСОБА_2, замінена на посаду військовослужбовця медичної сестри інфекційного відділення, тобто посада працівника скоротилася, про що позивача заздалегідь було повідомлено згідно ст.ст. 42, 49-2 КЗпПУ.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення судового рішення без змін, а скарги без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що з 03 листопада 2014 року ОСОБА_3 було прийнято на роботу за безстроковим трудовим договором медичною сестрою інфекційного відділення військової частини А1615, яка розташована в смт. Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області.

01 вересня 2016 року командиром військової частини А3114 з ОСОБА_3 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, та наказами командира частини від 01.09.2016 р. № 4-РС та № 173 призначено на посаду старшої медичної сестри поліклініки 387 військового госпіталю військово-медичного клінічного центру Північного регіону та зараховано до списків особового складу військової частини А3114.

Наказом № 182 від 09 вересня 2016 року командира військової частини А1615 ОСОБА_2 увільнено від виконання обов'язків за посадою зі збереженням місця роботи та посади з 31 серпня 2016 року у зв'язку з призовом на військову службу за контрактом.

Наказом командира військової частини А1615 від 25 січня 2017 року № 16 скасовано п. 2 вищевказаного наказу та викладено його в новій редакції, згідно якої працівника Збройних Сил України ОСОБА_2, медичну сестру інфекційного відділення звільнено з роботи 31 серпня 2016 року у зв'язку з вступом на військову службу за п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Вирішуючи трудовий спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на позивача поширюються гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпПУ, тому звільнення її з роботи за п. 3 ст. 36 КЗпП України є незаконним та відповідно до вимог ст. 235 КЗпПУ позивач підлягає поновленню на попередній роботі зі стягненням з відповідача на її користь середнього заробітку у зв'язку з незаконним звільненням.

Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін.

З підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, трудовий договір може бути припинений у разі призову або вступу працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 119 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Як вбачається з контракту, укладеного позивачем із Міністерством оборони України в особі Командира військової частини А3114, цей контракт є строковим та діє до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період відповідно до цього ж Закону - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Перший Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію» затверджено Законом України № 1126-VІІ від 17 березня 2014 року і з того часу в Україні діє особливий період, відповідне рішення уповноваженою собою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що дія особливого періоду обмежується строками встановленими для проведення мобілізації, а в умовах відсутності рішення про оголошення війни особливий період не діє, є помилковими.

За вказаних обставин наявність чинного контракту, укладеного позивачем з Міністерством оборони України 01 вересня 2016 року на час до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, що не можна віднести до військової служби на професійній основі, давало суду підстави для висновку про поширення на позивача гарантій, встановлених ч. 3 ст. 119 КЗпПУ зі збереженням попереднього місця роботи, посади і середнього заробітку на вказаний строк дії контракту та відсутність підстав для припинення трудового договору у зв'язку із вступом позивача на військову службу згідно п. 3 ст. 36 КЗпПУ.

Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині, які фактично ґрунтуються на відсутності підстав для укладення з позивачем контракту на таких умовах, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки на час розгляду справи в суді вказаний контракт ніким оспорений та скасований не був.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо скорочення посади медичної сестри інфекційного відділення військової частини А1615, що не відповідає фактичним обставинам справи та нормам трудового законодавства. Як вбачається з наданого апелянтом Плану проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2016 році введеним в дію спільною директивою Міністерства оборони Украйни та Генерального штабу Збройних Сил України «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України в 2016 році» від 30.06.2016 р. № Д-322/1/13дск, з яким позивач була ознайомлена 22 липня 2016 року, у військовій частини А1615 відбулась істотна зміна умов праці (ч. 3 ст. 32 КЗпПУ) без фактичного скорочення чисельності або штату працівників, з чим звільнення позивача з роботи 31 серпня 2016 року не пов'язувалось.

Неможливість поновлення працівника на роботі має значення при вирішенні трудового спору лише у разі ліквідації підприємства, установи, організації, коли суд, встановивши факт звільнення працівника без законних підстав або з порушенням встановленого порядку визнає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпПУ у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації та зобов'язує ліквідаційну комісію або власника виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП). В інших випадках у разі незаконного звільнення, відповідно до вимог ст. 235 КЗпПУ працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, з виплатою працівникові середнього заробітку за весь час незаконного звільнення. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого підлягає негайному виконанню.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яке суд ухвалив з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382, 384 ЦПК України колегія суддів ,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини А1615 - залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис С.Б. Бутенко

Судді підпис О.І. Обідіна

підпис О.В. Прядкіна

Повний текст постанови складено 22 грудня 2017 року.

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.Б. Бутенко