Постанова № 71225338, 21.12.2017, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 766/10206/16-ц Головуючий в І інстанції Гаврилов Д.В.

Номер провадження №22ц-791/1951/2017 Доповідач Полікарпова О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2017 року грудня місяця 21 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючогоПолікарпової О.М.суддівВоронцової Л.П. Колісниченка А.Г.за участі секретаряПісоцької Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 28 серпня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А

У вересні 2016 року ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 10.06.2014 р. між ОСОБА_6 та публічним акціонерним товариством "Ідея Банк" (далі ПАТ "Ідея Банк", Банк) було укладено кредитний договір №Р25.194.71708 відповідно до умов якого позивачка отримала кредит на поточні потреби в сумі 39454 грн., включаючи витрати на страховий платіж, строком на 60 місяців зі сплатою 3,0 % річних від залишкової суми кредиту та щомісячної плати за кредитне обслуговування в розмірі 2,4000% початкової суми кредиту.

Вважає, що при укладенні вказаного договору Банком було порушено права ОСОБА_6 як споживача, згідно з нормами Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, ПАТ "Ідея Банк" не були доведені до відома позивачки кредитні умови, як того вимагає ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та остання, не маючи змоги прочитати через дрібний шрифт даний договір, підписала його, сподіваючись на добросовісність працівників Банку.

Також, на його думку, є несправедливими положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміну витрат, зокрема відносно плати за кредитне обслуговування.

Зазначену в п.5.4 договору умову про третейське спостереження вважає такою, що не відповідає вимогам Закону, оскільки справи відносно захисту прав споживачів не підлягають розгляду третейськими судами.

Крім того, до кредитного договору Банк включив умови, що суперечать вимогам ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме послуги страхування, на яку позивачка не отримувала від відповідача жодних коштів для оплати такої страховки.

Посилався також на незаконність п.5.9 кредитного договору та його суперечність абз.5,11 п.2 ст.8 ЗУ «Про захист персональних даних», за яким позивачку фактично позбавлено права відзивати свою згоду на обробку персональних даних.

Просив суд визнати недійсним кредитний договір № №Р25.194.71708 укладений 10.06.2014 р. між сторонами у справі.

Справа розглянута судом першої інстанції за відсутності сторін та їх представників, які, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, не побажали брати особистої участі у її розгляді.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 28 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції дано неправильну оцінку доводам, викладеним їм у позовній заяві, а одній із підстав позову суд взагалі не надав оцінки.

Апеляційну скаргу просив розглянути без участі апелянта.

Представник ПАТ "Ідея Банк" подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначив про безпідставність доводів апеляційної скарги. При цьому вважає, що мотиви, викладені в апеляційній скарзі, є ідентичними тим, що зазначені у позовній заяві. Тому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалене рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір відповідає вимогам закону, була воля двох сторін на його укладення, а тому підстав для визнання його недійсним не вбачає.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно ст. 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного Кодексу України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору згідно ст. 638 ЦК України.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка була чинною на час укладення оспорюваного кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Виходячи зі змісту викладених правових норм, для договору кредиту істотними умовами вважаються умови про предмет договору, кредитні умови, порядок надання та повернення кредиту.

Судом встановлено, що 10.06.2014 року між ПАТ "Ідея Банк" і ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №Р25.194.71708, за яким позивачка отримала кредитні кошти на поточні потреби в сумі 39454 грн., включаючи витрати на страховий платіж, та зобов'язалася повернути його, разом з процентами, в строк до 10.06.2019 року (а.с.12-13).

Того ж дня укладено договір страхування життя між ОСОБА_6 та приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (а.с.14).

Так, зі змісту кредитного договору вбачається, що він містить інформацію як про суму кредиту (п.1.1), так і про дату складання правочину, відсоткову ставку та плату за обслуговування кредитної заборгованості (п.п.1.2-1.4).

Відповідно до п.5.1. оспорюваного кредитного договору, позичальник заявляє та гарантує, що Банк перед укладанням кредитного договору повідомив йому у належній формі у повному обсязі інформацію, передбачену ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» зазначена інформація йому відома та зрозуміла, з вказаним законом він ознайомлений; ознайомився з тарифами Банку і згідний з ними; умови даного договору вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього, а також третім особам, у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.

За п.5.5 кредитного договору, згідно постанови НБУ №168 від 10.05.2007 р. реальна річна процентна ставка складає 69,9%. Абсолютне значення подорожчання кредиту складає 59897,58 грн. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов'язань відповідно до п.2.1 Договору.

Оскільки текст укладеного з відповідачем кредитного договору містить повну інформацію стосовно умов кредитування, зазначені ризики, пов'язані зі зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні договору кредиту, відсоткову ставку, а також до договору додано інформацію про сукупну вартість кредиту та графік платежів, то договір в цілому відповідає положенням закону.

Отже, Банк у встановленій формі дотримався вимог про надання споживачу до укладення кредитного договору інформації про запропоновані послуги, що давало останній достатній обсяг інформації для прийняття рішення по питанню кредитування.

При цьому, підписавши власноручно кредитний договір, ОСОБА_6, тим самим погодилася з усіма його умовами.

Також, факт надання Банком інформація про умови кредитування позивачці підтверджується підписаною нею довідкою-повідомленням (а.с.86).

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про незаконність встановлення Банком плати за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки за п.8 ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Таким чином, плата за обслуговування кредиту визначається кожним Банком індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Так як плата за обслуговування кредитної заборгованості встановлена не за формулою із змінами величини, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, зазначене положення договору не суперечить ч.5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів.

Посилання апелянта на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746 цс16 щодо застосування п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 в частині включення до умов кредитних договорів комісії колегія суддів до уваги прийняти не може, оскільки зазначені Правила втратили чинність на підставі постанови Національного банку N 49 від 08.06.2017 року.

Колегія суддів, погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на одну з підстав позовної заяви про визнання кредитного договору недійсним, а саме, на безпідставне включення до кредитного договору положень п.5.4 відносно третейського застереження, що суперечило законодавству, діючому на час укладення договору.

Разом з тим, зазначене порушення судом процесуальних норм, у відповідності до ч.2 ст.376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування або зміни рішення суду, так як воно не призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що наявність третейського застереження, яке безпідставно включено до оскаржуваного договору не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатися за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення за захистом своїх прав та інтересів з позовом до суду загальної юрисдикції. На підтвердження такого висновку свідчить і розгляд даної справи судом загальної юрисдикції.

Крім того, обґрунтування того, яким чином даним застереженням було порушено права позивачки суду не надано, при тому, що третейський суд не компетентний розглядати справи, які витікають з кредитних правовідносин, що унеможливлює дію даного пункту договору.

Безпідставними є й доводи апелянта про нав'язування з боку Банку позивачу послуг страхування, так як Банком було запропоновано послуги страхування, а позичальник, у свою чергу, погодився з укладанням договору страхування. При цьому, зазначене положення договору ніяк не суперечить вимогам Закону, та було роз'яснено позичальнику до моменту укладання оспорюваного правочину.

Відповідно до договору страхування від 10.06.2014 р., позивачка (страхувальник) особистим підписом засвідчила те, що вона була ознайомлена та погодилася з умовами даного договору, а також підтвердила, що надана їй банком інформація забезпечує правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання (а.с.14).

Є неприйнятними і посилання в апеляційній скарзі щодо неправомірності положень договору про невідкличність згоди позивача на обробку персональних даних, оскільки, як правомірно було встановлено судом першої інстанції із кредитного договору (п.5.9), згоди фізичної особи-суб'єкта кредитної історії та письмової згоди фізичної особи - клієнта Банку від 10.06.2014 р. (а.с.12; 89), позивачка надала згоду на збирання, накопичення, використання та обробку персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при формуванні бази персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» у межах, визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї бази, банківських послуг. Вказане право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування, що свідчить про те, що позивач не позбавлений права письмово скасувати наданий ним дозвіл на обробку його персональних даних.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що правових підстав для визнання кредитного договору №Р25.194.71708 від 10.06.2014 року недійсним немає.

Оскільки порушень норм матеріального і процесуального права, що можуть слугувати підставою для скасування чи зміни судового рішення колегією суддів не встановлено, то підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія судів,

постановила

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 28 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий підпис О.М. Полікарпова

Судді підпис Л.П. Воронцова

підпис А.Г. Колісниченко

Постанова набрало законної сили 21 грудня 2017 року

Повний текст постанови виготовлено 26 грудня 2017 року

З оригіналом згідно:

Суддя О.М. Полікарпова