Постанова № 71221784, 18.12.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/1659/17 Головуючий у І інстанції Котлярова І. Ю.Провадження № 22-ц/780/5194/17 Доповідач у 2 інстанції Мережко М. В.Категорія 18.12.2017

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Волохова Л.А., Суханової Є.М.,

секретар: Шуляк Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Резнікова Олександра Григоровича та зобов'язання вчинити дії.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

встановила:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Резнікова О.Г.

В обґрунтування скарги зазначав, що на виконанні у вказаному відділі ДВС знаходиться виконавче провадження № 41238477 про стягнення на користь ПАТ «Укрсиббанк» з ОСОБА_2 заборгованості на загальну суму 3 989 574 грн. 50 копійок.

Державним виконавцем відділу ДВС Резніковим О.Г. були арештовані належні ОСОБА_2 земельна ділянка та будинок № 54-б по вул. Павленко В. в м. Ірпінь, визначено їх ринкову вартість та передано на реалізацію через систему електронні торги «СЕТАМ».

Оскільки на повторні торги вартість майна була виставлена зі стартовою ціною 3 033 360 грн. вважає, що всупереч ч. 5 ст. 61 ЗУ «Про виконавче провадження» ціна складала 80%, а не 85% від початкової вартості майна, як це передбачено вказаною нормою.

При цьому, в матеріалах виконавчого провадження № 41238477 відсутні виконавчий напис нотаріуса, договір про задоволення вимог іпотекодержателя та рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, отже, державний виконавець не міг застосовувати норми ст.49 Закону України «Про іпотеку», як підставу для передачі майна Стягувачу.

Також скаржник вказував, що у державного виконавця були відсутні підстави для реалізації іпотечного майна без рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або угоди сторін, оскільки у власності ОСОБА_2 також перебуває інше майно на яке державний виконавець міг звернути стягнення.

На підставі викладеного просив суд визнати недійсними та скасувати проведення повторних електронних торгів нерухомим майном, а саме: житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою пл. 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за вказаною адресою за ціною 3 033 360 грн. на СЕТАМ за лотом № 212645.

У подальшому скаржник уточнив свої вимоги та просив:

визнати дії державного виконавця щодо заниження вартості майна на 5% на повторних електронних торгах 24 травня 2017 року, невиставлення майна на треті електронні торги та передачу майна стягувачу без проведення третіх електронних торгів неправомірними;

визнати постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20 червня 2017 року та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20 червня 2017 року неправомірними;

зобов'язати державного виконавця усунути допущені порушення та забезпечити суворе дотримання норм ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження №41238477 шляхом виставлення на повторні електронні торги житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки пл. 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за цією ж адресою, за ціною, що становить 85 відсотків вартості визначеної Звітом про незалежну оцінку майна №68 від 26 вересня 2016 року.

У разі повторної нереалізації вказаного будинку та земельної ділянки просив виставити їх на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків їх вартості, визначеної Звітом про незалежну оцінку майна №68 від 26 вересня 2016 року.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року скаргу задоволено частково.

Визнано дії державного виконавця ВПВРУ ДВС ГТУЮ у Київській області Резнікова О.Г. у виконавчому провадженні № 41238477 щодо звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки, за наявності іншого майна що не є предметом іпотеки неправомірними.

Визнано постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20 червня 2017 року та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20 червня 2017 року неправомірними.

В іншій частині вимог скарги відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ПАТ «Укрсиббанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2

Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області теж подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2

Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як визначено ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кивській області знаходиться виконавче провадження № 41238477 про стягнення на користь ПАТ «Укрсиббанк» з ОСОБА_2 заборгованості на загальну суму 3 989 574 грн. 50 коп.

10 лютого 2014 року державним виконавцем відділу ДВС Резніковим О.Г. був складений акт опису та арешту нерухомого майна боржника, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки пл. 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за вказаною адресою. Постановою від 16 серпня 2016 року було призначено суб'єкта оціночної діяльності Приватне підприємство «Центр незалежної оцінки та експертизи», яким 26 вересня 2016 року було складено Звіт про незалежну оцінку майна № 68, в якому ринкова вартість нерухомого майна була визначена в розмірі 3 791 700 гривень. Вказані земельна ділянка та будинок № 54-б по вул. Павленко В. в м. Ірпінь з 25 березня 2008 року перебувають в іпотеці відповідно до договору іпотеки від 15 лютого 2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсиббанк».

06 березня 2017 року вказане майно було передано на реалізацію через систему електронні торги «СЕТАМ», як іпотечне майно.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» - у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: стаття 122 ЦПК - про відкриття провадження у справі; статті 26, 27, 45 ЦПК - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків; статті 74 - 77 ЦПК - про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу III ЦПК - про судовий розгляд; глав 1, 2 розділу V ЦПК - щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо.

У ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За правилами ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, за цієї норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року №6-890цс16.

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно згідно з договором купівлі-продажу від 07 серпня 2006 року ОСОБА_2 також є власником будинку за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Глібівка, вул. Лесі Українки, будинок 39.

Відповідно до відомостей з державного реєстру іпотек відносно вказаного будинку інформація відсутня, отже договори іпотеки відносно вказаного майна ОСОБА_2 не укладалися.

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 11 жовтня 2016 року відносно ОСОБА_2 в інтересах ПАТ КБ «Євробанк» встановлено обтяження - на все нерухоме майно, де б воно не знаходилося та в чому б не виражалося.

Отже, у боржника ОСОБА_2 на момент передачі державним виконавцем на реалізацію предмету іпотеки - земельної ділянки та будинку в м. Ірпіні, було наявне інше майно на яке можливо першочергово звернути стягнення, а також заборгованість перед іншим кредитором.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутність в матеріалах виконавчого провадження № 41238477 документу визначеного ст.33 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджала державному виконавцю звернути стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б спростовували дані доводи скаржника.

Однак, застосування державним виконавцем ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», як підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки без відповідного документу, визначеного ст. 33 Закону України «Про іпотеку», перешкоджав факт наявності у ОСОБА_2 іншого нерухомого майна, на яке можна звернути стягнення. З цієї ж причини виконавець не міг застосовувати норми ст.49 Закону України «Про іпотеку», як підставу для передачі майна стягувачу.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення вимоги скаржника щодо визнання дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Резнікова Олександра Григоровича у виконавчому провадженні № 41238477, щодо звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки, за наявності іншого майна що не є предметом іпотеки - неправомірними та визнання неправомірними постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20 червня 2017 року та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20 червня 2017 року.

Відповідно до ч. 2 розділу УІІ Порядку реалізації арештованого майна зменшення ціни предмета іпотеки на електронних торгах проводиться відповідно до вимог статті 49 Закону України «Про іпотеку», у зв'язку із чим суд вважає необґрунтованими доводи заявника щодо неправомірності дій державного виконавця в частині заниження вартості об'єкта нерухомого майна на 5 відсотків, а також щодо допущення неправомірних дій державним виконавцем в частині не виставлення майна на треті електронні торги та відмови у вимозі про зобов'язання виставити на повторні електронні торги.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦПК України (в редакції, що діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст.387 ЦПК (в редакції, що діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали) у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Твердження апеляційної скарги ПАТ «УкрСиббанк» щодо неврахування судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи оцінюються колегією суддів критично, оскільки, як видно з матеріалів справи, представник стягувача брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та не був позбавлений можливості надавати належні та допустимі докази на підтвердження своєї позиції, однак, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Доводи апеляційної скарги відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо недослідження судом першої інстанції матеріалів, що підтверджують правомірність дій державного виконавця також не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Враховуючи викладене, перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області залишити без задоволення.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше 28 грудня 2017 року.

Головуючий М.В. Мережко

Судді Л.А. Волохов

Є.М. Суханова