Постанова № 71217322, 21.12.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/3108/2017

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаревич М. Г.

Доповідач :Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 рокуСправа № 149/3073/15-цм. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

з участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 грудня 2015 року (головуючий суддя Войнаревич М. Г.), ухвалене о 11:30 год. у приміщенні Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області, дата складання повного тексту рішення 30 грудня 2015 року, у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

У жовтні 2015 року позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд з даним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилається на те, що відповідно до укладеного договору № VIХ0СS9FGR0338від 24 лютого 2011 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 10000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору станом на 24 вересня 2015 року ОСОБА_2 виникла заборгованість на загальну суму у розмірі49773,21 грн., яка складається з наступного:

- 8954,42 грн. - заборгованість за кредитом;

- 10,04 грн. - по процентам за користування кредитом;

- 3060,00 грн. - по комісії за користування кредитом;

- 37748,45 -пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11.11.2014 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнута заборгованість станом на 05 серпня 2014 року в розмірі 14052,47 грн., яка складається з : - 8954,42 грн. - тіла кредиту; - 3060,00 грн. - комісії; - 926,27 - пені; - 1101 - штрафу (а.с.3-4).

Таким чином позивач, приймаючи до уваги те, що позичальник надалі продовжує не виконувати взяті на себе зобов'язання, у тому числі, і рішення суду про стягнення заборгованості, позивач вимушений був звернутися із вказаним позовом і просив стягнути з відповідача на його користь 38006,78 гривень нарахованої заборгованості за вказаним кредитним договором, з яких 35720,74 грн - пеня, 500,0 грн. - штраф (фіксована частина), 1786,04 грн. - штраф (процентна складова), а також понесені позивачем судові витрати.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30.12.2015 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач ОСОБА_2 подала письмові заперечення, в яких просить апеляційну скаргу відхилити, оскільки вважає позовні вимоги необґрунтованими, посилається на подвійну цивільно-правову відповідальність, в зв'язку з нарахуванням позивачем як пені, так і штрафу за одне і те саме порушення, а також просила суд застосувати строки позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» - Рой В.Л. апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи. Крім того, надав суду довідку, згідно якої звертається увага на те, що предметом позову у справі є стягнення пені, сплата якої передбачена п. 2.4.5.1 Умов і правил надання банківських послуг, які є складовою частиною кредитного договору від 24.02.2011 р., в розмірі 1,25 % від суми простроченої заборгованості за кредитом (тілом кредиту) за кожен день прострочення, але не менше 1 грн., що також встановлено рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11.11.2014 року.

З 29.12.2012 року пеня відповідачу нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на залишок тіла кредиту. На проценти відповідно до умов договору пеня відповідачу не нараховувалась. Таким чином позивач вважає, що до заборгованості, що є предметом позову, не можуть бути застосовані положення ст.ст. 625,1048 ЦК України, оскільки зазначені матеріальні норми визначають порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, тому відповідно до вимог ст.ст. 369,372 ЦПК України справа розглянута у її відсутність.

15 грудня 2017 року набирала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України (діюча редакція) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог статті 213 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України (діюча редакція)с удове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Колегія суддів переконана, що таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції установлено, що 24.02.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № VIX0CS9FGR0338, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 10 000,00 грн. Час фактичного користування кредитними коштами - з 24.02.2011 року по 24.09.2015 року, що підтверджується наданим позивачем розрахунком (а.с.5).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на норми ст.ст. 10, 60 ЦПК України, зазначив, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог. При цьому вказав, що розрахунок заборгованості за договором № VIХ0СS9FGR0338 від 24.02.2011 року станом на 24.09.2015 р., долучений до позовної заяви, виготовлений позивачем без врахування рішення Хмільницького міськрайонного суду від 11.11.2014 року, яким було стягнуто суму 14 052,47 грн., в тому числі пеню в сумі 926,79 грн., однак при цьому позивач просить стягнути пеню за всі роки в сумі 37748,75 грн., що не дає можливості суду встановити дійсну суму заборгованості відповідача, та з чого саме вона складається.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Стаття 130 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду місцевим судом справи) надавала право суду провести попереднє судове засідання з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд, зокрема, уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову, визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню, з'ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» ураховуючи складність та особливість спорів, що виникають із кредитних правовідносин, проведення попереднього судового засідання є необхідним. При його проведенні суд має вчинити дії для врегулювання спору до судового розгляду, а якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою статті 130 ЦПК, то суд має виконати дії, передбачені частиною шостою цієї статті.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, місцевим судом попереднє судове засідання проведено не було та всупереч ст.10 ЦПК України суд не попередив сторони про наслідки вчинення або н вчинення ними певних процесуальних дій.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що 24.02.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № VIX0CS9FGR0338, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 10 000,00 грн. на умовах платності та строковості. Строк останнього погашення кредиту за угодою сторін - 23.05.2013 року. Сторони погодили наслідки невиконання позичальником кредитних зобов'язань.

Відповідно до заяви позичальника від 24.02.2011 року та Умов та Правил надання банківських послуг, з якими відповідач при укладенні договору була ознайомлена, про що нею було зазначено в вказаній заяві і скріплено підписом, сторони погодили та збільшили строк позовної давності, яка за згодою сторін складає 50 років.

Таким чином твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом, є необґрунтованим і до уваги судовою колегією не може бути прийнятий.

Також, як вбачається з матеріалів справи, згідно із рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11.11.2014 року (яке відповідачем не оскаржувалось) з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" було стягнута заборгованість за даним кредитним договором в розмірі 14052,47 грн., яка складалась з 8954, 42 грн. основного боргу, відсотків - 10,04 грн., 3060,00 грн. комісії, 926,79 грн. пені (з 05.08.2013 року по 05.08.2014 року) та 1101,00 грн. штрафу.

Встановлено, що дане рішення боржником ОСОБА_2 виконано не було, внаслідок чого позивач ПАТ КБ «Приватбанк» вимушений був звернутися до суду з даним позовом.

На підтвердження заявленої до стягнення заборгованості позивачем був наданий розрахунок, згідно з яким позивач просить стягнути суму боргу, як різницю суми, нарахованої станом на 24 вересня 2015 року за весь період користування коштами та суми, нарахованої станом на 05 серпня 2014 року, з приводу якої було винесено рішення суду від 11 листопада 2014 року. При цьому задовольняючи вимоги банку про стягнення пені у розмірі 926,79 грн. у рішенні Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року зазначено, що пеня банком нарахована в межах одного року з 05 серпня 2013 року по 05 серпня 2014 року (зворотна сторона а. с. 3). Тому банк просить стягнути пеню за період з 30 червня 2011 року по 05 серпня 2013 року та за період з 06 серпня 2014 року по 24 вересня 2015 року, а саме за весь період користування кредитними коштами за виключенням періоду в один рік, з приводу якого ухвалено судове рішення.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищезазначені положення закону, встановлений строк повернення процентів до 23 травня 2013 року (п. 2.4.5.1 Умов та правил надання банківських послуг пункт 1.4 кредитного договору) та той факт, що договором не встановлено розмір процентів після спливу вищезазначеного строку, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі 6-1412цс16, яка відповідно до 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Колегією суддів на виконання вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року у даній справі, з'ясовано у представника позивача розмір заборгованості з урахуванням процентів на рівні облікової ставки Національного банку України за користування кредитними коштами.

Зокрема, як вбачається з наданої представником позивача ПАТ КБ «Приватбанк» довідки від 21.12.2017 року, звертається увага суду на те, що предметом позову у справі є стягнення пені, сплата якої передбачена п. 2.4.5.1 Умов і правил надання банківських послуг, які є складовою частиною кредитного договору від 24.02.2011 р., в розмірі 1,25 % від суми простроченої заборгованості за кредитом (тілом кредиту) за кожен день прострочення, але не менше 1 грн., що також встановлено рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11.11.2014 року.

З 29.12.2012 року пеня відповідачу нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на залишок тіла кредиту. На проценти відповідно до умов договору пеня відповідачу не нараховувалась. Таким чином позивач вважає, що до заборгованості, що є предметом позову, не можуть бути застосовані положення ст. ст. 625,1048 ЦК України, оскільки зазначені матеріальні норми визначають порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Обставини, на які посилається позивач, обґрунтовуючи позов, підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема відповідним розрахунком позовних вимог.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що колегією суддів встановлено те, що відповідачем ОСОБА_2 не виконуються взяті на себе перед банком кредитні зобов'язання, а тому позивачем обґрунтовано ставиться питання про стягнення з неї неустойки у вигляді пені ( п.2.4.5.7 Умов та Правил надання банківських послуг) і не суперечить нормам ст. 549 ЦК України.

Разом з тим, частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, ч.3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та п. 4 ч.5 ст. 12 ЦПК України щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав передбачених цим Кодексом, зберігаючи при цьому об'єктивність і неупередженість, дає право суду зменшити розмір неустойки оскільки встановлено, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне за вказаних обставин справи, зменшити розмір нарахованої позивачем неустойки до 10000,00 грн., що відповідає вказаним вище нормам та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-100цс14.

Колегія суддів не може погодитись з вимогами позивача в частині позовних вимог про стягнення штрафу.

Так, рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року вже було стягнуто штраф у розмірі 1101,22 грн. на підставі пункту 2.4.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, яким передбачено, що за порушення боржником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 90 днів, боржник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, необхідно врахувати щодо стягнення штрафу пункт 2.4.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, тобто неможливість повторного притягнення до відповідальності за одне і те саме порушення, щодо якого вже було застосовано стягнення.

Згідно вимог частин 1,2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів переконана, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, допустив порушення норм матеріального права, не вжив заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, а тому прийшов до неправильного висновку про повну відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141, ч. 4 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції зазначає у постанові суду новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а тому з відповідача підлягають на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог судові витрати понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції: судовий збір в розмірі 320,47 гривень та судові витрати понесені у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 352,52 гривень.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Скасувати судове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 грудня 2015 року повністю і ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Хмільницьким МВР УМВС України у Вінницькій області 23.02.2006 року, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (ЄДРПОУ:14360570, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д)заборгованість за кредитним договором №VIX0CS9FGR0338 від 24.02.2011 року у вигляді пені в розмірі 10000,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" судові витрати понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції: судовий збір в розмірі 320,47 гривень та судові витрати понесені у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 352,52 гривень.

В решті позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: