Ухвала суду № 71217102, 19.12.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/4931/17

Провадження №11-кп/772/1272/2017

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Кривошея А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року м. Вінниця

Колегія суддів Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: судді - доповідача Кривошеї А.І.

суддів: Бурденюка С.І., Рупака А.А.

за участі секретаря Табачук В.О.

прокурора Гоздупа К.В.

перекладача ОСОБА_2

адвокатів: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

обвинувачених: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6, адвоката ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8, прокурора, який приймав участь в суді першої інстанції ОСОБА_9 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02.08.2017 року, яким засуджено:

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина ОСОБА_10, уродженеця м. Гюмрі, ОСОБА_10, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (Стахурського)АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, не працюючого, раніше судимого:

04.02.2014 Вінницьким районним Вінницької області за ч.1 ст.296 КК України до покарання у виді штрафу у сумі 8500 грн

- за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді п'яти років позбавлення волі

- за ч. 1 ст. 189 КК України до покарання у виді чотирьох років шести місяців позбавлення волі

- за ч. 2 ст. 355 КК України до покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.

За ч.4 ст. 296 КК України ОСОБА_6 виправдано в зв'язку з не доведенням в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

На підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді п'яти років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком три роки.

На підставі п.1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України його зобовязано періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_10, громадянина України, не одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_6, не працюючого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7 та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, раніше не судимого

-за ч.2 ст. 355 КК України до покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком два роки.

На підставі п.1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України його зобовязано періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_10, громадянина України, одруженого, працюючого двірником ТОВ «Вінукрмед», зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_11, раніше не судимого

- за ч.4,5 ст. 27, ч.2 ст. 355 КК України до покарання у виді трьох років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком два роки.

На підставі п.1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України його зобовязати періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно оскаржуваного вироку Вінницького міського суду від 02.08.2017:

1.По епізоду обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 189 КК України (щодо вимагання 30.01.2015 у ОСОБА_11 3000 доларів США).

Суд першої інстанції перекваліфікував дій ОСОБА_6 на ч. 1 ст. 189 КК України, встановивши, що ОСОБА_6 30 січня 2015 року, з метою отримання зізнання ОСОБА_11 у підпалі сушарки ОСОБА_12, виїхав з іншими особами до Іллінецького району, де на трасі «Іллінці-Гайсин» поблизу с. Червоне Іллінецького району зустрівся з ОСОБА_11 і примусив сісти у автомобіль. В подальшому ОСОБА_6 здійснив дії з метою примусити ОСОБА_11 зізнатись у підпалі сушарки ОСОБА_12 Отримавши відмову ОСОБА_11, ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_12, який прибув на місце події та підтвердив свої обвинувачення відносно ОСОБА_11 Після вказаного, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та інші особи виїхали до с. Дашів з метою відшукання свідка підпалу. Проте, даних про вчинення ОСОБА_11 підпалу не здобули, в зв'язку з чим ОСОБА_12 поїхав у своїх справах, а ОСОБА_6 повіз ОСОБА_11 до його автомобіля.

В це час, рухаючись в автомобілі, в ОСОБА_6 виник новий умисел на вчинення вимагання у ОСОБА_11 вже 3000 доларів США.

Реалізуючи який, ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_11, що він отримав кошти за його побиття, однак останній може «відкупитись» від побиття якщо передасть ОСОБА_6 3000 доларів США, чим висунув вимогу передачі коштів з погрозою фізичного насильства.

Сприймаючи вказану погрозу реально, того ж дня, на виконання вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_13 передав ОСОБА_6 грошові кошти у загальній сумі 17000 грн.

2.По епізоду обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 189 КК України та ОСОБА_8 ч.4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 189 КК України (щодо вимагання у жовтні 2016 року в ОСОБА_14 5000 доларів США).

Суд першої інстанції перекваліфікував дій обвинувачених на ч.2 ст. 355 КК України встановивши, що в жовтні 2016 року ОСОБА_15, достовірно знаючи про наявність між ОСОБА_14 та ОСОБА_16 конфлікту з приводу не повернення ОСОБА_14 коштів, отриманих ним від ОСОБА_16, підбурив ОСОБА_7, який в свою чергу вступив у попередню змову з ОСОБА_6 та ОСОБА_17, примусити ОСОБА_14 до виконання цивільно-правових зобов'язань.

Відповідно до розробленого плану та відведених ролей, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, мали здійснювати погрози насильством та психологічний тиск на потерпілого, а ОСОБА_17 і ОСОБА_15, виконуючи роль посібників, використовуючи особисте знайомство з ОСОБА_14, схиляти потерпілого до повернення грошових коштів, надавати співучасникам інформацію, щодо місця проживання, роботи ОСОБА_14 та його дружини.

Так, ОСОБА_6 17.10.2016 о 18:30 год., перебуваючи у м. Вінниці, діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_7, ОСОБА_17 та ОСОБА_15, з метою здійснення психологічного тиску на ОСОБА_14 та примушування його виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме повернення коштів ОСОБА_16, зателефонував з власного номеру телефону НОМЕР_1 на телефонний номер ОСОБА_14 НОМЕР_2 і повідомив йому про наявність боргу перед ОСОБА_16 у сумі 5000 доларів США та необхідність добровільно зустрітись, якщо потерпілий не бажає щоб його «знайшли».

ОСОБА_14 18.10.2016 року, знаючи про те, що ОСОБА_6 підтримує товариські відносини з ОСОБА_17, звернувся до останнього з проханням пояснити ОСОБА_6 ситуацію з приводу грошей ОСОБА_16 У свою чергу, ОСОБА_17 того ж дня зателефонував ОСОБА_6 і повідомив про розмову з ОСОБА_14 і необхідність зустрітись. Протягом 19.10.2016 - 21.10.2016 потерпілий ОСОБА_14, злякавшись ОСОБА_6, перестав приймати телефонні дзвінки, у звязку з чим за завданням останнього ОСОБА_17 та ОСОБА_7 встановлювали телефонні номери, місце проживання ОСОБА_14 та місце роботи його дружини.

21.10.2016 о 16:52 год., ОСОБА_17 повідомив ОСОБА_6, що він встановив місцезнаходження ОСОБА_14 та переконав потерпілого у необхідності зустрічі з ним у кафе «Спорт-тайм».

Того ж дня, приблизно о 18:00 год., перебуваючи у кафе «Спорт тайм» (м. Вінниця вул. Пирогова, 31) на виконання спільного злочинного задуму ОСОБА_6 та ОСОБА_7 діючи умисно, здійснюючи психологічний тиск та погрози фізичним насильством примушували ОСОБА_14 повернути ОСОБА_16 грошові кошти у сумі 5000 доларів США, частину з яких у сумі 2000 доларів США, останній мав передати їм через ОСОБА_17 до 28.10.2016 року.

Сприймаючи погрози реально, ОСОБА_14 31.10.2016 року зателефонував ОСОБА_16, з метою з'ясувати чому ОСОБА_16 залучила вказаних осіб, які примушують його повернути їй гроші. Однак ОСОБА_16 заперечила свою причетність до вказаного факту та зясувала у ОСОБА_8 про причини дзвінка ОСОБА_14

В свою чергу ОСОБА_8 довів отримані від ОСОБА_16 відомості ОСОБА_7, у звязку з чим останній висловився про необхідність застосування до ОСОБА_18 фізичного насильства, про що ОСОБА_19 схвально відізвався. При цьому, ОСОБА_7 здійснив дзвінок ОСОБА_16, повідомив їй про те, що вони відшукали ОСОБА_18, висунули йому вимогу про повернення їй боргу, зазначив, що ОСОБА_18 не заперечив факт того, що гроші в ОСОБА_16 отримав, проте послався, що віддав їх іншій людині, та повідомив, що в ОСОБА_18 та його близьких є майно та бізнес за рахунок якого можливо погасити борг.

У звязку з невиконанням ОСОБА_14, навіть після висловлених погроз, цивільно-правових зобов'язань, 11.11.2016 року, діючи відповідно до спільного злочинного задуму, ОСОБА_7 з допомогою ОСОБА_8, встановив місце роботи дружини ОСОБА_14 - магазин «Вєнісса» (м. Вінниця вул. Гоголя, 20) та прийшовши за названою адресою, висловив продавцям магазину погрози знищення майна у випадку неповернення ОСОБА_14 боргу. Того ж дня, ОСОБА_7 зателефонував безпосередньо ОСОБА_14, і в ході розмови здійснив погрози фізичним насильством над ним та його родиною, знищенням майна та вбивством і вимагав передачі коштів в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_16, яку видав за свою сестру.

17.11.2016 року, на виконання спільного злочинного задуму та вказівки ОСОБА_6, ОСОБА_17, переконуючи ОСОБА_14 у реальності погроз ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_14 несправжні (імітаційні) засоби у вигляді грошових коштів у сумі 1000 доларів США, як оплату частини боргу.

Після цього, ОСОБА_17 відвіз отримані несправжні (імітаційні) засоби у вигляді грошових коштів у сумі 1000 доларів США у домоволодіння за адресою: Вінницький район с.Агрономічне, пров. Різдвяний, 479, куди також приїхав ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які отримали частини з вказаних коштів.

3.По епізоду обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК України (щодо виличеного 17.11.2016 у нього пістолету «Zoraki»).

Суд першої інстанції встановив, що обвинувачений ОСОБА_6 за невстановлених обставин, в порушення «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення, та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України № 622 від 21.08.1998, незаконно придбав пістолет «Zoraki - MOD. 914 s/n 058578, який носив при собі, без передбаченого законом дозволу та який, під час затримання ОСОБА_6 17.11.2016 року о 15:30 год., за адресою Вінницька область Вінницький район с. Агрономічне пров. Різдвяний 479, у нього був виявлений та вилучений. Пістолет «Zoraki - MOD. 914 s/n 058578, споряджений 4 набоями, є короткоствольною гладкоствольною вогнепальною зброєю.

4.По епізоду обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України (шодо вилученого пістолету марки «РОНМ RG88» та хуліганських дій 01.06.2013 року в караоке-клубі «Шоколад» щодо ОСОБА_20В.).

Суд першої інстанції виправдав обвинуваченого за ч.4 ст.296 КК України та виключив з обвинувачення епізод за ч.1 ст.263 КК України у звязку з відсутністю достатніх доказів винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 в предявлених звинуваченнях по даному епізоду.

Органами досудового слідства ОСОБА_6З обвинувачувався в тому, що за невстановлених слідством обставин, в порушення «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення, та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України № 622 від 21.08.1998, незаконно придбав та носив при собі пістолет марки «РОНМ RG88» № AG0709019, споряджений набоями травматичної дії у кількості 7 штук, без передбаченого законом дозволу.

Відповідно до висновку судово-балістичної експертизи № 199-Б від 07.06.2013 року пістолет «РОНМ RG88» № AG0709019, вилучений неподалік від ОСОБА_6 є короткоствольною гладкоствольною вогнепальною зброєю.

01.06.2013 року, приблизно о 04 годині 30 хвилин, перебуваючи в громадському закладі - караоке-клубі «Шоколад» (м. Вінниця вул. Юності, 14), ОСОБА_6 діючи умисно, з особливою зухвалістю, з мотивів явної неповаги до суспільства, з використанням вогнепальної зброї - пістолета марки «РОНМ RG88» № AG0709019, грубо порушуючи громадський порядок, безпричинно вчинив сварку із громадянкою ОСОБА_20 У ході конфлікту, не зважаючи на заперечення і опір ОСОБА_20 та присутність охорони закладу, ОСОБА_6, погрожуючи використанням вогнепальної зброї із застосуванням фізичної сили, примусово вивів ОСОБА_20 із названого громадського закладу, примушуючи поїхати з ним.

У результаті вчинення даних протиправних дій охороною була зупинена робота громадського закладу караоке-клубу «Шоколад», а для припинення хуліганських дій ОСОБА_6 викликано наряд охорони, з прибуттям якого злочинні дії останнього були припинені.

У звязку з прибуттям наряду управління державної служби охорони при УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_6 викинув названий пістолет, після чого він був вилучений співробітниками органів внутрішніх справ.

Вказані дії ОСОБА_6 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК України, як придбання, носіння вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу та за ч. 4 ст. 296 КК України, як вчинення хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом із застосуванням вогнепальної зброї.

Суд першої інстанції виправдовуючи обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.4 ст.296 КК України та виключаючи з обвинувачення епізод за ч.1 ст.263 КК України обґрунтовував прийняте рішення тим, що прокурором не надано доказів вилучення пістолета у ОСОБА_6

Експертиза, на предмет виявлення відбитків пальців рук обвинуваченого на пістолеті, не проводилась, а сам речовий доказ пістолет, знищений.

Також доказів, що підтверджують грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувались особливою зухвалість чи винятковим цинізмом прокурором суду не надано, оскільки потерпіла із заявою до правоохоронних органів не зверталась і тілесних ушкоджень у неї не виявлено, а робота громадського закладу порушена не була, а тому не встановлено достатніх доказів для визнання винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 в предявлених звинуваченнях по даному епізоду.

5.По епізоду обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 355 КК України (щодо примушування в жовтні 2016 потерпілого ОСОБА_21 до вчинення дій на користь ТОВ «Агросервіс Біликівці»).

Суд першої інстанції виключив цей епізод з обвинувачення у звязку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення за ч.2 ст.355 КК Украхни.

Органами досудового слідства ОСОБА_6 предявлено обвинувачення в тому, що в жовтні 2016 року він отримав інформацію від ОСОБА_17 про майновий конфлікт між ТОВ «Агросервіс Біликівці», інтереси якого відстоював ОСОБА_17 та ТОВ «Агротал», керуючим якого був ОСОБА_21 з приводу оренди земельних паїв.

ОСОБА_21 заважав здійснювати переоформлення договорів оренди земельних паїв між ТОВ «Агротал» і їх власниками на користь ТОВ «Агросервіс Біликівці».

ОСОБА_6 та ОСОБА_17 діючи за попередньою змовою, домовились примусити ОСОБА_21 до невиконання цивільно-правових зобовязань, а саме примусити потерпілого розірвати договори оренди земельних паїв, укладені між ТОВ «Агротал» і власниками земельних паїв та сприяти в укладенні таких договорів із ТОВ «Агросервіс Біликівці».

На виконання спільного задуму, 21.10.2016 о 11:57 год. ОСОБА_6 зателефонував з власного телефонного номеру НОМЕР_1, на номер ОСОБА_21 НОМЕР_3 та висловив погрози насильством, а саме заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, з метою усунення його протидії у питаннях розірвання договорів оренди земельних паїв між ТОВ «Агротал» і їх власниками та подальшого укладення таких договорів із ТОВ «Агросервіс Біликівці».

Відразу по тому, ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_17 та повідомив про здійснені ним погрози на адресу ОСОБА_21, та запитав чи варто йому додатково здійснити погрози ОСОБА_21 при особистій зустрічі.

ОСОБА_6 22.10.2016 о 21:45 год. на виконання попередніх домовленостей з ОСОБА_17, надав вказівку ОСОБА_22, ОСОБА_23 та двом невстановленим слідством особам, не повідомляючи останніх про суть взаємовідносин з ОСОБА_21 та факт здійснення ОСОБА_6 погроз на його адресу, виїхати у Жмеринський район з метою здійснення погроз насильством та завдання побоїв ОСОБА_21

ОСОБА_23, ОСОБА_22 та дві невстановлені слідством особи під керівництвом ОСОБА_17 23.10.2016 року на виконання вказівки ОСОБА_6, виїхали у с. Лопатинці Жмеринського району, де ОСОБА_17 показав на ОСОБА_21, а ОСОБА_23, ОСОБА_22, та невстановлені слідством особи здійснили на нього психологічний тиск, вказавши потерпілому, щоб він не заважав працювати ОСОБА_6, у звязку з чим ОСОБА_21 відмовився від наміру прийняти участь як представник підприємства у зборах, які проводилися у с. Лопатинці з приводу переоформлення договорів оренди земельних паїв.

ОСОБА_17 23.10.2016 о 19:03 год. доповів, що ОСОБА_21 отримав «заряд» і з ним спробують поговорити та домовитись з приводу розірвання договорів оренди земельних паїв між ТОВ «Агротал» і власниками земельних паїв та подальшого укладення таких договорів із ТОВ «Агросервіс Біликівці».

За кілька днів по тому, у звязку з відмовою ОСОБА_21 співпрацювати з ТОВ «Агросвіт Біликівці» за адресою його проживання, а саме: Жмеринський район с. Біликівці вул. Шкільна, 22, приїхав ОСОБА_6 у супроводі чотирьох невстановлених слідством осіб. Під час розмови з ОСОБА_21 ОСОБА_6 представився фактичним власником ТОВ «Агросервіс Біликівці» та вказав, що у випадку якщо ОСОБА_21 і в подальшому буде відмовлятись співпрацювати у питаннях переоформлення договорів оренди земельних паїв то чоловіки із супроводу ОСОБА_6 виконають його погрози про нанесення тяжких тілесних ушкоджень.

Вказані дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 2 ст. 355 КК України, як примушування до невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога не виконати договір вчинене за попередньою змовою групою осіб із погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції визнавши доведеним факт висловлювання ОСОБА_6 погрози ОСОБА_21 виключив даний епізод з обвинувачення в звязку з тим, що погрози висловлені з вимогою до потерпілого не перешкоджати ОСОБА_6 діяти в інтересах фірми, яка бажала укласти нові договори оренди земельних паїв всупереч планів іншої фірми, яку представляв ОСОБА_21

Пайовики ж мали можливість обирати чи старого чи нового орендаря, а ОСОБА_21 міг їх лише агітувати, маючи авторитет в селі.

Таким чином, будь-які цивільно-правові зобов'язання ще не виникли, як і не було договору до невиконання якого примушувався б ОСОБА_21

В апеляційній скарзі прокурор, що приймав участь в суді першої інстанції, ОСОБА_9 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок яким визнати винними та засудити обвинувачених:

ОСОБА_6З:

- за ч. 1 ст. 263 КК України до чотирьох років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 189 КК України до шести років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 355 КК України до пяти років позбавлення волі;

- за ч.4 ст. 296 КК України до трьох років позбавлення волі;

На підставі ст.70 КК шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання у виді шести років позбавлення волі.

ОСОБА_7:

- за ч.2 ст.189 КК України до чотирьох років позбавлення волі.

ОСОБА_8:

- за ч.4,5 ст.27 ч.2 ст.189 КК України до 4 років позбавлення волі.

Прокурор вважає, що рішення суду постановлено без дотримання вимог ст.370 КПК України, з наступних підстав.

По епізоду №1

вимагання 30.01.2015 у ОСОБА_11 3000 доларів США.

На думку прокурора суд першої інстанції безпідставно перекваліфікував дій ОСОБА_6 з ч.2 на ч.1 ст.189 КК України, обґрунтовуючи прийняте рішення тим, що обвинувачений за попередньою змовою з невстановленими слідством особами погрожував потерпілому заподіяти тяжкі тілесні ушкодження не з метою вимагання грошей, а з вимогою змусити ОСОБА_11 зізнатись у вчиненні підпалу майна ОСОБА_12, а 3000 доларів США у потерпілого обвинувачений вимагав в подальшому один без погрози заподіяти тяжкі тілесні ушкодження.

Однак, зі слів потерпілого ОСОБА_11, невставлені слідством особи, продовжували перебувати в автомобілі коли ОСОБА_6 почав вимагати у нього 3000 доларів США вже за не побиття, чим сприяли останньому у вчиненні злочину. При цьому ОСОБА_6 приставив потерпілому до коліна пістолет, погрожуючи його застосувати та вимагав заплатили саме їм, а не одному ОСОБА_6

По епізоду №2

вимагання в жовтні 2016 року у ОСОБА_14 5000 доларів США.

На думку прокурора суд першої інстанції безпідставно перекваліфікував дій обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 189 КК України на ч.2 ст. 355 КК України, а ОСОБА_8 ч.4,5 ст. 27, ч. 2 ст. 189 КК України на ч.4,5 ст. 27, ч. 2 ст.355 КК України, прийшовши невірного висновку, що дії обвинувачених були спрямовані для досягнення єдиної мети примусити ОСОБА_14 повернути борг ОСОБА_16

Висновок суду, що між ОСОБА_14 та ОСОБА_16 були цивільно-правові зобовязання не відповідає дослідженим в судовому засіданні доказам.

Так ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що під час його розмови в кафе «Спорттайм» ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вимагали віддати саме їм 2 тисячі доларів США одразу, а ще дві потім. Тобто обвинувачені лише використали конфлікт з ОСОБА_16, щоб заволодіти коштами ОСОБА_14 Підтвердженням цього, є протоколи затримання обвинувачених, згідно яких, вони поділили між собою отримані від ОСОБА_14 імітаційні 1000 доларів США.

Крім того, ОСОБА_16 в суді пояснила, що нікого не просила змусити ОСОБА_14 повернути їй борг.

Також, на думку прокурора, у суду не було достатніх підстав вважати факт неповернення ОСОБА_14 отриманих від ОСОБА_16 коштів, як цивільно-правові зобовязання.

По епізоду №4

вилучення пістолету марки «РОНМ RG88» та хуліганських дій 01.06.2013 року в караоке-клубі «Шоколад» щодо ОСОБА_20

На думку прокурора суд першої інстанції безпідставно виправдав обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.4 ст.296 КК України та виключив з обвинувачення епізод за ч.1 ст.263 КК України в звязку з відсутністю достатніх доказів його винуватості, оскільки потерпіла із заявою до правоохоронних органів не зверталась і тілесних ушкоджень у неї не виявлено, а робота громадського закладу порушена не була. Відсутні належні та допустимі докази вилучення пістолета у обвинуваченого як і сам речовий доказ.

Однак судом не враховані показання потерпілої ОСОБА_20, що ОСОБА_6 висловлювався в приміщенні клубу нецензурною лайкою, погрожував їй пістолетом та намагався вивести з клубу.

Свідки ОСОБА_24 підтвердив, що біля свого службового автомобіля знайшов пістолет, а свідок ОСОБА_25 не стверджував, як помилково зазначив суд у вироку, що коли він з ОСОБА_24 прибули на виклик, то клуб продовжував працювати, проте його робота вже добігала кінця та нічого надзвичайного не відбувалось.

По епізоду №5

примушування в жовтні 2016 потерпілого ОСОБА_21 до вчинення дій на користь ТОВ «Агросервіс Біликівці».

На думку прокурора суд першої інстанції безпідставно виправдав обвинуваченого ОСОБА_6 в звязку з тим, що сторона обвинувачення не довела наявність цивільно-правових зобовязань, до невиконання яких примушувався ОСОБА_26

Прокурор стверджує, що обвинувачений примушував потерпілого з особою, матеріали щодо якого закрито в звязку зі смертю, розірвати договори оренди земельних паїв, укладені між ТОВ «Агротал» і власниками земельних паїв та сприяти в подальшому їх укладенні з ТОВ «Агросервіс Біликівці», що і є примушування до невиконання цивільно-правових зобовязань, які на нього покладено відповідно до посадової інструкції керуючого відділенням ТОВ «Агротал».

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити з наступних підстав.

По епізоду №1

вимагання 30.01.2015 у ОСОБА_11 3000 доларів США.

На думку захисту ОСОБА_6 примусив ОСОБА_11 сісти в автомобіль та висловлював на його адресу погрози лише з метою змусити признатись в підпалі сушарки, що виключає в його діях склад злочину за ч.1 ст.189 КК України.

По епізоду №2

вимагання в жовтні 2016 року у ОСОБА_14 5000 доларів США.

Суд дав невірну оцінку доказам на предмет їх належності та допустимості, не взяв до уваги показання обвинувачених, а тому вина ОСОБА_6 за ч.2 ст.355 КК недоведена. Однак які саме докази є недопустимими та чиї показання судом не взято до уваги в апеляційній скарзі захист не зазначає.

По епізоду №3

щодо виличеного у ОСОБА_6 17.11.2016 пістолету «Zoraki».

На думку захисту вина обвинуваченого за ч.1 ст.263 КК недоведена, оскільки огляд від 17.11.2016 року, в ході якого у ОСОБА_6 вилучили пістолет, відбувався на території будинковолодіння в с.Агрономічне пров.Різдвяний, 479 без ухвали слідчого судді, а тому є недопустимим доказом. Інші докази належності пістолета ОСОБА_6 відсутні.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити за відсутності в діях ОСОБА_15 складу кримінального правопорушення по епізоду №2.

На думку захисту суд вірно встановив фактичні обставини справи, однак дав їм невірну юридичну оцінку, що призвело до безпідставного засудження обвинуваченого.

ОСОБА_15 визнавав встановлені судом фактичні обставини справи, але не визнав їх злочином, оскільки як і ОСОБА_16, сам став жертвою шахрайських дій ОСОБА_14

ОСОБА_14 отримав від ОСОБА_16 5000 доларів США, як «платна консультація», що дозволила б вступити її сину до ВУЗу. Однак правоохоронні органи відмовились розслідувати заяву ОСОБА_16 щодо заволодіння ОСОБА_14 її коштами, вважаючи це цивільно-правовими стосунками. В результаті цього ОСОБА_14 в даному кримінальному провадженні безпідставно має статус потерпілого, а не шахрая.

ОСОБА_15 був лише знайомий з ОСОБА_7, який випадково почувши його розмову з ОСОБА_16 про неповернення ОСОБА_14 боргу, вирішив допомогти, а з ОСОБА_6 він вперше зустрівся в кафе «Спорт-тайм», а тому визнання ОСОБА_15 винуватим за ч.4 ст.27 КК України - в підбуренні цих осіб до скоєння злочину, є безпідставним.

Щодо визнання ОСОБА_15 пособником за ч.5 ст.27 КК України, то як встановив суд, згідно розподілу ролей ОСОБА_15 разом з ОСОБА_17 як посібники мали схиляти ОСОБА_14 до повернення коштів та надавати співучасникам інформацію про місце проживання, роботи ОСОБА_14 його дружини та здійснити передачу коштів. Однак жодну з описаних судом у вироку дій ОСОБА_15 не вчиняв.

Інформацію про телефон ОСОБА_16 ОСОБА_6 взнав у ОСОБА_15 під тиском, а не по зговору.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, адвокат ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, просить вирок суду щодо ОСОБА_7 по епізоду №2 залишити без зміни.

На думку захисту суд вірно перекваліфікував дії обвинувачених по цьому епізоду на ст.355 КК України, оскільки примус до виконання цивільно-правових відносин можливий як щодо дійсних, так і недійсних правочинів. Наявність боргових зобовязань безспірно було встановлено судом, що підтвердили як ОСОБА_16 так і ОСОБА_14

Звукозапис розмови обвинувачених в кафе «Спорт-тайм» неможливо було прослухати в суді в звязку з її якістю, а тому посилання на неї прокурором в апеляційній скарзі не може бути взято до уваги.

Покарання ОСОБА_7 призначено судом з врахуванням позитивної характеристики, наявності ряду захворювань, перебуванні на утриманні неповнолітніх дітей.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_15 та їх захисників, які просили задовольнити їх апеляційні скарги, прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу, висловивши свої заперечення проти апеляційних вимог інших учасників судового розгляду, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які просили вирок щодо нього залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційних скарг та обговоривши їх доводиколегія суддів (надалі Суд) дійшла наступного.

Відповідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.22 КПК України суд, зберігаючи обєктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обовязків. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позиції, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі.

Судом встановлено, що суд першої інстанції, в ході кримінального провадження, дотримався вимог ст.ст. 22, 93, 94, 349, 350 КПК України, що забезпечило право обвинувачених на справедливий судовий розгляд.

До початку апеляційного розгляду від учасників провадження надійшли клопотання про повторне дослідження доказів відповідно до ч.3 ст.404 КПК України:

1.Адвокат ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 просила дослідити звукозапис показань в судовому засіданні її підзахисного в підтвердження того, що ОСОБА_15 в суді визнавав лише фактичні обставини справи, а не вину у предявленому звинуваченні.

2.Адвокат ОСОБА_3 вважаючи недопустимим протокол огляд від 17.11.2016 року, в ході якого у ОСОБА_6 вилучили пістолет, просив дослідити даний протокол огляду, а також допитати потерпілих на підтвердження невинуватості його підзахисного.

3.Прокурор ОСОБА_27 заперечуючи в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 щодо повторного допиту потерпілих, сам заявив клопотання про їх допит в підтвердження вже винуватості обвинувачених, а також просив допитати свідків ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_16 Крім того, дослідити протоколи затримання обвинувачених, протокол огляду місця події від 01.06.2013, протокол огляду предметів від 27.06.2013, протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_25 від 05.07.2013, заяву ОСОБА_11 від 30.01.2015, висновок експерта №26/4 від 16.02.2017 та фонограму від 21.10.2016, усі матеріали негласних слідчих дій, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 24.01.2017 та додані до нього матеріали.

Жодна зі сторін, незважаючи на уточнюючі запитання Суду, не змогла пояснити в чому полягала неповнота чи мали місце порушення при допиті обвинуваченого, потерпілих чи свідків, дослідженні доказів в суді першої інстанції, що потребує їх повторне дослідження в ході апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ч.3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобовязаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції.

Перед тим, як навести мотиви прийнятого рішення за результатами розгляду поданих апеляційних скарг колегія суддів звертає увагу, що Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення (частина 1 статті 94 КПК).

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (частина 1 статті 84 КПК).

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, сформульовані законодавцем у частині 1 статті 91 КПК. Згідно з частиною 2 цієї статті, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

На підставі результатів оцінки одних і тих же доказів (їхньої сукупності) щодо однієї і тієї ж події може бути зроблено висновок про наявність тих чи інших її обставин або, взагалі, про відсутність події.

Наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не породжує для цього суду обовязку досліджувати всю сукупність доказів з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, оцінені в суді першої інстанції.

У частині 2 статті 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Тобто зміна судових рішень судів нижчої ланки судами вищої ланки не вимагає як передумови повторного дослідження останніми усіх доказів, що узгоджується з правовою позицією висловленою в постанові ВСУ від 20.04.2017 у справі №5-465кс(15)16.

Отже аналіз заявлених клопотань не містить підстав для повторного дослідження доказів та проведення допитів в ході апеляційного перегляду прийнятого судом першої інстанції рішення, за виключенням необхідності повторно дослідити протокол огляд від 17.11.2016 року, в звязку з заявленим клопотанням адвоката ОСОБА_3 про визнання цього доказу недопустимим.

Також Суд наголошує, що згідно ч.2 ст.9 КПК України прокурор, слідчий зобовязані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Згідно ч.2 ст.337 КПК України під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Судовий же розгляд, відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

Згідно ч.3 ст.337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення,

якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

В рішенні Європейського суду з прав людини від 09.10.2008 року «ОСОБА_24 проти Росії» зазначено, що перекваліфікація дій обвинуваченого тягне порушення п. 1 та підпунктів «a» та «b» п. 3 ст. 6 Конвенції, оскільки порушує право заявника на справедливий судовий розгляд, зокрема право бути негайно поінформованим про характер та причини предявленого йому обвинувачення і мати час та можливість підготуватися до свого захисту.

Суд не має повноважень застосувати закон про більш тяжкий злочин чи обґрунтувати обвинувачення іншими фактичними обставинами. Суд міг продовжувати розгляд справи, якщо зміна обвинувачення стосувалася лише виключення окремих його пунктів або обтяжуючих обставин.

У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП], № 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).

Тому враховуючи, що в апеляційному суді предметом розгляду є апеляційні скарги, в яких ставиться питання з одного боку про виправдування, а з іншого - про засудження обвинувачених виключно в межах предявленого звинуваченням, Суд не має права, за власною ініціативою, вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті та постановити вирок, кваліфікувавши дії обвинуваченого за своїм переконанням, оскільки позбавить обвинуваченого можливості якимось чином відреагувати на таку зміну в розгляді кримінального провадження стосовно нього вже в суді апеляційної інстанції, що безперечно, порушить його право на захист, а отже і на справедливий судовий розгляд.

Повертаючись до обставин цієї справи, Суд робить наступні висновки.

Епізод №1

вимагання ОСОБА_6 у ОСОБА_11 3000 доларів США.

Суд вважає обґрунтованим визнання обвинуваченого винуватим в скоєнні кримінального правопорушення саме за ч. 1 ст. 189 КК України за таких міркувань.

Незважаючи на ту обставину, що ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_12 категорично заперечують не лише обставини вимагання, а й факт розмови з ОСОБА_11, їх свідчення спростовуються інформацією щодо зєднань та координат базової станції ПрАТ «Київстар», що приєднана до справи протоколом тимчасового доступу до речей та документів від 29.04.2015 року, згідно якої в зоні дії станції в смт.Дашів Іллінецького району 30.01.2015 перебували одночасно номера телефонів, належних ОСОБА_6, ОСОБА_12 та ОСОБА_11

Однак за змістом предявленого обвинувачення, ОСОБА_6З за попередньою змовою із трьома невстановленими слідством особами, приставивши до коліна ОСОБА_11 пристрій, зовні схожий на пістолет, та нанісши один удар по обличчю, погрожуючи заподіяти йому тяжкі тілесні ушкодження та вбити, вимагав у потерпілого зізнатись у підпалі сушки ОСОБА_12

Саме заради цього ОСОБА_12 і наймав ОСОБА_6 з невстановленими слідством особами, як стверджував потерпілий ОСОБА_11 в суді першої інстанції, свідчення якого, як єдиний доказ винуватості, і покладено в основу вироку за даним епізодом.

Злочин, передбачений ст.189 КК України є корисливим, тому його обєктивна сторона передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно, чого в даному випадку не було, а тому ці дії не можуть бути кваліфіковані як вимагання.

Іншу ж вимогу - «відкупитись» від побиття за 3000 доларів США, ОСОБА_6 висунув потерпілому ОСОБА_11, за власної ініціативи, після розмови з ОСОБА_12, коли відвозив потерпілого назад до його автомобіля, зі слів того ж потерпілого.

Згідно обвинувачення дана вимога зі сторони ОСОБА_6 супроводжувалась лише погрозою «побиття». Окрім того, слідством в обвинуваченні не зазначено, що ця вимога також спланована за попередньою змовою з невстановленими особами.

Зі слів потерпілого ОСОБА_11 невстановлені слідством особи, яких найняв ОСОБА_12 змусити його признатись у підпалі, не приймали участі з ОСОБА_6 у вимаганні 3000 доларів США, тому суд першої інстанції не міг робити висновок, що ці особи були у попередній змові з ОСОБА_6, у якого обєктивно і умисел на заволодіння грішми виник спонтанно. Присутність невстановлених слідством осіб в автомобілі не доводить їх співучасть у скоєнні вимагання, є лише припущенням прокурора в апеляційній скарзі, а не доказом попередньої змови.

В звязку з цим, Суд доходить висновку, що суд першої інстанції вірно виключив з обвинувачення ОСОБА_6 такі кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, як вимагання 3000 доларів США, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, оскільки це не підтверджуються навіть свідченнями потерпілого ОСОБА_11, а в завдані значної шкоди потерпілому, обвинувачення ОСОБА_6 не предявлялось, та вірно перекваліфікував дії обвинуваченого на ч.1 ст.189 КК України - як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим.

Суд погоджується з рішенням суду першої інстанції про відсутність в діях обвинуваченого і таких обєктивних ознак злочину як погроза знищення майна чи насильства щодо близького родича потерпілого, оскільки вони, в порушення вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України, відсутні навіть у формулюванні обвинувачення.

Поряд з цим, відсутні підстави і для задоволення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_3, що ОСОБА_6 висловлював на адресу потерпілого погрози з метою змусити його признатись лише в підпалі сушки, що виключає в його діях склад злочину за ч.1 ст.189 КК України.

Сам обвинувачений ОСОБА_6 повністю заперечив факт висловлювання ним погроз як щодо вимоги зізнатись в підпалі так і щодо вимоги 3000 доларів США, тоді як показання потерпілого ОСОБА_11 є детальні, послідовні, а тому у суду не було підстав сумніватись у їх правдивості.

За таких обставин, апеляційні скарги прокурора та адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 по даному епізоду є безпідставними.

Епізод №2

примушування до виконання цивільно-правових зобовязань ОСОБА_14

Суд вважає обґрунтованою перекваліфікацію дій обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з ч.2 ст. 189 КК України на ч.2 ст. 355 КК України, як примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб, із погрозою вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а дії ОСОБА_8 - на ч.ч.4,5 ст.27; ч.2 ст.355 КК України як підбурення та пособництво у примушуванні до виконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб, із погрозою вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Субєктивна сторона кримінального правопорушення в сформульованому обвинувачення за ст.189 ч.2 КК України по даному епізоду є суперечливою то факт існування фінансового конфлікту між ОСОБА_14 та ОСОБА_16 є, то зворотне твердження - борг «неіснуючий», хоча на протязі всього слідства свої неправомірні дії обвинувачені пояснювали єдиною метою примусити ОСОБА_14 повернути борг ОСОБА_16

Потерпілий ОСОБА_14 також підтвердив факт отримання грошей у ОСОБА_16 та існування між ними конфлікту в звязку з невиконанням ним взятого на себе зобов'язання.

Зміст цивільно-правових зобов'язань між ОСОБА_16 та ОСОБА_14, їх правову сутність, суд першої інстанції детально описав у вироці, що не викликає сумнівів в їх існуванні та переконує Суд, що стороною обвинувачення надано неправильну оцінку діям обвинувачених, які вчинили не вимагання, а примушування до виконання зобовязання, з врахуванням того, що слідство, отримані ОСОБА_14 гроші від ОСОБА_16, вважає оплатою за неотримані консультації, а не кримінальним правопорушенням.

Про вказане свідчать всі докази у справі, а саме показання ОСОБА_14, який підтвердив, що єдина вимога яка йому ставилась повернути борг ОСОБА_16, показаннями всіх обвинувачених, змістом розмов між обвинуваченими та потерпілим, показаннями свідків, працівників магазину дружини потерпілого та розмовою між ОСОБА_7 та ОСОБА_16 згідно якої ОСОБА_7 доповідає ОСОБА_16 про здійснену «роботу».

Дійсно, як стверджує прокурор в апеляційній скарзі, ОСОБА_16 в суді першої інстанції наполягала, що нікого не просила змусити ОСОБА_14 повернути їй борг, однак після порівняння її свідчень, з фактичними обставинами встановленими судом першої інстанції, це викликає у Суду обґрунтований сумнів. Так, ОСОБА_16 неодноразово жалілась ОСОБА_15, що ОСОБА_14, якого він їй порадив через спільну знайому ОСОБА_28, взяв гроші, однак обманув, нічим не допоміг, борг не повертає, звернення до міліції також не дало результату. І за збігом обставин саме ОСОБА_15 знайомить її з ОСОБА_7, і вона при першій же зустрічі, незнайомій людині, одразу розповідає всі обставини передачі коштів ОСОБА_14 та надає йому для звязку номер свого телефону. ОСОБА_26 того, ОСОБА_7 по телефону тримає її в курсі подій, щодо повернення коштів. Тому свідчення ОСОБА_16, що в неї не було домовленості з обвинуваченими з приводу повернення боргу, є досить суперечливі, і не можуть стати достатнім доказом винуватості обвинувачених у скоєнні саме вимагання.

Суд не може погодитись і з твердженням прокурора в апеляційній скарзі, як з доведеним фактом, що під час розмови ОСОБА_14 в кафе «Спорттайм» ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вимагали віддати саме їм 2 тисячі доларів США одразу, а ще дві потім, оскільки, як вірно встановив суд першої інстанції, звукозапис цієї розмови дослідити неможливо.

Згідно висновку експерта №26/4 від 16.02.2017 (т.4 а.с.23-26), який був предметом дослідження в суді першої інстанції і якому дана оцінку у вироку суду, та про дослідження якого повторно заявляв клопотання прокурор, неможливо покращити якість запису та відтворити дослівний зміст розмови, яка міститься на фонограмі від 21.10.2016 (файл «21.10 Спорттайм»), неможливо встановити чи присутній голос та усне мовлення ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7

Крім того, як наголошував раніше Суд, судовий розгляд, відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України, проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. В сформульованому обвинуваченні обвинувального акту існування боргових зобовязання між ОСОБА_14 та ОСОБА_16 заперечується, як і причетність ОСОБА_16 до обставин вимагання обвинуваченими повернення цього боргу. Вироком суду першої інстанції визнано доведеними інші фактичні обставини, що призвели до перекваліфікації дій обвинувачених. Прокурор в апеляційній скарзі виходячи не зі змісту сформульованого обвинувачення, а вже з обставин встановлених судом, стверджує про існування в обвинувачених іншого умислу, відмінного від вказаного в обвинуваченні. А саме, домовленість обвинувачених отриманий від ОСОБА_14 борг, ОСОБА_16 не повернути, а лише використати конфлікт між ОСОБА_16 та ОСОБА_14, щоб заволодіти цими коштами.

Однак Суд не вправі встановити іншу субєктивну сторону злочину, щодо обєктивних обставин, встановлених судом першої інстанції, яка різнилася б від обвинувачення доведеного в суді першої інстанції, так і від сформульованого обвинувачення в обвинувальному акті, оскільки апеляційна скарга прокурора не є зміною предявленого обвинувачення, тоді як судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення.

Також Суд не може погодитись і з апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_29 та адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_8 щодо невинуватості їх підзахисних.

Твердження адвоката ОСОБА_3, що суд першої інстанції дав невірну оцінку доказам на предмет їх належності та допустимості Суд до уваги не бере, оскільки вимоги скарги є абстрактними без посилання на жодний конкретний доказ, який на думку захисту є неналежним чи недопустимим у даному епізоді і який Суд мав би переоцінити в ході апеляційного розгляду справи.

Що стосується вимог апеляційної скарги адвокат ОСОБА_4, що її підзахисний ОСОБА_15 був лише знайомий з ОСОБА_7, який випадково почув його розмову з ОСОБА_16 про неповернення ОСОБА_14 боргу, а з ОСОБА_6 він вперше зустрівся в кафе «Спорт-тайм», а тому участі в підбуренні цих осіб до скоєння злочину не приймав, як і не допомагав його скоїти, Суд вважає їх безпідставними за наступних мотивів.

Обвинувачений ОСОБА_15, в ході апеляційного розгляду справи, підтвердив вірність встановлених судом першої інстанції фактичних обставин.

Отже обєктивні дії ОСОБА_15 підтверджують його умисел, спрямований допомогти ОСОБА_16 повернути кошти, які взяв ОСОБА_14, тобто в його діях наявне підбурення до скоєння злочину.

Безспірно встановлено і пособництво в діях ОСОБА_15 Обвинувачений разом з ОСОБА_17 схиляли ОСОБА_14 до повернення коштів та надавали співучасникам інформацію про місце проживання, роботи ОСОБА_14 його дружини.

Зазначені обставини узгоджуються з показаннями, даними в суді свідка ОСОБА_16яка пояснювала, що висловлювала ОСОБА_8 свої претензії з приводу того, кого він їй порекомендував. ОСОБА_8 не просила, щоб він повертав кошти, забравши в ОСОБА_14 Таку розмову вела її подруга ОСОБА_28 з ОСОБА_8, щоб він поговорив з ОСОБА_14 про повернення коштів. Саме ОСОБА_8 познайомив її з ОСОБА_7, який потім її зателефонував та почав розповідати про ОСОБА_14 та запитувати чи він її не телефонував. Потім до неї зателефонував ОСОБА_14 та повідомив, що йому погрожують.

ПотерпілийОСОБА_14 в суді першої інстанції також підтвердив, що з ОСОБА_16 його познайомив ОСОБА_8 ОСОБА_8 теж вимагав повернення коштів. Казав, що буде приймати міри. Після цього йому зателефонував ОСОБА_6 та призначив зустріч з приводу боргу перед ОСОБА_16 Під час зустрічі в кафе «Спорт-тайм» з ОСОБА_6 викликали на розмову ще й ОСОБА_8

За таких обставин, апеляційні скарги прокурора та адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6, адвоката ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 по даному епізоду є безпідставними.

Епізод №3

незаконне придбання та носіння ОСОБА_6 пістолету «Zoraki», вилученого 17.11.2016.

Суд не може погодитись з обґрунтуванням апеляційної скарги адвоката ОСОБА_3, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.1 ст.263 КК недоведена, оскільки огляд від 17.11.2016 року, в ході якого вилучили пістолет, відбувався на території будинковолодіння в с.Агрономічне пров.Різдвяний, №479 без ухвали слідчого судді, а тому є недопустимим доказом, а інші докази належності пістолета ОСОБА_6 відсутні.

Судом повторно досліджено протокол огляду від 17.11.2016 (т.5 а.с.134-137), згідно якого, за участю понятих, 17.11.2016, в період часу з 15:30год по 17:40год, в с.Агрономічному на вулиці біля будинку № 479 по пров.Різдвяний, затримано обвинуваченого ОСОБА_6 у якого в джинсах за спиною виявлено пістолет марки Zoraki - MOD. 914 s/n 058578, який вилучено та упаковано в пакет №17.

Даний доказ є цілком допустимим, оскільки узгоджується з іншими доказами, дослідженими в суді першої інстанції та визнані допустимими також.

Дійсно ОСОБА_6, згідно протоколу його затримання (т.4 а.с.28-31), 17.11.2016 був затриманий о 15:30год в с.Агрономічному пров.Різдвяний, №479 про що о 21:05 в приміщенні УСБУ складено протокол, а одразу після затримання ОСОБА_6 та проведення його огляду, в порядку ч.3 ст.233 КПК України, без ухвали слідчого судді, проведено обшук будинковолодіння №479 по пров.Різдвяному в с.Агрономічне (т.2 а.с.180-182), який ухвалою слідчого судді 21.11.2016 визнано правомірним (т.2 а.с.176-179).

В звязку з викладеним, Суд вважає вірним визнання ОСОБА_6 винуватим в придбанні та носінні зброї за ч.1 ст.263 КК України, а клопотання захисту про недопустимість протоколу огляду від 17.11.2016, як таке, що не підлягає задоволенню.

Епізод №4

щодо обвинувачення ОСОБА_6 в незаконному придбанні та зберіганні пістолету марки «РОНМ RG88» та вчинення хуліганських дій 01.06.2013 року в караоке-клубі «Шоколад» стосовно ОСОБА_20

Суд вважає обґрунтованим виправдування обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.4 ст.296 КК України та виключення з обвинувачення епізоду придбання та зберігання пістолету марки «РОНМ RG88», оскільки в суді не було встановлено достатніх доказів для доведення винуватості обвинуваченого і вичерпані можливості їх отримання, що згідно п.3 ч.1 ст.284 КПК України є підставою закриття кримінального провадження та ухвалення виправдувального вироку, відповідно до ч.1 ст.373 КПК України.

Прокурор, оскаржуючи прийняте судом першої інстанції рішення за даним епізодом, просить врахувати показання потерпілої ОСОБА_20, яка стверджувала, що ОСОБА_6 висловлювався в приміщенні клубу нецензурною лайкою, погрожував їй пістолетом та намагався вивести її з клубу; показання свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_25 які підтвердили, що біля свого службового автомобіля знайшов пістолет, що відображено і в протоколах слідчого експерименту за їх участю від 05.07.2013, протоколом огляду місця події від 01.06.2013 та протоколом огляду предметів від 27.06.2013.

Всі зазначені прокурором докази були повно та без будь-яких порушень досліджені судом першої інстанції та враховані при постановлені вироку. З мотивами їх недостатності для постановлення обвинувального вироку Суд повністю погоджується.

Дійсно між потерпілою ОСОБА_20 та ОСОБА_6 в караоке-клубі «Шоколад», близько пятої годині 01.06.2013, виник конфлікт, який ніхто не заперечує.

Так потерпіла стверджувала в суді, що обвинувачений в приміщенні клубу погрожував їй зброєю в присутності відвідувачів та охорони закладу, яка ніяк на це не реагувала. Потім взяв її за руку та проти її волі вивів на вулицю, а працівники охорони одразу ж за ними на ключ зачинили заклад, щоб вони не змогли повернутись в приміщення і до приїзду працівників ДСО вони перебувала на вулиці біля нічного клубу приблизно годину. ОСОБА_6 намагався відірвати її від перила, за яке вона трималась руками, щоб обвинувачений не зміг її затягнути до свого автомобіля, він вдарив її по обличчю та нецензурно висловлювався.

Обвинувачений же зі свого боку заперечує наявність у нього зброї та пояснював суду першої інстанції, що потерпіла була в стані алкогольного спяніння, нецензурно висловлювалась на його адресу та поводилась неадекватно.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_24 та ОСОБА_25 суду пояснили, що як працівники ДСО виїжджали на виклик, бо спрацювала тривожна кнопка. Коли вони приїхали до караоке-клубу «Шоколад», громадянка, яка стояла на сходах закладу, повідомила, що ОСОБА_6 погрожував їй предметом, схожим на пістолет, проте в ОСОБА_6 зброї не було. Зброю вони знайшли біля свого автомобіля, за декілька метрів від ОСОБА_6 Обвинувачений повідомив, що пістолет йому не належить.

Предмет, схожий на пістолет, вони передали слідчо-оперативній групі, яку вони викликали, проте якої марки була зброя, не памятають.

На дівчині тілесних ушкоджень не бачили. І потерпіла і ОСОБА_6 перебували в стані алкогольного спяніння.

Крім них біля "Шоколаду" були ще таксисти, 2-3 охоронники закладу, відвідувачі.

За участі свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_25 05.07.2013 проведено слідчі експерименти, в яких свідки показали як біля свого службового автомобіля, на відстані трьох метрів, де стояв ОСОБА_6 та ще декілька громадян, знайшли предмет схожий на зброю.

Згідно протоколу огляду місця події від 01.06.2013 року на столі в черговій частині по вул. Пирогова, 4б, м. Вінниці знаходиться звернута матерчата сумка коричневого кольору в середині якої виявлено предмет зовні схожий на пістолет. Корпус пістолета чорного кольору. На рамі пістолета є написи: AG 0709019, ROHM RG88 Germany CAL 9mm HF Knallpatrone, Р/В 670. Протоколом огляду предметів від 27.06.2013 року вказаний пістолет оглянуто.

Згідно відповіді на запит слідчого від 18.01.2017 року та копії акту №Р-28 від 23.12.2014 року про реалізацію зброї із числа вилучених, добровільно зданих та знайдених вбачається, що пістолет моделі «ROHM RG 88» № AG 0709019 - знищено.

Аналіз наведених в апеляційній скарзі прокурора, на його переконання, доказів винуватості ОСОБА_6 у придбанні та зберіганні зброї, свідчить про їх недостатність.

Так матеріали провадження не містять доказів, що пістолет, оглянутий в приміщенні райвідділу міліції, що зберігався в матерчатій сумці коричневого кольору та щодо якого проводилась експертиза, був знайдений саме свідками ОСОБА_24 та ОСОБА_25 біля караоке-клубу «Шоколад».

І хоча в судовому засіданні свідки ОСОБА_24 та ОСОБА_25 підтвердили, що виявили біля свого службового автомобіля предмет, схожий на пістолет та привезли його до райвідділу, однак пістолет не було знайдено в матерчатій сумці коричневого кольору і вони в сумку його не клали. Сам же пістолет моделі «ROHM RG 88» № AG 0709019, який був визнаний речовим доказом у справі, цим свідкам для впізнання, як саме той, що ними був знайдений біля клубу, не предявлявся, як не предявлявся він для впізнання потерпілій. Усунути ці прогалини досудового розслідуванні втрачена можливість, оскільки пістолет знищено. В звязку з цим неможливо зробити висновок, що знайдений біля караоке-клубу «Шоколад» предмет, схожий на пістолет, є саме пістолетом моделі «ROHM RG 88» № AG 0709019, який визнано речовим доказом у даній справі та оглядався в приміщенні райвідділу поліції.

Також Суд продовжуючи аналіз, звертає увагу на ту обставину, що безпосередньо у ОСОБА_6 пістолет не вилучався і огляд місця події території біля клубу, де знайдено пістолет, не проводився. Згідно показань свідків ОСОБА_24, ОСОБА_25 та протоколів слідчих експериментів за їх участю, предмет, схожий на пістолет, вони знайшли за декілька метрів від ОСОБА_6 та інших осіб, що знаходились поряд з ним. Висновок, що цей предмет викинув саме ОСОБА_6, а не інша особа, було б припущенням, а не встановленим фактом.

Стороною обвинувачення не були встановлені ні відвідувачі, ні охоронники клубу, які зі слів потерпілої, також бачили у ОСОБА_6 зброю, клопотання, що суд першої інстанції не допитав свідків сторони обвинувачення не надходило.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку про виключення з обвинувачення епізод придбання та носіння зброї без передбаченого законом дозволі за недостатності самих лише свідчень потерпілої, що ОСОБА_6 їй погрожував предметом, схожим на пістолет, який викинув до приїзду працівників ДСО.

В звязку з виключення з обвинувачення ОСОБА_6 епізоду придбання та носіння зброї, обвинуваченого обґрунтовано виправдано і за ч. 4 ст. 296 КК України.

Так на переконання Суду не доведення факту використання ОСОБА_6 пістолета моделі «ROHM RG 88» № AG 0709019, автоматично виключає наявність такої кваліфікуючої ознаки ч.4 ст.296 КК України як вчинення хуліганства їх застосуванням вогнепальної зброї.

Що стосується обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні хуліганства, а саме грубому порушенню громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, то воно сформульовано в обвинувальному акті слідуючим чином: «01.06.2013 року, приблизно о 04 годині 30 хвилин, перебуваючи в громадському закладі - караоке-клубі «Шоколад» (м. Вінниця вул. Юності, 14), громадянин ОСОБА_10 ОСОБА_6, діючи умисно, із особливою зухвалістю, з мотивів явної неповаги до суспільства, з використанням вогнепальної зброї - пістолета марки «РОНМ RG88» № AG0709019, грубо порушуючи громадський порядок, безпричинно вчинив сварку із громадянкою ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_12.

У ході конфлікту, незважаючи на заперечення і опір ОСОБА_20 та присутність охорони закладу, ОСОБА_6, погрожуючи використанням вогнепальної зброї із застосуванням фізичної сили, примусово вивів ОСОБА_20 із названого громадського закладу, примушуючи поїхати з ним.

У результаті вчинення даних протиправних дій охороною було зупинено роботу громадського закладу - караоке-клубу «Шоколад», а для припинення хуліганських дій ОСОБА_6 викликано наряд Управління державної служби охорони при УМВС України у Вінницькій області, з прибуттям якого злочинні дії останнього були припинені».

Суд наголошує, що відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 22.12.2006 «Про судову практику у справах про хуліганство» при вирішенні питання про відмежування кримінально караного хуліганства від дрібного слід виходити з того, що відповідно до ч. 1 ст. 296 КК хуліганство - це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Якщо таке порушення не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП).

В подальшому у п.5 згаданої постанови Пленуму ВСУ №10 розкрито зміст особливої зухвалості та виняткового цинізму.

Так за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.

Таким чином, порівняльний аналіз сформульованого обвинувачення в обвинувальному акті зі змістом понять особливої зухвалості та винятковим цинізмом дає можливість дійти Суду переконання, що обвинувачення ОСОБА_6 у скоєнні хуліганства, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, в порушення вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України, відсутнє навіть у формулюванні обвинувачення.

Особлива зухвалість, відповідно до сформульованого обвинувачення, полягала у виведені потерпілої з громадського закладу із застосуванням сили, з метою примусити її поїхати з обвинуваченим, який погрожував вогнепальною зброєю в результаті чого, охороною була зупинена робота громадського закладу караоке-клубу «Шоколад».

Враховуючи, що використання зброї не було доведено, як і зупинення роботи громадського закладу сама потерпіла пояснила, що як тільки вони вийшли з клубу, охорона закрила за ними двері, щоб вони не повернулись, то така ознака кримінально караного хуліганства як особлива зухвалість є недоведеною. Стороною обвинувачення, як вірно зазначає суд першої інстанції у своєму вироку не надано жодного доказу в підтвердження факту зупинення роботи караоке-клубу «Шоколад» чи заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень. Навіть зі слів потерпілої обвинувачений наніс їй один удар, що не може тлумачитись як побої.

Отже суд першої інстанції детально проаналізувавши як юридичне тлумачення зазначених вище термінів кримінально караного хуліганства так і достатність доказів винуватості обвинуваченого у його скоєнні, вірно дійшов висновку про необхідність виправдування ОСОБА_6 за ч.4 ст.296 КК України.

Епізод 5

щодо обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 355 КК України у примушуванні в жовтні 2016 потерпілого ОСОБА_21 до вчинення дій на користь ТОВ «Агросервіс Біликівці».

Згідно сформульваного обвинувачення в обвинувальному акті ОСОБА_6 та ОСОБА_17 діючи за попередньою змовою, домовились примусити ОСОБА_21 до невиконання цивільно-правових зобовязань, а саме примусити потерпілого розірвати договори оренди земельних паїв, укладені між ТОВ «Агротал» і власниками земельних паїв та сприяти в укладенні таких договорів із ТОВ «Агросервіс Біликівці».

Вказані дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 2 ст. 355 КК України, як примушування до невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога не виконати договір вчинене за попередньою змовою групою осіб із погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції визнавши доведеним факт висловлювання ОСОБА_6 погрози ОСОБА_21, виключив даний епізод з обвинувачення в звязку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення саме за ч. 2 ст. 355 КК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено існування конкретних цивільно-правових зобовязань до невиконання яких обвинувачений примушував потерпілого.

Прокурор же в апеляційній скарзі стверджує, що примушування потерпілого до розірвання договорів оренди земельних паїв, укладених між ТОВ «Агротал» і власниками земельних паїв та примушування сприяти в подальшому їх укладенні з ТОВ «Агросервіс Біликівці», і є примушування до невиконання цивільно-правових зобовязань, при цьому прокурор не навів жодних заперечень висновку суду першої інстанції про відсутність конкретних доказів договорів оренди, розірвати які ОСОБА_6 примушував ОСОБА_21

Суд не може погодитись з твердженнями прокурора, оскільки він невірно тлумачить закон. Згідно розяснень Верховного Суду України, що містяться п.15 постанови Пленуму №10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» якщо винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладеної угоди, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, вчинене потрібно розглядати як протидію законній господарській діяльності, а не як примушування до невиконання цивільно-правових зобов'язань.

Однак, як Суд наголошував раніше, судовий розгляд, відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України, проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту та згідно ч.3 ст.337 КПК України виключно з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод Суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Жодна інша перекваліфікація дій обвинуваченого тягне порушення п. 1 та підпунктів «a» та «b» п. 3 ст. 6 Конвенції, оскільки порушує право заявника на справедливий судовий розгляд, зокрема право бути негайно поінформованим про характер та причини предявленого йому обвинувачення і мати час та можливість підготуватися до свого захисту як зазначається у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.10.2008 року «ОСОБА_24 проти Росії».

Отже Суд вважає, що судом першої інстанції вірно виключено з обвинувачення ОСОБА_6 даний епізод за відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.355 КК України, а апеляційна скарга прокурора в цій частині не ґрунтується на законі.

Щодо призначеного покарання.

Судом першої інстанції покарання обвинуваченим, по визнаних доведеними епізодах кримінальних правопорушень, призначено у відповідності до її мети, згідно ст.50 КК України та з дотриманням загальними засадами призначення покарання, передбачених ст.65 КК України з врахуванням обставин скоєного, особи обвинувачених.

В апеляційній скарзі прокурор просить помякшити призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.263 КК України з пяти років позбавлення волі до чотирьох, а за ч.2 ст.355 КК України навпаки призначити більш суворе пять років позбавлення волі замість чотирьох.

При цьому, будь-якого обґрунтування своєї позиції прокурор не наводить, а тому Суд не бачить підстав спростовувати ці вимоги ще й своїм мотивуванням, оскільки вважає переконливими доводи, викладені в рішенні суду першої інстанції.

Прокурор також підтримав призначення судом першої інстанції остаточного покарання при сукупності злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим згідно ч.1 ст.70 КК України.

Щодо звільнення обвинувачених від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, то вирок суду в цій частині прокурором не оскаржено.

Суд повторно наголошує, що відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, отже обґрунтованість звільнення обвинувачених від призначеного покарання згідно ст.75 КК України, Суд переглядати не вправі.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційні скарги адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6, адвоката ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8, прокурора, який приймав участь в суді першої інстанції ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02.08.2017 року щодо ОСОБА_6,ОСОБА_7таОСОБА_8 без зміни.

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судові рішення апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

А.І. ОСОБА_30ОСОБА_31Рупак