Ухвала суду № 71216517, 21.12.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/25312/17

Провадження №1-в/127/1069/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Шлапака Д.О.,

при секретарі Невмиваці Я.І.,

за участю прокурора Озерського Е.Е.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Яворського В.В.

розглянувши в порядку дистанційного судового провадження, в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про зарахування останньому строку попереднього ув'язнення в строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнення його від відбування покарання у зв'язку з відбуттям строку покарання, призначеного вироком суду, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про зарахування останньому строку попереднього ув'язнення в строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнення його від відбування покарання у зв'язку з відбуттям строку покарання, призначеного вироком суду, в якому просить звільнити його від відбування покарання в зв'язку з відбуттям строку покарання призначеного вироком Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 за ст. 93 п.п. «а», «г», «ж» «з», ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 193 КК України (в редакції 1960 року) до смертної кари. Ухвалою Верховного суду України від 02.10.1997 вирок Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2000 ОСОБА_1 смертну кару замінено на довічне позбавлення волі.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 клопотання підтримав, просив зарахувати йому строк попереднього ув'язнення з 19.04.1996 по 14.06.2000 та звільнити його від відбування покарання, посилаючись на доводи, викладені в письмовому клопотанні.

Захисник засудженого адвокат Яворський В.В. клопотання свого підзахисного підтримав, просив його задовольнити.

Прокурор Озерський Е.Е. заперечив щодо задоволення клопотання ОСОБА_1 про зарахування останньому строку попереднього ув'язнення в строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання у зв'язку з відбуттям строку покарання, оскільки вважає, що відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання.

Заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_1, враховуючи думку захисника засудженого, думку прокурора, дослідивши особову справу засудженого, суд дійшов наступного висновку.

Вироком Верховного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 ОСОБА_1 визнаний винним за ст. 93 п.п. «а», «г», «ж» «з», ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 193 КК України (в редакції 1960 року) та засуджений до смертної кари.

Ухвалою Верховного Суду України від 02.10.1997 вирок Верховного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2000 покарання у виді смертної кари, призначене ОСОБА_1 за вироком Верховного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997, замінено на довічне позбавлення волі.

24.12.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26.11.2015 №838-VIІI.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», його дія застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуте повністю.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень цього ж Закону, він застосовується за клопотанням засудженої особи, членів її сім'ї або захисника, суду, що виніс зазначений обвинувальний вирок, протягом двох тижнів з дня отримання відповідного клопотання судом або за власною ініціативою суду.

Клопотання подано самим засудженим ОСОБА_1

Статтею 5 КК України передбачено, що Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність, або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.

Відповідно до ч. 5 ст.72 КК України, викладеної в новій редакції «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26.11.2015 № 838-7, який набрав чинності 24.12.2015, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно cт. 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення», попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Частина 5 статті 72 КК України, в редакції від 26 листопада 2015 року не містить обмежень щодо застосування Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», до осіб засуджених до довічного позбавлення волі.

У приписах частини п'ятої статті 72 КК у редакції Закону № 838-VIII зазначено про те, що передбачені в ній правила зарахування строку попереднього ув'язнення мають застосовуватися у період дії цієї норми при засудженні осіб до позбавлення волі.

Разом з тим, cт. 87 КК України передбачає помилування, яке здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи, яке передбачає індивідуальне державно - владне веління у формі пробачення особі, яка вчинила злочин будь - якої тяжкості.

Клопотання про помилування осіб засуджених до довічного позбавлення волі може бути подано після відбуття не менше 25 років призначеного покарання, тобто даний критерій має строковий характер.

Крім того, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно - правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Також з пояснювальної записки до Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26.11.2015 № 838-7 вбачається, що зазначені зміни обгрунтовані необхідністю забезпечення соціальної справедливості, практичної реалізації презумпції невинуватості. Метою їх завданням вказаного закону, зокрема, є відновлення прав і законних інтересів людей, права яких були значно обмежені під час утримання під вартою, приведення у відповідність до міжнародній: стандартів умов утримання під вартою.

Крім цього, в правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України в постанові від 26.10.2017 у справі №5-кс121(15) зазначено, що відповідно до положень статті 52 КК основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Статтею 63 КК визначено, що покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.

Довічне позбавлення волі - найсуворіше покарання у кримінальному праві України. Цей вид покарання передбачено в альтернативі з позбавленням волі на певний строк за обмежене коло особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Засудження до довічного позбавлення волі, як і до позбавлення волі на певний строк, передбачає конкретне визначення початку відбування цих покарань. Упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові показники, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання. Йдеться, зокрема, а) про виникнення у засудженого до довічного позбавлення волі права на подання клопотання про помилування - «після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання (частина сьома статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК); б) про виникнення права на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру - після відбуття п'яти років строку покарання (частина шоста статті 151 КВК); в) про виникнення права на розгляд питання про переведення з одних приміщень камерного типу в інші та з приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень - «після фактичного відбуття ... не менше п'яти років строку покарання» (частина друга статті 151-1 КВК).

Крім того, згідно з частиною другою статті 87 КК України актом помішування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Статтею 24 Конституції України громадянам гарантована рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом.

Встановлення різних правил щодо осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі є дискримінаційним заходом у розумінні Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 грудня 1950 року.

З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 висловив наступну правову позицію: «Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод».

Правову позицію щодо дотримання принципів справедливості й рівності перед законом осіб, які вчинили злочини, незалежно від призначеного покарання, Конституційний Суд України також висловив у Рішеннях від 30 січня 2003 року № 3- рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, Закону № 838- VIII не може бути обмежено, оскільки передбачені частиною п'ятою статті 72 КК правила зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення мають істотне значення для обчислення засудженому строку фактичного відбування покарання, що прямо впливає на реалізацію ним прав щодо зміни умов тримання, передбачений кримінально-виконавчим законодавством, у тому числі права на звернення: клопотанням про помилування.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що положення частини п'ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VIII слід тлумачити таким чином, що в ній фактично використане родове поняття позбавлення волі, яке складає зміст відразу двох видів покарань: позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі. Відповідно, норма про зараховування попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі підлягає застосуванню як до осіб, які засуджені до позбавлення волі на певний строк, так і до тих, які засуджені до довічного позбавлення волі.

Перехідними положеннями до вказаного Закону передбачено, що він застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуте повністю.

Вказані норми Закону та вищенаведені докази, переконують суд у тому, що ОСОБА_1 є суб'єктом застосування зазначених положень, що переконує суд в обґрунтованості клопотання в цій частині.

Враховуючи вказане, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, суд приймає рішення про зарахування строку попереднього ув'язнення засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 в період з 17.04.1996 до 02.10.1997, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Твердження ОСОБА_1 про те, що строк його попереднього значно перевищує період з 19.04.1996 до 14.06.2000, суд до уваги не бере, оскільки доказів зазначеного ОСОБА_1 суду не надав, в особовій справі засудженого, також немає документів які б вказували на інший період попереднього ув'язнення ОСОБА_1

Розглядаючи клопотання ОСОБА_1 в частині звільнення його від відбування покарання у зв'язку з відбуттям строку покарання призначеного вироком суду, суд дійшов наступного висновку.

Положення Кримінального Кодексу України (в редакції 1960 року) встановлено безальтернативну санкцію - позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років - за умисне вбивство без обтяжуючих обставин. Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання.

За таких обставин Конституційний Суд України зазначив, що альтернативний характер санкцій статей Кримінального Кодексу (в редакції 1960 року), які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

Також у вищезазначеному Рішенні Конституційного Суду України від 26.01.2011 зазначено, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483-ІІІ, - довічне позбавлення волі - є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Цей висновок Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід'ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин; у санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання у переліку кримінальних покарань поряд із позбавленням волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років; засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк.

Конституційний Суд України вважає, що оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кримінальним кодексом (в редакції 1960 року) на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу (в редакції 1960 року) із змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, є такими, що пом'якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на п'ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів, не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справах «Алакрам Хумматов проти Азербайджану» від 18 травня 2006 року, заяви № 9852/03, № 13413/04, «Ткачов проти України» від 13 грудня 2007 року, заява № 39458/02).

Положенням ч. 1 ст. 87 КК України передбачено можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи. Згідно ч. 2 ст. 87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Таким чином, нормами Кримінального Кодексу України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини.

Суд зазначає, що посилання заявника як на підставу для звільнення від довічного ув'язнення - відбуття більше 20 років ув'язнення та відсутності в законодавстві України окремого тлумачення визначення «довічне» позбавлення волі, є надуманими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 72, 87 КК України, ст. 152 КВК України, ст.ст. 370, 371, 372, 537, 539 КПК України, Законом України «Про попереднє ув'язнення»,Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», суд -

У Х В А Л И В :

Клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про зарахування останньому строку попереднього ув'язнення в строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнення його від відбування покарання у зв'язку з відбуттям строку покарання, призначеного вироком суду- задовольнити частково.

Зарахувати засудженому ОСОБА_1 в строк покарання, призначеного вироком Верховного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997, строк попереднього ув'язнення період з 17.04.1996по 02.10.1997 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вимог клопотання ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Вінницької області протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя: