Ухвала суду № 71206272, 26.09.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 328/4238/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Покопцева Д.О.

Провадження № 22-ц/778/3020/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.,

Суддів: Крилової О.В.,

ОСОБА_2,

За участю секретаря: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_4, Токмацької місцевої прокуратури, Державної казначейської служби України про скасування постанови, зобовязання публічно вибачитися та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що постановою керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_4 від 03.06.2016р. йому відмовлено у відшкодуванні шкоди, передбаченої п.п. 1, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Вважає, що зазначена постанова підлягає скасуванню, оскільки, по-перше, не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а, по-друге, винесена особою, яка не мала на це повноважень.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд скасувати постанову керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_4 від 03.06.2016р., зобовязавши відповідачів знову «доказательно, объективно, законно составить органом досудебного расследования и прокуратуры постановление «О порядке и размерах возмещения материального и морального ущерба реабилитированному ОСОБА_5 вследствие незаконного обвинения по ч. 3 ст. 358 УК с 05.02.2002г. по 15.04.2016г.» (мовою оригіналу); зобовязати відповідачів публічно вибачитися перед позивачем на зборах слідчих та прокурорів Токмацької міської прокуратури; стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду в сумі 50000 грн. «по обстоятельствам систематических, незаконных отказов возмещения ущерба постановлениями прокуроров Саврана А.Н. и Свистуна А.В. от 04.04.2014г., 03.06.2016г. и по фактам незаконного отказа возврата в собственность ОСОБА_6 двух пишущих машинок, незаконно изъятых в ходе обыска 21.10.2002г. и не поступивших на склад вещдоказательств Токмакского ГО ГУМВД Украины с 21.10.2002г. по настоящее время» (мова оригіналу).

Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовано постанову керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_4 від 03.06.2016 року про відмову ОСОБА_3 у відшкодуванні шкоди, передбаченої п.п. 1, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Токмацької місцевої прокуратури на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 08,70 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.03.2002 року слідчим СВ Токмацького МРВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_7 відносно ОСОБА_3 порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України.

31.05.2002 року слідчим СВ Токмацького МРВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_7 ОСОБА_3 предявлено обвинувачення за ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України.

04.11.2002 року, 16.05.2003 року слідчим СВ Токмацького МРВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_8 ОСОБА_3 предявлено обвинувачення за ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України.

02.12.2002 року слідчим СВ Токмацького МРВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_8 ОСОБА_3 предявлено обвинувачення за ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України.

В ході досудового слідства за правилами КПК України в редакції 1960 року кримінальне переслідування відносно ОСОБА_3 в частині кваліфікації його дій, а саме за ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, було припинено постановою слідчого СВ Токмацького МРВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_8 від 16.05.2003 року.

11.12.2003 року слідчим СВ Токмацького МРВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_9 в останній редакції винесено постанову про притягнення ОСОБА_3 в якості обвинуваченого за ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України.

Постановою Василівського районного суду Запорізької області від 02.04.2005 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1, ч. 3 ст. 358 КК України у звязку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2005 року постанова Василівського районного суду Запорізької області від 02.04.2005 року скасована і справа направлена прокурору Токмацької міжрайонної прокуратури Запорізької області для проведення досудового слідства.

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 02.02.2007 року ОСОБА_3 визнаний винним у скоєні злочинів за ч. 1, ч. 3 ст. 358 КК України, призначено покарання у виді штрафу у розмірі 70 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та звільнений від відбування покарання за закінченням строків давності.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11.07.2007 року вирок Токмацького районного суду від 02.02.2007 року скасовано і направлено кримінальну справу на новий судовий розгляд.

Постановою Чернігівського районного суду Запорізької області від 17.12.2008 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1, ч. 3 ст. 358 КК України у звязку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 15.04.2009 року постанова Чернігівського районного суду Запорізької області від 17.12.2008 року скасована та направлено кримінальну справу на новий судовий розгляд.

Вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 28.02.2012 року ОСОБА_3 визнано винним за ч. 1, ч. 3 ст. 358 КК України, призначено покарання у виді штрафу в розмірі 550 грн. та звільнено від відбування покарання у звязку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11.07.2012 року вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 28.02.2012 року скасовано та направлено кримінальну справу на новий судовий розгляд.

03.09.2012 року кримінальна справа за підсудністю надійшла до Оріхівського районного суду Запорізької області за визначеною підсудністю в порядку ст. 38 КПК України.

В подальшому ОСОБА_3 звернувся з заявою до Апеляційного суду Запорізької області про зміну підсудності, в якій просив змінити підсудність кримінальної справи порушеної щодо нього за ст. 358 ч.ч. 1, 2 КК України та направити її до Токмацького районного суду Запорізької області за місцем його мешкання, а також за місцем мешкання потерпілого, цивільного відповідача та свідків.

Згідно ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2013 року заяву ОСОБА_3 задоволено, змінено територіальну підсудність розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст. 358 ч.ч. 1, 3 КК України та направлено кримінальну справу до Токмацького районного суду Запорізької області.

28.02.2013 року кримінальна справа за підсудністю надійшла до Токмацького районного суду Запорізької області.

Постановою Токмацького районного суду Запорізької області від 20.03.2013 року кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за ч.ч. 1, 3 358 КК України повернуто Токмацькому міжрайонному прокурору для провадження додаткового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10.06.2013 року постанову Токмацького районного суду Запорізької області від 20.03.2013 року залишено без змін.

28.07.2013 року СВ Токмацького МВ ГУМВС України в Запорізькій області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення за ч. 1 ст. 358 КК України за № 12013080350000876 та за ч. 3 ст. 358 КК України за № 12013080350000877, та обєднані в одне кримінальне провадження за № 12013080350000876 (а.с. 173).

Постановою заступника Токмацького міжрайонного прокурора Саврана О.М. від 28.07.2013 року кримінальне провадження № 12013080350000876 за ч.ч. 1, 3 ст. 358 КК України закрито у звязку з не встановленням достатніх доказів винуватості ОСОБА_3

Постановою від 04.04.2014р. в.о. Токмацького міжрайонного прокурора Савран О.М. відмовлено позивачу у відшкодуванні шкоди, передбаченої п.п. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 15.07.2016 року скасовано постанову в.о. Токмацького міжрайонного прокурора Савран О.М. від 04.04.2014 року про розмір та порядок відшкодування шкоди в частині відмови ОСОБА_3 у відшкодуванні шкоди, передбаченої п. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», оскільки рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 29.03.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22.06.2016 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Токмацького ВП ГУНП в Запорізькій області, ОСОБА_10 про відшкодування шкоди, завданої в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, було відшкодовано за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_3 в сумі 4 122,68 грн. матеріальної шкоди, завданої в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності (а.с. 82-86). Рішення оскаржувалося, набрало законної сили (а.с. 89-91).

Ухвалою слідчого судді Михайлівського районного суду Запорізької області від 16.02.2016 року постанова від 28.07.2013 року заступника Токмацького міжрайонного прокурора Саврана О.М. про закриття кримінального провадження № 12013080350000876 за ч. 1 ст. 358 КК України та ч. 3 ст. 358 КК України в звязку з не встановленням достатніх доказів винуватості ОСОБА_3, скасована (а.с. 75).

Постановою прокурора Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_11 від 15.04.2016 року обєднане кримінальне провадження № 12013080350000876 за ч.ч. 1, 3 ст. 358 КК України в редакції від 05.04.2001 року, за якими ОСОБА_3 було предявлено обвинувачення в порядку КПК України в редакції 1960 року закрито у звязку з не встановленням достатніх доказів винуватості ОСОБА_3

Постановою слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_12 від 15.04.2016 року обєднане кримінальне провадження № 12013080350000876 за ч.ч. 1, 3 ст. 358 КК України в редакції від 05.04.2001 року закрито у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 171-172).

Постановою керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_4 від 03.06.2016р. позивачу відмовлено у відшкодуванні шкоди, передбаченої п.п. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (а.с. 166-168).

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 08.11.2016р. постанову від 15.04.2016 року прокурора Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_11 про закриття кримінального провадження № 12013080350000876 за ч.ч. 1, 3 ст. 358 КК України в редакції від 05.04.2001 року, у звязку з не встановленням достатніх доказів винуватості ОСОБА_3 скасовано (а.с. 117-122).

В подальшому слідчі та розшукові дії по зазначеному кримінальному провадженню не проводилися, постанова слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_12 від 15.04.2016 року є чинною.

Як правильно встановив суд першої інстанції, ОСОБА_3 заявлені вимоги про скасування постанови керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_4 від 03.06.2016р., якою відмовлено у відшкодуванні ОСОБА_3 шкоди, передбаченої п.п. 1, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки, на його думку, вона не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», та її винесення відноситься до повноважень слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_12 Для зясування особи, якій процесуально належить вирішувати питання про відшкодування ОСОБА_3 шкоди, передбаченої п.п. 1, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», слід визначити правовий статус позивача після направлення справи для проведення додаткового розслідування.

Як неодноразово встановлювалося судами, кримінальна справа за ст.ст. 358 ч.ч. 1, 2 КК України відносно позивача порушена за положеннями КПК в ред. 1960р., за якими і здійснювався її судовий розгляд в судах Запорізької області, якими були постановлені вироки про його винуватість у скоєнні цього злочину з призначенням покарання.

Постановою Токмацького районного суду від 20.03.2013 року кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за ч.ч. 1, 2 ст. 358 КК України повернуто Токмацькому міжрайонному прокурору для провадження додаткового розслідування, яка ухвалою апеляційного суду залишена без змін.

За п. 12 Перехідних положень КПК України в ред. 2012р. кримінальні справи, які надійшли до суду до набрання чинності цим Кодексом, розглядаються за процедурою КПК 1960 р., який передбачав інститут направлення справи на додаткове розслідування (статті 246 і 281). Тому в разі виникнення підстав направлення кримінальної справи на додаткове розслідування під час дії КПК 2012 р., який не передбачає можливості повернення справи на дорозслідування, суд вправі направити справу для проведення такого розслідування. Але розслідування таких справ провадиться у порядку, передбаченому цим Кодексом (ред. 2012р.).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 214 КПК (2012р.) досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань; здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Як зазначалося вище, 28.07.2013 року СВ Токмацького МВ ГУМВС України в Запорізькій області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення за ч. 1 ст. 358 КК України за № 12013080350000876 та за ч. 3 ст. 358 КК України за № 12013080350000877, та обєднані в одне кримінальне провадження за № 12013080350000876 (а.с. 173).

Повернення справи на додаткове розслідування має на меті продовження дослідження обставин справи, які не були або неповно встановлені при первісному розслідуванні. Тобто кримінальна справа продовжує існувати, а не формується заново.

Разом з тим, згідно з ч. 1 статтею 42 КПК (2012р.) підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Вказана норма містить дві підстави для визнання особи підозрюваною: 1) повідомлення їй про підозру, яка здійснюється в порядку, встановленому статтями 276-279 КПК 2012р.; 2) затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

В даному випадку позивачу про підозру не повідомлялося, його затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення не здійснювалося.

Таким чином, він не є підозрюваним, оскільки не повідомлявся про підозру і не затримувався за підозрою, не дивлячись на те, що у кримінальному провадженні, яке зареєстроване в ЄРДР за № 12013080350000876 на виконання вимог ст. 214 КПК при давно порушеній кримінальній справі, яка вже перебувала у суді та мала своє вирішення у обвинувальному вироку, і не була закрита за відсутністю складу злочину, а лише спрямована за КПК 1960р. на додаткове розслідування через допущену неповноту, викладено фабулу не у відношенні невстановленої особи, а саме щодо ОСОБА_3, та не є обвинуваченим, оскільки обвинувальний акт відносно нього не складався.

Саме з цих підстав ухвалою від 08.11.2016р. Токмацького районного суду Запорізької області постанову прокурора Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_11 про закриття кримінального провадження № 12013080350000876 за ч.ч. 1, 3 ст. 358 КК України в редакції від 05.04.2001 року, у звязку з не встановленням достатніх доказів винуватості ОСОБА_3 від 15.04.2016 року скасовано, і ухвала набрала законної сили.

Натомість постанова слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_12 від 15.04.2016 року, якою обєднане кримінальне провадження № 12013080350000876 за ч. 1 ст. 358 КК України та ч. 3 ст. 358 КК України в редакції від 05.04.2001 року закрито у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення, є чинною дотепер.

З урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що постанову керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_4 від 03.06.2016р., якою ОСОБА_3 відмовлено у відшкодуванні шкоди, передбаченої п.п. 1, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» слід скасувати, а позивачу розяснити, що згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування.

Відповідно до п. 15постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Як зазначалося вище, згідно апеляційної скарги рішення суду в частині скасування вищезазначеної постанови керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_4 від 03.06.2016р. ОСОБА_3 не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо цієї неоскарженої частини рішення суду.

Далі, згідно ЄРДР (а.с. 173), органом досудового розслідування визначено Токмацьке відділення поліції Василівського відділу поліції Головного національного управління поліції в Запорізькій області.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобовязання відповідачів знову «доказательно, объективно, законно составить органом досудебного расследования и прокуратуры постановление «О порядке и размерах возмещения материального и морального ущерба реабилитированному ОСОБА_5 вследствие незаконного обвинения по ч. 3 ст. 358 УК с 05.02.2002г. по 15.04.2016г.» (мовою оригіналу), суд правильно виходив із того, що згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зобовязання керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_4 та Державної казначейської служби України, яка взагалі не наділена правом складати такі постанови, вчинити зазначені дії, з огляду на встановлені по справі обставини, суперечить нормам діючого законодавства та Конституції України.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем такого способу захисту, як зобовязати відповідачів публічно вибачитися перед позивачем на зборах слідчих та прокурорів Томацької міської прокуратури, суд вірно виходив з визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_12 проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є такий спосіб захисту, який є ефективним, тобто забезпечує реальний захист прав та інтересів.

З огляду на вищенаведені норми права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту щодо зобовязання відповідачів публічно вибачитися перед ним не забезпечить дійсного припинення порушення його прав, а також, обраний позивачем спосіб захисту права не передбачений положеннями ст. 16 ЦК України, тобто позовна вимога про принесення вибачень, як спосіб захисту, не є такою, що ґрунтується на законі. Відповідно, суд підставно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Ухвалюючи рішення в частині позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди в сумі 50000 грн., яка, на думку позивача, спричинена йому «по обстоятельствам систематических, незаконных отказов возмещения ущерба постановлениями прокуроров Саврана А.Н. и Свистуна А.В. от 04.04.2014г., 03.06.2016г., и по фактам незаконного отказа возврата в собственность ОСОБА_6 двух пишущих машинок, незаконно изъятых в ходе обыска 21.10.2002г. и не поступивших на склад вещдоказательств Токмакского ГО ГУМВД Украины с 21.10.2002г. по настоящее время» (мова оригіналу) суд також правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині вимог.

Так, вказана сума визначена виходячи з того, що ОСОБА_3 не повернуто внаслідок «исчезновения-кражи, подмены» двох друкарських машинок, вилучених у нього в ході обшуку в 2002 році, які йому необхідні для роботи складання скарг, заяв, і які є знаряддям його захисту (позов, а.с. 101 зворот - 102).

Згідно супровідного листа начальника Токмацького відділення поліції Василівського відділу поліції Головного національного управління поліції в Запорізькій області, позивач 29.09.2014р. отримав дві друкарські машинки, про що склав розписку, оригінал якої знаходиться у відділенні поліції (а.с. 62).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16.12.2014 року залишено без змін ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського району м. Запоріжжя від 20.11.2014 року.

Відповідно до встановлених обставин справи, після вилучення двох друкарських машинок у ОСОБА_3 вони деякий час зберігалися в камері схову Токмацького МВ ГУМВС України в Запорізькій області, потім разом з кримінальною справою щодо ОСОБА_3 були передані до Василівського районного суду Запорізької області, де в опечатаному вигляді зберігалися до 02.04.2014 року, після чого в тому ж вигляді були передані старшині Токмацького МВ ГУМВС ОСОБА_13 З акту від 09.04.2014 року вбачається, що ці ж друкарські машинки ОСОБА_3 в присутності понятих відмовився не тільки отримати, але й оглянути без будь-яких пояснень з цього приводу, актом від 22.04.2014 року підтверджується, що ОСОБА_3 таки оглянув вказані машинки, але відмовився від їх отримання, посилаючись на те, що це не його машинки, 15.07.2014 року знов відмовився від отримання цих машинок, посилаючись на те, що в акті передачі ОСОБА_14 не зазначив індивідуальні ознаки друкарських машинок, і лише 29.09.2014 року нарешті отримав вказані машинки, ті ж самі, від отримання яких раніше відмовлявся, при цьому склав розписку про їх отримання, в якій зазначив, що машинки йому повернуті, претензій не має, та в своїй заяві від 29.09.2014 року та наданих щодо цього особистих поясненнях про те, що він помилково вважав раніше, що машинки йому не належать, просив закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_14

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено, що йому не повернуті вилучені у нього в ході обшуку в 2002р. друкарські машинки.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ст. 11 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи з цих положень закону, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

З урахуванням розяснень п.п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року зі змінами, суд також правильно вважав неспроможними зазначені позивачем інші обґрунтування суми заявленої моральної шкоди «по обстоятельствам систематических, незаконных отказов возмещения ущерба постановлениями прокуроров Саврана А.Н. и Свистуна А.В. от 04.04.2014г., 03.06.2016г.» (а.с. 102).

Наведені в апеляційній скарзі обставини, повязані з призначенням ОСОБА_3 судової психіатричної експертизи підставами заявленого у даній справі позову не являлися, отже не були і предметом дослідження судом першої інстанції, тому не можуть бути прийняті до уваги, як такі, що суперечать вимогам ст.ст. 11, 303 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат спростовані під час апеляційного розгляду справи.

Так, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів «судебные расходы явки в судебные заседания Токмакского и Черниговского районных судов по документально подтвержденных доказательств протоколами указанных судов о явке в судебные заседания, суточные, компенсацию за отрыв от обычных занятий и стоимость автобусного сообщения Токмак-Черниговка» (мова оригіналу) (а.с. 146).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач витратив 26,11 грн. на прибуття до Чернігівського районного суду Запорізької області (а.с. 147).

Суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, на підставі ст.ст. 79, 85, 88 ЦПК України дійшов правильного висновку, що вимоги про стягнення судових витрат у вигляді добових не підлягають задоволенню. Так, судове засідання, на яке зявився позивач, призначалося та проводилося у денний період доби і необхідність залишатися на ночівлю в смт. Чернігівка позивачем не доведена. Стосовно вимог компенсації позивачу за відрив від звичайних занять у звязку з явкою у судове засідання 26.04.2017р., суд підставно виходив із того, що позивач є пенсіонером, що виключає можливість отримання такої компенсації.

Оскільки позов був задоволений частково лише в частині однієї вимоги немайнового характеру, і стосувалася ця вимога посадової особи - керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_4, суд правильно стягнув з Токмацької місцевої прокуратури на користь позивача судові витрати в сумі 08,70 грн. (26,11 грн. : 3).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки або базуються на викладі фабули справи, або є повторенням обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, або зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Решта доказів та обставин, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 17 травня 2017 року у цій справізалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: