Постанова № 71204659, 18.12.2017, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2017справа № 905/2036/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , секретар судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи: ОСОБА_4 ОСОБА_5, за довіреністю; ОСОБА_6, за довіреністю; не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуУправління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область на рішення Господарського суду Донецької області від02.11.2017 (підписано 02.11.2017) у справі№ 905/2036/17 (суддя Г.В. Левшина) за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Дніпро до за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаУправління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область Управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі, м. Маріуполь, Донецька область простягнення 338 831,20 грн.В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року до господарського суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Дніпро (Позивач) із позовом до Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область (Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 338 831,20 грн., обґрунтовуючи вимоги порушенням Відповідачем свого зобовязання щодо відшкодування вартості наданих Позивачем телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26.09.2017 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача було залучено Управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі, м. Маріуполь, Донецька область (Третя особа).

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.11.2017 позовні вимоги задоволено в повному обсязі у звязку з доведенням Позивачем факту порушення Відповідачем зобовязання щодо відшкодування вартості телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на відсутність своєї вини в несвоєчасному виконанні зобовязання через відсутність бюджетного фінансування.

Представник Позивача в судовому засіданні вважав рішення суду законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, за мотивами того, що діючим законодавством не передбачена можливість повного або часткового звільнення від обовязку здійснення розрахунків через відсутність бюджетного фінансування, про що також зазначив у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник Відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, надав пояснення, аналогійні викладеним в апеляційній скарзі.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, у звязку з чим судова колегія вважає за можливе розглянути скаргу за наявними в справі матеріалами у відсутності представника Третьої особи, що не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувальних технічних засобів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вищезазначеним судовим рішенням в межах даної справи, встановлені наступні обставини, що також не оспорюється сторонами:

- укладення 19.02.2015 між сторонами договору №340-121200 на відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг населенню (далі Договір-1), за умовами п. 1.2 якого Позивач здійснює надання пільг з послуг звязку (абонентська плата за користування квартирним телефоном та встановлення квартирних телефонів) населенню, яке має право на пільги відповідно до діючого законодавства України, а Відповідач здійснює відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг з послуг звязку та встановленню телефонів населенню в межах виділених субвенцій з державного бюджету;

- укладення 04.01.2016 між сторонами договору №121200-61/60/39/2016 на відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг населенню (далі Договір-2), за умовами п. 1.2 якого Позивач здійснює надання телекомунікаційних послуг населенню, яке має право на пільги відповідно до діючого законодавства України, а Відповідач здійснює фінансування пільг відповідно до ст.102 Бюджетного кодексу України, Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", проводить розрахунки за надані пільги в межах виділених субвенцій з державного бюджету;

- надання Позивачем на виконання умов Договорів протягом грудня 2015 року грудня 2016 року послуг звязку на пільгових умовах населенню Лівобережного району Маріупольської міської ради, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дії пунктів 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства";

- факт понесення Позивачем витрат на надання послуг звязку означеним категоріям пільговиків;

- статус Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради як головного розпорядника коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг Кальміуського району Маріупольської міської ради на якого, згідно положень Порядку № 256 та Постанови покладено обов'язок щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікацій, за послуги, надані особам, які мають право на відповідні пільги.

Також судом першої інстанції встановлено, що загальна сума понесених Позивачем витрат за надані послуги становить 338 831,20 грн., наявність обовязку з відшкодування якої заперечується Відповідачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовідносини сторін у даній справі регулюються нормами ч. 3 ст. 63 Закону України від 18.11.2003 № 1280-IV "Про телекомунікації", п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", підпункту "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), п.п. 2, 3, 5, ч. 1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", п.11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003, а також нормами ст. 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 615, 617 Цивільного кодексу України.

Судова колегія не приймає до уваги доводи Відповідача про відсутність його вини, як підстави до звільнення від виконання зобовязання, оскільки діючим законодавством не передбачена можливість звільнення Відповідача від виконання своїх договірних обовязків по вищенаведеному відшкодуванню через відсутність фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Одночасно, приписи ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "ОСОБА_5 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Судова колегія також вважає безпідставними твердження Відповідача про те, що загальна сума, яка підлягала відшкодуванню протягом 2016 року становить 323 254,10 грн., тобто є меншою ніж заявлено Позивачем, оскільки належних доказів цього не надано, а належність наданих Позивачем доказів Відповідачем не спростовано. Як зазначає сам Відповідач, протягом спірного періоду переліки з розрахунком наданих Позивачем пільг Відповідачем не коригувались та в системному комплексі ПК ЄДАРП не перевірялись, що вже само по собі свідчить про неналежне виконання Відповідачем вимог чинного законодавства України.

Акти звіряння розрахунків за формою "3-пільга" в матеріалах справи відсутні.

Будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень на наявний у справі розрахунок вимог Позивача, Відповідачем не надано.

За таких підстав судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки доказів оплати Відповідачем не надано, право Позивача на відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, на момент його звернення з позовом є порушеним та підлягає захисту в судовому порядку, а отже і вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 338 831,20 грн. є підтвердженими наявними доказами в матеріалах справи та підлягають задоволенню. Відповідачем відсутність цієї заборгованості не спростовано.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 02.11.2017 у справі № 905/2036/17 ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 02.11.2017 у справі № 905/2036/17 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 22.12.2017.

ГоловуючийО.В. Стойка

Судді:І.В. Зубченко

ОСОБА_3