Рішення № 71202759, 14.12.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р.Справа № 916/2741/17

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача ОСОБА_2,

від третьої особи - не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Український державний центр радіочастот в особі Південної філії ДП „Український державний центр радіочастот до Одеської митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення заборгованості в загальній сумі 9324,71 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Український державний центр радіочастот звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської митниці ДФС про стягнення заборгованості в загальній сумі 9324,71 грн., посилаючись на наступне.

01.08.2016 р. між Південною філією Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (виконавець) та Одеською митницею ДФС (замовник) укладено договір № 14-1331/2, відповідно до умов якого Філія повинна здійснювати роботи з радіочастотного моніторингу параметрів випромінювання та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) та випромінюючих пристроїв (ВП), а замовник на підставі Закону України Про радіочастотний ресурс України повинен виконувати свої зобовязання щодо використання РЧР, а також здійснювати оплату вищевказаних робіт на рахунок Філії.

Як вказує позивач, у 2017 році Філією були виставлені наступні рахунки на оплату виконаних робіт: № 9954 від 27.12.2016 р. на суму 88,80 грн.; № 480 від 24.01.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 1181 від 22.02.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 1957 від 22.03.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 2958 від 24.04.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 3643 від 22.05.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 4600 від 22.06.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 5477 від 25.07.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 6554 від 23.08.2017 р. на суму 981,60 грн. та № 7214 від 25.09.2017 р. на суму 981,60 грн.

Згідно п. 3.6 договору роботи філії вважаються виконаними у разі забезпечення EMC РЕЗ, які належать замовнику, а також при відсутності скарг замовника на радіозавади.

ОСОБА_2, як зазначає позивач, вказані рахунки не були сплачені відповідачем, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 8923,20 грн.

При цьому 21.08.2017 р. на адресу відповідача було направлено претензію № Ф51/32-2.1-03/16 з вимогою сплатити борг, але станом на день звернення до суду з вказаною позовною заявою борг не погашено.

Так, позивач вказує, що замовником було порушено умови договору, а саме п. 3.7 щодо виконання зобовязань по сплаті за надані роботи (послуги).

Згідно п. 3.7 договору у разі несплати рахунку філія починаючи з 26 числа нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Відтак, позивач вказує, що сума пені складає 401,51 грн.

Наразі позивач зазначає, що Філія виконувала свої обовязки згідно умовам договору. Скарг від замовника на радіозавади в адресу філії не надходило, тому остання вважає, що свої обовязки по договору виконувала належним чином.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.11.2017 р. позовну заяву ДП „Український державний центр радіочастот прийнято до розгляду, порушено провадження по справі № 916/2741/17 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

01.12.2017 р. відповідачем було подано до суду клопотання про залучення Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Так, відповідач зазначає, що ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VІ встановлено, що розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу. Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. №2456-VI здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов'язань, за відсутності підтвердних документів визнається порушенням бюджетного законодавства. Пунктом 2.9 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 р. № 309 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 р. за № 419/20732) передбачено, що органи Казначейства не реєструють бюджетні фінансові зобовязання у разі відсутності документів, які підтверджують факт узяття бюджетного фінансового зобов'язання. Отже, як вказує відповідач, вищезазначеними нормами законодавства України заборонено здійснення Одеською митницею ДФС платежів за рахунок бюджетних коштів без укладення договору, без реєстрації бюджетних зобовязань в органах Державної казначейської служби України. Також відповідач зазначає, що відповідно до п. 11.8 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 р. № 1407 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.01.2013 р. за № 130/22662) платіжне доручення не приймається до виконання, зокрема, у разі відсутності в обліку органів Казначейства відповідних бюджетних зобов'язань та бюджетних фінансових зобов'язань; невідповідності платежу зареєстрованим бюджетним зобов'язанням та бюджетним фінансовим зобов'язанням. Так, відповідач зазначає, що проведення платежу по сплаті Одеською митницею ДФС коштів за договором № 14-1331/2 від 05.09.2016 р. віднесене до повноважень Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, яке у відповідності до Положення про Державну казначейське службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 р. № 215, Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затверджене наказом Міністерства фінансів України 12.10.2011 р. № 1280 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.08.2015 р. № 716) є юридичною особою публічного права та підпорядковане Державній казначейській службі України. З огляду на вказане, відповідач вважає, що рішення суду з даного спору може вплинути на права та обовязки вказаного Управління казначейської служби.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.12.2017 р. до участі у справі № 916/2741/17 залучено Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, при цьому розгляд справи відкладено на 14.12.2017 р.

Представник третьої особи у судове засідання не зявився, також письмових пояснень по суті спору третьою особою не надано.

Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 64-69), посилаючись на перевищення суми послуг за виставленими рахунками позивачем загальної суми спірного договору, а також вказуючи на відсутність відповідного бюджетного фінансування.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Між Державним підприємством „Український державний центр радіочастот в особі начальника Південної філії ДП „Український державний центр радіочастот (виконавець) та Одеською митницею ДФС (замовник) було укладено договір № 14-1331/2 від 01.08.2016 року/05.09.2016р., згідно п. 1 „Предмет Договору якого позивач як виконавець на підставі п. 4 ст. 16 Закону України Про радіочастотний ресурс України та Положення про Південну філію Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» виконує роботи (послуги) з радіочастотного моніторингу параметрів випромінювання та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) та випромінюючих пристроїв (ВП), а відповідач як Замовник на підставі Закону України Про радіочастотний ресурс України виконує свої зобовязання щодо використання РЧР, а також здійснює оплату вищезгаданих робіт на рахунок виконавця.

В розділі 2 договору визначені обовязки сторін. Зокрема, згідно п. 2.1. договору виконавець зобовязується:

- виконувати роботи (послуги) по розділу 1 цього договору згідно з вимогами чинного законодавства України у галузі звязку, для чого: здійснювати радіочастотний моніторинг РЕЗ та ВП замовника; по заявкам замовника у наданій йому смузі частот виявляти радіозавади, визначати джерела цих радіозавад та усувати їх у строки та у порядку, визначених діючими нормативно-правовими актами (п. 2.1.1.);

- в разі потреби здійснювати роботи (послуги) по оформленню дозволів та ліцензій, проведення ПТК та інші разові роботи (послуги) в межах своєї компетенції згідно чинного законодавства. На виконання таких робіт виконавець виставляє окремий рахунок (п. 2.1.2).

Згідно п. 2.2. договору замовник зобовязується:

-своєчасно забезпечувати виконавця необхідними для виконання договору документами та інформацією (п. 2.2.1);

-здійснювати експлуатацію РЕЗ та ВП згідно з вимогами чинного законодавства України в галузі радіозвязку (п. 2.2.2);

-своєчасно здійснювати оплату виконавцю згідно умов цього договору (п. 2.2.3);

-виконувати вимоги виконавця щодо усунення виявлених порушень умов використання РЧР (п. 2.2.4).

Вартість робіт, порядок розрахунків та строки оплати визначені сторонами в розділі 3 договору.

Так, за умовами п 3.1 договору вартість робіт (послуг) по цьому договору визначається згідно Тарифів на роботи (послуги) державного підприємства «Український державний центр радіочастот», повязані з користуванням радіочастотним ресурсом України та вимірюванням параметрів телекомунікаційних мереж, затверджених Рішенням НКРЗІ № 195 від 07.04.2015 року та зареєстрованих Міністерством юстиції України 10.06.2015 р. за № 687/27132 (далі - Тарифи) та зазначена у додатку № 1 (далі - Додаток), який є невідємною частиною цього договору.

Згідно п. 3.2. договору загальна сума договору на 2016 рік становить 1065,60 грн., у тому числі ПДВ 177,60 грн.

В п. 3.3. договору передбачено, що вартість робіт (послуг) по цьому договору може змінюватись у випадку:

- зміни Тарифів (п. 3.3.1);

- зміни додаткової угоди (п. 3.3.2);

- анулювання або закінчення дії дозвільних документів (п. 3.3.3);

- отримання нових дозвільних документів (п. 3.3.4).

Відповідно до п. 3.4 договору у випадку зміни Тарифів виконавець робить відповідний перерахунок з дати, коли Тарифи набули чинності. Якщо вартість робіт (послуг) по цьому Договору змінюється згідно п.п. 3.3.3., 3.3.4. Виконавець вносить зміни та виставляє новий рахунок у відповідності до Тарифів, замовник зобовязаний повідомити виконавця про такі зміни у 10-денний термін.

Перелік РЕЗ та ВП, що підлягають нагляду відповідно до умов договору, надається у додатку (п. 3.5 договору).

Згідно п. 3.6 договору роботи (послуги) виконавця вважаються виконаними в повному обсязі у разі забезпечення ЕМС РЕЗ та ВП, які належать замовнику та при відсутності скарг замовника на радіозавади, які не були опрацьовані виконавцем у відповідності до вимог нормативної документації, а також у разі виконання вимог нормативної документації у сфері РЧР. Скарги замовника на радіозавади, які виникли з вини самого замовника, не є підставою вважати роботи не виконаними.

В п. 3.7 договору визначено, що замовник сплачує виконавцю за роботи (послуги) по договору шляхом перерахування суми вартості робіт на розрахунковий рахунок виконавця до 25-го числа наступного місяця, слідуючого за розрахунковим періодом, на підставі виставленого виконавцем рахунку та акту виконаних робіт. Починаючи з 26 числа у разі несплати, нараховується пеня у розмірі подвійного облікової ставки НБУ, яка діяла на той період. По виставленим рахункам за роботи(послуги), вказані у п.п. 2.1.2. договору, замовник здійснює оплату не пізніше 7-ми днів з дня одержання такого рахунку.

За умовами п. 3.8 договору виконання робіт (послуг) підтверджується відповідним двостороннім актом виконаних робіт. Друга сторона повинна підписати такий акт протягом 5 (пяти) робочих днів з часу надходження або надати мотивовану відмову від підписання акту. У випадку коли, замовник не надіслав підписаний акт у вищевказаний термін та не надав мотивованої відмови, акт автоматично вважається узгодженим, а роботи(послуги) виконаними та такими, що підлягають оплаті.

В п. 6.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2016 р. При цьому вказаний договір вважається подовженим на кожний наступний період тривалістю в один рік, але не більше терміну дії дозвільних документів. У разі анулювання або закінчення терміну дії відповідних дозвільних документів договір вважається втратившим дію (п. 6.2 договору).

В п. 6.3. договору сторони дійшли згоди, що у відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України правовідносини між ними поширюються на час до підписання цього договору, а саме з 01.01.2016 року.

У додатках № 1 до вказаного договору № 14-1331/2 від 01.08.2016 р. визначено Перелік РЕЗ, що підлягають радіочастотному моніторингу, періодичність моніторингу та оплати за місяць, згідно яких вартість послуги з радіочастотного моніторингу та забезпечення ЕМС РЕЗ, що за місяць складає 818,00 грн. та 88,80 грн.

06.12.2016 р. між Державним підприємством „Український державний центр радіочастот в особі начальника Південної філії ДП „Український державний центр радіочастот (виконавець) та Одеською митницею ДФС (замовник) була укладена додаткова угода № 1 до договору від 05.09.2016 р. № 14-1331/2 (а.с. 91-92), відповідно до якої сторони домовились збільшити суму договору на 7584,00 грн. У звязку з цим сторонами було змінено п. 3.2 договору, вказавши загальну суму договору 8649,60 грн., у т.ч. ПДВ 1441,60 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до умов вказаного договору були виставлені на оплату проведених робіт (послуг) рахунки № 9954 від 27.12.2016 р. на суму 88,80 грн.; № 480 від 24.01.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 1181 від 22.02.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 1957 від 22.03.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 2958 від 24.04.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 3643 від 22.05.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 4600 від 22.06.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 5477 від 25.07.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 6554 від 23.08.2017 р. на суму 981,60 грн. та № 7214 від 25.09.2017 р. на суму 981,60 грн., всього на загальну суму 8923,20 грн. (а.с. 27-36).

У звязку з неповною оплатою відповідачем як замовником обумовлених вказаним договором робіт (послуг) виставлених рахунків позивач звернувся до суду із заявленим позовом про стягнення заборгованості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір № 14-1331/2 є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вказує позивач та не спростовано відповідачем, відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 14-1331/2 Філією позивача у період з грудня 2016 року по вересень 2017 року здійснювався радіочастотний моніторинг та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) ультракороткохвильового звязку для мереж радіозвязку технологічних користувачів радіочастотного ресурсу за потужності передавача понад 3 Вт, про що позивачем складались відповідні акти № 16-14-9954 від 30.12.2016 р. на суму 88,80 грн., № 17-14-480 від 31.01.2017 р. на суму 981,60 грн., № 17-14-1181 від 28.02.2017 р. на суму 981,60 грн., № 17-14-1957 від 31.03.2017 р. на суму 981,60 грн., № 17-14-2958 від 28.04.2017 р. на суму 981,60 грн., № 17-14-3643 від 31.05.2017 р. на суму 981,60 грн., № 17-14-4600 від 30.06.2017 р. на суму 981,60 грн., № 17-14-5477 від 31.07.2017 р. на суму 981,60 грн., № 17-14-6554 від 23.08.2017 р. на суму 981,60 грн., № 17-14-7214 від 25.09.2017 р. на суму 981,60 грн. При цьому про належне виконання Філією позивача своїх обовязків згідно умов договору свідчить відсутність скарг від відповідача як замовника на радіозавади на адресу Філії.

Як зясовано судом, вказані акти направлялись відповідачу неодноразово, однак не були повернуті позивачу з підписом.

За умовами п. 3.8 договору виконання робіт (послуг) підтверджується відповідним двостороннім актом виконаних робіт. Друга сторона повинна підписати такий акт протягом 5 (пяти) робочих днів з часу надходження або надати мотивовану відмову від підписання акту. У випадку коли, замовник не надіслав підписаний акт у вищевказаний термін та не надав мотивованої відмови, акт автоматично вважається узгодженим, а роботи (послуги) виконаними та такими, що підлягають оплаті.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем була направлена на адресу відповідача претензія № Ф51/32-2.1-03/16 від 21.08.2017 р. разом з виставленими на оплату послуг рахунками: № 9954 від 27.12.2016 р. на суму 88,80 грн.; № 480 від 24.01.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 1181 від 22.02.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 1957 від 22.03.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 2958 від 24.04.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 3643 від 22.05.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 4600 від 22.06.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 5477 від 25.07.2017 р. на суму 981,60 грн., а також актами про виконання робіт до вказаних рахунків. За змістом претензії позивач повторно направляв вказані акти. При цьому про отримання претензії з рахунками та актами свідчить відповідь відповідача на вказану претензію в своєму листі (а.с. 38-40), в якому відповідач вказує на неможливість оплати послуг за договором з огляду на перевищення суми послуг за виставленими рахунками позивачем загальної суми спірного договору, а також вказуючи на відсутність відповідних бюджетних коштів.

Разом з тим, виходячи зі змісту спірного договору № 14-1331/2 та враховуючи той факт, що після надання позивачем і отримання відповідачем послуг з радіочастотного моніторингу та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) ультракороткохвильового звязку, відповідач не підписав акти наданих послуг за спірний період без надання мотивованої відмови, такі послуги вважаються виконаними та такими, що підлягають оплаті.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем робіт (послуг) є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства на підставі виставлених рахунків.

Так, за умовами п. 3.7 договору № 14-1331/2 відповідач зобовязався сплату виконавцю за роботи (послуги) по договору шляхом перерахування суми вартості робіт на розрахунковий рахунок виконавця до 25-го числа наступного місяця, слідуючого за розрахунковим періодом, на підставі виставленого виконавцем рахунку та акту виконаних робіт. В п. 2.2.3 договору відповідач зобовязався своєчасно здійснювати оплату послуг виконавцю.

Як зясовано судом та не спростовано відповідачем, останнім не були сплачені виставлені з боку позивача наступні рахунки: № 9954 від 27.12.2016 р. на суму 88,80 грн.; № 480 від 24.01.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 1181 від 22.02.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 1957 від 22.03.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 2958 від 24.04.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 3643 від 22.05.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 4600 від 22.06.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 5477 від 25.07.2017 р. на суму 981,60 грн.; № 6554 від 23.08.2017 р. на суму 981,60 грн. та № 7214 від 25.09.2017 р. на суму 981,60 грн., всього на суму 8923,20 грн. У звязку з цим суд вважає обґрунтованими доводи позивача про існування у відповідача заборгованості по вказаним послугам в сумі 8923,20 грн.

При цьому слід зазначити, що наявність спірної суми заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем наданих послуг або неможливості виконання цього зобовязання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування на оплату вказаних послуг. Так, посилання відповідача на те, що він не має бюджетних призначень щодо оплати вказаних послуг не звільняють його від обовязку сплатити ці послуги відповідно до умов укладеного з позивачем договору. Тому доводи відповідача неможливості виконання ним зобовязання з оплати послуг позивача за відсутності відповідних бюджетних призначень, викладені у відзиві на позовну заяву, є безпідставними та необґрунтованими.

Таким чином, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 8923,20 грн.

З огляду на встановлення судом факту невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним з позивачем договором щодо оплати наданих послуг, суд доходить до висновку про порушення відповідачем умов вказаного договору.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем наданих послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як зазначалось вище, за умовами п. 3.7 договору відповідач як замовник мав сплачувати виконавцю за роботи (послуги) по договору шляхом перерахування суми вартості робіт на розрахунковий рахунок виконавця до 25-го числа наступного місяця, слідуючого за розрахунковим періодом, на підставі виставленого виконавцем рахунку та акту виконаних робіт. Починаючи з 26 числа у разі несплати, нараховується пеня у розмірі подвійного облікової ставки НБУ, яка діяла на той період.

Як визначено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобовязання за спірним договором № 14-1331/2 щодо оплати наданих послуг, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за несвоєчасну оплату послуг за кожним рахунком у період з 26.04.2017 р. по 18.10.2017 р., виходячи з діючої облікової ставки НБУ та існуючої суми боргу у вказаному періоді по відповідному рахунку. Так, за розрахунками позивача (а.с. 50), нарахована відповідачу пеня за несвоєчасну оплату послуг складає 401,51 грн., розмір якої не спростовано відповідачем. Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення вказаної суми пені.

Наразі суд зазначає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на 2017 рік, не є підставою на підставі частини 2 статті 617 ЦК та частини 2 статті 218 ГК для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобовязання зі сплати послуг. Аналогічна позиція викладена Верховним судом України в постанові від 15 травня 2012 р. у справі N 3-28гс12, яка є обовязковою для суду згідно положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України Така позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, яка за статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" повинна застосовуватися судами разом з Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. констатовано, зокрема, порушення національними судами пункту 1 статті 6 "Право на справедливий суд" Конвенції та статті 1 Першого протоколу №1 до Конвенції, та зазначено, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства „Український державний центр радіочастот в особі Південної філії ДП „Український державний центр радіочастот цілком обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у звязку з чим підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги Державного підприємства „Український державний центр радіочастот в особі Південної філії ДП „Український державний центр радіочастот до Одеської митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення заборгованості в загальній сумі 9324,71 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з Одеської митниці ДФС (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21а; код ЄДРПОУ 39441717) на користь Державного підприємства „Український державний центр радіочастот (03179, м. Київ, пр-т Перемоги, 15-й км; код ЄДРПОУ 01181765) в особі Південної філії Українського державного центру радіочастот (65059, м. Одеса, вул. Краснова, 14, оф. 33; код ЄДРПОУ 23211596) основну заборгованість в сумі 8923/вісім тисяч девятсот двадцять три/грн. 20 коп., пеню в розмірі 401/чотириста одна/грн. 51 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1600/одна тисяча шістсот/грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 19 грудня 2017 р.

Суддя В.С. Петров