Рішення № 71198920, 08.12.2017, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/635/17

Провадження № 2/307/677/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2017 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І. при секретарі Фера В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» про стягнення завданої матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» про стягнення завданої матеріальної шкоди. В позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог зазначив, що 8 березня 2014 року, близько 21 години 30 хвилин по вул. Леніна у с.Калини, Тячівського району, відбулася дорожньо-транспортна пригода з участю автомобіля марки «ВАЗ 21150», державний номер НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 «з» та автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4. Автомобіль марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження. Протиправність дій відповідача щодо порушення правил дорожнього руху, що спричинили пошкодження автомобіля, підтверджується постановою Тячівського районного суду від 15.05.2015 року у спраі №307/3259/14-п, залишеною без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 24.06.2015 року, згідно якої ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Таким чином, постанова Тячівського районного суду від 15.05.2015 року у справі №307/3259/14-п має приюдиційне значення щодо доведеності факту дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого пошкоджено належний йому автомобіль марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2 та винності відповідача у вчиненні порушення правил дорожнього руху, що спричинили пошкодження належного йому автомобіля. На замовлення ОСОБА_1 оцінювачем-автотоварознавцем ОСОБА_5 після дорожньо-транспортної пригоди було виготовлено звіт №54/04 від 07.04.2014 року, згідно якого вартість матеріального збитку, заподіяного внаслідок пошкодження автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, 2007 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузова) JMYLYV98W8J714983, державний номерний знак НОМЕР_2 станом на день проведення оцінки становила 49582,30 гривень. Також зазначив, що відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, за період з березня 2014 року по день розгляду справи, внаслідок не відшкодування йому шкоди, він зазнав інфляційних втрат, а тому з врахуванням їх загальна сума шкоди становить 101503,50 гривень.

З врахуванням уточнених позовних вимог просить суд стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» 50000 страхової виплати (страхового відшкодування), а також стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_2 52253,50 гривень матеріальної шкоди та судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 надіслав д осуду письмові заперечення, в яких зазначив, що позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Єдиним доказом, на який посилається позивач у своїй позовній заяві, який нібито підтверджує вартість матеріального збитку, який був завданий йому в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 8 березня 2014 року, близько 21 год. 30 хв., по вул. Леніна в с. Калини, Тячівського району, є звіт №54/04 від 07.04.2014 року, складений оцінювачем-автотоварознавцем ОСОБА_6, згідно якого вартість матеріального збитку (з технічної точки зору), заподіяного власнику автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, на момент проведення дослідження становила 49582,30 гривень. Зазначений звіт не може братись судом до уваги, оскільки не підтверджує реальних витрат, які поніс позивач для відновлення автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2 та у відповідності до ст. 58 ЦПК України є неналежним доказом у справі. З наданого звіту неможливо зрозуміти, яку грошову суму сплатив позивач за ремонт автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, хто його проводив, яка реальна вартість робіт та деталей, які використані для його проведення. Також наведений звіт зазначає лише загальну вартість матеріального збитку автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, однак яка саме шкода була завдана в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 8 березня 2014 року, близько 21 год. 30 хв. по вул. Леніна в с.Калини, Тячівського району є незрозумілим. Звіт було складено тільки через місяць після дорожньо-транспортної пригоди, а саме 07.04.2014 року. Протягом цього часу з автомобілем могло статись що завгодно, а також невідомо, які пошкодження були на автомобілі до дорожньо-транспортної пригоди. Для встановлення всіх цих фактів потрібно було провести належне експертне дослідження, що в даному випадку не було зроблено. Окрім того, позивач у позовній заяві проводить незрозумілий розрахунок вартості матеріального збитку. Спочатку суму матеріального збитку зазначену в наведеному вище звіті, а саме 49582,30 гривень переводить в Євро, що по його розрахункам становить 3237,40 Євро, а потім знову суму в Євро переводить у гривні та в кінцевому результаті визначив матеріальний збиток у розмірі 92684,71 гривень. Зазначена загальна сума матеріального збитку, яку позивач просить стягнути з нього, є необугрунтованими та не підтверджуються жодними належними доказами. Просить в задоволенні позову відмовити (а.с.76-78).

Представник ОСОБА_7 «ПРОСТО-страхування» надіслав до суду письмові заперечення в яких зазначив, що позовну заяву визнає частково з наступних причин. 14 серпня 2013 року між ОСОБА_8 та АТ «ПРОСТО-страхування» був укладений поліс №АС2904495 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме автомобіля марки «ВАЗ 21150», реєстраційний номер НОМЕР_1. Як стало відомо АТ «ПРОСТО-страхування», 8 березня 2014 року в с.Калини, Тячівського району, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого автомобіля марки «ВАЗ 21150», реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2 та автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 Постановою Тячівського районного суду Закарпатської області винним у вищезазначеній дорожньо-транспортній пригоді було визнано ОСОБА_2. Відповідно до законодавства України страхова компанія повинна відшкодувати вартість саме матеріального збитку, а не витрати повязані з відновлювальним ремонтом та втратою товарної вартості. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 2394,7 гривень втрати товарної вартості з АТ «ПРОСТО-страхування» є безпідставними та незаконними. Враховуючи вищенаведене та на підставі Звту №54/04 про вартість матеріального збитку від 07.04.2014 року та при виконанні потерпілою особою вимог закону, АТ «ПРОСТО-страхування» зможе провести виплату, залежно від реквізитів зазначених в заяві на виплату страхового відшкодування, або в розмірі 47187,59 гривень, якщо виплата буде проводитись безпосередньо на станції технічного обслуговування, яке здійснюватиме ремонтні роботи автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, тобто АТ «ПРОСТО-страхування» проводитиме виплату з урахуванням податку на додану вартість, або в розмірі 39322,99 гривень, якщо виплата буде проводитись безпосередньо на рахунок потерпілій особі, тобто АТ «ПРОСТО-страхування» проводитиме виплату без урахування податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, може бути здійснена за умови отримання АТ «ПРОСТО-страхування» документального підтвердження позивачем факту оплати проведеного ремонту. Щодо відшкодування витрат на проведення авто товарознавчого дослідження в розмірі 750 гривень, то з даними вимогами АТ «ПРОСТо-страхування» не погоджується, так як на день розгляду справи позивач до страхової компанії з повідомлення про подію не звертався, про місце знаходження пошкодженого майна не повідомив та не надав страховій компанії можливість провести його огляд (а.с.117-119).

Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_9 в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просить позов задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_10, адвокат ОСОБА_11 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. ОСОБА_11 в судовому засіданні зазначив, що страхова компанія має відшкодувати матеріальну шкоду, оскільки був поліс страхування. Щодо стягнення інфляційних витрат вважає, що має нести відповідальність особа, яка була зобовязана відшкодувати матеріальну шкоду. Якщо страхова компанія визнає матеріальну шкоду, то вони мають нести відповідальність і по інфляційних витратах. Невиконання зобовязання такий тривалий період у даній справі відбулось з вини позивача, який на протязі трьох років не предявляв претензій саме з відшкодування шкоди ні до страхової компанії, ні до відповідача і з обставин щодо судового врегулювання спору, який тривав значний час та на протязі цього часу чітко не визначив в претензійному порядку конкретну суму відшкодування. Якби позивач предявив до страхової компанії своєчасно вимогу по відшкодуванню шкоди, яка таку визнала, знецінення грошових коштів не відбулось би, або було б зі значно меншими витратами. Наявність акту оцінки шкоди не свідчить про наявність претензії по її відшкодуванню. Вважає, що до того часу поки позивач не предявив претензію про відшкодування шкоди, зобовязання між сторонами по їх погашенню не виникли. Момент виникнення зобовязання та момент виникнення прострочення настає в даному випадку з моменту предявлення такої вимоги. Тобто, в даному випадку, мало місце прострочення кредитором свого права вимоги, оскільки боржник, страхова компанія, не міг обєктивно виконати перед кредитором, позивачем, свого зобовязання по виплаті страхового відшкодування із за того, що позивач не звертався за такою виплатою і вже тільки в суді заявив таку вимогу. Якби ним такі дії вчинені своєчасно, то цей строк не був би прострочений. Тому, якщо боржник доведе, що невиконання ним грошового зобовязання мало місце через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, яка передбачена ст. 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобовязання у вигляді його прострочення боржником не настало і в такому разі вважається, що виконання зобовязання відстрочено на час прострочення кредитора (ч.2 ст. 613 ЦК України). Окрім того, позивач не надав суду доказ того, яка фактично вартість ремонту автомобіля, оскільки автомобіль на момент розгляду справи відремонтований. Матеріальний звіт про оцінку відновлювального ремонту автомобіля складений через місяць після дорожньо-транспортної пригоди, а тому співставити, які фактично пошкодження мав автомобіль під час дорожньо-транспортної пригоди і на момент огляду спеціалістом неможливо, і в будь-якому випадку позивач не довів, що такі пошкодження співпадають. Тим більше, що автомобіль за цей час знаходився у розпорядженні і володінні позивача і він мав можливість будь-що з ним з робити. Просить в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши всі обставини справи , суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що постановою Тячівського районного суду від 15 травня 2015 року в справі №307/3259/14-п, яка залишена без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2015 року, провадження відносно ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.ст.124, 122-4 КУпАП закрито у звязку зіспливом строку, передбаченого ст.38 КУпАП, на протязі якого може бути накладено адміністративне стягнення (а.с.5-7, 8-11).

Із змісту вказаної постанови Тячівського районного суду вбачається, що відповідач ОСОБА_2, 8 березня 2014 року, о 21 год. 30 хв., в с. Калини по вулиці Леніна, керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21150», державний номерний знак НОМЕР_1, не вибрав безпечної швидкості руху та не врахував дорожню обстановку, виїхав на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, після чого місце дорожньо-транспортної пригоди залишив, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушив п.п.12.1, 2.10 «а», 14.2 «б» Правил дорожнього руху.

Згідно договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13 серпня 2013 року (полісу №АС/2904495) цивільно-правова відповідальність власника (водія) транспортного засобу «ВАЗ 21150», державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_2, на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована в ОСОБА_7 «ПРОСТО-страхування», і відповідно до даного договору ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну потерпілого становить 50000 гривень при франшизі в розмірі 0 гривень (а.с.75).

Відповідно до звіту №54/04 від 7 квітня 2014 року та доданого до нього висновку про визначення матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, ідентифікаційний номер кузову JMYLYV98W8J714983, ринкова вартість автомобіля на момент пошкодження становила 272106,68 гривень, вартість матеріального збитку - 49582,30 гривень, з яких 47187,59 гривень вартість відновлювального ремонту автомобіля, 2394,71 гривень втрата товарної вартості автомобіля (а.с.12-19).

Згідно доданого до вказаного звіту протоколу огляду колісного транспортного засобу та доданих фото-таблиць встановлено, які внаслідок ДТП були пошкоджені деталі автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, а також опис їх пошкодження (а.с.20-37).

Відповідно до листа оцінювача-автотоварознавця ОСОБА_6 від 8 грудня 2017 року у звіті №54/04 від 7 квітня 2014 року вартість матеріального збитку (49582,30 гривень) розрахована без врахування ПДВ на ремонтні роботи, запасні частини, матеріали для фарбування (а.с.140).

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків. та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1187 ч.2 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року за №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобовязані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоровю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У звязку із цим при предявленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непредявлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі. Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоровю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обовязку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обовязку зясовується судом першої інстанції, у звязку з чим до участі у справі може бути залучений страховик. При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно п.22.1 ст.22 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.36.1 ст.36 вказаного Закону зазначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно п.36.2 ст.36 зазначеного Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Відповідно до п.32.7 ст.37 вказаного Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує також шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу.

Як встановлено в судовому засіданні внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 8 березня 2014 року з вини відповідача ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого при керуванні транспортним засобом «ВАЗ 21150», державний номерний знак НОМЕР_1, застрахована відповідачем АТ «ПРОСТО-страхування», було пошкоджено автомобіль позивача ОСОБА_1 марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, при цьому вартість матеріального збитку внаслідок пошкодження автомобіля позивача становить 49582,30 гривень, з яких 47187,59 гривень вартість відновлювального ремонту автомобіля, 2394,71 гривень втрата товарної вартості автомобіля.

А тому суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо стягнення матеріального збитку з відповідача ОСОБА_7 «ПРОСТО-страхування» підлягають до часткового задоволення на суму 47187,59 гривень, а з відповідача ОСОБА_2 на суму 2394,71 гривень.

В правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 7 червня 2017 року у справі №6-282цс17 зазначено, що проаналізувавши норми статей 524, 533 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобовязання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобовязання зі сплати коштів. Правовідношення, в якому замовник зобовязаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобовязанням. Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобовязання згідно з договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобовязаний здійснити страхове відшкодування. З огляду на викладене можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного між особою та страховою компанією договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, є грошовим зобовязанням. Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобовязань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобовязання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами 2, 3, 4 статті 613 ЦК України передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Беручи до уваги ті обставини, що позивачем та його представником в судовому засіданні не надано належних та допустимих доказів щодо звернення позивача в установленому законом порядку до відповідача ОСОБА_7 «ПРОСТО-страхування» за виплатою страхового відшкодування внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 8 березня 2014 року з вини відповідача ОСОБА_2, у звязку з чим відповідачі були позбавлені можливості відшкодувати вчасно збитки, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідачів на його користь 51921,2 гривень інфляційних втрат (101503.5 гривень (матеріальні збитки з врахуванням інфляційних втрат) - 49582,30 гривень (матеріальні збитки)) до задоволення не підлягають, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази, суд вважає що позов слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» на користь ОСОБА_1 47187 (сорок сім тисяч сто вісімдесят сім) гривень 59 копійок матеріальної шкоди, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2394 (дві тисячі триста девяносто чотири) гривні 71 копійку матеріальної шкоди, а в решті позову відмовити.

Судові витрати слід розділити позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 169, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст.22, 36, 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ст.ст.16, 613, 625, 1166, 1187, 1194 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» на користь ОСОБА_1 47187 (сорок сім тисяч сто вісімдесят сім) гривень 59 копійок матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2394 (дві тисячі триста девяносто чотири) гривні 71 копійку матеріальної шкоди.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640 гривень сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Г о л о в у ю ч и й: ОСОБА_12