Рішення № 71194100, 12.12.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/518/17

Номер справи місцевого суду: 509/667/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Драгомерецького М.М.

суддів: Дрішлюка А.І.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Бахірко А.Г.,

за участю: представника позивача ПАТ «УкрСоцбанк» - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСоцбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,-

В С Т А Н О В И Л А:

17 лютого 2015 року ПАТ «УкрСоцбанк» звернулося до суду із позовом який у подальшому був ним уточнений (а.с. 130), до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29 серпня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 2008/13-1-08/429, відповідно до умов якого банк надав, а останній прийняв у тимчасове строкове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти в сумі 164 400 доларів США, з графіком повернення кредиту, передбаченого п.п. 1.1.1 зі сплатою 14% річних.

29 серпня 2008 року у якості забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_4, між сторонами був укладений іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в іпотеку банку житловий будинок, загальною площею 262,7 кв.м., житловою 82,7 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 0,0418 га., яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_4 за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с.Мізікевича, ж/м «Совіньйон», вул. Дальня, 4/1.

Банком у повному обсязі були виконані умови кредитного договору щодо видачі відповідачу повної суми кредиту, однак ОСОБА_4 своїх зобовязань за кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 27 січня 2014 року у нього утворилась заборгованість у загальному розмірі 1902936,34 гривень.

На підставі зазначеного ПАТ «УкрСоцбанк» звернулось до суду із вказаним позовом та просило його задовольнити у повному обсязі, з наведених у позовній заяві правових підстав.

Справа розглянута за відсутності сторін.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року позов задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідач по справі ОСОБА_4 не зявився, однак про розгляд справи він сповіщався належним чином. Тому у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України його неявка до апеляційного суду не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 589, ст. 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобовязання або зобовязання іншої особи перед іпотекодержателем, іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель кредитор за основним зобовязанням.

Згідно ч. 5 ст. 3 вказаного Закону, іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною 1 ст. 17 вказаного Закону передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобовязання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним;знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Судом першої інстанції встановлено, що 29.08.2008р. між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - Банком), та відповідачем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір№ 2008/13-1-08/429, за яким банк надав, а останній прийняв у тимчасове строкове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 164400 доларів США, з графіком повернення кредиту, передбаченого п.п. 1.1.1, зі сплатою 14% річних на строк до 29 серпня 2038 року, враховуючи додаткову угоду до вказаного договору від 22.07.2009р. (а.с. 6-11).

Одночасно у якості забезпечення кредитних зобовязань між Банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_6, був укладений і нотаріально посвідчений іпотечний договір (реєстр. № 253), відповідно до п. 1.1 якого, іпотекодавець ОСОБА_4 передав в іпотеку Банку (іпотекодержателю) житловий будинок, загальною площею 262,7 кв.м., житловою 82,7 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 0,0418 га., яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_4 за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с.Мізікевича, ж/м «Совіньйон», вул. Дальня, 4/1, а також 22.07.2009р. між сторонами був укладений і нотаріально посвідчений договір про внесення змін до вказаного іпотечного договору (реєстр. № 1140), в якому терміни повернення кредиту були встановлені до 28.08.2038р. зі сплатою 14,6 % річних (а.с.12-20).

Кредит був отриманий відповідачем у повному розмірі в сумі 164 400 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки № 1 від 29.08.2008р. з підписом відповідача (а.с.24).

Таким чином, банком у повному обсязі були виконані умови кредитного договору щодо видачу відповідачу повної суми кредиту, на відміну від відповідача, яким порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого у нього перед Банком утворилась заборгованість, яка станом на 09.09.2014р. становить 1902936,34 гривень (еквівалент 238 075,36 доларів США), з яких: борг за кредитом 1286132,13 гривень (еквівалент 160 907,31 доларів США) та борг по відсоткам 616 804,21 гривень (еквівалент 77168,05 доларів США) - а.с. 21-23.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 не виконав взяті на себе зобовязання за договором кредиту в сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаним договорам. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту, а саме, в рахунок часткового погашення ОСОБА_4 перед ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором кредиту №2008/13-1-08/429 від 29.08.2008р. у загальному розмірі 1902 936,34 гривень (еквівалент 238 075,36 доларів США), з яких: борг за кредитом 1286 132,13 гривень (еквівалент 160907,31 доларів США) та борг по відсоткам 616 804,21 гривень (еквівалент 77 168,05 доларів США) - звернути стягнення на предмет іпотеки житловий будинок, загальною площею 262,7 кв.м., житловою 82,7 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 0,0418 га., яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_4 за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с.Мізікевича, ж/м «Совіньйон», вул.Дальня, 4/1 шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом в межах процедури виконавчого провадження.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись в повному обсязі неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Частинами 1 та 2 ст. 31 ЦПК України передбачено, що сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Крім прав та обов'язків, визначених устатті 27цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

З матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому Банк просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права на власності за Банком на нерухоме майно (а.с. 3-5).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 лютого 2015 року було відкрите провадження у справі за вказаним позовом, яка була надіслана сторонам у справі (а.с. 29,30).

В матеріалах справи (арк.130-131) міститься уточнена позовна заява Банку від 20 липня 2016 року, у якій Банк просить суд в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, яка прийнята судом першої інстанції без відповідної реєстрації в суді, тобто у незаконний спосіб.

В порушення частини 2 ст. 127 ЦПК України суд першої інстанції не надіслав відповідачу ОСОБА_4 або його представнику уточнену позовну заяву Банку, у якій позивач змінив предмет і підстави позову, що підтверджується матеріалами справи, та 08 вересня 2016 року вирішив справу без участи відповідача та його представника, чим суттєво порушив його процесуальні та матеріальні права.

У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь якого висунутого проти нього кримінального судочинства.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, не направлення відповідачу ОСОБА_4 та його представнику ОСОБА_7 уточненої позовної заяви Банку від 20 липня 2016 року позбавило його права на доступ до суду та порушило принципи здійснення правосуддя на засадах рівності сторін перед законом і судом та право на справедливий і безсторонній суд, оскільки йому, найбільш слабкою стороною у кредитних правовідносинах порівняно з Банком, не було відомо з яких підстав буде прийнято рішення на користь Банку, чим була надано незаконно перевага Банку.

За таких підстав, колегія суддів не може прийняти до уваги уточнену позовну заяву Банку від 20 липня 2016 року згідно якої суд постановив рішення на користь Банку.

Приймаючи до уваги первісну позовну заяву Банку від 17 лютого 2015 року, а саме, вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього право власності, колегія суддів дійшла наступного.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинен був довести в судовому засіданні обставини, на які посилалася як на підставу позову, але в судовому засіданні не доведені ці обставини.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

В порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання.

Пункт 5 договору іпотеки від 22 листопада 2007 року передбачає можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки виключно на підставі окремого договору, укладеного до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте суд першої інстанції не дослідив, чи укладався окремий договір про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього між сторонами.

У п. 38 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам розяснено, що у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобовязання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом провизнання права власності на нерухоме майно.

Стаття 39 Закону України «Про іпотеку» регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації за рішенням суду.

Разом із тим згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України зазначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

В разі порушення цивільного права у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення, тобто особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, предмет та підставу позову визначає виключно позивач (ст. ст. 10, 11 ЦПК України).

Захист цивільних справ це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Під способом захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як правило, субєкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субєктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою необхідно зясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Таким чином, порушені права банку не підлягають захисту шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки із використання правого механізму, визначеному ч. 1 ст. 37 Закону України, оскільки пп. 4.4., 4.5. договору іпотеки передбачають можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки виключно на підставі окремого договору, укладеного до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Такий захист можливий лише шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 Закону України, якщо для цього є законні підстави.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 212, 213, 214, 215 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «УкрСоцбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький

ОСОБА_8

ОСОБА_2