Постанова № 7119078, 22.08.2008, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа №2«а»-14/2008

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2008 року м.Димитров

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Петуніна І.В.,

при секретарі Прокопенко І.М., Мельникової І.С.

за участю позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Димитров Донецької області справу за

позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального

захисту населення Димитровської міської ради про стягнення одноразової компенсації,

недоотриманих сум на оздоровлення за 2003-2007 роки та в подальшому,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду до відповідача управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради про стягнення одноразвої суми компенсації, недоотриманих сум на оздоровлення за 2003-2007 роки, в обґрунтування якого вказав, що він є інвалідом 3-ї групи з 14.10.1997р., з 20.04.2006р. є інвалідом 2-ї групи та знаходиться на обліку в Димитровському управлінні праці та соціального захисту населення. Відповідно до ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», йому передбачена одноразова компенсація з 14.10.1997р. як інваліду 3 групи у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, з 20.04.2006р. різниця в компенсаціях 2-ї та 3-ї групи - 15 мінімальних заробітних плат. Таким чином 460 х 30 = 13800 грн.; 460 х 15 = 6900 грн., всього 20700 грн. Йому виплачено 284,40 грн. Таким чином йому повинно бути виплачено 20700 - 284.40 = 20415,60 грн. Крім того, відповідно до ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», йому передбачена щорічна компенсаційна виплата на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат як інваліду 3-ї групи, та 5 мінімальних заробітних плат як інваліду 2-ї групи. Розмір мінімальної заробітної плати застосовується на момент виплати. З 2003р. по 2005р. йому було виплачено допомоги 64,50 грн., за 2006-2007рр. 210 грн. Як інвалід 3-ї групи він повинен отримати за 2003-2006рр.: 460 х 4 х 4 роки = 3680 грн. - 64,50 грн. = 3615,50 грн. Як інваліду за 2007 рік повинно бути виплачено 460 х 5 -120 = 4480 грн. Всього повинно бути виплачено 20415,60 + 3615,50 + 4480 = 28511,10 грн. Вказані суми просить стягнути з відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила суду, що позивач з 01.07.1998р. знаходиться на обліку у відповідача як отримувач компенсацій учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії. З 01.11.2000р. до 01.12.2003р., з 01.12.2003р. йому встановлено III групу інвалідності по захворюванню, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС. З 20.04.2006р. на термін безстроково - II група інвалідності по захворюванню, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС. Згідно ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», у разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Згідно абз.З, 4 ч.1 ст.48 вищевказаного Закону, інвалідам 3-ї групи виплачується одноразова компенсація у розмірі 30 мінімальних

заробітних плат, інвалідам 2-ї групи виплачується одноразова компенсація у розмірі 45 мінімальних заробітних плат

Відповідно до п.37 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.», немає ніякого рішення щодо визнання статей Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.» недійсними.

Також позивач, згідно ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі як інвалід III групи - 4-х мінімальних заробітних плат та як інвалід II групи - 5 мінімальних заробітних плат. Однак, згідно ст.62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», роз'яснення порядку застосування Закону провадиться у порядку, визначеному КМУ, рішення якого є обов'язковими для виконання місцевими органами влади та ін. Згідно ст.63 Закону України № 796-12 фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок державного бюджету. Згідно п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного Кодексу України до нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні належать нормативно-правові акти КМУ, які прийняті на підставі та на виконання Бюджетного кодексу України. Виходячи з існуючих фінансових можливостей, держава гарантує виплату зазначеної щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених у ПКМУ від 26.07.1996р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та № 562 від 12.07.2005р., а саме: виплата щорічної допомоги на оздоровлення для інвалідів III групи у розмірі 21,50 грн. Відповідно до ПКМУ № 562 від 12.07.2005р. для інвалідів III групи - 90 грн., II групи - 120 грн. Позивач за 2005-2007 роки отримав ці суми. Всі ці виплати позивач отримав в повному обсязі і вони були здійснені до набуття чинності Рішення Конституційного Суду № 6-рп від 09.07.2007р., а тому відповідно до ст.58 Конституції України, яка гласить, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, відповідають вимогам чинного законодавства. Вищевказаним рішенням були визнані тільки норми восьми статей тільки Закону України про Держбюджет на 2007р., у тому числі відповідні норми ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи». Немає ніяких рішень щодо визнання недійсними вищевказаних постанов КМУ.

Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших - це закон про Державний бюджет. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін, суб'єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки КМУ. Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ч.2 ст.95 Конституції України).

Представник відповідача ОСОБА_2 підтримала пояснення ОСОБА_3 та додала, що у разі задоволення судом позову, відповідач буде не в змозі виконувати в повній мірі свої зобов'язання перед іншими суб'єктами на отримання соціальної допомоги.

Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 01.11.2000р. є інвалідом III групи по захворюванню, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС, з 20.04.2006р. є інвалідом II групи по захворюванню, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС, перебуває на обліку у відповідача з 01.07.1998р. та отримав допомогу на оздоровлення за 2003р. у серпні 2003р. у сумі 21,50 грн., за 2004р. у квітні 2004р. у сумі 21,50 грн., за 2005р. у березні 2005р. у сумі 21,50 грн.; за 2006р. - у червні, липні, серпні 2006р. у сумі 120 грн.; за 2007р. - у квітні 2007р. у сумі 120 грн. Вказані факти встановлені на підставі пояснень сторін, посвідчення, довідки відповідача (а.с.10-12, 44).

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії другої групи інвалідності - п'ять мінімальних заробітних плат, 3-ї групи інвалідності - 4 мінімальної заробітної плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", конкретні розміри всіх видів доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розмір щорічної допомоги на оздоровлення до липня 2005 року не збільшувався, в той час як Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2001 рік", "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2002 рік", "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік", "Про Державний бюджет України на 2004 рік", "Про Державний бюджет України на 2005 рік", «Про Державний бюджет на 2007 рік» розмір мінімальної заробітної плати збільшувався неодноразово. Визначені наведеною постановою та постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розміри щорічних грошових виплат на оздоровлення значно нижчі за відповідні, передбачені ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", кратні розміри мінімальної заробітної плати, і тому виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, до спірних правовідносин суд застосував нормативний акт вищою юридичної сили - Закон України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХП.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 роки.

Відповідно до п.37 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.».

Таким чином суд вважає, що у виплаті перерахунку одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік повинно бути відмовлено.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007р. визнаний неконституційним п.30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007р.» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Таким чином, з огляду на вищевказану постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996р. суд вважає, що вимоги позивача про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення за 2003-2005, 2007 рік підлягають задоволенню, а саме: за 2003р. у розмірі 798,50 грн., за 2004р. у розмірі 798,50 грн., за 2005р. у розмірі 1026,50 грн., за 2007р. у розмірі 1980 грн.

Тобто, загальна сума стягнення з відповідача складає: 4603,50 грн.

Суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення одноразової компенсації у розмірі 30 мінімальних заробітних плат задоволенню не підлягають, оскільки цю виплату хоч і здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи тільки з 29 жовтня 2003 року, відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 (із змінами та доповненнями), а також відповідно до Закону України № 2638-ІП від 11.07.2001 року. Позивачу встановлена інвалідність 14.10.1997р. Таким чином, позивач пред'явив позовні вимоги до неналежного відповідача у справі.

Тому в частині стягнення з відповідача одноразової компенсації, суд вважає за необхідне відмовити саме до цього відповідача.

Також відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Згідно ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.100 КАС України, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Позивач надав довідку з Димитровської центральної міської лікарні про те, що він періодично знаходився на лікуванні за період з 2003 по 2008 роки.

Враховуючи, що позивач є інвалідом, періодично знаходився на лікуванні, суд вважає причину пропуску строку звернення до суду поважною.

Враховуючи ч.1 ст.48 «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», п.37 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», п.30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України

на 2007р.», рішення Конституційного Суду України № 6-рп від 09,07.2007р. та керуючись ст.ст.11, 86, 94, 97, 98, 158-163 КАС України

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради щодо несплати щорічної допомоги в розмірі, визначеному ст.48 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2003, 2004, 2005, 2007 рік незаконними.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради з розрахунку № 35210044001460 ГУДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 25953304, МФО 834016 на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 та 2007 роки у розмірі 4603 (чотири тисячі шістсот три) грн. 50 коп.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.