Ухвала суду № 71188155, 22.12.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Лисак І.Н.

суддів: Владичана А.І., Перепелюк І.Б.,

секретар: Костюк Л.С.

позивач: ОСОБА_1,

відповідач: Чернівецька міська рада,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 22 вересня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Смотрицького В.Г., повний текст якого виготовлено 27 вересня 2017 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

В червні 2017 року позивачка звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати як незаконне та ухвалити нове про задоволення позову. Вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб які брали участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково

Провадження №22-ц/794/1274/17 Категорія 59

поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи обєктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) розяснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обовязки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обовязків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимоги до рішення на час його ухвалення встановлювалися нормами ст.213 ЦПК України (в ред. 2004 року), про те таким вимогам воно не відповідає, оскільки не має наслідків захисту порушеного або невизнаного права, з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» розяснено судам, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами

позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою

про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть

вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за

наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Пунктом 21 цієї Постанови встановлено, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо. Правила статті 1264 ЦК не стосуються дітей, влаштованих у прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК.

В силу п.5 ч.2 ст.234 ЦПК України (в редакції 2004 року) в порядку окремого провадження як непозовного цивільного судочинства розглядаються цивільні справи на підтвердження або відсутності юридичних фактів.

Проте, відповідно до п.6 ст.235 ЦПК України (в редакції 2004 року) якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Предявлення позову в цивільному судочинстві на момент звернення до суду регулювалося главою 2 розділу ІІІ ЦПК України в редакції 2004 року, зокрема де ст.119 була встановлена форма і зміст позовної заяви, в тому числі зміст позовних вимог.

В силу ч.1 ст.15 ЦПК України (в редакції 2004 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, нотаріусом на якого законом покладено обовязок підтвердження права на спадщину шляхом видачі свідоцтв, не визнається право позивача в порядку ст.1264 ЦК України на спадкове майно та за відсутності інших спадкоємців настають наслідки, передбачені ст.1277 ЦК України.

За обставинами справи вбачається, що звернення до суду із встановленням факту проживання чоловіка та жінки однією сімєю необхідно для визнанням за позивачем права на спадкування за законом на майно спадкодавця. Таким чином, предмет спору існує, про те позивачем обрано неефективний спосіб захисту, по-скільки вимоги щодо захисту порушеного або визнання права на спадкування, що є завданням позовного провадження в цивільному судочинстві, не заявлялося.

З огляду вказаних норм вбачається, що встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку позовного провадження без заявлення вимоги про захист (визнання) суперечить завданням цивільного судочинства.

Відповідно до п.4 ч.1 та абз.2 ч.2 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове.

У встановленні факту проживання однією сімєю чоловіка ОСОБА_3 та жінки ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу у період з 2011 року по 15 липня 2016 року відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте касаційна скарга на неї може бути подана протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий І.Н. Лисак

Судді А.І. Владичан

ОСОБА_4