Постанова № 71182016, 19.12.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/4440/16-ц Головуючий у І інстанції Бондаренко О. В.Провадження № 22-ц/780/5369/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 29 19.12.2017

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Сушко Л.П., Фінагеєва В.О., за участю секретаря Марченка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерко товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулося до суду із вказаним позовомта просило стягнути e порядку регресу з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 17620,19 грн. та судові витрати у справі.

Позивач cвої вимоги обґрунтовував тим, що 02 вересня 2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернігівського обласного управління ПАТ «ДОБУ» та ОСОБА_2 укладено договір про відкриття та обслуговування рахунку і випуск платіжної картки № 558632.

11 лютого 2014 року між АТ «Ощадбанк» та позичальником укладено додатковий договір № 1 до договору № 558632, згідно якого позичальнику було надано кредит у сумі 17000,00 грн.. ОСОБА_2 належним чином не виконував умови договору щодо своєчасної сплати платежів у розмірі та у порядку, передбачених вищевказаним договором у зв"язку з чим станом на 18 серпня 2015 року утворилася заборгованість перед банком в сумі 17620,19 грн.

Майнові інтереси АТ «Ощадбанк», що повязані з матеріальними збитками, завданими внаслідок неповернення або неповного повернення позичальниками кредитів та/або несплатою або частковою несплатою процентів по кредитах на умовах, встановлених договорами були застраховані у ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно договору добровільного страхування кредитів № 055/03 від 01 серпня 2014 року.

АТ «Ощадбанк» звернулось до ПАТ «УПСК» із заявою про виплату страхового відшкодування. ПАТ "УПСК", виконуючи свої зобовязання по вищевказаному договору страхування, визнав факт неповного погашення позичальником грошового зобовязання (страховий випадок) згідно умов Договору та провів виплату страхового відшкодування у розмірі 17620,19 грн. З метою досудового врегулювання спору ПАТ "УПСК" направив ОСОБА_2 вимогу про відшкодування збитків, проте до цього часу відповідачем не було проведено ніяких дій щодо вирішення питання у досудовому порядку та відшкодування завданих збитків. Що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» суму страхового відшкодування в розмірі 17 620,19 грн. та судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним висновком суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне зясування та неправильність встановлення судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що 02 вересня 2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернігівського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено договір про відкриття та обслуговування рахунку та випуск платіжної картки № 558632 (а.с.9-10).

11 лютого 2014 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем було укладено додатковий договір № 1 до договору № 558632, згідно якого позичальнику було надано кредит у сумі 17 000,00 грн. (а.с.15-16).

ПАТ «Державний ощадний банк України» виконало умови договору перед відповідачем в повному обсязі шляхом надання кредиту в передбаченій договором сумі, а відповідач у свою чергу, порушив умови договору, чим спричинив заборгованість, яка станом на 18 серпня 2015 року становить 17620,19 грн., що підтверджується копією виписки по картковому рахунку (а.с.30-34).

01 серпня 2014 року між ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та АТ «Ощадбанк» укладено договір добровільного страхування кредитів № 055/03, відповідно до якого, предметом цього договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечить закону і повязані з неповерненням або неповним поверненням позичальниками страхувальнику кредиту та/або несплатою або частковою несплатою процентів по ньому на умовах, встановлених відповідними кредитними договорами (а.с.19-26).

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що порушивши умови договору у відповідача виникла заборгованість за договором понад 10 календарних днів, внаслідок чого відбувся страховий випадок, а враховуючи те, що позивачем було повністю виконано умови договору і виплачено страхове відшкодування на користь АТ «Ощадбанк», тому в позивача виникло право вимоги (регресу) до відповідача.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим виходячи з наступних обставин.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Відповідно до норм ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майновогострахування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З матеріалів справи вбачається, що 01 серпня 2014 року між ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та АТ «Ощадбанк» укладено договір добровільного страхування кредитів № 055/03, предметом якого є майнові інтереси страхувальника стосовно договору про відкриття та обслуговування рахунку та випуск платіжної картки № 558632 від 02 вересня 2013 року.

Відповідно до п. 2.2. Договору, страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі, а страховик приймає на себе зобовязання у разі настання страхового випадку, передбаченого умовами цього договору, виплатити страхувальнику страхове відшкодування на умовах цього договору.

Відповідно до п. 4.3. Договору, страховим випадком за цим договором є факт завдання збитків страхувальнику внаслідок невиконання або часткового невиконання позичальником своїх зобовязань з поверненню суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені в конкретному кредитному договорі, внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Відповідно до п. 4.4. Договору, під неплатоспроможністю позичальника сторони розуміють невиконання позичальником умов кредитного договору зі своєчасної сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом понад 10 календарних днів з будь-яких причин, за винятком тих, що передбачені розділом 6 цього договору.

В апеляційній скарзі апелянт посилався на ту обставину, що до його правовідносин із Банком з приводу виконання умов кредитного договору не можна застосовувати умови договору страхування, укладеного між банком та третьою особою (позивачем у справі) так як йому не було відомо про укладення зазначеного договору страхування.

Відповідно до ст.ст. 516, 517 ЦК України, заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні.

За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обовязку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача виникла заборгованість за договором понад 10 календарних днів, (відбувся страховий випадок), і АТ «Ощадбанк» у звязку з цим направив на адресу позивача повідомлення від 18 серпня 2015 року за № 28/4220, про настання страхового випадку та заяву від 18 серпня 2015 року за № 28/4221 з додатками до неї у відповідності до п. 9.2 Договору (а.с.28,29).

Позивач розглянувши надані на його адресу документи щодо настання страхового випадку, прийняв рішення, що страховий випадок відбувся та склав страховий акт № 055/03/011/15 від 31 серпня 2015 року, відповідно до якого позичальником (відповідачем у справі) нанесено збитків в розмірі 17620 грн. 19 коп. (а.с.35-36).

З копії платіжного доручення № 2686 від 16 вересня 2015 року вбачається, що позивачем було перераховано на користь АТ «Ощадбанк» з призначенням платежу страхова виплата для зарахування на к/р 26254500905555 ОСОБА_2 по страховому акту № 055/03/011/15 від 31 серпня 2015 року (а.с.37).

Оскільки позивачем було повністю виконано умови договору і виплачено страхове відшкодування на користь АТ «Ощадбанк», тому у позивача виникло право вимоги (регресу) до відповідача.

Колегія суддів вважає, що посилання відповідача на те, що ним не було отримано письмового повідомлення, що підтверджує перехід права вимоги від АТ «Ощадбанк» до ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не відповідає дійсності, оскільки 16 жовтня 2015 року на адресу відповідача було надіслану вимогу про відшкодування збитків у порядку регресу, в якій зазначалися підстави переходу права грошової вимоги від банку до страхової компанії, яку відповідачем було проігноровано та не виконано в добровільному порядку (а.с.40).

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були враховані всі наявні фактичні обставини даної справи, зокрема було встановлено, що на момент звернення із позовом, боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість. Суд дійшов до обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обовязку погашення кредиту взагалі.

Апелянтом не надано до суду достатніх та допустимих доказів щодо неправомірності висновку суду першої інстанції, тому колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 516, 517, 993, 1191 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 263, 367, 374, 37, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2016 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.А.Яворський

судді: Л.П.Сушко

ОСОБА_4