Постанова № 71172510, 18.12.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/3655/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 грудня 2017 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., ОСОБА_1

при секретарі СОЧЦІ І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/3655/16-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє»» до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ТОВ ФК «Рантьє» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 серпня 2016 року, головуюча суддя Бенца К.К., -

встановив:

ТОВ ФК «Рантьє» у квітні 2016 року звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним. За договором від 23.10.2013 № Р.25.101.14652 ПАТ «Ідея Банк», правонаступником якого за договором факторингу від 31.12.2015 № 31/12-1 є ТОВ ФК «Рантьє», надало ОСОБА_2 кредит у розмірі 50000,00 грн зі сплатою за нього 6,0% річних строком на 30 місяців. Банк свої зобовязання виконав, а відповідач зобовязання порушив, станом на 21.03.2016 його борг становить 42020,35 грн, із яких 32158,60 грн боргу за кредитом і 9861,75 грн боргу за відсотками. Посилаючись на ці обставини, на право вимагати повернення коштів, позивач просив стягнути на його користь із відповідача борг у розмірі 42020,35 грн із указаними складовими та покласти на нього судові витрати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.08.2016 у позові відмовлено.

Позивач не заперечує законності та обґрунтованості рішення суду в частині відмови в позові по суті спору, оскільки сторони врегулювали свої майнові стосунки договором від 27.05.2016 № Р25.101.14652/1 про прощення боргу, відповідно до якого відповідач 26.05. і 30.05.2016 сплатив позивачу 26000,00 грн, після чого кредитор видав довідку про відсутність кредитної заборгованості за договором. Однак, суд необґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача судових витрат, оскільки питання про сплату боргу було врегульоване вже після предявлення позову, саме з урахуванням цієї обставини відповідач сплатив частину боргу, а решту кредитор пробачив. Позивач не відмовлявся від вимоги про стягнення сплачених із позовної заяви судових витрат і такі підлягають стягненню з відповідача. Сторона просить рішення в оскарженій частині скасувати, стягнути на її користь із відповідача сплачені з позовної заяви судові витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 10.07.2017 справу з апеляційного розгляду було знято, повернуто до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.09.2017 вирішено зазначити «оскільки рішенням суду в задоволенні вимог позивача відмовлено, не підлягають також відшкодуванню витрати по оплаті судового збору».

Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, обговоривши доводи апеляції, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, підстав позову та вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, і з урахуванням положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу не робить висновків щодо судового рішення по суті в неоскарженій частині (ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України). Предметом апеляційного розгляду є питання щодо судових витрат позивача в справі, інші обставини беруться до уваги, оскільки це необхідно для вирішення питання, що є предметом розгляду.

У справі встановлено, підтверджується доказами, відображено в рішенні Ужгородського міськрайонного суду від 19.08.2016 (а.с. 51-53) і не заперечується, що:

за договором від 23.10.2013 № Р.25.101.14652 ПАТ «Ідея Банк», правонаступником якого за договором факторингу від 31.12.2015 № 31/12-1 є ТОВ ФК «Рантьє», надало ОСОБА_2 кредит у розмірі 50000,00 грн зі сплатою за нього 6,0% річних строком на 30 місяців, відповідач порушив свої зобовязання та спричинив виникнення боргу, який станом на 21.03.2016 його борг склав 42020,35 грн, де 32158,60 грн борг за кредитом і 9861,75 грн борг за відсотками (а.с. 5-10, 13-22);

27.05.2016 ТОВ ФК «Рантьє» і ОСОБА_2 уклали договір прощення боргу № Р25.101.14652/1, відповідно до якого відповідач 26.05. і 30.05.2016 сплатив позивачу частину боргу в сумі 26000,00 грн, після чого кредитор у порядку прощення залишку боргу видав 06.06.2016 довідку № 93-8/1370 про відсутність кредитної заборгованості за договором від 23.10.2013 № Р.25.101.14652 (а.с. 39-42).

Отже, сторони врегулювали свої договірно-майнові відносини відповідно до положень, зокрема, ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 12 ч. 1, ст. 13 ч. 1, ст. 14 ч. 1, ст.ст. 202, 509, 525, 526, ст. 598 ч. 1, ст. 599, ст. 604 ч. 1, ст. 605 ЦК України, зобовязання було припинене за домовленістю сторін щодо його часткового виконання та прощення частини боргу. Саме внаслідок урегулювання боргу після предявлення позову шляхом задоволення частини вимог відповідачем і прощення решти боргу позивач не підтримував позов у подальшому. Суд першої інстанції теж відмовив у позові із наведених вище підстав зважаючи на припинення зобовязання його виконанням згідно із досягнутою сторонами домовленістю, а не внаслідок необґрунтованості предявлених вимог.

З позовної заяви ТОВ ФК «Рантьє» платіжним дорученням від 28.03.2016 № 498, оформленим ПАТ «Ідея Банк» МФО 336310, штамп № 520, сплатило судовий збір у сумі 1378,00 грн (а.с. 4).

Норми ЦПК України в редакції, що була чинною на час ухвалення рішення судом першої інстанції, встановлювали правило, відповідно до якого якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після предявлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача (ст. 89 ч. 1). Аналогічне положення міститься і в частині 3 статті 142 редакції ЦПК України, чинної на час розгляду справи апеляційним судом. Ці положення цивільного процесуального закону відповідають засадам цивільного судочинства щодо, зокрема, справедливого розгляду цивільної справи та верховенства права (ст. 1 і ст. 2 ч. 1, ч. 2, ч. 3 п. 1 відповідних редакцій ЦПК України).

Знімаючи ухвалою від 10.07.2017 справу з апеляційного розгляду та повертаючи її до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що у мотивувальній частині свого рішення суд навів положення ст. 88 ч. 1 ЦПК України про те, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, але водночас не розвязав питання про розподіл судових витрат у належний процесуальний спосіб і можливість вирішення питання саме судом першої інстанції не втрачена.

Ухвалюючи 04.09.2017 додаткове рішення, Ужгородський міськрайонний суд вирішив зазначити «оскільки рішенням суду в задоволенні вимог позивача відмовлено, не підлягають також відшкодуванню витрати по оплаті судового збору». Суд навів вищевикладене формулювання частини 1 статті 89 ЦПК України, однак, дійшов висновку, що в ситуації, яка має місце в справі, підстав для відшкодування позивачу судових витрат немає, позаяк положення ст. 89 ЦПК України регулюють питання про розподіл судових витрат у разі, коли судом не ухвалюється рішення, тоді як у справі постановлено рішення про відмову в позові, внаслідок чого застосовуються положення частини 1 статті 88 ЦПК України. Тобто, рішеннями суду від 19.08.2016 і від 04.09.2017 відмовлено по суті у стягненні на користь позивача судових витрат із відповідача.

Із таким вирішенням питання апеляційний суд погодитись не може. У контексті питання, про яке йдеться, ключовими є факти предявлення кредитором правомірного і обґрунтованого позову до боржника, який порушив зобовязання, та припинення зобовязання вже після предявлення позову внаслідок урегулювання боргу шляхом задоволення частини вимог відповідачем і прощення решти боргу позивачем, який і рішення суду першої інстанції про відмову в позові не оскаржував по суті, оскільки для нього внаслідок урегулювання боргу зник відповідний процесуальний інтерес. За встановлених у справі обставин позивач, який предявив правомірну вимогу і після цього врегулював із відповідачем спір у вищенаведений спосіб, не може бути позбавлений права на відшкодування з відповідача судових витрат, сплачених із правомірно предявленого позову. Протилежне означало б за встановленого і доведеного факту порушення зобовязання саме боржником безпідставне покладання на кредитора додаткової майнової відповідальності (додаткових витрат, збитків), надання винному в порушенні зобовязання боржнику необґрунтованих матеріально- і процесуально-правових переваг перед кредитором, який у належний спосіб реалізував свої цивільні та процесуальні права. Такі невиправдані переваги для відповідача суперечать засадам верховенства права та справедливості у цивільному процесі, принципу відшкодування судових витрат позивачу, який досяг мети, з якою правомірно предявлявся позов, а відтак, суперечать смислу закону та не ґрунтуються на ньому.

Суд першої інстанції залишив наведене поза увагою, не використав процесуальної можливості вирішити питання про судові витрати з урахуванням дійсних обставин справи і необґрунтовано відмовив позивачу у відшкодуванні з відповідача судових витрат, що їх поніс позивач у звязку з предявленням позову.

Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити, рішення суду першої інстанції від 19.08.2016 та похідне і взаємоповязане додаткове рішення цього ж суду від 04.09.2017, яке не може залишатися чинним, щодо відмови в стягненні на користь позивача судових витрат скасувати, стягнути на користь позивача з відповідача у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору 1378,00 грн. Беручи до уваги, що у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не повязано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір, на підставі ст. 133 ч. 2 ЦПК України, ст. 7 ч. 1 п. 1, ч. 2 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню позивачу судовий збір, сплачений з апеляційної скарги платіжним дорученням від 25.01.2017 № 12, оформленим ПАТ «Ідея Банк» МФО 336310, штамп № 520, у сумі 1515,80 грн (а.с. 70).

Керуючись ст. 10 ч. 9, ст. 133 ч. 2, ст. 142 ч. 3, ст. 367 ч.ч. 1, 6, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 4, ст. 382 ЦПК України, ст. 7 ч. 1 п. 1, ч. 2 Закону України «Про судовий збір», апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє»» задовольнити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 серпня 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 4 вересня 2017 року щодо відмови в стягненні на користь позивача судових витрат скасувати, стягнути на користь ТОВ ФК «Рантьє», код ЄДРПОУ 39288002, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору 1378,00 грн (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 коп.).

Повернути ТОВ ФК «Рантьє» сплачений з апеляційної скарги платіжним дорученням від 25.01.2017 № 12, оформленим ПАТ «Ідея Банк» МФО 336310, штамп № 520, судовий збір у сумі 1515,80 грн (одна тисяча пятсот пятнадцять гривень 80 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 22 грудня 2017 року.

Судді