Постанова № 71172507, 18.12.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/14343/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 грудня 2017 року м. Ужгород

апеляційний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Куштана Б.П.

секретаря судового засідання: Сочка І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на рішення Ужгородського міськрайонного суду ухваленого 06 лютого 2017 року головуючою суддею Світлик О.М. за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Верховної ОСОБА_3 України в особі Управління справами Верховної ОСОБА_3 України м. Київ про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, свідоцтва і витягу про право власності та визнання права власності,

встановив:

У грудні 2015 р. ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом у якому просив: 1) визнати недійсним п.1.1. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №270 від 26.08.2010 року «Про видачу свідоцтва про право власності Державі в особі Верховної ОСОБА_3 України на 35 відсотків будівлі, що знаходиться за адресою м. Ужгород, провулок Криничний, 31 балансоутримувачу Головне управління МВС України в Закарпатській області; 2) визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №408 від 08.12.2010 року «Про видачу свідоцтва про право власності Державі в особі Верховної ОСОБА_3 України» на 35 відсотків будівлі, що знаходиться за адресою м.Ужгород, провулок Криничний, 31; 3) визнати недійсним свідоцтво і витяг про право власності на 35 відсотків жилого будинку розташованого в м. Ужгороді. пров. Криничний, 31, за Державою в особі Верховної ОСОБА_3 України балансоутримувач головне управління МВС України в Закарпатській області; 4) визнати за ним право власності на 35 відсотків жилого приміщення, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31.

Позов мотивує тим, що він протягом тривалого часу працював в органах внутрішніх справ в Закарпатській області, звільнившись на пенсію за вислугу років у вересні 1996 року. На підставі заяв про виділення земельних ділянок під індивідуальне будівництва жилого будинку виконавчий комітет Ужгородської міської ради 28.12.1994 року прийняв рішення №62 Про виділення та приватизацію земельних ділянок йому та іншим працівникам УМВС України в Закарпатській області виділено земельні ділянки виділені за адресою: м.Ужгород. вул. Кринична, нині провулок Криничний. Стверджує, що спірна будівля була побудована на виділених земельних ділянках такими працівниками за власні кошти і в жовтні - листопаді 1996 року вони вселились в свої будинки, за винятком позивача. Зазначає, що починаючи з 1997 року по 2000 рік УМВС намагалось отримати від Ужгородської міської ради право власності на вказаний спірний будинок. В свою чергу, 26.07.2000 року виконавчий комітет Ужгородської міської ради приймає рішення про визнання права власності за УМВС будинку, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31, і видає свідоцтво на право власності №133. Однак рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.07.2005 року у справі №2-327/05 було визнано за ОСОБА_4 право власності на 65 відсотків будинку №33 по вул. Криничний (нині провулок Криничний 31) в м. Ужгороді. Також визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане виконавчим комітетом Ужгородської міської ради Управлінню МВС України в Закарпатській області від 07.09.2000 року на підставі рішення Ужгородської міської ради від 26.07.2000 року на гуртожиток по провулку Криничний, 31 в м. Ужгороді та визнано недійсним рішення виконкому Ужгородської міської ради №26 від 26.02.1997 року «Про втрату чинності п.5.5. рішення міськвиконкому №62 від 28.12.1994 року про надання земельної ділянки під забудову ОСОБА_4 по пров. Криничний, 31 на підставі ст.27 ЗК України, діючого на той час, та надання цієї ділянки в постійне користування УМВС України в Закарпатській області». На виконання даного рішення Комунальним підприємством БТІ м. Ужгорода проведено реєстрацію за позивачем 65 відсотків будинку по вул. Криничній, видано свідоцтво і витяг про право власності за ним 65 відсотків будинку, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31. Однак у звязку з відсутністю у позивача повного обсягу документів, доступ до яких зявився тільки після допуску позивача до спірного будинку, ним було виявлено докази стосовно внесення коштів у касу УМВС з приводу будівництва житлового будинку, оскільки в той час будівельну організацію на будівництво приватного будинку не дозволялось використовувати, а тому позивач і інші забудовники вносили кошти в касу УМВС, а УМВС замовляла забудовника, а саме, позивачем було подано рапорт начальнику УМВС для надання дозволу вносити кошти в касу УМВС для будівництва будинку по пров. Криничний, 31. Згідно з даним рапортом в касу УМВС позивачем було внесено купоно-карбованці для забудови будинку в таких розмірах: 16.11.1993 року 120.000.000 купоно-кар., 18.11.1993 року 90.000.000. купоно-кар., 24.11.1993 року 140.000.000 купоно-кар., 15.01.1996 року 500.000.000 купоно-кар., 15.01.1996 року 150.000.000. купоно-кар. та 15.01.1996 року 160.000.000 купоно-кар. У будівництві будинку, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31, ні Держава в особі Верховної ОСОБА_3 України, ні УМВС України в Закарпатській області участі не приймали. Відтак, вважає, що рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №270 від 26.08.2010 року, № 408 від 08.12.2010 року є протиправними і підлягають скасуванню. При цьому УМВС України в Закарпатській області для отримання свідоцтва на 35 відсотків будинку по пров.Криничний, 31 як підставу надало виконавчому комітету рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.07.2005 року, справа №2-329/05. Однак, дане рішення суду не є підставою для видачі свідоцтва, оскільки суд відповідного рішення про визнання за УМВС України в Закарпатській області права власності на частину будинку не приймав, також суд не приймав рішення про визнання права власності на 35 відсотків жилого будинку, розташованого в м. Ужгороді пров. Криничний, 31 за Державою в особі Верховної ОСОБА_3 України.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.02.2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

В апеляційній скарзі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області просить рішення суду скасувати та закрити провадження по справі. В обґрунтування скарги посилається на те, що ОСОБА_4 вже раніше неодноразово звертався до Ужгородського міськрайонного суду та Закарпатського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про визнання права власності, і за вказаними позовами ухвалено судові рішення про відмову в їх задоволенні, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі. Крім того судовими рішеннями встановлено, що будівництво 35/100 спірного будинку здійснено за позабюджетні кошти УМВС.

В іншій частині рішення суду першої інстанції ніким в апеляційному порядку не оскаржується.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 18.10.2017 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як правонаступників померлого позивача ОСОБА_4 (Т.2 а.с.41).

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України (тут і надалі в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частин 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.07.2005 року по справі №2-237/05 визнано за ОСОБА_4 право власності на 65/100 частин будинку №33 пров.Криничний в м.Ужгород. Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане ВК Ужгородської міської ради Управлінню МВС України в Закарпатській області 07.09.2000 р. на підставі рішення Ужгородської міської ради від 26.07.2000 р. на гуртожиток по пров.Криничному, 31 в м.Ужгород. Визнано недійсним рішення ВК Ужгородської міської ради №26 від 26.02.1997 р. «Про втрату чинності п.5.5 рішення міськвиконкому №62 від 28.12.1994 р. про надання земельної ділянки під забудову ОСОБА_4 по вул. криничній на підставі ст.27 п.1 ЗК України та надання цієї ділянки у постійне користування УМВС України в Закарпатській області». Стягнуто з УМВС України в Закарпатській області 10000 грн., а з ВК Ужгородської міської ради 5000 грн. в користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди (Т.1 18-22). Вказане судове рішення набрало законної сили і на підставі нього за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 35/100 частин спірного будинку (Т.1 а.с.33).

Як вбачається з матеріалів справи ВК Ужгородської міської ради 26.08.2010 року було прийнято рішення №270 «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна», за пунктом 1.1. якого вирішено видати свідоцтво про право власності Державі в особі Верховної ОСОБА_3 України на 35/100 частини будівлі, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, пров.Криничний, 31, балансоутримувачу Головному управлінню МВС України в Закарпатській області, на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.07.2005 р. справа №2-237/05. Приймаючи таке рішення орган місцевого самоврядування керувався п. 10 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (Т.1 а.с.37).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.12.2010 року №408 «Про розгляд протесту прокурора міста Ужгорода» задоволено протест прокурора міста Ужгорода від 25.10.10 №3331 вих. 10 на п. 1.1. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26.08.2010 №270 «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна» та викладено констатуючу частину рішення в наступній редакції: «Враховуючи клопотання юридичних та фізичних осіб, керуючись п. б п.п. 10 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», виконавчий комітет вирішив» (Т.1 а.с.38).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що рішення від 26.08.2010 року №270 та свідоцтво про право власності видано з порушенням чинного законодавства. Також суд вважав, що наявні підстави для визнання за позивачем права власності на 35/100 частин спірного будинку.

Однак з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. З аналізу даної норми слідує, що відповідач це особа, на яку вказує позивач в позовній заяві, як на порушника своїх прав. Тому, саме позивач визначає до кого предявити позов. Якщо позивач помилиться (неправильно зазначивши сторону) і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у такому позові відмовляє.

Предявляючи даний позов, ОСОБА_4 в якості відповідача зазначив ВК Ужгородської міської ради, а в подальшому, за його клопотанням, судом залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 України. Інших якихось осіб, в порядку ст. 51 ЦПК України до справи у якості співвідповідачів не залучалося.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищевказаним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.07.2005 року встановлено, що при будівництві даного будинку за позабюджетні кошти УМВС збудовано стіни, перегородки та перекриття. Далі судом констатовано, що частки виконаних робіт за кошти ОСОБА_4 та УМВС становлять відповідно 65/100 та 35/100, що свідчить про наявність спільної власності ОСОБА_4 та УМВС на спірний будинок, у відповідності до вказаних часток.

Дані обставини встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому, такі доказуванню не підлягають.

Тобто, на 35/100 спірного будинку, які є предметом спору, має майнові права УМВС України у Закарпатській області, а відтак, у разі предявлення такого позову останнє обовязково мало бути залучене до участі в справі у якості відповідача.

Як передбачено п. 4 ч. 3. ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обовязковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обовязки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Вказане свідчить про те, що даний позов предявлено без залучення всіх обовязкових відповідачів, що є безумовною підставою для відмови у його задоволенні.

При цьому в апеляційного суду відсутні повноваження щодо залучення до розгляду справи співвідповідачів у порядку ст. 51 ЦПК України, а відтак, виходячи з повноважень апеляційного суду визначених ст. 374 ЦПК України, рішення суду першої інстанції слід скасувати, як таке, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, та ухвалити по даній справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вжиті апеляційним судом Закарпатської області заходи забезпечення позову слід скасувати згідно з ч. 9 ст. 158 ЦПК України.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивачів на користь апелянта підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704 грн., понесений останнім за подачу апеляційної скарги, тобто по 352 грн. з кожного.

Виходячи з наведеного та керуючись приписами статей 12, 13, 51, 82, 141, 158, 374, 376, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06 лютого 2017 року скасувати, та ухваливши у справі постанову суду про відмову позивачам в задоволенні позову.

Вжиті у справі ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 липня 2017 року заходи забезпечення позову, скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області судові витрати з кожного у розмірі по 352,00 грн., судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 22 грудня 2017 року.

Суддя-доповідач:

Судді: