Постанова № 71169472, 18.12.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2017 р. Справа № 922/2212/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Камишева Л.М., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1 - за довіреністю від 22.06.2017р.

від відповідача ОСОБА_2 за довіреністю від 08.09.2017р., ОСОБА_3 - за довіреністю від 14.09.2017р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське", Харківська область, Богодухівський район, с.Шубське, (вх.№2871 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 07.08.2017р. у справі №922/2212/17 (суддя Сальникова Г.І.), повний текст рішення складено 09.08.2017р.,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ", м. Харків

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське", Харківська область, Богодухівський район, с.Шубське,

про стягнення 708328,86 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ", м. Харків, звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фермерського господарства "Шубське", с. Шуби Харківської області, в якому просив суд стягнути з відповідача 708328,86 грн., з яких 575142,68 грн. боргу, 45110,68 грн. інфляційних нарахувань, 88075,50 грн. суми за прострочення виконання грошових зобовязань.

Свої вимоги позивач мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки нафтопродуктів № АГ-76/Н від 17.03.2015 в частині повної оплати товару, у зв'язку із чим, позивачем заявлено до стягнення суму основного боргу в розмірі 575142,68 грн.

У звязку з порушенням строків оплати вартості отриманого товару, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем додатково нараховані інфляційні нарахування в розмірі 45110,68 грн., а також відповідно до ст. 692 ЦК України та умов п. 6.2 вищевказаного договору поставки нафтопродуктів № АГ-76/Н від 17.03.2015 сума за прострочення виконання грошових зобов'язань (проценти за користування чужими грошовими коштами) в розмірі 88075,50 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.08.2017р. у справі №922/2212/17 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ "Шубське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ" основний борг у розмірі 575142,68грн.; інфляційні у розмірі 45110,68грн.; проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 88075,50грн. та судовий збір у розмірі 10624,93грн.

Обґрунтовуючи прийняте у справі рішення місцевий господарський суд з посиланням на положення ст.ст. 626, 662, 663, 610, 712 ЦК України, ст.ст. 181 ГК України зазначає про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 575142,68 грн. основного боргу, як такого, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не спростовані відповідачем. Крім того, господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та процентів за користування чужими грошовими коштами, дійшов висновку про правомірність їх нарахування у відповідності до положень ст.ст. 536, 625 ЦК України та умов договору АГ-76/Н поставки нафтопродуктів від 17.03.2015р. та в межах заявленого періоду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07.08.2017р. у справі №922/2212/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю; стягнути з позивача на користь відповідача сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог.

В обґрунтування підстав подання апеляційної скарги відповідач вказує, що наданими до матеріалів справи банківськими виписками та платіжними дорученнями підтверджується проведення оплати дизельного палива, поставленого за період з квітня по грудень 2016 року за договором поставки нафтопродуктів №АГ-76/Н від 17.03.2015р. в сумі 3133504,69 грн., що свідчать про переплату вартості поставленої позивачем продукції. Також відповідач вказує на неправомірне застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин положень ст. 536 ЦК України в частині визначення підстав для сплати боржником процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 88075,50 грн., які не відповідають пункту 6.2 договору. В додатково наданих письмових поясненнях ТОВ "ФГ "Шубське" зазначає, що листи, на які посилається позивач, не мають юридичної сили щодо зміни порядку розрахунку за договором № АГ-76/Н поставки нафтопродуктів від 17.03.2015р., оскільки всі зміни повинні вноситись шляхом укладення додаткових угод, підписаних сторонами, які є невідємною частиною договору та обовязковими для виконання. Разом з тим, надані документи не підписувались з боку голови ФГ "Шубське" ОСОБА_4 та не надсилались до ТОВ "Агро-ГСМ" жодним способом, що підтверджується відомостями наданої до матеріалів справи копії витягу з Журналу вихідної кореспонденції відповідача за 2016р.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ФГ "Шубське" подано акт звірки розрахунків за договором поставки нафтопродуктів від 17.03.2015р. № АГ-76/Н станом на 23.10.2017р.

Змін та доповнень до апеляційної скарги відповідач не надав, однак, в окремих поясненнях зазначив про недійсність видаткових накладних від 18.11.2016р. № РН-18-11/2, від 05.12.2016р. № РН-05-15/7, від 16.12.2016р. № РН-16-12/1, на які посилається позивач в обґрунтування наявної заборгованості з оплати поставленого товару, з огляду на підписання їх невідомою особою та відмінність проставлених на них печаток від дійсних печаток фермерського господарства, а також відсутність підпису представника ФГ "Шубське" та печатки юридичної особи на оригіналах товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) (т.3, а.с. 2, 4, 6). На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано письмові пояснення та довідку директора ТОВ "ФГ "Шубське" ОСОБА_5 (т.3, а.с. 39-44).

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ" просить рішення господарського суду Харківської області від 07.08.2017р. залишити без змін, а скаргу ТОВ "ФГ "Шубське" - без задоволення (вх.№ 10579 від 18.10.2017р.). В обґрунтування своєї позиції у справі зазначає, що місцевим господарським судом з огляду на положення ст.ст. 662, 663, 692, 712 ЦК України, а також відсутності доказів належного виконання ТОВ "ФГ "Шубське" оплати поставленого товару, правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення суми основного боргу у розмірі 575142,68 грн. При цьому, на думку позивача, положення п. 6.2 договору відповідає принципу свободи договору, визначеного ч. 3 ст. 6 ЦК України, у звязку з чим відповідачу було правомірно нараховано проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 88075,50 грн.

В наданих письмових поясненнях у справі ТОВ "Агро-ГСМ" додатково вказує на помилкове твердження апелянта щодо переплати ТОВ "ФГ "Шубське" грошової суми у розмірі 94846,94 грн. з огляду на те, що відповідно до листа ФГ "Шубське", правонаступником якого є ТОВ "ФГ "Шубське", вих. № 23 від 04.04.2016р., змінено призначення платіжного доручення від 01.04.2016р. № 164, за наслідками чого за договором № АГ-76/Н було сплачено грошову суму в розмірі 217931,40 грн., відповідно до листа за вих.№ 31 від 30.05.2016р. змінено призначення платежу згідно платіжного доручення від 30.05.2016р. № 325, внаслідок чого відповідні кошти було зараховано в оплату дизельного палива, насіння і мінеральних добрив згідно договору № АГ-1/СХ від 10.05.2016р. При цьому, на вимогу суду щодо надання оригіналів вказаних листів позивачем зазначено про надходження відповідних документів на його адресу засобами електронної пошти, підтвердженням чого є скріншот електронної поштової скриньки ТОВ "Агро-ГСМ" та акт звірки між сторонами станом на 30.05.2016р.

В спростування недійсності печаток ФГ "Шубське" на трьох видаткових накладних, ТОВ "Агро-ГСМ" надано копії звітів ФГ "Шубське", поданих до державного органу та документів до банку, на яких міститься така сама печатка господарства, як на спірних накладних.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.10.2017р. у звязку перебуванням судді Плахова О.В. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Шутенко І.А.

Відповідно до п. 9-2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N 7 Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.11.2017р. у звязку зі знаходженням судді Бородіної Л.І. на лікарняному для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Камишева Л.М., суддя Шутенко І.А.

В судовому засіданні 14.11.2017р. оголошено перерву до 23.11.2017р.

В судовому засіданні 12.12.2017р. оголошено перерву до 18.12.2017р.

Відповідачем подано клопотання про приєднання документів від 07.12.2017р.: копії повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 26.07.2017р., копій листа СУ ГУНП в Харківській області від 05.10.2017р. №14/21183119-24/01-2017.

Клопотання мотивоване тим, що зазначені копії документів підтверджують доводи відповідача про фальсифікацію (підробку) ТОВ "Агро-ГСМ" листів ТОВ "ФГ "Шубське" від 04.04.2016р. № 23 та від 30.05.2016р. № 31, які не складалися, не підписувались головою ФГ "Шубське" ОСОБА_6 Факти фальсифікації документів посадовими особами позивача підтверджуються наданими копіями документів, з яких слідує порушення кримінальних проваджень відносно керівників ТОВ "Агро-ГСМ".

Після заслуховування думки позивача суд задовольнив зазначене клопотання для зясування обставин, що мають значення для справи.

Відповідач надав клопотання про витребування апеляційним судом видаткових накладних в кількості 14 штук на загальну суму 137358,22 грн., що зазначені в пунктах № 9, 10, 11, 14, 17, 20, 22, 26, 27, 30, 37, 39, 40, 41 акту звірки розрахунків станом на 23.10.2017р. з приєднанням завірених копій накладних до матеріалів справи.

Після заслуховування думки позивача, суд відмовив в задоволенні зазначеного клопотання з тих підстав, що зазначене клопотання заявлялось відповідачем в судовому засіданні 23.11.2017 та було відхилене судом, як безпідставне, з огляду на пояснення позивача щодо зазначення в цих пунктах акту звірки розрахунків станом на 23.10.2017р. (т.2, а.с. 100, 101) зобовязань по сплаті відсотків за користування чужими грошовими коштами. Таким чином, видаткових накладних, зазначених у вказаних пунктах акту звірки, не існує.

Відповідач подав клопотання по витребування оригіналу договору № АГ-76/Н поставки нафтопродуктів від 17.03.2015р. та приєднання його до матеріалів справи.

Клопотання мотивоване необхідністю порівняння ідентичності печаток, проставлених на даному договорі та видаткових накладних. Після заслуховування думки позивача суд відмовив в задоволенні вказаного клопотання у звязку з його необґрунтованістю з тих підстав, що укладення договору чи його дійсність сторонами не оспорюється, відповідач посилається на наявність вказаного договору (т.2, а.с. 201, 202) з поміткою про дійсність його печатки.

Відповідач також надав клопотання від 11.12.2017р. про витребування у позивача оригіналів рахунків по договору № АГ-76/Н поставки нафтопродуктів від 17.03.2015р.

Необхідність витребування оригіналів рахунків мотивоване метою порівняння їх з видатковими накладними стосовно ціни кожної поставленої та непоставленої партії товару. Після заслуховування думки позивача суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання з тих підстав, що ціна кожної поставленої партії зазначена у видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, ціна партій товару сторонами не оскаржується, відповідач заперечує отримання поставки товару за трьома видатковими накладними взагалі.

Крім того, враховуючи, що поставка товару здійснювалась без попередньої оплати відповідно п. 4.1 договору, підтвердженням узгодження ціни конкретної партії товару, зазначеної в рахунку, є прийняття товару, оформленого саме видатковою накладною.

Відповідач 11.12.2017р. заявив клопотання про витребування у позивача оригіналів видаткових накладних та приєднання їх до матеріалів справи.

Після заслуховування думки позивача суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання з тих підстав, що оригінали накладних були вже витребувані судом та оглянуті в судовому засіданні 23.11.2017р., що підтверджується протоколом судового засідання від 23.11.2017р. Копії всіх накладних містяться в матеріалах справи, а оригінали спірних накладних долучені до матеріалів справи до прийняття апеляційним судом судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

12.12.2017р. відповідач надав суду клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, мотивуючи тим, що видаткові накладні № РН-18-11/2 від 18.11.2016р., № РН-05-12/7 від 05.12.2016р., № РН-16-12/1 від 16.12.2016р. є недійсними, оскільки підписи на них здійснені іншою невідомою особою, яка не є представником ФГ "Шубське". Після заслуховування думки позивача, суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання, як необґрунтованого, оскільки з матеріалів справи не вбачається, яка особа за умовами договору (п. 3.3, в якому визначено умови Франко-склад правил Інкотермс 2004) була уповноважена відповідачем приймати товар на складі позивача.

12.12.2017р. відповідач також подав клопотання про призначення судово-технічної експертизи для визначення питання чи тотожні відбитки (відтиски) печаток, проставлених у договорі АГ-76/Н поставки нафтопродуктів від 17.03.2015р. і видаткових накладних від №№ 1-21, а також видаткових накладних від №№ 22, 23, 24 чи різні.

Позивач заперечував проти призначення у справі судово-технічної експертизи щодо порівняння печаток відповідача на накладних і договорі з тих мотивів, що таке порівняння печаток не потребує спеціальних знань, вони вочевидь є різними. При цьому, відповідач надав копії документів, поданих відповідачем до державного органу та банку (т.3, а.с. 14-35), на яких стоїть така ж сама печатка, як на спірних накладних. Судом було досліджено докази, вказані сторонами, що стосувалося зазначеного клопотання. За результатами вказаного клопотання судом відмовлено в його задоволенні, оскільки питання тотожності печаток на видаткових накладних, визнаних обома сторонами, договорі та спірних видаткових накладних не потребує спеціальних знань, печатки є різними.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07.08.2017р. у справі №922/2212/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення господарського суду Харківської області від 07.08.2017р. у справі №922/2212/17 залишити без змін.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду даної справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

17 березня 2015 року позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-ГСМ (постачальник) та відповідачем - Фермерським господарством Шубське (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № АГ-76/Н (далі - договір, т.с. І а.с. 11-14), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник - ТОВ Агро-ГСМ зобов'язався передавати у встановлені договором строки нафтопродукти, визначені п. 1.2. договору у власність покупця (відповідача), а покупець зобов'язався прийняти Товар та сплатити за нього грошові кошти.

Згідно з умовами п. 3.1. договору, поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями протягом двох банківських днів з моменту здійснення 100% передоплати партії товару.

Так, умовами пункту 3.2 договору передбачено право постачальника відвантажити Товар покупцю до отримання 100% передоплати.

Відповідно до п. 3.3 договору поставка товару здійснюється на умовах EXW ("Франко склад") Інкотермс 2000, тобто постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання з поставки товару, з моменту передачі його перевізнику на складі постачальника. За взаємною згодою постачальник має право доставити товар на склад покупця.

Згідно з умовами п. 4.3. договору, у випадках відвантаження Товару покупцю до отримання 100% передоплати, підтвердженням погодження ціни конкретної партії товару, зазначеного в рахунку, є прийняття товару оформлене видатковою накладною.

Умовами п. 4.3. договору, сторони погодили та встановили, що у випадку поставки товару постачальником в порядку передбаченому п. 3.2. цього договору, покупець зобов'язується здійснити оплату шляхом перерахування грошових коштів поточний рахунок постачальника протягом 10-ти банківський днів з моменту відвантаження товару покупцю.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач (постачальник) свої зобов'язання за зазначеним вище Договором поставки нафтопродуктів № АГ-76/Н від 17.03.2015 виконав належним чином, передав у власність покупця (відповідача) товар (нафтопродукти) на загальну суму 3038657,75 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні за період з: 12.04.2016 по 16.12.2016 (т.с. І а.с. 15-29). Так, відповідач (покупець) товар за вищевказаними видатковими накладними отримав, про що свідчить підпис уповноваженої особи, який скріплений печаткою, проте його вартість своєчасно та в повному обсязі не сплатив, що й стало підставою для звернення позивача за даним позовом до господарського суду.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України, яка кореспондується із статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини перша та друга ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

На підтвердження факту поставки ТОВ "Агро-ГСМ" товару за договором від 17.03.2015р. № АГ-76/Н позивачем до матеріалів справи надано наступні видаткові накладні: від 12.04.2016р. № РН-12-4/13 на суму 209367,70 грн., від 04.05.2016р. № РН-04-05/5 на суму 220146,16 грн., від 05.05.2016р. № РН-05-05/7 на суму 69783,86 грн., від 13.05.2016р. № РН-13-05/5 на суму 70122,00 грн., від 28.05.2016р. № РН-28/05/4 на суму 97578,30 грн., від 16.07.2016р. № РН-16-07/1 на суму 95400,14 грн., від 20.07.2016р. № РН-20-07/5 на суму 128258,20 грн., від 29.07.2016р. № РН-29-07/7 на суму 44752,50 грн., від 01.08.2016р. № РН-01-08/3 на суму 93330,00 грн., від 04.08.2016р. № РН-04-08/2 на суму 117514,50 грн., від 06.08.2016р. № РН-06-08/4 на суму 120933,00 грн., від 14.08.2016р. № РН-14-08/5 на суму 70903,20 грн., від 12.09.2016р. № РН-12-09/6 на суму 155574,00 грн., від 15.09.2016р. № РН-15-09/4 на суму 174669,50 грн., від 19.09.2016р. № РН-19-09/7 на суму 170846,10 грн., від 06.10.2016р. № РН-06-10/5 на суму 163172,10 грн., від 08.10.2016р. № РН-08-10/1 на суму 87857,00 грн., від 11.10.2016р. № РН-11-10/5 на суму 283431,50 грн., від 11.10.2016р. № РН-11-10/9 на суму 75237,76 грн., від 18.10.2016р. № РН-18-10/4 на суму 107787,00 грн., від 30.10.2016р. № РН-30-10/2 на суму 162629,10 грн., від 18.11.2016р. № РН-18-11/2 на суму 120749,22 грн., від 05.12.2016р. № РН-05-12/7 на суму 83758,96 грн., від 16.12.2016р. № РН-16-12/1 на суму 114855,95 грн. (т.1, а.с. 15-23,25-29). В судовому засіданні колегією суддів було оглянуто оригінали вказаних документів.

Надані до матеріалів справи первинні документи мають посилання на час здійснення господарської операції, договір, за яким здійснюється поставка товару, кількість та ціна товару, найменування сторін договору (підпис представників постачальника та покупця, печатки юридичних осіб).

Обома сторонами беззаперечно визнається факт поставки товару за 21 видатковою накладною (т.1, а.с. 15-23, 25, 26), що у відповідності до ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню та є підставою для визнання вказаних документів судом в якості належних та допустимих доказів у даній справі.

Щодо видаткових накладних від 18.11.2016р. № РН-18-11/2 на суму 120749,22 грн., від 05.12.2016р. № РН-05-12/7 на суму 83758,96 грн., від 16.12.2016р. № РН-16-12/1 на суму 114855,95 грн., поставка за якими не визнається з боку відповідача, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, доводи поданої апеляційної скарги стосуються неналежної оцінки місцевим господарським судом первинних документів, на підставі яких має бути визначено розмір проведеної оплати за укладеним договором та не містять посилань на обставини фальсифікації наданих до матеріалів справи трьох видаткових накладних, що визначені учасником процесу лише в окремих поясненнях до апеляційної скарги. В свою чергу, обставини, на які посилається відповідач, не були визначені відповідачем в запереченнях на позовну заяву, у зв'язку з чим не були предметом дослідження в суді першої інстанції, на підставі чого прийнято оскаржуване рішення у справі.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини. На які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судова колегія зазначає, що під доказуванням в судочинстві слід розуміти діяльність особи, які беруть участь у справі, і суду, що здійснюється у передбаченому процесуальним законодавством формі, по встановленню юридично значущих фактів. За загальним правилом обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" надано визначення первинному документу, яким є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до приписів пп.п. 2.1, 2.2., 2.4 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи (для надання їм юридичної сили і доказовості) повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016р. у справі № 21-4985а15.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, (ст. ст. 627, 628 ЦК України).

В момент підписання договору сторони самостійно, на власний розсуд, погодили умови договору, в тому числі щодо ціни договору. Підписання договору поставки відповідачем свідчить про досягнення сторонами згоди з усіма умовами договору.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Умовами договору від 17.03.2015р. № АГ-76/Н сторони визначили, що документи, якими підтверджується факт поставки товару покупцю обовязково повинні містити підпис сторони з обовязковим проставленням печаток юридичних осіб, що має місце на наданих суду видаткових накладних.

Отже, з аналізу умов договору вбачається, що первинним документом, яким підтверджується факт здійснення господарської операції з поставки товару за договором визначено видаткову накладну, яка повинна мати реквізити, що надають можливість ідентифікувати відповідний правочин, представників осіб, які беруть участь у його вчиненні (підпис представника договірної сторони та печатку юридичної особи).

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що оригінали документів, складених у різні періоди часу, та які були предметом огляду судової колегії, містять проставлені відтиски чотирьох печаток ТОВ "Фермерське господарство "Шубське", відмінних за своїм ознаками (т.1, а.с. 84, т.3, а.с. 1, 7).

Відтиски печаток на оригіналах спірних видаткових накладних з боку Фермерського господарства "Шубське" містять повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний номер юридичної особи (т.3, а.с. 1-6).

Доказів, якими підтверджується існування лише двох печаток ФГ "Шубське", відмінних від тієї, яка міститься на вказаних вище видаткових накладних, як то: документи бухгалтерського обліку юридичної особи, які мають відомості щодо часу придбання печаток господарства та їх кількість (за наявності додаткових печаток), обставин знищення/списання печаток з балансу господарства з огляду на її заміну, відповідачем до матеріалів справи надано не було.

Відповідно до наданої відповідачем довідки директора ТОВ ФГ "Шубське" ОСОБА_5 від 15.12.2017р. мають місце дві печатки ФГ "Шубське" із зображенням на внутрішньому колі "пшеничних колосків" та з літ. "Д", які знаходились на зберіганні у головного бухгалтера, у трьох спірних накладних стоять підписи невідомої особи, яка не є представником ФГ "Шубське" та проставлена печатка із зображенням на внутрішньому колі "плетеного шнуру", що не належить фермерському господарству. Проте, вказаний документ не є належним доказом на підтвердження обставини проставлення на спірних видаткових накладних відтисків печаток, які не належать відповідачу. Як вже зазначалось вище, матеріали справи містять чотири різні відтиски печаток відповідача. Разом з тим, відповідачем не спростовано використання відповідних печаток юридичною особою в різні проміжки часу, період їх існування, обставини та час знищення.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Доказів вилучення на незаконних підставах у відповідача первинних бухгалтерських документів, певних управлінських та розпорядчих документів, якими підтверджується кількість та види печаток господарства, так само як неправомірне вилучення відповідної печатки господарства у відповідальної за її збереження особи та використання печатки за відсутності відповідних повноважень на вчинення відповідних дій, до матеріалів справи також надано не було.

Відповідно до ст. 75 ГПК України підставою для звільнення від доказування, зокрема, є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обовязковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала суду або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені цією особою.

Матеріали справи не містять вироку суду в кримінальному провадженні, яким підтверджується факт фальсифікації посадовими особами ФГ "Шубське" підпису чи печатки юридичної особи на видаткових накладних від 18.11.2016р. № РН-18/11/2, від 05.12.2016р. №РН-05-12/7, від 16.12.2016р. № РН-16-12/1, що виключає можливість прийняття відповідних тверджень відповідача в якості доказів, якими спростовується факт поставки товару за договором від 17.03.2015р. № АГ-76/Н.

Крім того, з наданих до матеріалів копій документів вбачається, що відповідачем надсилались до державного органу статистики звіти та довідка - банку (т.3, а.с. 14-35), на яких містились відтиск печатки, тотожний тому, що було проставлено на спірних видаткових накладних, обставину чого з боку відповідача спростовано не було.

Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство самостійний субєкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими субєктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїх найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (в даному випадку поставки товару).

Крім того, відповідно до п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку залежно від характеру операції до первинних документів може бути включено, зокрема, такі додаткові реквізити, як підстава для здійснення операції та дані про документ, що засвідчує особу-одержувача. Тобто наявність зазначених реквізитів в первинних документів не є обов'язковою.

Разом з цим згідно положень Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р., довіреність на одержання матеріальних цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару.

При цьому слід враховувати, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.

Судова колегія додатково вважає за необхідне зауважити, що відповідно до акту звірки взаємних розрахунків станом на 23.10.2017р., який підписано директором ТОВ "ФГ "Шубське" ОСОБА_6 з відтиском печатки юридичної особи, яка визнається відповідачем, зазначено про факт поставки товару за видатковими накладними від 18.11.2016р. №РН-18-11/2, від 05.12.2016р. № РН-05-12/7, від 16.12.2016р. № РН-16-12/7 (т.2, а.с. 100, 101).

Відповідач з посиланням на положення договору щодо поставки товару на умовах EXW ("Франко склад") Інкотермс 2000 вказує про те, що факт відсутності поставки товару за трьома спірними видатковими накладними підтверджується відсутністю підпису та печатки ФГ "Шубське" на товарно-транспортних накладних від 16.12.2016р., від 18.11.2016р. та від 05.12.2016р. (т.3, а.с. 2, 4, 6).

Дані доводи відповідача судова колегія вважає безпідставними з огляду на те, що поставка товару здійснювалась без попередньої оплати відповідно до п. 4.1 договору, у зв'язку з чим підтвердженням прийняття товару є видаткова накладна. При цьому, за матеріалів справи також не вбачається, яка особа за умовами договору (п. 3.3 договору, в якому визначено умови "Франко-склад" правил Інкотермс 2000) була уповноважена відповідачем приймати товар на складі позивача.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд на підставі наявних матеріалів справи дійшов висновку, що спірні видаткові накладні, які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками, що не спростовано відповідачем у справі, є первинним обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Зважаючи на положення вказаних положень договору, суд апеляційної інстанції зазначає щодо правомірності висновків суду першої інстанції про наявність зобов'язання по оплаті поставки нафтопродуктів за договором.

При цьому, місцевий господарський суд, задовольнивши заявлені позовні вимоги в частині стягнення вартості поставленої за договором продукції в повному обсязі, дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується лише часткова оплата відповідачем вартості товару, у звязку з чим до стягнення належить 575142,68 грн. боргу.

Судова колегія не погоджується з відповідними висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Нормами ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2 договору оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1-го банківського дня з моменту отримання рахунку.

У випадку поставки товару постачальником в порядку передбаченому п. 3.2 даного договору, покупець зобовязується провести оплату шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 10-ти банківських днів з моменту 100% попередньої оплати, підтвердженням узгодження ціни конкретної партії товару, вказаного в рахунку, є прийняття товару, оформленого видатковою накладною.

Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Враховуючи встановлені обставини справи, умови договору щодо строку здійснення розрахунку за поставлений товар, строк оплати поставленого позивачем відповідачу на підставі договору за видатковими накладними товару на дату звернення позивача з позовом до місцевого господарського суду є таким, що настав.

З наданих до матеріалів справи банківських виписок, які були предметом розгляду господарського суду першої інстанції, та належним чином засвідчених копій платіжних документів вбачається проведення відповідачем оплати товару за договором від 17.03.2015р. № АГ-76/Н в наступному порядку: на підставі платіжного доручення від 01.04.2016р. № 164 на суму 232631,40 грн., від 13.04.2016р. № 218 на суму 209367,70 грн., від 30.05.2016р. № 325 на суму 300000,00 грн., від 07.06.2016р. № 335 на суму 50000,00 грн., від 14.06.2016р. № 341 на суму 10000,00 грн., від 22.06.2016р. № 348 на суму 14000,00 грн., від 22.07.2016р. № 395 на суму 150000,00 грн., від 04.08.2016р. № 436 на суму 150000,00 грн., від 12.08.2016р. № 471 на суму 200000,00 грн., від 12.09.2016р. № 535 на суму 79700,00 грн., від 22.09.2016р. № 590 на суму 300000,00 грн., від 04.10.2016р. № 626 на суму 50000,00 грн., від 10.10.2016р. № 635 на суму 500000,00 грн., від 09.12.2016р. № 786 на суму 100000,00 грн., від 22.12.2016р. № 814 на суму 200000,00 грн., від 23.12.2016р. №822 на суму 120000,00 грн., від 28.04.2017р. № 343 на суму 467805,59 грн., загальна сума якої складає 3133504,69 грн. (т.2, а.с. 29-45).

Разом з цим, судова колегія не приймає до уваги надані позивачем до матеріалів справи копії листів за вих. № 23 від 04.04.2016р. та вих. № 31 від 30.05.2016р. (т.2, а.с. 112,113), зі змісту яких вбачається, що ФГ "Шубське" просить ТОВ "Агро-ГСМ" зарахувати оплату за платіжним дорученням від 01.04.2016р. №164 на суму 14700,00 грн. за мінеральні добрива за договором АГ-135/У від 07.04.2015р., за платіжним дорученням від 30.05.2016р. № 325 на суму 300000,00 грн. за дизельне паливо, насіння та мінеральні добрива згідно з договором № АГ-1/СХ. від 10.05.2016р., в якості зміни за взаємною за згодою обох сторін призначення вказаних вище платіжних документів.

Так, судова колегія зазначає, що самі копії зазначених листів не можуть бути правовою підставою перерахування коштів як оплату за товар, у звязку з чим відхиляє електронне листування, яке не передбачене умовами укладеного між сторонами договором, оскільки вказаним документом не доведено, що вказані в електронних документах реквізити сторін є дійсними та відповідають офіційним реквізитам сторін.

В свою чергу, позивачем оригіналів вказаних листів суду надано не було. З наданих директором ТОВ "ФГ "Шубське" ОСОБА_5 письмових пояснень вбачається, що листування між сторонами за договором поставки нафтопродуктів № АГ-76/Н від 17.03.2015р. шляхом надіслання електронною поштою до ТОВ "Агро-ГСМ" не здійснювалось, на підтвердження чого до матеріалів справи надано копією витягу з Журналу вихідної кореспонденції ФГ "Шубське" за 2016р. (т.2, а.с. 177-191).

Як на підставу для визнання відповідачем зміни призначення вказаних платіжних доручень, позивач посилається на наданий до матеріалів акт звірки взаємних розрахунків між ТОВ "Агро-ГСМ" та ФГ "Шубське" станом на 30.05.2016р.

Разом з тим, чинним законодавством не надано акту звірки взаєморозрахунків юридичної сили первинного документу в розумінні ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін мають підтверджуватись саме первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Крім того, акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.05.2016р., на який посилається позивач, не має посилань на реквізити платіжного доручення, які надають можливість ідентифікувати вказаний в ньому документ щодо перерахування грошових коштів.

При цьому, при визначенні розміру заявленої заборгованості треба врахувати положення п. 4.6 укладеного між сторонами договору в частині порядку погашення наявної заборгованості.

Так, за умовами договору при наявності у покупця заборгованості за поставлений товар, незалежно від причин її виникнення, грошові кошти, які надходять від покупця, зараховуються в черговості, визначеної постачальником: в першу чергу в погашення процентів за користування чужими грошовими коштами, розрахованих у відповідності до п. 6.2 розділу 6 даного договору, в другу чергу в погашення суми наявної заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; в третю чергу в оплату поточних зобовязань. При цьому призначення платежу, вказане в платіжному документі, постачальником до уваги не приймається.

На вирішення відповідних питань також спрямовані норми ст. 534 ЦК України, що визначає черговість погашення вимог за грошовим зобовязанням, відповідно до якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором.

Положення ст. 534 ЦК України носять диспозитивний характер, що передбачає можливість змінити встановлену вказаною нормою черговість погашення вимог кредитора. Якщо сторони у договорі узгодили відповідну послідовність погашення вимог, то застосуванню підлягають саме умови укладеного договору, які мають перевагу над нормами ЦК України.

При цьому, оскільки чинним законодавством не встановлено (за окремими винятками) обовязкового досудового (претензійного порядку звернення до суду, у звязку з чим застосування відповідної черговості не може залежати від заявлення вимоги до боржника про зарахування процентів за першою чергою.

Сторони домовилися про розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в п. 6.2 договору, а саме, згідно умов вказаного п. 6.2. договору, у випадку поставки товару і неотримання оплати протягом 10-ти банківських днів з моменту відвантаження, покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексі інфляції та 2% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що являє собою плату за користування чужими грошовими коштами (у відповідності до ст. 536 та ч. 2. ст. 625 ЦК України).

Так, згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною третьою ст. 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини першої ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (ч. 5 ст. 694 ЦК України).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п.п. 6.1., 9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідач самостійно уклав спірний договір, погодився з умовами щодо оплати товару, які вказані в договорі, та обсягом відповідальності у випадку порушення цих умов.

Оскільки відповідачем було проведено оплату товару з порушенням строку, встановленого п. 4.3 договору, позивачем було самостійно зараховано частину оплати вартості поставлено товару в рахунок погашення процентів за користування чужими грошовими коштами, що з огляду на умови договору є правомірним.

Доказів повної оплати вартості поставленого у спірний період товару на дату прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу з оплати поставленого товару за спірний період шляхом надання належних доказів не спростував.

За наведеного, судова колегія, перевіривши порядок зарахування проведених відповідачем сум оплати в погашення вартості отриманого товару в межах заявленої позивачем суми, дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у сумі 172925,22 грн.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у звязку з простроченням відповідачем оплати товару, встановивши періоди початку виникнення прострочення оплати товару за накладними в межах заявлених позовних вимог та врахувавши дати усіх здійснених відповідачем оплат, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 59504,87 грн.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р., відповідно до якого індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Факт прострочення відповідачем виконання зобовязань зі сплати вартості поставленого товару підтверджується матеріалами справи. Відповідно, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період на встановлений розмір заборгованості, колегія судів апеляційного господарського суду дійшла висновку, заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню щодо стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 32024,18 грн.

Щодо решти вимог про стягнення боргу в розмірі 402217,46 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 28570,63 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 13086,50 грн. позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з допущеними позивачем помилками при розрахунку відповідних сум.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 402217,46 грн. боргу, 13086,50 грн. інфляційних нарахувань, 28570,63 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами винесено з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, у звязку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерського господарства "Шубське" підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 07.08.2017р. у справі №922/2212/17 частковому скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське", Харківська область, Богодухівський район, с.Шубське, задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.08.2017р. у справі №922/2212/17 скасувати в частині стягнення 402217,46 грн. боргу, 13086,50 грн. інфляційних нарахувань, 28570,63 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 6658,65 грн. судового збору за подання позову.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське" (62122, Харківська область, село Шуби, вул. Центральна, буд. 30, код ЄДРПОУ 34073367) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ" (61057, м. Харків, вул.Чернишевська, буд.13, оф. 510, код ЄДРПОУ 39157669) 172925,22 грн. боргу, 32024,18 грн. інфляційних нарахувань, 59504,87 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 3966,28 грн. судового збору за подання позову.

В решті позову відмовити".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ" (61057, м.Харків, вул. Чернишевська, буд.13, оф. 510, код ЄДРПОУ 39157669) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське" (62122, Харківська область, село Шуби, вул. Центральна, буд. 30, код ЄДРПОУ 34073367) 7324,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 20.12.2017р.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Камишева

Суддя І.А. Шутенко