Рішення № 71167387, 11.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017Справа № 910/2424/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при

секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши

позовну заяву Комунального підприємства Здолбунівської міської ради "Здолбунівкомуненергія"

до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"

про стягнення 33 438,00 грн.

за участю представників:

від позивача:не з'явився від відповідача:Рощина О.А. - представник за довіреністю № 25-ЮР від 05.01.2017ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Комунальне підприємство Здолбунівської міської ради "Здолбунівкомуненергія" (далі - КП "Здолбунівкомуненергія") з позовом до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (далі - ПрАТ "Телесистеми України") про стягнення 33 438,00 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач порушив умови договору про встановлення сервітуту № 0-1ZD00765/S від 01.09.2013 р. щодо виконання зобов'язань зі сплати вартості наданого права користування частиною нерухомого майна КП "Здолбунівкомуненергія", що знаходиться по вул. Фабричній, 1 у місті Здолбунів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за користування сервітутом у період з 01.04.2016 р. по 30.11.2016 р. в сумі 28 800,00 грн. Також у обґрунтування позову позивач посилається на рішення господарського суду міста Києва у справах № 910/338/16 та № 910/8935/16, якими з ПрАТ "Телесистеми України" вже була стягнута заборгованість за попередні періоди за вказаним договором.

У позові КП "Здолбунівкомуненергія" просить стягнути з ПрАТ "Телесистеми України" основну заборгованість за період з 01.04.2016 р. по 30.11.2016 р. у сумі 28 800,00 грн., пеню у сумі 2 736,69 грн., інфляційну складову боргу у сумі 1 610,65 грн. та 3 % річних у сумі 290,66 грн.

Рішенням господарського суду від 06.04.2017 р. у даній справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р., позов було задоволено, стягнуто з відповідача зазначену заборгованість. Постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 р. вказані судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2017 р. справу прийнято до провадження суддею Головіною К.І. та призначено до розгляду.

У судове засідання представник позивача не з'явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справ, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі. У минулому судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на те, що договір № 0-1ZD00765/S від 01.09.2013 р., за яким була нарахована заборгованість сервітуарію, достроково припинив свою дію, починаючи з 01.11.2015 р., тому підстави для нарахування плати за користування майном у період з 01.04.2016 р. по 30.11.2016 р. відсутні. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

01.09.2013 між КП "Здолбунівкомуненергія" (підприємство) та ПрАТ "Телесистеми України" (сервітуарій) був укладений договір про встановлення сервітуту № 0-01ZD00765/S (далі - договір). Відповідно до умов цього договору підприємство надає сервітуарію право обмеженого строкового платного користування частиною димової труби котельні та двох бетонних блоків для встановлення обладнання (згідно схеми, що є невід'ємною складовою даного договору), контейнер розміром 2,5*3,75 м з технологічним обладнанням та антенно-фідерного господарства - на димовій трубі за адресою: м. Здолбунів, вул. Фабрична 1 (п. 1.1).

Відповідно до п. 1.2 договору його цільовим призначенням є встановлення (прокладка) та експлуатація телекомунікаційного обладнання сервітуарія. Плата за обмежене користування сервітутом встановлюється в місяць у розмірі 2 640,00 грн. з ПДВ (п. 4.1 договору). Плата за цим договором підлягає індексації відповідно до офіційно встановленого та оприлюдненого Держкомстатом України індексу інфляції. Індексація плати за кожний місяць здійснюється відповідно до офіційно оприлюдненого індексу інфляції за цей місяць (п. 4.4 договору). Сума плати за сервітут за попередній місяць сплачується сервітуарієм протягом перших 10 (десяти) банківських днів місяця, наступного за розрахунковим в сумі, виходячи з розміру плати за сервітут на дату укладання договору з урахуванням індексу інфляції за попередній (звітний) місяць (п. 4.5 договору).

Згідно з п. 4.2 договору нарахування плати за сервітут починається з дати підписання акту про встановлення сервітуту та закінчується датою підписання акту про припинення сервітуту включно.

Даний договір вступає в силу з 1 вересня 2013 року та діє до 31 серпня 2016 року включно (п. 5.1 договору). Пунктом пункті 5.2 договору сторони погодили, що сторона, яка бажає припинити його дію, повинна не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку дії сервітуту, письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у зазначений термін повідомлення не було зроблене, строк сервітуту вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах.

Відповідно до п. 5.3 договору факт припинення здійснення сервітуту та приведення обтяженого сервітутом об'єкта у встановлений договором стан посвідчується сторонами шляхом підписання акту про припинення сервітуту, який є невід'ємною частиною цього договору.

Судом встановлено, що умови вказаного договору сторони прийняли до виконання, позивач, зі свого боку, передав відповідачу право обмеженого користування обумовленим майном, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.09.2013 р., а відповідач - вносив плату за сервітут, допоки не вирішив відмовитись від договору.

Спір між сторонами виник з приводу строку дії договору та у зв'язку з цим наявності (відсутності) у ПрАТ "Телесистеми України" заборгованості за користування наданим правом у період з 01.04.2016 р. по 30.11.2016 р.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).

Згідно зі ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

З наведених норм чинного законодавства, а також з умов договору вбачається, що за своєю правовою природою правочин, що був укладений між позивачем та відповідачем, має зміст сервітуту, який полягає у наданні сервітуарію (відповідачу) права користування частиною димової труби котельні для встановлення обладнання відповідача. Отже, сервітут у даному випадку був встановлений договором.

За приписами ст. 404 ЦК України сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут.

Також відповідно до п.п. 5.8.1, 5.8.3 договору сервітуту сторони погодили можливість його розірвання в односторонньому порядку у разі, зокрема, закінчення строку сервітуту, якщо такий строк не був продовжений (поновлений); розірвання цього договору за ініціативою сервітуарія, про що той зобов'язаний повідомити володільця за 1 місяць до запланованої дати розірвання.

Як встановлено судом, договір сервітуту був укладений сторонами з 10.09.2013 р. до 31.08.2016 р. включно (п. 5.1). Проте, до закінчення дії цього строку - 01.10.2015 р. сервітуарій (відповідач), посилаючись на скорочення (оптимізацію) мережі ПрАТ "Телесистеми України", скористався своїм правом, передбаченим договором (не пізніше ніж за 30 днів), повідомив позивача листом № 15/3ГУ/0133 про дострокове розірвання договору сервітуту, починаючи з 01.11.2015 р. та запропонував погасити наявну у нього заборгованість. Вказаний лист був отриманий позивачем, але залишений без відповіді.

Також судом встановлено, що відповідач, реалізуючи своє право на розірвання договору, 18.12.2015 р. склав акт про припинення сервітуту, копія якого міститься в матеріалах справи, де зазначив про звільнення димової труби та бетонних блоків, чим засвідчив свою відмову від договору. Вказаний акт був переданий на підприємство для підпису з боку КП "Здолбунівкомуненергія", проте, позивач його не підписав та відповідачу не повернув, у зв'язку з чим цей акт для підписання був направлений листом № 18/ЗТУ/005 від 08.02.2016 р. на адресу КП "Здолбунівкомуненергія", про що свідчать наявні у справі копії цього листа, опису вкладення до нього та поштової квитанції про його відправку. Однак, у подальшому вказаний акт так і не був підписаний позивачем.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт виконаних робіт від 19.12.2015 р., складений та підписаний між ПрАТ "Телесистеми України" та ВКП «Вагінтур» (виконавець), з якого вбачається, що відповідач за участі указаного виконавця здійснив демонтаж обладнання базової станції W RIV ZDO0765 з майна позивача (димової труби та двох бетонних блоків) і таким чином звільнив указане майно, підтвердивши свою відмову від сервітуту. Як зазначили представники відповідача у судовому засіданні, демонтаж обладнання був здійснений за згоди позивача, який надав доступ до обладнання ПрАТ "Телесистеми України".

Направляючи дану справу на новий розгляд, у своїй постанові від 03.10.2017 р. суд касаційної інстанції вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки листу ПрАТ "Телесистеми України" № 15/3ГУ/0133 від 01.10.2015 р. та акту про припинення сервітуту від 18.12.2015 р., направленим КП "Здолбунівкомуненергія", про намір відповідача (сервітуарія) звільнити орендований об'єкт та розірвати договір з 01.11.2015 р., також суди не перевірили доводів ПрАТ "Телесистеми України" про те, що саме позивач відмовляється підписувати зазначений акт.

Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, під час нового розгляду справи господарський суд м. Києва приймає до уваги доводи відповідача - ПрАТ "Телесистеми України" щодо обставин розірвання договору та припинення сервітуту під час розгляду даної справи, які були підтверджені наданими до відзиву належними доказами та поясненнями представників відповідача.

Зокрема, про обізнаність КП "Здолбунівкомуненергія" щодо відмови ПрАТ "Телесистеми України" від договору та сервітуту відповідачем свідчить надана останнім переписка сторін (листи № 09-498 від 19.02.2016 р., № 16/Го/0133 від 11.03.2016 р., № 09-883 від 07.04.2016 р., № 06/Го/0649 від 04.11.2016 р., № 09-2951 від 28.11.2016 р., № 17/Го/0379 від 11.08.2017 р., № 09-1540 від 28.08.2017 р.), з якої вбачається, що позивач, посилаючись на формальні причини (відсутність повноважень у представників відповідача підписувати документи, порушення порядку розірвання договору, який на його думку врегульований розділом 3 договору (права та обов'язки сторін)), відмовляв у розірванні договору та заперечував проти підписання акту про припинення сервітуту, а також погрожував зверненням до суду з позовами про стягнення заборгованості.

Такі дії позивача, суд розцінює як зловживання стороною господарського зобов'язання своїми правами, хоча відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Також суд враховує, що здійснення відповідачем заходів щодо розірвання договору та припинення сервітуту є його правом, яким він на свій розсуд, але у визначених законом (договором) межах, вправі скористатись з метою реалізації своєї господарської діяльності та належного виконання своїх зобов'язань. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб та завдати шкоди.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

За приписами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідач, діючи добросовісно та розумно, скористався своїм правом, передбаченим договором та законом, повідомив позивача про дострокове розірвання договору сервітуту у встановленому порядку, звільнив димову трубу КП "Здолбунівкомуненергія" від свого обладнання, чим повністю відмовився від права доступу до майна позивача (сервітуту) та виконав усі умови договору та вимоги закону, необхідні для вчинення такої дії.

Отже, зважаючи на встановлені у справі обставини, норми чинного законодавства та умови укладеного між сторонами правочину, суд приходить до висновку, що договір сервітуту припинив свою дію достроково, починаючи з 01.11.2015 р., у зв'язку з відмовою від нього особи, в інтересах якої був встановлений цей сервітут.

Позивач, вважаючи, що дія договору та обов'язок відповідача сплатити заборгованість не припинились, посилався на рішення господарського суду у справі № 8395/16 від 30.06.206 р., яке він просив дослідити у судовому засіданні та преюдиціальні факти, встановлені у цьому рішенні, прийняти до уваги під час розгляду даної справи. Суд, перевіривши такі доводи позивача, встановив, що рішенням господарського суду міста Києва від 30.06.2016 р. у справі № 910/8935/16 за позовом КП "Здолбунівкомуненергія" про стягнення з ПрАТ "Телесистеми України" заборгованості, яке набрало законної сили, з відповідача було стягнуто борг за тим же договором у період з грудня 2015 р. по березень 2016 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проте, суд не приймає доводи позивача про те, вищевказаним рішенням була встановлена дія договору сервітуту у період, що заявлений у даній справі, а саме - з квітня по листопад 2016 р., що розглядається у даній справі.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» визначено, що під судовим рішенням у ч. 3 ст. 61 ЦПК України слід розуміти будь-яке судове рішення, яким справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного (рішення, в тому числі і заочне, ухвала, судовий наказ), господарського та адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У той же час, у рішенні по справі № 910/8935/16, на яке посилається позивач, зазначено, що матеріали справи не містять доказів фактичного демонтажу споруди та обладнання, які були установлені на обтяженому сервітутом об'єкті та доказів направлення відповідачем (ПрАТ "Телесистеми України") уповноважених представників з метою огляду майна та підписання акта про припинення договору. Таким чином, у вказаному рішенні сторонами було надане інше коло доказів, на підставі яких суд надав правову оцінку обставинам та відносинам, які склались між сторонами договору, а відтак, правова оцінка у тому рішенні не має преюдиціального значення для вирішення даного спору.

Також позивач в обґрунтування свого позову посилався на рішення господарського суду м. Києва від 18.03.2067 р. у справі № 910/338/16, яке набрало законної сили. Проте, зазначеним рішенням з ПрАТ "Телесистеми України" було стягнуто заборгованість за той період, коли договір сервітуту № 0-1ZD00765/S від 01.09.2013 р. діяв та відповідач не відмовлявся від цього договору, а саме - з червня по листопад 2015 р.

За таких обставин посилання КП "Здолбунівкомуненергія" на вказані судові рішення суд відхиляє.

Отже, встановивши, що у заявлений позивачем період з 01.04.2016 р. по 30.11.2016 р. дія договору сервітуту припинилась, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за цей період у сумі 28 800,00 грн., а також похідні вимоги від основного боргу про стягнення пені, інфляційної складової боргу та 3 % річних є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у позові, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32 - 35, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Комунального підприємства Здолбунівської міської ради "Здолбунівкомуненергія" до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" про стягнення 33 438,00 грн. відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 11 грудня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 19 грудня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.