Рішення № 71167142, 13.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/174/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача ОСОБА_2

про визнання договору нікчемним

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (дов. від 21.07.2015)

від відповідача: Терещенко Т.М. (дов. від 23.11.2017)

від третьої особи: не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 13.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду м. Києва звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - відповідач, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") про визнання договору поруки від 26.12.2007 р. нікчемним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 року, яка набрала законної сили, договір банківського рахунку № 883 від 13.12.2007 року, кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2007 року, договори про внесення змін № 1 та № 2 до вказаного кредитного договору, які ніби-то були укладені між сторонами, визнано нікчемними. Також судовою почеркознавчою експертизою, проведеною Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах справи № 910/23094/14, встановлено, що договір поруки від 26 грудня 2007 року ФОП ОСОБА_2 не підписувався, а тому є всі підстави вважати договір поруки нікчемним.

Посилаючись на ст.ст. 207, 215 ЦК України, позивач просить визнати договір поруки від 26.12.2007 р. нікчемним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.01.2017 р. за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі (суддя Шкурдова Л.М.) та цією ж ухвалою до розгляду справи було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2017 р. справу прийнято до свого провадження суддею Головіною К.І.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2017 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 у справі № 910/174/17 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 27.11.2017 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 та рішення Господарського суду м. Києва від 15.05.2017 у справі №910/174/17 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Згідно з автоматичним розподілом справа №910/174/17 була передана на новий розгляд судді Лиськову М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 справу №910/174/17 було прийнято до свого провадження суддею Лиськовим М.О. та розгляд справи призначено на 13.12.2017.

У судове засідання 13.12.2017 представник позивача з'явився, надав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав повністю.

У судове засідання 13.12.2017 представник відповідача з'явився, надав пояснення по справі, проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Представник третьої особи у судове засідання 13.12.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається Позивачу стало відомо, що між ним, як позичальником (клієнтом), та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банком) було укладено ряд договорів, а саме:

- договір банківського рахунку № 883 від 13.12.2007, за умовами якого банк відкриває клієнту розрахунковий рахунок НОМЕР_2 та надає послуги, пов'язані з прийняттям, зарахуванням грошових коштів на рахунок, переказом грошей з рахунку (на рахунок) клієнта, видачею останнім грошей у готівковій формі;

- кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2007 з урахуванням внесених до нього змін згідно договорів № 1 від 01.09.2008 та № 2 від 01.12.2008, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3 100 000, 00 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти;

- договір поруки від 26.12.2007, у якому стороною, крім позичальника (ФОП ОСОБА_1) та кредитора (ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") за зобов'язаннями позичальника за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2000 виступив його поручитель - ОСОБА_2

Дізнавшись про наявність вищезгаданих договорів та заперечуючи їх укладення (підписання) зі свого боку, ФОП ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання нікчемними кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2007, договорів про внесення змін № 1 від 01.09.2008 та № 2 від 01.12.2008 до нього та договору банківського рахунку від 13.12.2007 № 883, в зв'язку з чим судом порушено провадження у справі № 910/17687/15.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у вищезгаданій справі в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 у справі № 910/17687/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2016, позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк" про визнання договорів нікчемними задоволено в повному обсязі. Визнано нікчемними договір банківського рахунку №883 від 13.12.2007 року, кредитний договір про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007 року, договір про внесення змін №1 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 року та договір про внесення змін №2 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007, які укладені між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк".

Задовольняючи позов у справі № 910/17687/15, Київський апеляційний господарський суд виходив з того, що договір банківського рахунку №883 від 13.12.2007, кредитний договір про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, договір про внесення змін №1 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 та договір про внесення змін №2 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 є нікчемними в силу ст. 1055 ЦК України, ст. 207 ГК України, оскільки не підписувались ОСОБА_1, який є стороною.

Згадані обставини підтверджуються висновком експерта №773/774/15-32 від 08.04.2015 року, здійсненого на підставі ухвали про призначення судової експертизи у даній справі №910/23094/14, яким встановлено, що:

- досліджувані підписи від імені ФОП ОСОБА_1: в графі "Фізична особа-підприємець ___ОСОБА_1" в оригіналі Договору від 13.12.2007 №883; в графі "ФОП ___ОСОБА_1" в оригіналі кредитного договору; в графі "___ОСОБА_1" в оригіналі договору поруки; в графі "ФОП ____ОСОБА_1" в оригіналі договору про внесення змін №1; в графі "ФОП ___ОСОБА_1" в оригіналі договору про внесення змін №2; в графі "зразок підпису власника рахунку" та перший підпис в графі "зразки підписів довірених осіб" в оригіналі картки із зразками підписів власника рахунку в філії "Відділення ПІБ в м. Рахів" приватного підприємця ОСОБА_1 - виконані рукописним способом кульковою ручкою без застосування попередньої технічної підготовки і технічних засобів;

- досліджуваний підпис від імені ФОП ОСОБА_1 в графі "Фізична особа-підприємець ____ОСОБА_1" в оригіналі Договору від 13.12.2007 №883 виконаний не громадянином ОСОБА_1 (1940 року народження), а іншою особою;

- досліджувані підписи від імені ФОП ОСОБА_1: в графі "ФОП____ОСОБА_1" в оригіналі Кредитного договору; в графі "_ОСОБА_1" в оригіналі договору поруки; в графі "ФОП ОСОБА_1" в оригіналі Договору про внесення змін № 1; в графі "ФОП _____ОСОБА_1" в оригіналі договору про внесення змін №2; в графі "зразок підпису власника рахунку" в оригіналі картки із зразками підписів власника рахунку в філії "Відділення ПІБ в м. Рахів" приватного підприємця ОСОБА_1 - виконані не громадянином ОСОБА_1 (1940 року народження), а іншою особою з наслідуванням підпису громадянина ОСОБА_1 (1940 року народження);

- питання про виконання рукописного тексту від імені ФОП ОСОБА_1 громадянином ОСОБА_1 (1940 року народження) в оригіналі картки із зразками підписів власника рахунку в філії "Відділення ГПБ в м. Рахів" приватного підприємця ОСОБА_1 не вирішувалося з причини, вказаної в пункті 3 дослідницької частини висновку експертів;

- досліджувані підпис від імені ФОП ОСОБА_1 (1940 року народження) у графі "Фізична особа-підприємець _____ОСОБА_1" в договорі від 13.12.2007 №883 та перший підпис в графі "зразки підписів довірених осіб" в картці із зразками підписів власника рахунку в філії "Відділення ШБ в м. Рахів" приватного підприємця ОСОБА_1 виконані однією особою.

З огляду на наведене, за висновком судового експерта спірні правочини, а саме: договір від 13.12.2007 року №883, кредитний договір, договір про внесення змін №1 та договір про внесення змін №2 ФОП ОСОБА_1 не підписував. Досліджувані підписи від імені ФОП ОСОБА_1 в графі "ФОП____ОСОБА_1" в оригіналі кредитного договору, оригіналі договору про внесення змін № 1 та оригіналі договору про внесення змін № 2 виконані не громадянином ОСОБА_1 (1940 року народження), а іншою особою з наслідуванням підпису громадянина ОСОБА_1 (1940 року народження).

Посилаючись на згаданий висновок експертизи №773/774/15-32 від 08.04.2015, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз в рамках справи № 910/23094/14, та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 у справі № 910/17687/15, позивач на підставі ст. ст. 207, 215 ЦК України вважає, що і договір поруки від 26.12.2007, укладений в забезпечення виконання договору про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2007 має бути визнаним нікчемним.

За приписами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За договором поруки ( ст. 553 ЦК України ) поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, отже за своєю природою порука є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).

За приписами ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками ( ч. 1 ст. 181 ГК України).

Правочин на підставі ч. 2 ст. 207 ЦК України вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як встановлено матеріалами справи, в оспорюваному договорі поруки від 26.12.2007 міститься підпис з боку позичальника ФОП ОСОБА_1

Разом з тим, як вище згадувалось, за висновком проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз в рамках справи № 910/23094/14 експертизи №773/774/15-32 від 08.04.2015 встановлено, що підпис від імені ФОП ОСОБА_1, який міститься в гарафі "ФОП ОСОБА_1" у кредитному договорі про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2007, договорах про внесення змін № 1 та № 2 до кредитного договору № 2391 від 26.12.2007 від 01.09.2008, а також в договорі поруки від 26.12.2007, виконаний не громадянином ОСОБА_1 (1940 року народження), а іншою особою (однією особою) з наслідуванням його підпису.

Таким чином, суд приймає до уваги той факт, що спірний договір поруки від 26.12.2017 позивачем - ФОП ОСОБА_1 не підписувався.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) дійсним.

Враховуючи приписи ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 Цивільного кодексу України, частина друга статті 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 Цивільного кодексу України, частина перша статті 207 Господарського кодексу України) ( п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Відповідно до п. 2 згаданої постанови Пленуму ВСУ судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, у випадках і в межах встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно - правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

За приписами п. 3 згаданої постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту).

Порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 1181, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо.

Відповідно до п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 судам необхідно враховувати, що в силу частини другої статті 215 ЦК норми закону щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними.

Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (п. п. 2.5, 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Одночасно, суд звертає увагу, що відповідно до п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів поруки на підставі того, що відповідний договір укладено без згоди боржника, господарському суду слід виходити з такого. Згідно з приписами статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно, відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Поручителем за спірним договором поруки є ОСОБА_2, а кредитором - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести:

- визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо;

- обсяг відповідальності поручителя, оскільки згідно із ч. 2 ст. 553 ЦК порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі, а ч. 2 ст. 554 ЦК встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки;

- відомості про сторони: кредитора і поручителя;

- відомості про боржника (хоча він і не є стороною договору поруки, але згідно із ч. 1 ст. 555 ЦК у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. До того ж до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК).

Виходячи із формулювання ст. 553 ЦК, договір поруки - двосторонній правочин, для укладення якого достатнім є волевиявлення кредитора і поручителя. Чинним законодавством України також не встановлений обов'язок поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором.

Згідно зі ст. 626 ЦК порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Такий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 20 лютого 2012 р. у справі № 6-51цс11.

Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може

забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

З аналізу ст. 553 ЦК України ( 435-15 ) вбачається, що порука - це договір, за яким до зобов'язання основного боржника приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього ручається.

Порука віднесена до зобов'язально-правових засобів забезпечення виконання зобов'язань, що спонукають боржника до належного виконання зобов'язань до нього чи до третіх осіб, що вступили заздалегідь у договір зобов'язальної вимоги. Порука є

додатковим зобов'язанням, що виникає на підставі договору. Вона покликана забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання. Як така порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірний Договір поруки був покликаний забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, а останній, в свою чергу визнано господарським судом нікчемним, а тому зазначена обставина тягне за собою і визнання нікчемним і спірного Договору поруки, як похідного, тобто залежного від основного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Способами захисту цивільних прав та інтересів згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Приписи ст. 16 ЦК України кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, відповідно до яких права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Положеннями ст. 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, а права і свободи людини і громадянина згідно ст. 55 Конституції України захищаються судом.

За приписами ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Кожна особа згідно ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 55, 124, 129, 130 Конституції України має право на ефективний засіб правового захисту, що не заборонений законом, відтак спір у даній справі може бути вирішений судом із застосуванням способу захисту порушеного права шляхом визнання договору поруки нікчемним. З огляду на наведене безпідставними та необґрунтованим є доводи відповідача про те, що заявлені позивачем вимоги не відповідають визначеним законом способам захисту, а сам позивач є неналежною стороною по справі.

За таких обставин, беручи до уваги той факт, що спірний договір поруки від 26.12.2007 ФОП ОСОБА_1 не був підписаний, а відтак він є нікчемним в силу статтей 207, 215 Цивільного кодексу України, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі статтею 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32 - 35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання договору поруки від 26.12.2007 нікчемним - задовольнити.

2. Визнати нікчемним договір поруки від 26.12.2007, укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Тараса Шевченка, 12).

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Тараса Шевченка, 12, ідентифікаційний код 00039002) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.12.2017.

Суддя М.О. Лиськов