Рішення № 71167098, 14.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017Справа №910/21105/17За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування

житлового фонду Солом'янського району міста Києва"

до Головного управління Національної поліції у м. Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація

про стягнення 49 787,46 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Мойсик М.В. (довіреність)

від відповідача: Дюба О.Г. (довіреність)

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва" (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві (відповідач) 49 787,46 грн., з яких: 46211,43 грн. - заборгованість за оренду приміщення, 3009,45 грн. - інфляційні нарахування, 566,58 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №642 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 02.12.2016 в частині сплати орендної плати, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 46211,43 грн. У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем здійснено нарахування 3% річних у сумі 566,58 грн. та інфляційних втрат у сумі 3009,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 29.11.2017 порушено провадження у справі № 910/21105/17, призначено її до розгляду на 14.12.2017 та залучено до участі у справі Солом'янську районну в місті Києві державну адміністрацію, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

12.12.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли витребувані судом документи.

12.12.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких третя особа позовні вимоги КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва" підтримала та заявила про розгляд справи без участі представника Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.

13.12.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідачем зазначено, що заборгованість по договору виникла у зв'язку із неналежним бюджетним фінансуванням. Також відповідач заявив про зменшення штрафних санкцій.

Представник позивача в судовому засіданні 14.12.2017 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.12.2017 підтвердив наявність заборгованості перед позивачем та підтримав викладені у відзиві обставини.

Представник третьої особи в судове засідання 14.12.2017 не з'явився, проте заявив про розгляд справи без участі представника Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.

В судовому засіданні 14.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.12.2016 між Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією (орендодавець, третя особа), Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва" (балансоутримувач, позивач) та Головним управлінням Національної поліції у м. Києві (орендар, відповідач) було укладено договір №642 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 02.12.2016 (надалі - договір), відповідно до якого, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Єреванська, 3 А для розміщення бюджетної установи, яка утримується за рахунок державного бюджету (п. 1.1.).

Відповідно до п. 2.1. договору, нежиле приміщення, загальною площею 75,2 кв. м, у т. ч., 1-й поверх - 75,2 кв. м, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору (Додаток № 1).

Вартість об'єкта згідно із затвердженим актом оцінки майна або висновком про вартість майна станом на 31 травня 2016 року становить 1 кв. м - 17 820,48 грн., всього 1340100,00 грн. (п. 2.2. договору).

Згідно із п. 2.4. договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом у термін, вказаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об'єкта.

Відповідно до п. 3.1 договору, орендна плата визначена на підставі пункту 24 таблиці 2 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року № 415/1280, і становить без ПДВ: 44 гри. 55 коп. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку 3350,25 грн.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 3.2. договору).

Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, та в інших випадках, передбачених законодавством України (п. 3.4).

Відповідно до п. 3.6. договору, орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства - балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі

Пунктом 3.7. договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

В пункті 4.2. договору визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі вносити орендні платежі.

Сторони у пункті 9.1. договору погодили, що цей договір набирає чинності з 02.12.2016 до 01.12.2019.

В обґрунтування заявленого позову, позивач стверджує, що відповідач у період з грудня 2016 року по жовтень 2017 року (включно) не здійснив сплати орендних платежів, у зв'язку із чим, у відповідача утворилась заборгованість з орендної плати у розмірі 46211,43 грн.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем здійснено нарахування 3% річних у сумі 566,58 грн. та інфляційних втрат у сумі 3009,45 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов'язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з грудня 2016 року по жовтень 2017 року (включно) відповідач користується нерухомим майном (нежитловими приміщеннями), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Єреванська, 3 А переданим в оренду за договором №642 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 02.12.2016.

За розрахунком позивача з грудня 2016 року по жовтень 2017 року (включно) у відповідача виникла заборгованість у сумі 46211,43 грн. зі сплати орендних платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача за період з грудня 2016 року по жовтень 2017 року (включно) заборгованості по сплаті орендних платежів у сумі 46211,43 грн.

Оскільки, заборгованість відповідача по орендній платі у сумі 46211,43 грн. підтверджена матеріалами справи, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, та відповідачем підтверджено факт наявності заборгованості за договором, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3290,72 грн. та інфляційних втрат у сумі 7301,76 грн.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування 3% річних здійснено позивачем за загальний період з 01.01.2017 по 01.11.2017 на суми боргу за кожен місяць окремо.

Судом встановлено, що визначена позивачем сума 3% річних у розмірі 566,58 грн. є вірною, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Здійснивши перерахунок інфляційних витрат станом на 01.11.2017, у відповідності до роз'яснень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з 01.01.2017, з 01.02.2017, з 01.03.2017, з 01.04.2017, з 01.05.2017, з 01.06.2017, з 01.07.2017, з 01.08.2017, з 01.09.2017, з 01.10.2017, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 2484,19 грн., у зв'язку із чим суд задовольняє частково вимоги позивача у даній частині.

Відповідач у відзиві на позов заявив про зменшення штрафних санкцій.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Також, згідно із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З наведених вище приписів законодавства вбачається, що зменшенню підлягає у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), в той час як інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведене узгоджується із роз'ясненнями Пленуму Вищого господарського суду України, наведеними у п. 3.1., п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

З урахуванням наведеного, підстави для зменшення інфляційних втрат та 3% річних відсутні, а тому заявлене відповідачем у відзиві клопотання про зменшення штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на встановлені вище обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 15; ідентифікаційний код 40108583) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" (03186, м. Київ, вул. Соціалістична, 6; ідентифікаційний код 35756919) заборгованість у розмірі 46211,43 грн., 3% річних у розмірі 566,58 грн., інфляційні втрати у розмірі 2484,19 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1583,12 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2017.

Суддя С.О. Турчин