Ухвала суду № 71157137, 21.12.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2017 року м. Чернівці Справа №724/455/17

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Височанська Н. К.

суддів: Перепелюк І.Б., Половінкіної Н.Ю.

секретар Собчук І.Ю.

позивач ОСОБА_1,

відповідач ОСОБА_2 міська рада,

при розгляді справи за апеляційною скаргою керівника ОСОБА_2 місцевої прокуратури ОСОБА_3, подану в інтересах держави та ОСОБА_2 міської ради, на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці, ухваленого 11 квітня 2017 року суддею Асташевим А.С.,

повний текст рішення складено 11 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Посилався на те, що 01 березня 2011 року він набув право власності на будівлю мехмайстерні літера А загальною площею 197,90 кв.м., що знаходиться в м. Чернівці, по вул. Карпатська, 1.

В 2011 році без належно оформленої проектної та дозвільної документації, він здійснив реконструкцію з добудовою до вище вказаної мехмайстерні літ. А, а також побудував будівлю приміщення охорони літ.Б та після проведення будівельних робіт будівля автомайстерні літ. А, згідно технічного паспорту, має загальну площу 379,50 кв.м. Для обслуговування власних нежитлових будівель він уклав з ОСОБА_2 міською договір оренди земельної ділянки № 8382 від 28 березня 2013 року.

Зазначав, що на відповідність самовільно побудованим будівлям автомайстерні літ. А та будівлі приміщення охорони літ. Б державним будівельним нормам та правилам, він замовив технічний висновок про відповідність збудованого об'єкту містобудування вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (міцність, стійкість і необхідну довговічність) у ТзОВ проектно-вишукувальний інститут «Чернівціагропроект» та за результатами проведення технічного висновку визначено можливість безпечної подальшої експлуатації будівлі автомайстерні літ. А та будівлі приміщення охорони літ. Б, а також їх відповідність вимогам державних стандартів, будівельних норм та правил (міцність, стійкість і необхідну довговічність), а також те, що основні несучі конструкції знаходяться в задовільному санітарно-технічному стані.

Просив визнати за ним право власності на будівлю автомайстерні літ. А, загальною площею 379,50 кв.м., що складається з боксу площею 69,30 кв.м., токарної майстерні площею 17,90 кв.м, боксу площею 28,80 кв.м., боксу площею 41,50 кв.м., душової площею 0,80 кв.м., вбиральні площею 1,00 кв.м., гардеробної площею 7,70 кв.м., складу площею 25,60 кв.м, приміщення персоналу площею 6,40 кв.м, офісу площею 16,00 кв.м., тамбуру площею 6,20 кв.м., механічної майстерні площею 25,80 кв.м., котельні площею 8,10 кв.м., механічної майстерні площею 7,90 кв.м., механічної майстерні площею 7,50 кв.м., боксу площею 109,00 кв.м., та будівлю приміщення охорони літ. Б загальною площею 17,60 кв.м.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 11 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, що по вул. Карпатській, 1 в м. Чернівці, на будівлю автомайстерні літ. А, загально площею 379,50 кв.м., що складається з боксу площею 69,30 кв.м., токарної майстерні площею 17,90 кв.м, боксу площею 28,80 кв.м., боксу площею 41,50 кв.м., душової площею 0,80 кв.м., вбиральні площею 1,00 кв.м., гардеробної площею 7,70 кв.м., складу площею 25,60 кв.м, приміщення персоналу площею 6,40 кв.м, офісу площею 16,00 кв.м., тамбуру площею 6,20 кв.м., механічної майстерні площею 25,80 кв.м., котельні площею 8,10 кв.м., механічної майстерні площею 7,90 кв.м., механічної майстерні площею 7,50 кв.м., боксу площею 109,00 кв.м., та будівлю приміщення охорони літ. Б загальною площею 17,60 кв.м.

На дане рішення ОСОБА_2 місцева прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що при ухваленні рішення судом порушені норми матеріального і процесуального права, у звязку з чим просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, в апеляційній скарзі посилалася на те, що земельна ділянка знаходиться у позивача в оренді, орендодавець не давав дозволу позивачу на забудову земельної ділянки.

Технічним висновком не підтверджено відповідність самочинно збудованого об»єкту вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

Крім цього, порушене питання не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Позивач є приватним підприємцем і спірне майно використовує для здійснення підприємницької діяльності, а тому даний спір не підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що така реконструкція відповідає містобудівельним вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

Однак, колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору-купівлі продажу від 01 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_4В, та витягу про державну реєстрацію від 14 березня 2011 року, реєстраційний номер 14428882, виданого ОСОБА_2 комунальним бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_1 набув право власності на будівлю мехмайстерні, літера А, загальною площею 197,90 кв.м., що знаходиться в м. Чернівці, по вул. Карпатській, 1.

З даного договору вбачається, що ОСОБА_1 набув право власності на зазначене майно як фізична особа, а не як приватний підприємець. А тому доводи апеляційної скарги про те, що даний спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства є безпідставними.

Встановлено, що позивачем самочинно здійснено реконструкцію вищевказаного приміщення.

Згідно з ч. 1ст. 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак,що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Водночас згідно з ч. 3 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст.376 ЦК України).

З контексту чч. 3, 4 ст. 376 ЦК України випливає, що ч. 3 цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм ч. 3ст.376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення ч. 1ст. 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правилу збудованому об'єкті нерухомості.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові Верховного Суду України від 2 грудня2015 року № 6-1328цс15, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практики застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина першастатті 15 ЦК, частина першастатті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Позивач в позовній заяві не зазначив про те, що він звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації і що йому було відмовлено, а тому право його не є порушеним.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачу земельна ділянка у встановленому законом порядку у власність не надавалася, будівництво здійснювалося без належного дозволу та належно затвердженого проекту.

Суд першої інстанції вищенаведені обставини справи не встановив, норми матеріального права, які дають підстави для набуття права власності на підставі судового рішення не врахував, не врахував і норми цивільно-процесуального права, що дають підстави для прийняття рішення в разі визнання відповідачем позову, а тому прийшов до помилкового рішення про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладені обставини позов про визнання права власності є безпідставним і в його задоволенні слід відмовити.

Згідно ст..141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 місцевої прокуратури підлягають стягненню судові витрати, пов»язані зі сплатою судового збору за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 1419 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу керівника ОСОБА_2 місцевої прокуратури ОСОБА_3, подану в інтересах держави та ОСОБА_2 міської ради, задовольнити.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 11 квітня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради про визнання права власності відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 місцевої прокуратури судові витрати з оплати судового збору в сумі 1419 (одна тисяча чотириста девятнадцять) гривень, понесених у звязку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повна постанова складена 20 грудня 2017 року.

Головуючий підпис ОСОБА_5

Судді підпис ОСОБА_6

підпис ОСОБА_7

З оригіналом згідно: