Постанова № 71152115, 19.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 5

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів – Красвітної Т.П., Баранніка О.П.,

за участю секретаря – Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – Дніпровська міська рада, про визнання права власності на будинок за набувальною давністю, –

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа – Дніпровська міська рада, про визнання права власності на будинок за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що домоволодіння за адресою: Довга Блака (колишня Червоноповстаньска балка) буд.30 у м. Дніпро (Дніпропетровськ) побудував в 1933 році на вільній земельній ділянці ОСОБА_4. В 1990 році ОСОБА_4 помер, після його смерті до відповідної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини ніхто не звертався. З квітня 1996 року позивача ОСОБА_2 оселився та відкрито мешкає у вище вказаному домоволодінні, що підтверджується складеним актом та іншими доказами, що додано до позовної заяви. На початку 2016 року позивач домовився з відповідачем ОСОБА_5 щоб останній здійснив поточний ремонт домоволодіння. Всі ремонтні роботи були виконанні ним належним чином в строки передбачені їх домовленістю. Проте, останній дізнався під час проведення ремонтних робіт, що позивач не є власником цього будинку, в якому він проводив ремонт та, що він нікому не належить, а позивач користується ними з 1996 року, а тому він не визнає його права власності та чинить перешкоди в користуванні, розпорядженні вказаним майном і не дає позивачу вільно ним користуватися та розряджатися чим порушує, на думку позивача, його законні права. Однак враховуючи вище викладені обставини, позивач вважає, що з 1996 року він добросовісно заволодів чужими майном і продовжую відкрито, безперервно володіти ними понад 20 років, підтримує його в належному стані, справно оплачує комунальні послуги з утримання будинку, за теплову енергію, послуги зв’язку, електроенергію, а отже має право на набуття права власності на спірні приміщення за набувальною давністю. Позивач цей будинок обслуговує, мешкають там своєю родиною тривалий час, роблять ремонти і прибудови, але належним чином це не оформлено, не оформлені належним чином і документи стосовно їх перереєстрації право власності на цей будинок. Звернувся до третьої особи з питанням дозволу на оформлення документів на вказаний будинок, але відповіді отримано не було.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати за ним право власності на вказаний житловий будинок з урахуванням добудов і прибудованих приміщень за набувальною давністю, задовольнивши позов у повному обсязі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.06.2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на господарські споруди та житловий будинок № 30, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Довга Балка, який складається з житлового будинку літ А-1, загальна площа 48.1 кв.м., житлова площа 24.1 кв.м., допоміжна площа – 24.0 кв.м.: а саме: приміщення 1 – веранда площа 3,3 кв.м, приміщення 2 – тамбур площа 1,8 кв.м., приміщення 3 – кухня площа 9,3 кв.м., приміщення 4 – житлова площа 13,0 кв.м., приміщення 5 – санвузол площа 4,5 кв.м, приміщення 6 – комора площа 5,1 кв.м., приміщення 7 – житлова площа 11,1 кв. м., а також літ. Б, Г – сараї, літ. В – вбиральня, літ. № 1…7 – споруди, літ. І – замощення, за набувальною давністю.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.10.2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі Дніпропетровська місцева прокуратура №2 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради просить скасувати рішення суду від 01.06.2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи знаступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Вказані вимоги ЦПК України суд першої інстанції не врахував.

Судом першої інстанції встановлено, що домоволодіння за адресою: Довга Блака (колишня Червоноповстаньска балка) буд.30 у м. Дніпро (Дніпропетровськ) побудував в 1933 році на вільній земельній ділянці ОСОБА_4. В 1990 році ОСОБА_4 помер, після його смерті до відповідної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини ніхто не звертався. З квітня 1996 року позивача ОСОБА_2 оселився та відкрито мешкає у вище вказаному домоволодінні, що підтверджується складеним актом та іншими доказами, що додано до позовної заяви.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ч.1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи за ОСОБА_2 права власності на об’єкт самочинного будівництва, на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, порушує встановлений законодавством порядок набуття прав на об’єкти нерухомості, набуття та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності та майнові інтереси держави в особі Дніпровської міської ради щодо володіння та розпорядження землею, що відноситься до економічних інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановленої цим Кодексом.

Виходячи зі змісту, зазначеної статті, обставинами, які мають значення для справи, і які відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об’єкт володіння; добросовісність володіння: відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Відповідно до п.п.9,10 постанови Пленуму Витого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” при вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодіти чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Право власності за набувальною давністю на об’єкт нерухомого майна, після ремонту, реконструкції не може бути визнано судом, оскільки чинним законодавством передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, не визначився належним чином з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам та не перевірив достатності наданих доказів для задоволення позовних вимог.

Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 1996 року відкрито та безперервно володіє нерухомим майном.

Згідно п.11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 “Про судову практику її справах про захист права власності та інших речових прав”, враховуючи положення ст.ст. 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Судом же вказані обставини встановлені не були. Разом з тим, рішення суду не містять посилань на докази безперервного відкритого та добросовісного володіння нерухомим майном, як передбачено положеннями ст. 344 ЦК України (наприклад, систематична сплата коштів за комунальні послу ти по обслуговуванню будівель тощо).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як роз’яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у постанові Пленуму № 5 від 07.02.2014 “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Статтею 331 ЦК України, передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляд) цивільних та кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 “Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва” роз’яснено, що право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв’язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

Визнання права власності на незавершений об’єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої етапі 376. так і статті 331 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 376 ЦК України та враховуючи роз’яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з питань застосування цієї норми, самочинність будівництва житловою будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна визначається певними обставинами здійснення будівництва: якщо об’єкти збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво: або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Будівництвом об’єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об’єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров’ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

Таким чином, обов’язковими для дослідження і оцінки судом є правові підстави та фактичні обставини користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об’єкт самочинного будівництва.

Зважаючи на викладене вбачається, що об’єкт нерухомості за адресою м. Дніпро, вул. Довга Балка, 30 є саме об’єктом самочинного будівництва ще від ОСОБА_4, який оселився за вказаною адресою після Великої Вітчизняної війни. Відомості, що підтверджують подальше узаконення вказаного самочинного будівництва відсутні, про що відповідно знає і ОСОБА_2

Застосовуючи норму ч.3 ст. 376 ЦК України, суд безпідставно дійшов висновку про наявність необхідної обов’язкової умови для визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва – надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно п.10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” з огляду на положення ст. 376 ЦК України право власності за набувальною давністю на об’єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомою майна право власності або користування земельною ділянкою та нерухомим майном за адресою: м. Дніпро, вул. Довга Балка, 30 до 26.06.2017 за ОСОБА_2 та будь-ким іншим не була зареєстрована.

Відповідно до листа Дніпровської міської ради № 7/11-1732 від 28.09.2017 встановлено, що Дніпровською міською радою із ОСОБА_2 та будь-ким іншим договори оренди земельної ділянки, розташованої у м. Дніпро, вул. Довга Балка, 30 не укладались, а також рішення щодо оформлення правовстановлюючих документів ОСОБА_2 та будь-кому іншому на зазначену земельну ділянку не приймались.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_2 та попереднім користувачам вказаного нерухомого майна вказана земельна ділянка у встановленому законом порядку не надавалася, у зв’язку з чим визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва протирічить вимогам ст. 376 ЦК України.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради – задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – Дніпровська міська рада, про визнання права власності на будинок за набувальною давністю – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

ОСОБА_6