Постанова № 71149060, 20.12.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.,

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області,

на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2017 року (суддя – Грещук Р.П., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Надвірна, дата складання повного тексту – не вказана),

в адміністративній справі № 348/2000/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

встановив:

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ОСОБА_1 об`єднаного УПФУ Івано-Франківської області, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача в частині встановлення позивачу щомісячного грошового утримання в меншому розмірі, без врахування половини строку навчання за денною формою в Харківському юридичному інституті з 01.09.1984 року по 30.06.1988 року, що становить 1 рік 10 місяців, календарний період проходження строкової військової служби з 06.05.1978 року по 03.05.1980 року - 1 рік 11 місяців 28 днів, а також щодо відмови з 01.10.2017 року у нарахуванні до розміру довічного грошового утримання 20% надбавки, як особі, що проживає у населеному пункті, що мас статус гірського; 2) зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою в Харківському юридичному інституті з 01.09.1984 року по 30.06.1988 року, що становить 1 рік 10 місяців, календарний період проходження строкової військової служби з 06.05.1978 року по 03.05.1980 року - 1 рік 11 місяців 28 днів, що в загальному становить 3 роки 9 місяців 28 днів неврахованого відповідачем позивачу стажу роботи; 3) зобов'язати відповідача проводити нарахування та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання в збільшеному на 20 відсотків розмірі, як жителю населеного пункту, що має статус гірського, починаючи з 01.10.2017 року відповідно до ЗУ «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13.10.2017 року позов задоволено. Визнано протиправними дії ОСОБА_1 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області в частині встановлення ОСОБА_2 щомісячного грошового утримання в меншому розмірі, без врахування половини строку навчання за денною формою в Харківському юридичному інституті з 01.09.1984 року по 30.06.1988 року, що становить 1 рік 10 місяців, календарного періоду проходження строкової військової служби з 06.05.1978 року по 03.05.1980 року 1 рік 11 місяців 28 днів, а також щодо відмови з 01.10.2017 року у нарахуванні до розміру довічного грошового утримання 20% надбавки, як особі, що проживає у населеному пункті, що має статус гірського. Зобов'язано Надвірнянське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області зарахувати ОСОБА_2 до стажу роботи, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою в Харківському юридичному інституті з 01.09.1984 року по 30.06.1988 року, що становить 1 рік 10 місяців, календарний період проходження строкової військової служби з 06.05.1978 року по 03.05.1980 року 1 рік 11 місяців 28 днів, що в загальному становить 3 роки 9 місяців 28 днів. Зобов`язано Надвірнянське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області проводити нарахування та виплату ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання в збільшеному на 20% розмірі, як жителю населеного пункту, що має статус гірського, починаючи з 01.10.2017 року, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

З цією постановою суду першої інстанції від 13.10.2017 року не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання за своїм змістом і природою не є виплатою, визначеною ч.2 ст.6 ЗУ «Про статус гірських населених пунктів в Україні», тому підстав для збільшення розміру довічного грошового утримання 20%, як громадянину, що проживає у населеному пункті, що має статус гірського, не має. Крім того, ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії судців України, судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Таким чином, навчання у вищих навчальних закладах та період проходження військової служби не входить до переліку періодів, які дають право на призначення пенсії згідно ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Одночасно, Управління заперечує проти стягнення судових витрат на користь позивача.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену постанову суду від 13.10.2017 р. та відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.311 КАС України апеляційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, а згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави та межі апеляційної скарги, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач з 06.05.1978 року по 03.05.1980 року проходив строкову військову службу, про що свідчить запис в його трудовій книжці (а.с. 7).

Із 01.09.1984 року по 30.06.1988 року позивач навчався на денній формі в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е.Дзержинського (а.с. 7, 16).

12.12.2016 року позивач отримав посвідчення особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, що дає їй право на отримання пільг передбачених Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (а.с. 16).

Матеріалами справи також підтверджується, що позивач із 06.09.1990 року по 23.12.2016 року працював на посадах судді в судах різних інстанцій.

Рішенням Вищої ради юстиції №3255/0/15-16 від 19.12.2016 року позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом в.о. голови суду № 03-04/269 від 21.12.2016 року позивача відраховано з 23.12.2016 року зі складу Апеляційного суду Івано-Франківської області на підставі вказаного рішення Вищої ради юстиції (а.с. 10, 14-15).

Із 24.12.2016 року відповідачем ОСОБА_1 ОУПФ України Івано-Франківської області позивачу призначено виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

ОСОБА_1 ОУПФ України Івано-Франківської області за № 5940/03 від 29.09.2017 року з приводу проведення доплати позивачу в розмірі 20% як жителю гірського населеного пункту відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів» надана відповідь з посиланням на те, що підстав для виплати підвищення за проживання в гірському населеному пункті немає, оскільки йому призначено щомісячне грошове утримання (а.с. 17).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Відносно питання щодо нарахування та виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання в збільшеному на 20 відсотків розмірі, як жителю населеного пункту, що має статус гірського, відповідно до ЗУ «Про статус гірських населених пунктів в Україні», то судом першої інстанції вірно враховано, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України №647 від 11.08.1995 року «Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських», селу Молодків Надвірнянського району Івано-Франківської області надано статус гірського.

Відповідно до ст.5 ЗУ «Про статус гірських населених пунктів в Україні», статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Згідно з ст.6 ЗУ «Про статус гірських населених пунктів в Україні», розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20%.

Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку видів державної матеріальної допомоги, які підлягають збільшенню на 20%. У цій нормі не приведено також переліку будь-яких виплат, що фінансуються за рахунок державного бюджету України, збільшення яких на зазначені 20% не допускається.

Тому, усі державні пенсії, стипендії, інші види державної матеріальної допомоги, у тому числі і щомісячне довічне грошове утримання суддів для осіб, які проживають на території населеного пункту, якому надано статус гірського, підлягають збільшенню на 20%.

Відносно вимог щодо нарахування позивачу щомісячного грошового утримання без врахування половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті з 01.09.1984 року по 30.06.1988 року, що становить 1 рік 10 місяців та періоду проходження строкової військової служби з 06.05.1978 року по 03.05.1980 року, що становить 1 рік 11 місяців 28 днів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 8 ч.4 ст.48 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI (чинної на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (ч.6 ст.47 вказаного Закону.

Частиною 1 ст.120 Закону №2453-VI (в редакції, чинній на час звільнення позивача у відставку) передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до ст.135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно з положеннями ч.1 ст.135 Закону №2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Відповідно до ч.3 ст.141 Закону №2453-VI (в редакції Закону №192-VIII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 р. №1-8/2016), щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до п.11 «Перехідних положень» Закону №2453-VI (в редакції від 07.07.2010 р.), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Частиною 4 ст.43 ЗУ №2862-ХІІ від 15.12.1992 року «Про статус суддів», який діяв до набрання чинності Законом №2453-VІ від 07.07.2010 року, передбачено, що судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років (абз.2 цієї статті).

Також, положеннями п.п.3-1 п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», доповненими згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 р. №545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Таким чином, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що до стажу роботи позивача на посаді судді, що дає право на відставку та обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, слід врахувати половину строку навчання за денною формою в Харківському юридичному інституті (з 01.09.1984 року по 30.06.1988 року), що становить 1 рік 10 місяців та календарний період проходження строкової служби (з 06.05.1978 року по 03.05.1980 року), що становить 1 рік 11 місяців 28 днів, що у загальному складає - 3 роки 9 місяців та 28 днів.

Також судом першої інстанції вірно зазначено, що з врахуванням положення ч.2 ст.99 КАС України, а також того, що про своє порушене право позивач дізнався з письмової відповіді ОСОБА_1 ОУПФ України Івано-Франківської області від 29.09.2017 року, тому позивач не пропустив строк для звернення до адміністративного суду із відповідними позовними вимогами.

Одночасно, колегія суддів погоджується із постановою суду першої інстанції в частині стягнення із відповідача судового збору в сумі 640 грн., оскільки стягнення із відповідача (за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень) в користь позивача судових витрат в разі задоволення позовних вимог відповідає приписам чинного законодавства.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржена відповідачем постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області – залишити без задоволення.

Постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2017 року в адміністративній справі № 348/2000/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи чи в порядку письмового провадження – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

ОСОБА_3

Повний текст постанови складено 21.12.2017 року