Постанова № 71148819, 18.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14615/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А. та Губської Л.В.,

за участю секретаря Часник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 року, №676-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, з зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, та прийняти нову постанову про задоволення позову. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, позивач є власником нежилого приміщення загальною площею 260,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується наявним в матеріалах справи Договором дарування нежилого приміщення від 11.10.2002 р. зареєстрованим в реєстрі за № 4852 та Свідоцтвом про право власності НОМЕР_1 від 20.07.2012 року.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 30.05.2012р. року серії НОМЕР_2, в якому зазначено: - місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1,; - вид або види господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна (код КВЕД 70.20.0, 93.02.0).

25 квітня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 676-1305, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 176 517,21 грн.

Вважаючи вказане податкове-повідомлення рішення протиправним, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з правомірності визначення позивачу податковим органом податкового зобов'язання зі сплати земельного податку за 2016 рік.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції і вбачає підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Цими нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Водночас, Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою незважаючи на те, що особа не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (постанови від 7 липня 2015 року, 2 грудня 2015 року, 8 червня 2016 року, 12 вересня 2017 року у справах №№ 21-775а15, 21-3517а15, 21-804а16, 21-3078а16).

Пунктом 269.2 ст. 269 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

У відповідності до п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

В той же час, у постанові від 24.11.2015 р. (справа № 826/14703/13-а) Верховний Суд України дійшов висновку, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Відтак пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України розповсюджується на підприємця, що обрав спрощену систему оподаткування, лише у тому випадку, якщо такий підприємець отримує оподатковуваний дохід від використання земельної ділянки.

У справі, що розглядається, позивач безпосередньо від використання земельної ділянки дохід не отримує, а тому доводи позивача у цій частині є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, повинно бути беззаперечно доведено відповідність вимогам чинного законодавства визначеної ним суми грошового зобов'язання із земельного податку.

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

З метою повного та всебічного розгляду справи, судом апеляційної інстанції було зобов'язано відповідача надати до суду розрахунок розміру земельного податку визначеного податковим органом позивачу та показники, які при цьому були враховані.

На виконання вимог ухвали відповідачем було надано копію довідки про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки № Ю-37945/2013 від 05.03.2013 р.; розрахунок платежів по сплаті податку на землю на 2016 рік, копію витягу про державну реєстрацію прав від 09.08.2012 № 35110590; копію Договору дарування нежитлового приміщення від 11.10.2002 р.

Згідно п. 2.1 затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 року №43/1877 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою:

Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі,де:

Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:

Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.

Так, з наданих суду апеляційної інстанції пояснень вбачається, що розрахунок податку було проведено відповідачем наступним чином:

Сума земельного податку на 2016р:

209,7 кв.м. х 4180,54 х 2,5 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 3% = 176519,21 грн.

Де:

4180,54 грн. за І кв.м. - грошова оцінка згідно Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014р. №23/23, введено в дію з 01.07.2015р. (згідно рішення Київської міської ради від 10.12.2014р. №56:'565);

2.5 коефіцієнт на функціональне використання землі згідно довідки про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки від 05.03.2013р. №Ю - 37945/2013;

1.5 узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно довідки про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки від 05.03.2013р. №Ю - 37945/2013;

3% ставка податку на землю відповідно до пп. 5.6. Рішення Київської міської Ради №242/5629 від 23.06.2011р. зі змінами та доповненнями:

1,249 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 р. № 6-28-0.22-215/2-15 та ст. 289 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-IV;

1,433 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» та ст. 289 Податкового Кодексу України від 02,12.2010р. №2755-ІУ.

Так, судовою колегією враховується, що відповідно до п.289.1 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Пунктом 289.2 ст. 289 ПК України закріплено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Разом з тим, з наведеного розрахунку вбачається, що відповідачем застосовано одразу два різні коефіцієнти індексації грошової оцінки, а саме - 1,249 та 1,433.

При цьому, колегією суддів встановлено, що відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель», коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, розрахований відповідно до пункту 289.2 статті Податкового кодексу України, станом на 1 січня 2016 року становить 1,433, що вказує на правомірність застосування індексації грошової оцінки при розрахунку податкового зобов'язання, у розмірі 1,433.

В той же час, застосування коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель, що становить 1,249 за 2014 рік відповідачем здійснено безпідставно, оскільки Податковий кодекс України пов'язує необхідність застосування кумулятивного методу в залежності від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

З огляду на викладене, судова приходить до висновку помилковість розрахунку суми грошового зобов'язання, визначеного у спірному податковому повідомленні-рішенні в цій частині.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неправомірність застосування відповідачем базової вартості 1 кв.м. землі в розмірі 4180,54 грн./к.м., всупереч довідці про розмір нормативної грошової оцінки землі від 05.03.2013 року № 15 зі встановленою вартістю 1кв.м. землі в розмірі 2341,81 грн./к.м., оскільки Рішенням Київської міської Ради від 03.07.2014р. №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» введеного в дію з 01.07.2015р., вартість 1 кв.м території відповідно до економіко планувальної зони 61 становить 4180,54 грн./к.м.

Також, є необґрунтованими твердження апелянта в частині визначення узагальнюючого локального коефіцієнту, оскільки його значення не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50.

Водночас, відповідно до правової позиції висвітленої Верховним Судом України у постанові від 05.12.2006 у справі 21-527во06, наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Таким чином, враховуючи необґрунтованість застосування відповідачем, під час розрахунку платежів по сплаті податку на землю на 2016 рік ОСОБА_2, коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель - 1,249, судова колегія приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.04.2016 року, №676-1305 в частині визначення податку в сумі 35190,78 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній постанові, прийнятій з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також за неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нову постанову якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.04.2016 року, №676-1305 в частині визначення податку в сумі 35190,78 грн. - визнати протиправним та скасувати.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: